Рішення № 135068636, 18.03.2026, Дарницький районний суд міста Києва

справа № 753/16397/25

провадження № 2/753/4872/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Лавринчук А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в міста Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватної організації «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, стягенення понесених витрат на лікування, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2025 року звернувся до суду з позовом до ПО «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, стягенення понесених витрат на лікування.

Позов мотивований тим, щовін ( ОСОБА_1 , 1988 р.н.), є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.09.2024 року між ОСОБА_1 та приватною організацією «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» укладено Договір про надання освітніх послуг № 3.

01.01.2025 року між Управлінням освіти Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації, приватною організацією «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» та ОСОБА_1 укладено тристоронній Договір б/н про надання освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва.

Відповідно до умов тристороннього договору, а також згідно з Рішенням Київської міської ради від 13.09.2018 N" 1369/5433 «Про затвердження Порядку здійснення видатків на дошкільну освіту у місті Києві на основі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості» (Порядок № 1369/5433), Управління освіти Дарницької РДА компенсує відповідачу - приватній організації «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» вартість надання освітніх послуг в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, який на 2025 рік становить 6 329 грн. 00 коп. на місяць.

У зв`язку з долученням відповідача до програми компенсації «Гроші ходять за дитиною», між сторонами виник спір щодо механізму врахування суми бюджетної компенсації при визначенні розміру батьківської плати позивача за Договором.

16.05.2025 року позивач отримав від відповідача лист-повідомлення б/д та б/н, у якому містилась вимога підписати Додаткову угоду № 1 до Договору (Додаткова угода № 1) протягом двох робочих днів з моменту отримання листа; у разі відмови або непідписання угоди відповідач вважав в односторонньому порядку розірвати Договір через 15 календарних днів, посилаючись на п.п. 1 п. 2.1.25. Договору.

Вважає, що недосягнення згоди щодо зміни умов Договору не є порушенням його чинних умов з боку замовника і не є підставою для одностороннього розірвання Договору згідно з вичерпним переліком, наведеним у п.3, 1, 3 Договору.

Поміж тим, з метою з`ясування правової природи механізму компенсації та прав батьків, позивачем направлено адвокатські запити 07.05.2025 року № 07/05/25 до Управління освіти Дарницької РДА, а також 12.05.2025 № 12/05/25, 26.05.2025 року до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департамент освіти КМДА).

У відповідь на адвокатські занити Управління освіти Дарницької РДА листом від 13.05.2025 № 101/36-1096 повідомило, що Порядком № 1369/5433 та тристороннім договором не передбачено механізм використання коштів, що надходять до приватного закладу та що нормативно-правовими актами не передбачено можливості для приватного закладу встановлювати для батьків знижку на суму компенсації.

Департамент освіти КМДА у своїх відповідях від 21.05.2025 № 063-2976 та від 02.06.2025 року № 063-3246 підтвердив, що батьки та приватні заклади є вільними у визначенні умов договору про надання освітніх послуг, у тому числі, щодо порядку визначення та розміру вартості освітніх послуг.

Після цього відповідач надав проект Додаткової угоди № 1, запропонувавши механізм, який передбачав повну оплату послуг з боку позивача з подальшим поверненням суми компенсації на його рахунок «з вирахуванням всіх податків та зборів».

Листом від 28.05.2025 № 28/05/25 позивач повідомив відповідача, що запропонований ним механізм є неоптимальним, оскільки створює надлишкове фінансове навантаження на сім`ю, змушуючи її фактично «кредитувати» заклад, несе ризики отримання компенсації в неповному обсязі через правову невизначеність формулювання «з вирахуванням всіх податків та зборів».

Натомість позивач, демонструючи готовність до конструктивного діалогу, запропонував власний, більш простий та прозорий проект Додаткової угоди № 1, який передбачав пряме зменшення щомісячної плати на суму бюджетної компенсації.

У відповідь на цю пропозицію відповідач листом отриманим 05.06.2025 року відмовився вносити будь-які зміни до свого проекту Додаткової угоди, назвавши їх недоцільними і необгрунтованими. У цьому ж листі відповідач, ігноруючи вичерпний перелік підстав для розірвання в п.3.1.3. Договору, заявив про наявність у нього права на одностороннє розірвання Договору на власний розсуд, посилаючись на п.2.1.25 Договору. Також відповідач зазначив, що непідписання Додаткової угоди № 1 створює об`єктивні перешкоди для повноцінного функціонування закладу.

Листом-повідомленням б\д та б\н, відповідач, посилаючись на п.7.3.1. та п. 2.1.25 Договору, в односторонньому порядку повідомив про розірвання Договору № 3 про надання освітніх послуг від 01.09.2024 року з 07.07.2025 року.

Таким чином, відповідач, вдався до неправомірного одностороннього розірвання Договору, за відсутності будь-яких порушень з боку позивача, що є прямим порушенням умов Договору та чинного законодавства, порушують право дитини на безперервну освіту та права позивача як споживача освітніх послуг.

На виконання умов Договору позивач завжди своєчасно та в повному обсязі здійснював оплату освітніх послуг, що надавались відповідачем, й таке підтверджується платіжними інструкціями:

-28.12.2024 року позивачем сплачено 7 036 грн. за освітні послуги за січень 2025 року, що підтверджуегьея платіжною інструкцією № 9364-9576-4167-3675, оплата за січень 2025 року здійснена у зменшеному розмірі (половина від вартості) у зв`язку з перебуванням дитини на лікарняному, що було погоджено з відповідачем,

-29.01.2025 року сплачено 11 770 грн. за освітні послуга за лютий 2025 року (платіжна інструкція № 8368-1697-8626-7756),

-26.02.2025 року сплачено 12 900 грн. за освітні послуги за березень 2025 року (платіжна інструкція № 8370-9602-9734 -3585),

-31.03.2025 року позивачем сплачено 12 900 грн. за освітні послуги за квітень 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією N9 8374-2417- 4526- 8568,

-28.04.2025 року сплачено 12 900 грн. за освітні послуги за травень 2025 року (платіжна інструкція № 9377- 0578 988:1-1728),

-26.05.2025 року сплачено 12 900,00 грн. за освітні послуги за червень 2025 року (платіжна інструкція N4 9379 8403-4450 2685).

Відтак, вважає себе добросовісним виконавцем умов Договору і не давав жодних підстав для його розірвання з боку відповідача через невиконання фінансових зобов`язань.

Відповідач, відмовляючись застосовувати прозорий механізм врахування бюджетної компенсації при розрахунку батьківської плати, та, наполягаючи на отриманні повної вартості послуг, створював умови для безпідставного збагачення за рахунок позивача.

Вважає, що застосуванню до спірних правовідносин підлягає положення статті 1212 ЦК України, адже у відповідача не було жодної правової підстави (ні в законі, ні в договорі) отримувати від позивача ту частину оплати, яка вже компенсована йому з бюджету міста Києва за надання послуги тій самій дитині.

Відповідач отримував плату за надання освітніх послуг дитині позивача з двох джерел: безпосередньо від позивача у вигляді батьківської плати згідно з Договором, й від Управління освіти Дарницької РДА у вигляді бюджетної компенсації в сумі 6 329 грн.00 коп. на місяць на підставі тристороннього договору, й бюджетна компенсація не є загальною дотацією на господарську діяльність відповідача.

Як вказано у тристоронньому договорі, та підтверджено відповіддю Департаменту освіти КМДА від 02.06.2025 року, це є компенсація за надання освітньої послуги конкретній дитині, зареєстрованій у місті Києві, тобто дитині позивача.

Таким чином, у випадку сплати позивачем повної вартості послуг, встановленої Договором, та одночасного отриманої відповідачем бюджетної компенсації за ту саму послугу, відбувається подвійна оплата однієї й тієї ж послуги.

Збагачення відповідача на суму компенсації відбувається безпосередньо за рахунок позивача, оскільки позивач змушений сплачувати ту частину вартості (37 974 грн. 00 коп. з розрахунку 6 329 грн. 00 коп. за кожен місяць), яка вже покрита за рахунок коштів бюджету міста Києва, наданих в його інтересах.

Правовою підставою для отримання відповідачем коштів є надання освітньої послуги.

Однак, ані в Договорі, ані в тристоронньому договорі, ані в чинному законодавстві не існує правової підстави, яка б дозволяла відповідачу отримувати подвійну оплату за одну й ту саму складову освітньої послуги: від позивача й з бюджету.

Відповідач, відмовляючись у листі від 05.06.2025 року вносити зміни до запропонованого ним проекту Додаткової угоди N° 1 та, наполягаючи на механізмі повної оплати, з подальшим поверненням «з вирахуванням всіх податків та зборів», фактично намагається в односторонньому порядку запровадити непрозору схему, яка дозволяє йому утримувати частину коштів позивача без належного обґрунтування.

Позиція органів влади, викладена у відповідях Управління освіти Дарницької РДА від 13.05.2025 року та Департаменту освіти КМДА від 21.05.2025 року, лише підтверджує, що фінансові відносини між батьками та приватним закладом є предметом їхньої договірної свободи.

Таким чином, відповідач, отримуючи щомісячну компенсацію з бюджету міста Києва в розмірі 6 329 грн. 00 коп. за надання освітньої послуги дитині позивача та, вимагаючи при цьому від позивача сплати повної вартості послуг, без урахування цієї компенсації, створює умови, за яких він безпідставно збагачується за рахунок позивача на суму зазначеної компенсації.

У зв`язку з чим сума в розмірі 6 329 грн. 00 коп. щомісячно підлягає або зарахуванню в рахунок зменшення батьківської плати, або стягненню з відповідача на користь позивача, як безпідставно набуті кошти у розмірі 37 974 грн., з розрахунку 6 329 грн. 00 коп. за кожен місяць.

Порушення умов Договору, дії відповідача, спрямовані на отримання подвійної оплати за одну й ту саму послугу, є такими, що призводять до безпідставного збагачення в розумінні статті 1212 ЦК України, що підтверджується аналізом Порядку N 1369/5433.

Метою прийняття Порядку № 1369/5433 є, зокрема, «задоволення потреб громадян в здобутті дошкільної освіти» та «захист прав членів територіальної громади міста Києва у здобутті дошкільної освіти». Отже, програма компенсації «Гроші ходять за дитиною» має чітку соціальну спрямованість - фінансова підтримка родин киян та підвищення доступності освіти, а не надання додаткових необгрунтованих прибутків приватним закладам.

Відповідно до п. 4.4 Порядку N 1369/5433, між приватним закладом, управлінням освіти та батьками укладається тристоронній договір. Це юридично закріплює позивача як повноцінного учасника правовідносин щодо компенсації, а не як стороннього спостерігача.

Ключовим є положення п.4.5 Порядку № 1369/5433, яке встановлює, що управління освіти щомісячно здійснює компенсацію за фактично надану освітню послугу. Предметом компенсації є надання «Базового компоненту дошкільної освіти» , вартість якого на 2025 рік визначена у розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості (БФН) 6 329 грн. на місяць.

Таким чином, позивач, сплачуючи повну вартість послуг за Договором, оплачує надання освітньої послуги, невід`ємною частиною якої є «Базовий компонент». Відповідач, отримуючи від Управління освіти Дарницької РДА компенсацію в розмірі 6 329 грн. 00 коп., отримує кошти за надання тієї самої складової освітньої послуги («Базового компоненту») тій самій дитині позивача за той самий період (місяць).

В результаті відповідач отримує подвійну оплату за одну й ту саму послугу: один раз від позивача (у складі загальної вартості) і другий раз - від бюджету міста Києва (у вигляді компенсації).

Частина батьківської плати, яка еквівалентна сумі бюджетної компенсації (6 329 грн. 00 коп.), у разі її одночасного стягнення з позивача та отримання з бюджету, є безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України.

Правова підстава для отримання цих коштів від позивача відсутня, оскільки вартість цієї частини послуги вже компенсована відповідачу з іншого джерела - бюджету міста Києва, в інтересах та від імені дитини позивача.

Спроба відповідача нав`язати позивачу непрозорий механізм повної оплати з подальшим поверненням суми «з вирахуванням всіх податків та зборів» є нічим іншим, як намаганням узаконити це безпідставне збагачення та утримати частину коштів, які мають на меті полегшення фінансового навантаження саме на родину. Такі дії повністю нівелюють соціальну мету, закладену в Порядку № 1369/5433.

Отже, сума бюджетної компенсації за своєю правовою природою є частковою оплатою послуг за дитину, здійсненою за рахунок громади міста Києва, а тому має безпосередньо зменшувати фінансове зобов`язання позивача перед відповідачем. Будь-яка сума, сплачена позивачем понад вартість послуг, зменшену па розмір компенсації, є безпідставно набутими коштами відповідача та підлягає поверненню позивачу.

Позивач вважає дії відповідача щодо одностороннього розірвання Договору незаконними, такими, що грубо порушують як умови самого Договору, так і фундаментальні принципи цивільного законодавства України.

Договір, укладений між позивачем та відповідачем, містить чіткий та вичерпний перелік підстав, які надають виконавцю (відповідачу) право на його дострокове одностороннє розірвання.

Зокрема, пунктом 3.1.3 Договору встановлено, що виконавець має право достроково розірвати Договір у наступних випадках: на підставі медичного висновку про стан здоров`я дитини, що виключає можливість її подальшого перебування у закладі; порушення Замовником умов та строків оплати послуг, передбачених Договором; неетичного ставлення до персоналу закладу, інших батьків або дітей; порушення «Правил ЗДО «МАНКІ КІНДЕРГАРТЕН»; при наявності заборгованості за надані послуги строком більше 10 календарних днів.

Цей перелік є вичерпним.

ОСОБА_1 не вчиняв жодного з перелічених порушень, сумлінно виконуючи свої зобов`язання за Договором.

Причиною, яка спонукала відповідача до розірвання Договору, стала відмова позивача підписати Додаткову угоду № 1 в редакції, запропонованій відповідачем.

Така підстава, як «відмова від підписання додаткової угоди», не передбачена пунктом 3.1.3 або будь-яким іншим пунктом Договору як легітимна причина для його одностороннього розірвання з ініціативи виконавця.

У своїх листах відповідач посилається на загальний пункт 2.1.25 Договору, трактуючи його як такий, що надає йому безумовне право на розірвання Договору на власний розсуд.

Однак таке тлумачення є маніпулятивним та суперечить принципу верховенства спеціальної норми над загальною (lex specialis derogat legi generali), який за аналогією застосовується при тлумаченні умов договору. Пункт 3.1.3. є спеціальною нормою, яка чітко і виключно регулює право виконавця на одностороннє розірвання, і саме вона має застосовуватись.

Дії відповідача грубо суперечать загальним засадам цивільного законодавства України.

Згоди позивача на розірвання Договору не було.

Вчинивши одностороннє розірвання Договору за відсутності передбачених цим же Договором підстав, відповідач вдався до неправомірної односторонньої відмови від своїх зобов`язань з надання освітніх послуг.

Таким чином, одностороннє розірвання Договору, ініційоване відповідачем, є незаконним, оскільки вчинене за відсутності визначених Договором та законом підстав, з порушенням встановленої процедури та всупереч базовим принципам цивільного законодавства.

Окрім вимог майнового характеру, позивач вважає за необхідне заявити вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.

Внаслідок тривалого стресу, безпосередньо пов`язаного з діями відповідача, у позивача з`явились скарги на відчуття неповного видоху, здавлення та дискомфорту в грудній клітині, а також біль по задній поверхні лівого стегна.

У зв`язку з цим позивач був змушений звернутися за медичною допомогою до медичного згнтру TOB «СМАРТ КЛІНІКА». 30.06.2025 року лікарем-неврологом гроведено консультативний огляд, за результатами якого було встановлено діагноз: [F41.9] Тривожний розлад, неугочнений; [M54.3J Ішіалгія; Міофасціальний больовий синдром. Синдром грушепенодібного м`яза». В анамнезі хвороби лікар ОСОБА_3 прямо зазначив, що скарги з`явились «на фоні статичної напруги, стреса», що підтверджує прямий причин наслідковим зв`язоком між психоемоційним навантаженням, спричиненим діями відповідача, та погіршенням стану здоров`я позивача.

За результатами консультації позивачу було призначено відповідне лікування, зокрема медикаментозну терапію (препарат «Сірдалуд»), та надано рекомендації щодо уникнення навантажень та проходження реабілітації. Вартість наданих медичних послуг склала 1 700 грн. 00 коп., що витверджує платіжним чеком від 30.06.2025 року.

Окрім того, порушення права дитини на розвиток та соціалізацію є особливою формою завдання моральної шкоди.

Окрім загального стресу та порушення звичного укладу життя, протиправні дії відповідача призвели до більш глибоких та тривожних наслідків, безпосередньо торкнувшись процесу розвитку та соціалізації малолітнього сина позивача.

Одним із ключових завдань дошкільної освіти є не лише догляд за дитиною, а й формування її особистості, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.

ПЗДО «Манкі Кіндергартен», уклавши Договір, взяв на себе зобов`язання забезпечувати таке сприятливе середовище.

Однак, неправомірно розірвавши Договір, відповідач не просто припинив надання послуги, а й примусово виключив дитину з процесу соціалізації та розвитку, до якого вона вже звикла.

Ця руйнівна дія безпосередньо позначилася на розвитку дитини, що проявилося у недорозвитку мовлення: спостерігається регрес у використанні активного словникового запасу дитини, уповільнення у засвоєнні нових мовленнєвих конструкцій, що є прямим наслідком різкого зменшення щоденних соціальних контактів з однолітками та педагогами, а також загального стресового стану, емоційному недорозвитку: дитина стала більш замкнутою, проявляє апатію, втратила інтерес до ігор, що вимагають взаємодії, що свідчить про порушення процесу її гармонійної соціалізації та формування емоційного інтелекту.

Зазначені негативні наслідки для розвитку дитини та її психоемоційного стану об`єктивно затверджуються Консультативним висновком лікаря ОСОБА_3 від 05.07.2025 року.

Цей аспект є вагомою складовою завданої моральної шкоди, оскільки стосується найціннішого - здоров`я та майбутнього дитини.

Душевні страждання через пережинання за дитину: позивач, як батько, змушений щодня спостерігати за пригніченим станом свого сина, докладати значних зусиль для стабілізації його емоцій, що є найтяжчим джерелом моральних страждань. Порушення нормального укладу життя: Дії відповідача змусили позивача в терміновому порядку відволікатись від роботи та інших справ для вирішення проблеми, яку створив відповідач - пошуку нового дитячого садка, що є стресовим та виснажливим процесом. Тривога за майбутнє фінансове становище сім`ї: позивач обґрунтовано нереживає, що не зможе знати альтернативний заклад, який бере участь у програмі компенсації «Гроші ходять за дитиною». Це означає неминуче та суттєве зростання щомісячних витрат на освіту дитини (на 6 329 грн.), що створює відчуття фінансової незахищеності та тривоги за добробут родини. Погіршення етану здоров`я. У позивача погіршився стан його фізичного здоров`я, що вимагало медичного втручання та додаткових фінансових витрат.

Між протиправною поведінкою відповідача та завданою моральною шкодою існує прямий і безпосередній причинно-паслідковий зв`язок. Саме незаконне рішення про розірвання Договору (причина) стало підставою для виникнення усього комплексу негативних наслідків (шкоди): необхідності зміни дитиною садка, її подальшої психологічної травми та душевних страждань позивача, пов`язаних, як з переживаннями за сина, так і з порушенням стабільності життя сім`ї. За відсутності неправомірного розірвання Договору зазначена шкода не настала б.

Вина відповідача проявляється у формі прямого умислу. Відповідач був достеменно обізнаний про умови Договору, отримувало письмові роз`яснення від представника позивача (листи від 19.05.2025 та 28.05.2025), в яких чітко вказувалося на неправомірність їхніх вимог та намірів. Попри це, відповідач свідомо ухвалив незаконне рішення про розірвання Договору, що свідчить про його умисел, спрямований на завдання шкоди правам та інтересам позивача.

Наявні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Позивач оцінює завдану йому та його сину моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. оо коп., вважаючи цю суму розумною та справедливою.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви прозивач просить стягнути з Приватної організації «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» ідентифікаційний код 44964871, на ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , користь: 37 974 грн. 00 коп. - безпідставно набутих коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, 100 000 грн. оо коп. - моральної шкоди, 1 700 грн. 00 коп. - витрат на лікування, й понесені ним судові витрати (судовий збір, на правову допомогу).

В судове засідання позивач повторно не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву від 16.10.2025 року про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог (а.с.138), просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засіданняне з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду). А будучи присутнім, представник відповідача ОСОБА_4 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 18.09.2025 року (а.с.124), у судових засіданнях 13.11.2025 року, 14.01.2026 року позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні за необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Вважаючи відсутніми порушення прав позивача, оскільки договором та положеннями законодавства не передбачено право на отримання позивачем коштів, які отримано закладом освіти з бюджету міста Києва, як компенсацію, відсутніми порушення прав позивача, оскільки, незважаючи на пропозицію відповідача перерахувати йому кошти, позивач не надав свої банківські реквізити та не підписав відповідну додаткову угоду до договору, позивачем не доведено підстави для стягнення моральної шкоди, ані наявність шкоди, ні протиправних дій відповідача, ані причинного зв`язоку.

Зазначив, що відповідно до п.4.1. Порядку здійснення видатків на дошкільну освіту у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 1369/5433 від 13.09.2018 року, суб`єкт освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти, у тому числі, приватний або корпоративний заклад дошкільної освіти, за зверненням може отримати компенсацію за надання освітньої послуги дитині, місце проживання якої зареєстровано в місті Києві, в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на відповідний рік длякомунальних закладів дошкільної освіти територіальної громади міста Києва.

А відповідно до п.4.5. вказаного Порядку, управління освіти районної в м.Києві державної адміністрації щомісячно здійснює компенсацію за фактично надану освітню послугу суб`єкту освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти, у тому числі, приватному або корпоративному закладу дошкільної освіти, на умовах укладеного тристороннього договору в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет м.Києва на відповідний рік для комунальних закладів дошкільної освіти територіальної громади м. Києва.

Розділом 1 тристороннього Договору про надання освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної совіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік (Тристоронній договір) визначено, що предметом цього Договору є надання Стороною 2 (Відповідач) освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік Стороні 3 (Позивач).

Відповідно до визначених цим договором умов, Сторона 1 (Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації) компенсує Стороні 2 вартість фактичного надання Стороні 3 освітніх послуг в частині Базового компонента дошкільної освіти (освітні послуги), в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на 2025 рік у сумі 6329 грн. на місяць.».

Також, представником позивача було отримано відповіді на адвокатські запити від державних органів, якими встановлено, що ні Порядком, ні тристороннім Договором не встановлено порядку та механізму використання компенсаційних коштів, що надходять закладу освіти в рамках компенсації (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025), нормативно-правовими актами не передбачено можливості для приватного закладу, який отримує компенсацію, встановлення для батьків знижки на суму компенсації (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025), приватний заклад не є одержувачем бюджетних коштів, а отримує компенсацію за надання освітньої послуги (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025), компенсація за надання освітньої послуги дитині, що зареєстрована у місті Києві, приватному закладу дошкільної освіти називається Базовим Фінансовим Нормативом (БФН) і надається за механізмом «Гроші ходять за дитиною».

Окрема міська цільова програма з відповідною назвою на даний час в межах міста Києва не затверджувалась (лист Департаменту освіти КМДА № 063-3246 від 02.06.2025).

Таким чином, компенсація призначена для отримання закладом освіти, а не батьками дитини. Водночас, заклад може за своїм рішенням зробити знижку батькам дитини, або сплатити батькам частину коштів, отриманих як компенсація (за вирахуванням податків та інших витрат закладу освіти).

Заклад дошкільної освіти є вільним у встановленні порядку та механізму використання отриманої компенсації.

Позивачем допущено умисне перекручування положень тристороннього Договору, Порядку та відповіді на адвокатські запити, тому доводи позивача про те, що це компенсація призначена конкретній дитині, а не як компенсація закладу освіти за надану освітню послугу є невірними.

З наведених положень вбачається відсутність встановленого обов`язку для відповідача виплачувати кошти, отримані закладами освіти, як компенсація від міста, на рахунок батьків.

Порядок, ні тристоронній Договір не створюють алгоритм чи механізм, обов`язок перерахування отриманих відповідачем грошей компенсації на рахунок позивача.

Метою компенсаційного механізму є фінансова підтримка саме суб`єкта господарювання закладу, що надає освітні послуги, а не пряма матеріальна допомога конкретній фізичній особі (батькам/законним представникам дитини).

Крім того, відповідач продемонстрував добросовісність шляхом вжиття конкретних заходів, спрямованих на направлення компенсаційних коштів батькам, створюючи таким чином знижку на оплату освітніх послуг. Зокрема, відповідачем було направлено офіційного листа з пропозицією перенаправити отримані від держави компенсаційні кошти на рахунок позивача (копія листа додається). Сюди ж відноситься і подальша пропозиція укладення додаткової угоди для внесення відповідних змін в договір про надання освітніх послуг.

Проте позивач відмовився від запропонованого відповідачем механізму, свої банківські реквізити не наддав, й за таких обставин вбачається відсутність порушення прав позивача.

До того ж, твердження позивача про отримання відповідачем фіксованої суми компенсації в розмірі 6 329 грн. щомісяця є не повним та не відображає фактичного стану речей. Фактично, розмір компенсації корелюється з фактично сплаченою батьківською платою, що повністю виключає можливість "подвійної оплати" та "збагачення".

Зокрема, у січні 2025 року позивач скористався правом на пільгу у відповідності до п. 5.13.Договору та оплатив послуги в розмірі 7 036,00 грн. за 14 днів відвідування.

Відповідно до цього, відповідач отримав бюджетну компенсацію не в повному розмірі, а пропорційно до сплаченої суми. Спочатку було отримано стандартну суму 6 329 грн., після чого відповідачем було здійснено повернення до бюджету частини коштів, що підтверджується відповідними платіжними документами.

У лютому 2025 року позивач оплатив суму 11 770 грн. аналогічним чином, після отримання компенсації в розмірі 6 329 грн., відповідач здійснив повернення до бюджету суми 633 грн.

Таким чином, дії відповідача свідчать про прозорість та добросовісність підходу щодо коштів: отримані кошти бюджетної компенсації завжди приводяться у відповідність з фактично сплаченою батьківською платою. Механізм повернення надлишково отриманої компенсації підтверджує відсутність наміру отримати подвійну оплату та запобігає будь-якому безпідставному збагаченню.

Отже, претензія позивача є необґрунтованою та побудована на загальній необізнаності позивача з нормами законодавства, які регулюють питання компенсації БФН. Доводи позивача про те, що п.3.1.3. Договору встановлено вичерпний перелік підстав розірвання договору не має правової основи, пункти договору не просто встановлюють можливість розірвання, а й надають детальний порядок такої дії (що суперечить тому, що позивач визнав ці норми п. 2.1.2.5 та п 7.3.1. загальними, а п. 3.1.3. спеціальною). Таким чином, відповідач скористався чинним правом, наданим йому самим Договором, і діяв в межах реалізації власної правосуб`єктності, встановлених договором та чинним законодавством.

Пункти 2.1.25 та 7.3.1 не визнавалися недійсними. Позивач добровільно погодився на редакцію договору з вказаними пунктами та уклав договір з відповідачем.

При цьому, позивач кваліфікує висунення вимоги щодо підписання додаткової угоди під загрозою розірвання як ультиматум, економічний тиск та порушення принципів добросовісності і свободи договору Розривання договору при недосягненні згоди по додатковій угоді до Договору на підставі п. 2.1.2.5 та п 7.3.1. Договору не є порушенням договору та законодавства (тим більше не є висуненням ультиматуму), а законним правом відповідача, враховуючи наведені положення Договору. Постановою ВС України від 28.01.2015 року по справі № 6-230цс14 встановлено, що принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по- друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. П.9.18 Договору встановлено, що договір складений при повному розумінні сторонами його умов, зокрема щодо умов одностороннього розірвання договору зі сторони відповідача.

Пунктом 9.16. договору встановлено, що сторони стверджують, що ними узгоджені усі істотні умови Договору і зобов`язуються надалі не висувати з цього приводу ніяких претензій одна до одної.

Враховуючи, що відповідачем було забезпечено можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору) та можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, то порушень принципу свободи договору з боку відповідача не допущено. Виходячи з цього, невизнання позивачем дії пунктів 2.1.25. та 7.3.1. свідчить про намагання позивача поставити під сумнів правову природу та законність умов Договору, які були прийняті позивачем безумовно, що, по суті, є спробою перекласти на відповідача відповідальність за ризики, які позивач не передбачив (і не запобіг їм), незважаючи на прийняття всіх умов договору. Реалізація положень Договору є не зловживанням правом, а є його добросовісним здійсненням та виконанням у межах, визначених принципом свободи договору. Відмова позивача від внесення змін до Договору також є його правом, але така відмова не позбавляє іншу сторону права скористатися іншими законними механізмами, передбаченими цим же Договором.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача. Дана вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню через відсутність правових підстав для її застосування. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.12.2022 року в справі № 214/7462/20 визначив за яких умов виникає обов`язок компенсації моральної шкоди: 1) наявність моральної шкоди; 2) протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; 3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; 4) вина особи, яка завдала моральної шкоди».

Вважає, що возивачем не доведено наявність вищенаведених підстав для відшкодування.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 встановлено, що можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

В рамках даних спірних правовідносин, жодна з обов`язкових передумов для відшкодування моральної шкоди відсутня. Дії відповідача, що полягали у реалізації свого безумовного права на одностороннє розірвання Договору у порядку, передбаченому його пунктами 2.1.25 та 7.3.1, не можуть розцінюватися як протиправні, оскільки здійснювалися в рамках реалізації своєї правосуб`єктності, гарантованої Договором та чинним законодавством. Реалізація відповідачем наданих Договором та чинним законодавством суб`єктивних прав не може розцінюватися як порушення цивільних прав позивача.

Звинувачення щодо порушення права дитини на розвиток та соціалізацію є юридично та фактично необґрунтованими, оскільки спрямовані на неправомірне перекладання належної батькам (законним представникам) дитини відповідальності на відповідача, адже відносини між сторонами регулювалися виключно договором.

Предметом данного Договору було надання замовнику певного комплексу освітніх послуг на умовах, передбачених Договором та внутрішніми документами закладу.

Жодним чином до предмету Договору не входило прийняття на себе відповідальності за загальний розвиток, соціалізацію, психоемоційний стан або здоров`я дитини у розумінні повної заміни обов`язків батьків. Освітній заклад виконував допоміжну, а не виключну роль у цьому процесі.

Враховуючи положення ст.150 Сімейного кодексу України, саме батьки несуть першочергову відповідальність за виховання, розвиток, навчання, зміцнення здоров`я своєї дитини.

Ця відповідальність є безстроковою, безперервною та не може бути делегована третій особі в повному обсязі.

Навчання дитини, в тому чи іншому освітньому закладі, ніяким чином не спричиняє заміни суб`єкта реалізації цих обов`язків. Розірвання Договору з боку відповідача було законним способом реалізації своїх прав, передбачених Договором та чинним законодавством. Таким чином, причиною будь-яких змін у звичному розпорядку дитини є дії (бездіяльність) її батька, а незакладу освіти.

Відповідач категорично заперечив наявність причинно-наслідкового зв`язку між власними правомірними діями з припинення Договору та процессами загального розвитку дитини, відповідальність за організацію та забезпечення яких належить виключно її батькам. Подальша соціалізація дитини, розвиток її мовлення та емоційного стану є сферою відповідальності її законних представників і ніяким чином не є відповідальністю відповідача. Претензії позивача є спробою умисного та необґрунтованого перекладення власної відповідальності як батька на третю особу - освітній заклад.

Відповідальність за подальшу адаптацію, розвиток та соціалізацію дитини після зміни освітнього середовища повністю покладається на її законних представників.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.178 ЦПК України відповідач заперечив щодо заявленного позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, становить 10 000 грн. на професійну правничу допомогу.

Відповідачем в особі представника Падалки К.В., діючим на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 18.09.2025 року (а.с.124), подано відзив на позов від 22.09.2025 року, у якому просив відмовити позивачу у позові у повному обсязі. Вказав, що відсутнє порушення прав позивача, оскільки договором та положеннями законодавства не передбачено право на отримання позивачем коштів, які отримано відповідачем з бюджету м.Києва, як компенсацію, відсутнє порушення прав позивача, яким не доведено підстави для стягнення моральної шкоди: не доведено ані наявність шкоди, ані протиправні дії відповідача, ні причинний зв`язок.

Позивачем подано відповідь на відзив від 16.10.2025 року, у якому підтримав свої доводи про безпідставне збагачення відповідачем внаслідок отримання подвійної оплати, зловживання правом з боку відповідача щодо розірвання договору, що стало наслідком для завдання моральної шкоди позивачу, яку позивач оцінює у 100 000 грн., не погоджуючись із завленою сумою витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн., зважаючи на її категорію нескладної справи, що стосується тлумачення умов договору, й зважаючи на проведену представником відповідача роботу з підготовки відзиву на позов, заявлена сума 10 000 грн., вважає, необґрунтованою та завищеною (а.с.132-136).

Відповідачем подано заперечення на відпровідь на відзив від 10.11.2025 року (а.с.141-143), у якому підтвердив висловлену позицію сторони відповідача про заперечення проти позову.

Вказав, що відповідачем заперечуються звинувачення щодо безпідставного збагачення внаслідок отримання подвійної оплати. У відзиві відповідачем вже було детально обґрунтовано, чому дії відповідача не можуть вважатися безпідставним збагаченням, надано посилання на конкретні положення чинного законодавства та офіційні роз`яснення компетентних органів, що були надані у відповідь на адвокатські запити зі сторони позивача, зокрема, відповідно до п. 4.1. Порядку здійснення видатків на дошкільну освіту у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 1369/5433 від 13.09.2018, суб`єкт освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти, у тому числі, приватний або корпоративний заклад дошкільної освіти, за зверненням може отримати компенсацію за надання освітньої послуги дитині, місце проживання якої зареєстровано в місті Києві, в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на відповідний рік для комунальних закладів дошкільної освіти територіальної громади міста Києва.

Відповідно до п.4.5. Порядку, управління освіти районної в місті Києві державної адміністрації щомісячно здійснює компенсацію за фактично надану освітню послугу суб`єкту освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти, у тому числі, приватному або корпоративному закладу дошкільної освіти, на умовах укладеного тристороннього договору в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на відповідний рік для комунальних закладів дошкільної освіти територіальної громади міста Києва. Розділом 1 тристороннього Договору про надання освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної совіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік встановлено предметом цього Договору є надання Стороною 2 (Відповідач) освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік Стороні 3 (Позивач). Відповідно до визначених цим договором умов, Сторона 1 (Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації) компенсує Стороні 2 вартість фактичного надання Стороні 3 освітніх послуг в частині Базового компонента дошкільної освіти (освітні послуги), в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на 2025 рік у сумі 6329 грн. на місяць.»

Також, представником позивача було отримано відповіді на адвокатські запити від державних органів про те, що ні порядком, ні тристороннім договором не встановлено порядку та механізму використання компенсаційних коштів, що надходять закладу освіти в рамках компенсації; (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025) нормативно-правовими актами не передбачено можливості для приватного закладу, який отримує компенсацію, встановлення для батьків знижки на суму компенсації; (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025) приватний заклад не є одержувачем бюджетних коштів, а отримує компенсацію за надання освітньої послуги. (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025) Висновки Позивача щодо подвійної оплати ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи зазначеної компенсації та підміні понять, оскільки Позивач помилково ототожнює компенсацію, що надходить із бюджету, з оплатою послуг за договором між батьками та Закладом. Як вбачається з наведених вище положень, компенсація надається Закладу освіти і Заклад має право розпоряджатися наданою компенсацією на власний розсуд. Щодо зловживання правом та правомірності розірвання договору Позивач безпідставно кваліфікує дії Відповідача щодо розірвання договору у зв`язку з недосягненням згоди щодо укладення додаткової угоди як «тиск» та «зловживання правом».

Як було вказано відповідачем у відзиві, доводи позивача про те, що п.3.1.3. Договору встановлено вичерпний перелік підстав розірвання договору не має правової основи, так як вищеназвані пункти договору не просто встановлюють можливість розірвання, а й надають детальний порядок такої дії (що суперечить тому, що позивач визнав ці норми п. 2.1.2.5 та п 7.3.1. загальними, а п. 3.1.3. спеціальною).

Таким чином, відповідач скористався чинним правом, наданим йому самим Договором, і діяв в межах реалізації власної правосуб`єктності, встановлених Договором та чинним законодавством. Позивач, натомість, довільно трактує зазначені норми, намагаючись надати їм змісту, якого вони фактично не мають та свідомо ігноруючи інші положення Договору.

Вказаний підхід свідчить про вибіркове та упереджене тлумачення положень договору, спрямоване виключно на формування ілюзії порушення його прав.

Отже, дії відповідача щодо розірвання договору не лише є правомірними, а й обґрунтованими, оскільки вчинені в межах договору та цивільного законодавства, що виключає можливість кваліфікації таких дій як зловживання правом.

Позивач у своїй відповіді на відзив прямо зазначає, що питання розірвання договору не є предметом даного судового спору. Таким чином, будь-які подальші доводи, міркування чи обговорення, спрямовані на заперечення правомірності реалізації відповідачем свого права на розірвання договору, не мають будь-якого правового значення.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то в рамках спірних правовідносин, обов`язкові передумови для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Дії відповідача, що полягали у реалізації свого безумовного права на одностороннє розірвання Договору у порядку, передбаченому пунктами 2.1.25 та 7.3.1 Договору, не можуть розцінюватися як протиправні, оскільки здійснювалися в рамках реалізації своєї правосуб`єктності, гарантованої Договором та чинним законодавством. Реалізація

Відповідачем наданих Договором та чинним законодавством суб`єктивних прав, про що вказано вище, не може розцінюватися як порушення цивільних прав позивача.

При цьому, оскільки питання розірвання договору не є предметом даного судового спору, що визнано самим позивачем, будь-яке посилання позивача на заподіяння моральної шкоди у зв`язку з розірванням договору є безпідставним та таким, що не підлягає розгляду у межах цієї справи.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди не можуть розглядатися окремо від встановлення факту протиправності дій відповідача, якого у даному випадку не вбачається. Відповідач реалізував своє право на розірвання договору у спосіб, прямо передбачений умовами самого договору та чинним законодавством, що виключає наявність будь-якої протиправності або вини.

Таким чином, спроба позивача пов`язати факт розірвання договору з моральними стражданнями є юридично необґрунтованою і не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Отже, у відповіді на відзив позивачем не наведено жодних фактичних або правових аргументів, які б спростовували позицію відповідача.

Зокрема, позиція позивача характеризується: неправильним тлумаченням норм законодавства та умов укладеного договору; свідомим ігноруванням положень офіційних роз`яснень компетентних органів, наданих у відповідях на адвокатські запити зі сторони позивача; маніпулятивним поданням фактів, що не відповідають дійсним обставинам справи. Позиція позивача побудована не на правовій аргументації й належній доказовій базі, а на припущеннях та емоційних оцінках, що не може вважатись об`єктивною і належною правовою позицією. Судові спори повинні вирішуватись виключно на підставі належних доказів та об`єктивно встановлених фактів, а не суб`єктивних інтерпретацій чи хибних тлумачень норм права однією зі сторін.

За наслідком розгляду справи відповідач просить покласти на позивача понесені відповідачем судові витрати - на правову допомогу - 10 000 грн.

Третя особа - Управління освіти Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації, як учасник тристороннього договору, залучена до участі у справі за ініціативи суду ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 14.01.2026 року (а.с.160), враховуючи те, що вимоги позову засновані на укладеному тристоронньому договорі 01.01.2025 року між Управлінням освіти Дарницької районної в м.Києві державної адміністраці (орган управління освітою), приватною організацією «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» (суб`єкт освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти), ОСОБА_1 (батько дитини ОСОБА_2 , 2020р.н.), про надання освітньої послуги (базового комплексу дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік, сторона у цьому договорі, зокрема, Управління освіти Дарницької районної в м.Києві державної адміністраці (орган управління освітою), мала бути залучена до участі по справі,на права та обов`язки якого, зважаючи на умови договору, зміст позовних вимог, впливають спірні правовідносини, з метою забезпечення й збалансованості правоцесуальних прав сторін, третьої особи, на права та обов`язки якої впливають спірні правовідносини, повторно не з`явилась, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення.

Й цією ухвалою судом визнано явку позивача обов`язковою з огляду на предмет спору, категорію справи, її складність, невизнання відповідачем, третьою особою позовних вимог, склад учасників спірних правовідносин тристороннього договору про надання освітньої послуги (базового комплексу дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік,який повторно не з`явився.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Наведені обставини свідчать, що сторони, третя особа завчасно повідомлені про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам, третій особі повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, третьої особи, із роз`ясненим правом надання відзиву на позовної заяви, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, які сторонами реалізовані, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності позивача, третьої особи, згідно поданої позивачем заяви, за його погодженням.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Вислухавши представника відповідача ОСОБА_4 , його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Позивач ОСОБА_1 , 1988р.н. є батьком малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18-20, 21).

01.09.2024 року між ОСОБА_1 та приватною організацією «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» укладено Договір про надання освітніх послуг № 3, строк дії договору з 01.09.2024 року по 31.12.2025 року (а.с.23- 36, 37-38).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

01.01.2025 року між Управлінням освіти Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації, приватною організацією «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н про надання освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва (тристоронній договір) (а.с.39-42).

Відповідно до умов вказаного тристороннього Договору, а також згідно з Рішенням Київської міської ради від 13.09.2018 N" 1369/5433 «Про затвердження Порядку здійснення видатків на дошкільну освіту у місті Києві на основі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості» (Порядок № 1369/5433), Управління освіти Дарницької РДА компенсує відповідачу - приватній організації «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» вартість надання освітніх послуг в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, який па 2025 рік становить 6 329 грн. на місяць (пункт 1 Договору) а.с.39-42).

Позивач вважає, що у зв`язку з долученням відповідача з 01.01.2025 року до програми Київської міської ради компенсації «Гроші ходять за дитиною», сума бюджетної компенсації 6 329 грн. 00 коп. на місяць має бути вирахувана з щомісячної плати позивача як батька дитини приватною організацією «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» за Договором про надання освітніх послуг № 3, проте такі вирахування відповідачем не проводались, а тому позивачем на піставі ст.1212 ЦП України ставиться позовна вимога про стягнення з приватної організації «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» 37 974 грн. 00 коп. з розрахунку 6 329 грн. 00 коп. за кожен місяць (6 329,00 грн. х 6 місяців = 37 974 грн.), вважаючи, що у відповідача немає жодної правової підстави отримувати від позивача ту частину оплати, яка вже компенсована йому з бюджету міста Києва за надання послуги тій самій дитині.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Ч.2 ст.1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Укладеним між сторонами, третьою особою Договором від 01.01.2025 року про надання освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва (тристоронній договір) (а.с.39-42), не передбачено право на отримання позивачем як батьком дитьини коштів, які отримано приватним навчальник закладом дошкільної освіти з бюджету міста Києва як компенсацію.

Розділом 1 тристороннього Договору про надання освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної совіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік, визначено, що предметом цього Договору є надання Стороною 2 (відповідач) освітньої послуги (Базового компоненту дошкільної освіти), яка компенсується за рахунок коштів бюджету міста Києва на навчальний рік Стороні 3 (позивач).

Відповідно до визначених цим договором умов, Сторона 1 (управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації) компенсує Стороні 2 вартість фактичного надання Стороні 3 освітніх послуг в частині Базового компонента дошкільної освіти (освітні послуги) в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на 2025 рік у сумі 6329,00 грн. на місяць.

Відповідно до п.4.1. Порядку здійснення видатків на дошкільну освіту у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 1369/5433 від 13.09.2018 (Порядок), суб`єкт освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти, у тому числі, приватний або корпоративний заклад дошкільної освіти, за зверненням може отримати компенсацію за надання освітньої послуги дитині, місце проживання якої зареєстровано в місті Києві, в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на відповідний рік для комунальних закладів дошкільної освіти територіальної громади міста Києва.

Відповідно до п.4.5. Порядку управління освіти районної в місті Києві державної адміністрації щомісячно здійснює компенсацію за фактично надану освітню послугу суб`єкту освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти, у тому числі, приватному або корпоративному закладу дошкільної освіти, на умовах укладеного тристороннього договору в розмірі базового фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, затвердженого рішенням Київської міської ради про бюджет міста Києва на відповідний рік для комунальних закладів дошкільної освіти територіальної громади міста Києва.

Позивачем, до звернення із цим позовом до суду, було отримано відповіді на адвокатські запити від державних органів, якими зазначено, що ні Порядком, ні тристороннім договором, не встановлено порядку та механізму використання компенсаційних коштів, що надходять закладу освіти в рамках компенсації (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025), нормативно-правовими актами не передбачено можливості для приватного закладу, який отримує компенсацію, встановлення для батьків знижки на суму компенсації (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025), приватний заклад не є одержувачем бюджетних коштів, а отримує компенсацію за надання освітньої послуги (лист Управління освіти Дарницької РДА 101/36-1096 від 13.05.2025), компенсація за надання освітньої послуги дитині, що зареєстрована у місті Києві, приватному закладу дошкільної освіти називається Базовим Фінансовим Нормативом (БФН) і надається за механізмом «Гроші ходять за дитиною».

Окрема міська цільова програма з відповідною назвою на даний час в межах міста Києва не затверджувалась (лист Департаменту освіти КМДА № 063-3246 від 02.06.2025).

Відповідно, за положенням умов Договору, Порядку, компенсація, призначена для отримання закладом освіти, а не батьками дитини, що вказує на необгрунтованість позивачем вимог про стягнення з відповідача в порядку статті 1212 ЦК України 37 974 грн. як безпідставно набутих коштів, адже із п.4.5. Порядку вбачається, що управління освіти районної в місті Києві державної адміністрації щомісячно здійснює компенсацію за фактично надану освітню послугу суб`єкту освітньої діяльності, а тому підстав вважати, що кошти 37 974 грн. безпідставно набуті відповідачем немає.

Оскільки основна вимога позову позивачем не обґрунтована, правових підстав для її задоволення відповідно до ст.1212 ЦК України немає, вимога про правомірність розірвання договору позивачем не заявлена, що ним визнається, й при вирішенні цього спору суд враховує це, то й вимоги, які є похідними від такої вимоги, зокрема, відшкодування моральної шкоди - 100 000 грн.00 коп, стягенення понесених витрат на лікування - 1 700 грн.00 коп., підлягають відмові у задоволенні, оскільки встановлено, що неправомірних дій відповідача, які стали підставою для понесення позивачем витрат на лікування, завдання моральної шкоди, не встановлено.

Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позову вцілому не доведені.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України), адже обов`язок доказування покладається на сторони.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення .

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначені критерії допустимості доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (ст. 89 ЦПК України)

Відповідно, позивачем до суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів про предмет доказування.

Суд вважає, що лише саме посилання позивача на існування факторів, що можуть бути підставою для підтвердження набуття відповідачем безпідставно набутих коштів, належних позивачу, завдання позивачу моральної шкоди й понесення ним внаслідок неправомірних дій відповідача витрат на лікування, не можуть достовірно свідчити про такі правовідносини, адже доказування будується на підтверджених належними та допустимими й достатніми доказами, а тому, окрім іншого, зміст вимог позову, не може достовірно свідчити про право позивача вимагати, внаслідок власного тлумачення позивачем правовірносин, всупереч укладеного між сторонами та третьою особою Договору від 01.01.2025 року, від відповідача за правилом ст.1212 ЦК Українистягнення безпідставно набутих грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, витрат на лікування.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір, витрати на правову допомогу) покласти на позивача, а витрати відповідача на правову допомоги в сумі 10 000 грн.00 коп., зважаючи на спір, кількість вимог позову (три), складові витрат на правову допомогу: види наданої допомоги, вчинені процесуальні дії представником відповідача адвокатом Падалкою К.В., діючим на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 18.09.2025 року, щодо надання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, участь такого представника відповідача в судових засіданнях 13.11.2025 року (а.с.149-150), 14.01.2026 року (а.с.156-158), задовольнити.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи, відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).

Окрім того відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При вирішенні заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, зважаючи на наслідки розгляду справи, суд враховує рішення Європейського суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає, що відповідач має право на компенсацію витрат на правову допомогу, й такі заявлені в розумному розмірі, яким доведено, що витрати є фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1212 ЦК України, п.9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватної організації «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, стягенення понесених витрат на лікування,- відмовити.

Понесені позивачем судові витрати покласти на такого позивача.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь приватної організації «Приватний заклад дошкільної освіти «Манкі Кіндергартен», ЄДПОУ - 44964871, 10 000 (десять тисяч) грн. 00 (нуль) коп. - витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.

СУДДЯ: