Рішення № 135085635, 24.03.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8447/25

Провадження № 2/466/619/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Едера П. Т.

секретаря с/з Якубів І. О.

з участю: представника позивача Парицької І. М.

відповідача ОСОБА_1

представника третьої особи Андрійчук О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (законний представник ОСОБА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей Оброшинської сільської ради про виселення,-

в с т а н о в и в:

09 вересня 2025 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Друзюка Миколи Васильовича, який діє в інтересах Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (законний представник ОСОБА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей Оброшинської сільської ради про виселення, у якій просив суд ухвалити рішення, яким визнати припиненим право ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) користування службовим житловим приміщенням двокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із службового житлового приміщення двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення; стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057, МФО 820172) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Стислий виклад позицій сторін.

Обґрунтування позивача.

Відповідно до акту приймання-передачі житлових приміщень від 01.12.2016 № 5 за Договором № 1 про спільне будівництво житла для військовослужбовців військової прокуратури Західного регіону України (на даний час - Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону) та членів їх сімей на земельній ділянці по АДРЕСА_2 від 23.01.2016 забудовник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бодекс», передав у власність (розпорядження) замовника - військова прокуратура Західного регіону України, а замовник прийняв у власність (розпорядження) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 37,6 кв. м.

Зазначеній квартирі надано статус службової відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.02.2017 № 130.

Згідно із наказом військового прокурора Західного регіону України № 31 від 01.03.2017 службове житлове приміщення - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 37,6 кв. м., надано прокурору військової прокуратури Львівського гарнізону Кузьмич Наталії Анатоліївні зі складом сім`ї 3 особи (вона, чоловік - ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3.).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.02.2017 № 130 двокімнатна квартира АДРЕСА_1 визнана службовою військової прокуратури Західного регіону України.

Позивач зазначає, що на підставі клопотання військової прокуратури Західного регіону від 02.03.2017 за № 10/2/1-244-вих-17, рекомендації громадської комісії з житлових питань при виконкомі (протокол № 1 від 07.02.2017), наказом директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.03.2017 № 118, квартира АДРЕСА_1 закріплена за ОСОБА_2 із складом сім`ї 3 особи (вона, чоловік ОСОБА_1 , донька ОСОБА_3 ). Ордер на житлове приміщення АДРЕСА_1 ОСОБА_2 отримала 22.03.2017 (номер ордера 0000678).

На даний час квартира АДРЕСА_1 перебуває у правовому статусі «службова» військової прокуратури Західного регіону України, що підтверджується інформацією Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 13.08.2025 № 2502-вих-117910. 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачено реформування прокуратури. Так, виключено ч. 4 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, ч. 4 ст. 8 цього Закону, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Надалі наказом Генерального прокурора від 05.02.2020 № 66 юридичну особу «Військова прокуратура Західного регіону України» перейменовано у «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону». У подальшому наказом Генерального прокурора від 17.03.2023 № 74 внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 05.02.2020 № 66, відповідно до яких юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону» (на правах обласної прокуратури) перейменовано на юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону». Таким чином, станом на теперішній час діє Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, яка є правонаступником військової прокуратури Західного регіону.

За доводами позивача, ОСОБА_2 працювала на різних посадах в органах прокуратури у період з 10.07.2015 по 22.01.2024. Наказом Генерального прокурора від 19.01.2024 № 5-дц прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_2 звільнено з посади в органах прокуратури з 22.01.2024. Тому, починаючи з 22.01.2024 ОСОБА_2 та члени її сім`ї втратили право користування службовим житловим приміщенням відповідно до п. 4.1 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.07.2020 № 323 та ст. 124 Житлового кодексу України. На час подання позову зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є АДРЕСА_1 , що підтверджується листом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 15.07.2025 № 36-вих-103368. Добровільно звільняти квартиру відповідачі не бажають. Листування Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на адресу ОСОБА_2 (листи від 15.02.2024 № 07-81вих-24, від 09.07.2025 № 15-680вих-25, від 10.07.2025 № 15-706вих-25) результатів не дало. З моменту виділення даної квартири ОСОБА_2 там ніхто фактично не проживає, відбувається її амортизація, чим самим Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону завдаються відповідні збитки, а найголовніше - прокуратура регіону не може на власний розсуд надати спірну квартиру іншим прокурорам, які на даний час у зв`язку з особливістю їхньої роботи були переведені на роботу у м. Львів, оскільки її протиправно не звільняють відповідачі.

19.01.2024 наказом Генерального прокурора № 5-дц ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави в суді прокуратури регіону на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 03.01.2024 № 6дп-24 за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів в його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, порушення правил внутрішнього службового розпорядку (пункти 5, 6, 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»). Однак, 22.03.2017 ОСОБА_2 на склад сім`ї з трьох осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ) надано службове житлове приміщення у вигляді двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,4 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м. Тобто ОСОБА_2 та всі члени її сім`ї, які є відповідачами у справі, мали право користування та проживання у даній квартирі до моменту звільнення ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури, а саме до 22.01.2024.

Згідно із пунктом 1.2 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.07.2020 № 323 (далі - Положення) службові жилі приміщення призначаються для заселення працівниками органів прокуратури. Пунктом 2.10 Положення передбачено, що службове жиле приміщення надається працівникам на час виконання ними службових обов`язків, які потребують проживання в такому приміщенні. Відповідно до пункту 4.1 Положення працівник, який звільнений з органів прокуратури, а також у випадках, передбачених законодавством та умовами договору найму, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Позивач стверджує, що у зв`язку з перебуванням на квартирному обліку працівників, які потребують службового житла, невиконання ОСОБА_2 та членами її сім`ї обов`язку щодо здачі службового жилого приміщення позбавляє інших працівників можливості отримати житло.

З урахуванням п. 6 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України повідомляємо, що Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону вживались заходи досудового врегулювання спору, які полягали у направленні на ім`я ОСОБА_2 письмових вимог, щодо звільнення нею та членами її сім`ї займаного ними жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (листи від 15.02.2024 № 07-81вих-24, від 09.07.2025 № 15- 680вих-25, від 10.07.2025 № 15-706вих-25, від 30.07.2025 № 15-751вих-25). Проте проведення заходів досудового врегулювання спору результатів не дало.

ОСОБА_2 ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3 не мешкають у наданому службовому жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , тривалий період часу.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01.11.2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Починаючи з травня 2022 року ОСОБА_1 разом з донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3., проживає у власному будинку за адресою: АДРЕСА_4 . До травня 2022 року з ними за вказаною адресою також проживала і ОСОБА_2 , але потім вона залишила це місце проживання. Зі слів свідків у справі встановлено, що на даний час ОСОБА_2 проживає десь у м. Києві. На даний час шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18.07.2025 року у справі № 466/1079/25 ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 . Крім того, 01.06.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками щодо здійсненні батьківських прав та обов`язків і визначення місця проживання дитини. Згідного даного договору місцем проживання дитини ( ОСОБА_3 ) батьки визначили місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_4 .

Ураховуючи вищевикладене, обставини, встановлені Шевченківським районним судом м. Львова у справі № 466/1079/25 та викладені у рішенні від 18.07.2025, є преюдиціними обставинами та не потребують подальшого доказування. Зокрема вказаним судовим рішенням встановлені наступні обставини.

Служба у справах дітей Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області листом від 11.08.2025 № вих-96/25-С повідомила про те, що 24.03.2025 Службою складено акт обстеження умов проживання та встановлено, що на момент обстеження умов проживання встановлено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_4 . Зокрема до зазначеного листа додано висновок органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Оброшинської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 та акт обстеження умов проживання від 24.03.2025. Так, у тексті висновку органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Оброшинської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Оброшинської сільської ради від 27.03.2025 № 31, міститься абзац наступного змісту: «24 березня 2025 року працівниками служби у справах дітей Оброшинської сільської ради обстежено умови проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 . За даною адресою дитина проживає з батьком без реєстрації. В ході обстеження встановлено, що житло складається з шести кімнат трьох поверхового будинку, кухні, коридору, трьох ванних кімнат та санвузлів, дитина забезпечена усім необхідним для комфортного проживання, навчання та проведення дозвілля».

Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок загальною площею 187,7 кв. м., житловою площею 119,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4 , тобто виселення не буде надмірним тягарем при вирішенні питання про пропорційність вжитих заходів задля відновлення порушеного права Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону як власника житла. Таким чином, будучи лише зареєстрованими і фактично не проживаючими у квартирі по АДРЕСА_1 та маючи у власності інше житлове приміщення, Відповідачі порушують конституційне право позивача як власника даного майна на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, зокрема, не звільнивши службову квартиру, відповідачі порушують житлові права інших працівників Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, які дійсно потребують житла.

Факт не проживання відповідачів за їх місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , позивач підтверджує складеними актами від 02.09.2025 та 04.09.2025. У зв`язку із звільненням ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури, вона, її колишній чоловік та неповнолітня донька втратили право користування службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що надавалась у користування ОСОБА_2 зі складом сім`ї: чоловік та донька. Разом з цим, у службових відносинах із Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, якою надавалось це службове житло, колишній чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_1 не перебував.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 припинила трудові відносини із Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, отже, вона та члени її сім`ї (колишні члени сім`ї) підлягають виселенню зі службового житла, що переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Адже, головним призначенням службових жилих приміщень є забезпечення можливості отримання діючими працівниками органу, установи або підприємства житла, якого вони потребують у зв`язку із характером їх трудових відносин.

У зв`язку із викладеним, позивач вважає, що необхідно дійти висновку про припинення права відповідачів у користуванні спірною службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та їх виселення з цієї квартири.

Обґрунтування заперечень відповідача.

Відповідачем ОСОБА_2 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк та порядок подано не було.

Відповідачем ОСОБА_1 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк та порядок подано не було.

Відповідачем в інтересах малолітньої ОСОБА_3 законним представником ОСОБА_1 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк та порядок подано не було.

Пояснення третьої особи.

Представником третьої особи Служби у справах дітей Оброшинської сільської ради пояснень щодо позову суду не надано.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2025 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2025 року визнано явку представника третьої особи Служби у справах дітей Оброшинської сільської ради у судове засідання обов`язковою.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовлено.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, покликаючись на підстави та мотиви, викладені в позовній заяві, просила позов задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, що стверджується довідкою про доставку повідомлення у додаток «Viber».

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позовних вимог у цій справі, відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що його малолітню доньку не може бути виселено зі спірного службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, оскільки на неї поширюється передбачені статтею 125 ЖК України пільги, а також донька зареєстрована в спірній квартирі.

У судовому засіданні представник третьої особи Служби у справах дітей Оброшинської сільської ради Андрійчук О. О. заперечувала проти позову в частині вимог, пред`явлених до малолітньої дитини про її виселення, вважає за недоцільне позбавлення права користування малолітньої ОСОБА_3 , шляхом виселення з спірної квартири, без надання іншого житлового приміщення.

Заслухавши пояснення сторони позивача, пояснення відповідача, пояснення третьої особи, повно та всебічно дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні відносини між сторонами, суд приходить наступного висновку.

Цей спір виник з житлових правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Так, судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами наступне.

Відповідно до акту приймання-передачі житлових приміщень від 01.12.2016 № 5 за Договором № 1 про спільне будівництво житла для військовослужбовців військової прокуратури Західного регіону України (на даний час - Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону) та членів їх сімей на земельній ділянці по АДРЕСА_2 від 23.01.2016 забудовник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бодекс», передав у власність (розпорядження) замовника - військова прокуратура Західного регіону України, а замовник прийняв у власність (розпорядження) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 37,6 кв. м.

Зазначеній квартирі надано статус службової відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.02.2017 № 130.

Згідно із наказом військового прокурора Західного регіону України № 31 від 01.03.2017 службове житлове приміщення - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 37,6 кв. м., надано прокурору військової прокуратури Львівського гарнізону Кузьмич Наталії Анатоліївні зі складом сім`ї 3 особи (вона, чоловік - ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3.).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.02.2017 № 130 двокімнатна квартира АДРЕСА_1 визнана службовою військової прокуратури Західного регіону України.

На підставі клопотання військової прокуратури Західного регіону від 02.03.2017 за № 10/2/1-244-вих-17, рекомендації громадської комісії з житлових питань при виконкомі (протокол № 1 від 07.02.2017), наказом директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.03.2017 № 118, квартира АДРЕСА_1 закріплена за ОСОБА_2 із складом сім`ї 3 особи (вона, чоловік ОСОБА_1 , донька ОСОБА_3 ). Ордер на житлове приміщення АДРЕСА_1 ОСОБА_2 отримала 22.03.2017 (номер ордера 0000678).

На даний час квартира АДРЕСА_1 перебуває у правовому статусі «службова» військової прокуратури Західного регіону України, що стверджується інформацією Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 13.08.2025 № 2502-вих-117910. 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачено реформування прокуратури.

Виключено ч. 4 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, ч. 4 ст. 8 цього Закону, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу).

Наказом Генерального прокурора від 05.02.2020 № 66 юридичну особу «Військова прокуратура Західного регіону України» перейменовано у «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону».

Наказом Генерального прокурора від 17.03.2023 № 74 внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 05.02.2020 № 66, відповідно до яких юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону» (на правах обласної прокуратури) перейменовано на юридичну особу «Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону».

В судовому розгляді встановлено, що ОСОБА_2 працювала на різних посадах в органах прокуратури у період з 10.07.2015 по 22.01.2024.

Наказом Генерального прокурора від 19.01.2024 № 5-дц прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_2 звільнено з посади в органах прокуратури з 22.01.2024.

Згідно листом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 15.07.2025 № 36-вих-103368 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є АДРЕСА_1 .

19.01.2024 наказом Генерального прокурора № 5-дц ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави в суді прокуратури регіону на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 03.01.2024 № 6дп-24 за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів в його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, порушення правил внутрішнього службового розпорядку (пункти 5, 6, 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).

22.03.2017 ОСОБА_2 на склад сім`ї з трьох осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ) надано службове житлове приміщення у вигляді двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,4 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м.

ОСОБА_2 та всі члени її сім`ї, які є відповідачами у справі, мали право користування та проживання у даній квартирі до моменту звільнення ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури, а саме до 22.01.2024.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3 не мешкають у наданому службовому жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , тривалий період часу, що підтверджується Актами Голови правління ОСББ «Інструментальна, 45» ОСОБА_5 від 02.09.2025 та 04.09.2025.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок загальною площею 187,7 кв. м., житловою площею 119,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01.11.2023 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18.07.2025 року у справі № 466/1079/25 ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 .

01.06.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками щодо здійсненні батьківських прав та обов`язків і визначення місця проживання дитини. Згідного даного договору місцем проживання дитини ( ОСОБА_3 ) батьки визначили місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно листа Служби у справах дітей Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області від 11.08.2025 № вих-96/25-С повідомляється про те, що 24.03.2025 Службою складено акт обстеження умов проживання та встановлено, що на момент обстеження умов проживання встановлено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_4 . Зокрема до зазначеного листа додано висновок органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Оброшинської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 та акт обстеження умов проживання від 24.03.2025.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 один виховує і утримує малолітню доньку ОСОБА_3 та є її законним представником, оскільки з матір`ю дитини він розлучений та остання позбавлена батьківських прав відносно свої малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Законодавство, що застосоване судом при розгляді спірних правовідносин.

Суд застосовує при вирішенні цього спору житлове законодавство, зокрема положення Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин.

Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд також враховує зміни житлового законодавства, зокрема набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення, народження дитини та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Відповідно до положень статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Вимогами ст.ст. 118, 121 Житлового кодексу України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов`язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.

Як передбачено частиною 2 статті 121 ЖК України, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) констатував, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено.

Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (рішення у справі «Прокопович проти Росії»).

Верховний Суд зауважує, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до житла, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», §43).

Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу позову посилався на положення статті 124 ЖК України. Крім того, в позові, а також в судовому засіданні представник позивача обґрунтовував позовні вимоги, також тим, що відповідачі будучи лише зареєстрованими і фактично не проживаючими у квартирі по АДРЕСА_1 та маючи у власності інше житлове приміщення, вони порушують конституційне право позивача як власника даного майна на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, зокрема, не звільнивши службову квартиру, а також порушують житлові права інших працівників Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, які дійсно потребують житла.

Так, судом встановлено, ОСОБА_2 тривалий період часу не мешкає у наданому службовому жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, з моменту припинення трудових відносин із позивачем, який є власником службового житла, для відповідача перестають існувати правові підстави користування ним, що, по суті, робить подальше користування незаконним і призводить до виникнення в позивача, який надав службове житлове приміщення для проживання, права на звернення до суду з позовом про виселення в будь-який час, поки триває це правопорушення. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Відповідно до ст. 124 цього Кодексу робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено: зокрема, осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року у справі №6-798цс17, зазначив, що аналізуючи статті 124, 125 ЖК Української РСР, потрібно зробити висновок, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб`єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Тож закріплені в статтях 125 та 124 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення зі службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах. Право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Приписами ст. 62 та ч. 1 ст. 71 Житлового кодексу України визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї, за ними зберігається жиле приміщення лише протягом шести місяців, а згідно ст. 72 цього Кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. До відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми цивільного права.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Нормами ст. 810 ЦК України зазначено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. З наведеного випливає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягає Житловий Кодекс України.

Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Вказаною статтею ЖК України також випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Так, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійнотехнічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинкуінтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

Згідно Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов`язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної власності).

За змістом ст. 123 ЖК України, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» № 1081 від 03.08.2006, у разі переміщення по службі або звільнення військовослужбовців, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові жилі приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено Законодавством.

Згідно зі ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 перебуває на повному утриманні свого батька ОСОБА_1 , оскільки мати ОСОБА_2 позбавлена відносно неї батьківських прав, а тому згідно ст. ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Такий висновок викладений у Постанові Верховного суду від 10 березня 2025 року у справі №359/10101/20 «Стаття 125 ЖК України визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (абзац сьомий статті 125 ЖК України)».

Отже, у розумінні статті 125 ЖК України відповідач вважається одинокою особою, який проживає з неповнолітньою донькою, а тому не підлягає виселенню зі службового житла без надання йому іншого житлового приміщення.

Оскільки «функція пояснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам» (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, § 43), Верховний Суд тлумачить положення абзацу сьомого статті 125 ЖК України як таке, що гарантує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла.

Згідно з вимогами, установленими частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Отже, усталеним є підхід в застосуванні статті 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 359/12709/21.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумову розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Враховуючи, що ОСОБА_3 на даний момент є малолітньою, а тому має право на користування будинком за місцем своєї реєстрації.

Декларацією прав дитини (ст. 4) визначено, що дитині належить право на відповідне житло, а ст. 3 Конвенції про права дитини зобов`язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.

Представник позивача не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітня дитина набула право власності або право постійного користування іншим житлом, окрім того, в якому вона на даний час зареєстрована.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

На переконання суду, оскільки відповідач ОСОБА_2 припинила проживання у службовій квартирі, не проживає у вказаній квартирі понад встановлений законом строк, не виконує свої обов`язки, як наймач житла, суд приходить до висновку, що вона втратила право на користування службовою квартирою, тому суд вважає за необхідне визнати припиненим право ОСОБА_2 користування службовим житловим приміщенням двокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_2 із службового житлового приміщення - двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Права малолітньої доньки ОСОБА_3 щодо виселення відповідача ОСОБА_2 не порушуються.

Щодо позовних вимог, які заявлені до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд приходить до висновку, що в цій частині слід відмовити повністю.

Тому позов Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (законний представник ОСОБА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей Оброшинської сільської ради про виселення, підлягає до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Беручи до уваги, що позов підлягає до часткового задоволення в частині вимоги про виселення відповідача ОСОБА_2 , то з неї на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 280-283, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (законний представник ОСОБА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей Оброшинської сільської ради про виселення - задовольнити частково.

Визнати припиненим право ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), користування службовим житловим приміщенням - двокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_2 із службового житлового приміщення - двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057, МФО 820172) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Позивач: Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, ЄДРПОУ 38326057, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (законний представник ОСОБА_1 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Обришинської сільської ради, ЄДРПОУ 44340708, місцезнаходження: 81115, Львівська обл., Львівський р-н., с. Оброшине, вул. Шевченка, 5.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 24.03.2026 року.

Суддя П. Т. Едер