Рішення № 135077303, 24.03.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/2830/25

провадження №2/176/127/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Павловської І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в приміщенні суду, в м. Жовті Води цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» звернувся до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом, де просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договорами № 2024121256895 від 28.08.2020, № 2024121271318 від 28.08.2020 у розмірі 72867,84 грн., та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 серпня 2020 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір № 2024121256895 та договір № 2024121271318.

За договором № 2024121271318 кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит в розмірі 3300,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та в правилах надання грошових коштів у позику.

На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 3300,00 грн.

За договором № 2024121256895 кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит в розмірі 4700,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та в правилах надання грошових коштів у позику.

На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 4700,00 грн.

01 грудня 2021 року було укладено договір № 1-12 відповідно до якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договорами № 2024121256895 та № 2024121271318.

10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договорами № 2024121256895 та № 2024121271318.

18 лютого 2025 року було укладено договір № 18-02/25 відповідно до якого ТОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договорами № 2024121256895 та № 2024121271318.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договорами № 2024121256895 та № 2024121271318.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 2024121271318 від 28 серпня 2020 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 42639,84 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 4700,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 37939,84 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 2024121256895 від 28 серпня 2020 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 30228,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 3300,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 26928,00 грн.

Оскільки відповідач не виконує взятих на себе зобов`язань за вищевказаними кредитними договорами № 2024121256895 від 28 серпня 2020 року та № 2024121271318 від 28 серпня 2020 року, позивач просить провести стягнення вказаної суми заборгованості із відповідача на свою користь.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року по справі відкрито провадження та визначено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

07 серпня 2025 року на адресу суду на від представника відповідача адвоката Левченко І.А. надійшов відзив на позовну заяву. Вважає вимоги викладені в позовній заяві безпідставними та необгрунтованими та такими, що не підтверджені жодними первинними документами.

Вказує, що доказів на підтвердження того, що зазначена сума кредиту була отримана чи перерахована відповідачу, матеріали справи не містять та не підтверджується жодним доказом, що вказані кошти були перераховані саме на картку відповідача, і що саме та картка належить відповідачу, оскільки відповідач грошові кошти не отримував взагалі.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів надсилання електронного повідомлення на укладення електронного договору, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, реєстрації, створення особистого кабінету та проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Зазначає, що позивачем не надано доказів перерахування грошових коштів за кредитними договорами на картковий рахунок позичальника.

Вважає, що проценти по кредитному договору позивачем нараховано безпідставно, а період за який вони нараховані матеріали справи не містять.

Окрім того, вважає, що відповідач взагалі не повинен нести витрати за надання правничої допомоги, оскільки позов до нього подано безпідставно.

Разом з тим, просила стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

14 серпня 2025 року представник позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» Сердійчук Я.Я. подала відповідь на відзив, де підтримала наведені в позові обставини.

Зазначає, що договір було підписано одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.

Вказує, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного кредитного договору, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню сторін, не надано.

Наголошує, що між первісними кредиторами та відповідачем укладено електронний кредитний договір, оскільки без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам чинного законодавства.

Звертає увагу на те, що розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.

Окрім того, вказує, що відповідач не навів обгрунтування неспівмірності витрат на правничу допомогу із складністю справи та не надав будь-яких доказів на підтвердження такої позиції.

На підставі викладеного, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

15 серпня 2025 року адвокатом Левченко І.А. на адресу суду надано заперечення на відповідь на відзив, де зазначила, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів у підтвердження надання відповідачу кредитних коштів та користування ними відповідачем, а також доказів наявності заборгованості саме у визначеному позові розмірі.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши обставини справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 28 серпня 2020 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2024121256895, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 4700,00 грн. В договорі сторони також погодили розмір відсотків та порядок їх нарахування. Також в п.1.9 договору сторонами погоджено, що граничний строк кредитування становить 1 (один) рік.

Факт підписання даного договору відповідачем підтверджується інформацією щодо порядку (процедури), хронології дій щодо укладення електронного договору товариством та заявником в ІТС та поза нею із зазначенням часу та дати таких дій.

Судом встановлено, що 28 серпня 2020 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2024121271318, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 3300,00 грн. В договорі сторони також погодили розмір відсотків та порядок їх нарахування. Також в п.1.9 договору сторонами погоджено, що граничний строк кредитування становить 1 (один) рік.

Факт підписання даного договору відповідачем підтверджується інформацією щодо порядку (процедури), хронології дій щодо укладення електронного договору товариством та заявником в ІТС та поза нею із зазначенням часу та дати таких дій.

01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «Служба миттєвого кредитування» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Факт сплати ТОВ «Вердикт Капітал» за даним договором підтверджується копією платіжного доручення №307600018 від 03.12.2021.

Відповідно до витягу з реєстру прав боржників до договору факторингу №1-12 від 01.12.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитними договорами № 2024121271318, № 2024121256895.

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення прав вимоги №10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» приймає належні ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до витягів з реєстру прав боржників до договору факторингу №10-01/2023 від 10.01.2023, ТОВ «Коллект Центр» набуло права вимоги за кредитними договорами №2024121271318, № 2024121256895.

18.02.2025 між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №18-02/25, відповідно до умов якого ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Факт сплати ТОВ «Факторинг Партнерс» за вказаним договором підтверджується копією акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.03.2025.

Відповідно до витягу з реєстру прав боржників до договору факторингу №18-02/25 від 18.02.2025, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги за кредитним договором № 2024121271318, № 2024121256895.

Факт отримання відповідачем коштів за вказаними кредитними договорами підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» від 25.09.2025 №20.1.0.0.0/7-250922/63896-БТ та випискою по картковому рахунку за період з 28 серпня 2020 року по 04 вересня 2020 року.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до статті 509 ЦК України між сторонами виникло зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (Позика) цієї глави ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договорів (оферту) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозицію укласти договорі є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису (стаття 641 ЦК України).

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України (частина 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитні договори № 2024121271318 від 28.08.2020 та № 2024121256895 від 28.08.2020 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем укладені відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, які оформлені в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з приписом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормою ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів за кредитними договорами № 2024121271318 від 28.08.2020 та № 2024121256895 від 28.08.2020 на загальну суму 8000,00 грн., підтверджено наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем. Жодного платежу для погашення заборгованості по тілу кредиту, згідно розрахунку заборгованості, відповідачем не здійснено, що підтверджується розрахунками заборгованості, а тому сума заборгованості у розмірі 8000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як було зазначено вище сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який на дату відступлення права вимоги відповідно до розрахунку заборгованості складає 64867,84 грн., що врази перевищує суму отриману відповідачем у позику 8000,00 грн. (4700,00 грн. + 3300,00 грн.).

Слід звернути у вагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Служба Миттєвого кредитування», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договорів № 2024121271318 від 28.08.2020 та № 2024121256895 від 28.08.2020 перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст.3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного

розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 64867,84 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 8000,00 грн. (4700,00 грн. + 3300,00 грн.) за договорами № 2024121256895 та № 2024121271318, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов до висновку про те що необхідно зменшити розмір процентів за вказаними договорами до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат та їх розміру до позовної заяви було долучено наступні докази: копію договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, укладеного між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; витяг з акту №13 про надання юридичної допомоги від 30.06.2025; заявку на надання юридичної допомоги №30 від 02.06.2025 року.

До позовної заяви було долучено копії підписаних представником ТОВ «Факторинг Партнерс» та АО «Лігал Ассістанс» заявки на надання юридичної допомоги №30 від 02.06.2025 та витягу з акту №13 про надання юридичної допомоги від 30.06.2025, в яких сторонами було погоджено наступний обсяг наданих послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , та їх вартість: надання усної консультації - 4 000 грн.; надання письмової консультації з вивченням документів 3000,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 18 000 грн.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Також, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі № 140/5295/21.

Крім цього, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №127/9918/14-ц).

Враховуючи викладене, з урахуванням обставин справи, її складністю та важливістю для сторін, обсягом виконаної адвокатом роботи, наявність сталої судової практики в даній категорії справ, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

В силу статті 141 ЦПК України, із відповідачки на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в сумі 531,90 гривень (16000,00 х 2422,40 грн. /72867,84 грн.).

Керуючись ст.ст. 205, 207, 509, 512, 516, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 628, 629, 638, 1048, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», 19, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 256, 263 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: вулиця Ґедройця Єжи, будинок №6, офіс 521, місто Київ, заборгованість за договорами № 2024121256895 від 28 серпня 2020 року, № 2024121271318 від 28 серпня 2020 року у розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень, з яких: 8000 (вісім тисяч) гривень заборгованість за тілом кредита; 8000 (вісім тисяч) гривень заборгованість за нарахованими процентами.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: вулиця Ґедройця Єжи, будинок №6, офіс 521, місто Київ, судові витрати, що складаються із витрат:

- по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок;

- на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Судовий збір у розмірі 1890 (одна тисяча вісімсот дев`яносто) гривень 50 копійок покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА