Постанова № 13506860, 13.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2011                                                                                           № 20/119-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2010

у справі № 20/119-10 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Дизайн Інжініринг Інтерпрайс Інтра"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 190267,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Дизайн Інжінірінг Інтерпрайс ІНТРА” (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом (з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог від 12.10.2010 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 158.843,40 грн. основного боргу, 9.893,68 грн. пені, 1.530,41 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.10.2010 р. у справі № 20/119-10 позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс” (09109, Київська обл., м. Біла Церква, Шосе Сквирське, 20, код ЄДРПОУ 05479987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Інжінірінг Інтерпрайс ІНТРА” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 5, кв. 8, код ЄДРПОУ 20067704) – 158.843 (сто п’ятдесят вісім тисяч вісімсот сорок три) грн. 40 коп. основного боргу, 9.893 (дев’ять тисяч вісімсот дев’яносто три) грн. 68 коп. пені, 1.530 (одну тисячу п’ятсот тридцять) грн. 41 коп. 3% річних, 1.902 (одну тисячу дев’ятсот дві) грн. 67 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та залишити позов без розгляду.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує, що місцевий суд неправомірно прийняв оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача, а також дійшов хибного висновку про наявність заборгованості у відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів існування такого боргу, якими, на думку апелянта, є акт звірки взаєморозрахунків та „інші документи”.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" і порушено апеляційне провадження у справі № 20/119-10.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, у судове засідання не з’явився, будь-яких заяв або клопотань від нього до суду не надходило, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга розглядається за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 23.03.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дизайн Інжінірінг Інтерпрайс ІНТРА” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Поліс” (покупець) було укладено договір поставки № 16/2010, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язується постачати термоформовочні пакети, вакуумні пакети та вакуумну багатошарову плівку (продукція) згідно зі специфікацією чи видатковим накладним, а покупець зобов’язується прийняти продукцію та здійснити оплату за неї відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору моментом поставки продукції є дата підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 3.2 договору пост-оплата в розмірі 100% від загальної вартості продукції сплачується покупцем на протязі 15 календарних днів з моменту відвантаження продукції згідно дати видаткової накладної.

Відповідно до п. 3.6 договору датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п. 6.2 договору при невиконанні або неналежному виконанні покупцем зобов’язань, передбачених п. 3.2 договору, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми партії продукції за кожен день прострочення.

На виконання умов договору поставки № 16/2010 від 23.03.2010 р. ТОВ “Дизайн Інжінірінг Інтерпрайс ІНТРА” було поставлено ТОВ “Поліс” продукції на загальну суму 227.673,60 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0021079 від 30.03.2010 р. на суму 29.830,20 грн., № РН-0021138 від 06.04.2010 р. на суму 60.828,00 грн., № РН-0021203 від 13.04.2010 р. на суму 92.286,00 грн., № РН-0021210 від 14.04.2010 р. на суму 14.854,80 грн., № РН-0021283 від 23.04.2010 р. на суму 29.874,60 грн.

Факт отримання товару підтверджується також довіреностями № 1484 від 29.03.2010 р., № 1503 від 02.04.2010 р., № 1537 від 13.04.2010 р., № 1559 від 22.04.2010 р., виданими на ім`я Смагіної Т.М., оскільки відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

ТОВ “Поліс” розрахувалося з ТОВ “Дизайн Інжінірінг Інтерпрайс ІНТРА” за частину поставленого товару в сумі 48.830,20 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 31.05.2010 р., підписаним позивачем та відповідачем.

У зв’язку з неналежним виконанням ТОВ “Поліс” своїх зобов’язань за договором поставки заборгованість відповідача перед ТОВ “Дизайн Інжінірінг Інтерпрайс ІНТРА” становила 178.843,40 грн.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Як визначено ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До господарського суду Київської області представник позивача на підставі приписів ст. 22 ГПК України подав заяву про уточнення позовних вимог № 12/10-10 від 12.10.2010 р., згідно з якою позивачем зменшено заявлений до стягнення розмір основного боргу до 158.843,40 грн. у зв’язку з частковою сплатою заборгованості відповідачем після подання позовної заяви в сумі 20.000,00 грн.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за поставлений товар, з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 158.843,40 грн., підлягають задоволенню.

Апелянт стверджує, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевий суд дійшов хибного висновку про наявність заборгованості у відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів існування такого боргу, якими, на думку апелянта, є акт звірки взаєморозрахунків та „інші документи”.

З цього проводу колегія суддів відзначає наступне.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак апелянт навіть не стверджує про те, що вказані кошти ним були сплачені та, відповідно, не надав жодних доказів (платіжних документів, банківських виписок тощо), які б могли підтвердити факт оплати. Не спростовано відповідачем і даних, що містяться в Актах звірки розрахунків станом на 16.08.2010 р. та на 07.09.2010 р., що підписані обома сторонами та містяться в матеріалах справи (т. с. 1, а. с. 66, 67).

Крім суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача пеню відповідно до п. 6.2 договору поставки № 16/2010 від 23.03.2010 р.

Як зазначалося вище, згідно з п. 6.2 договору при невиконанні або неналежному виконанні покупцем зобов’язань, передбачених п. 3.2 договору, він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми партії продукції за кожен день прострочення.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 9.893,68 грн. станом на 27.07.2010 р., згідно з видатковими накладними № РН-0021079 від 30.03.2010 р., № РН-0021138 від 06.04.2010 р., № РН-0021203 від 13.04.2010 р., № РН-0021210 від 14.04.2010 р., № РН-0021283 від 23.04.2010 р.

Вказаний розрахунок перевірений колегією суддів та відповідає положенням законодавства, відповідно, визначена у ньому сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того позов містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір 3 % річних, визначений позивачем згідно з видатковими накладними № РН-0021079 від 30.03.2010 р., № РН-0021138 від 06.04.2010 р., № РН-0021203 від 13.04.2010 р., № РН-0021210 від 14.04.2010 р., № РН-0021283 від 23.04.2010 р., становить 1.530,41 грн.

Вказаний розрахунок перевірений колегією суддів та відповідає положенням законодавства, відповідно, визначена у ньому сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин місцевий суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Інжінірінг Інтерпрайс ІНТРА” у повному обсязі, з урахуванням заяви № 12/10-10 від 12.10.2010 р. про уточнення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що місцевий суд неправомірно прийняв оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2010 р. було порушено провадження у справі № 20/119-10, розгляд справи призначено на 25.08.2010 р.

Відповідачем 25.08.2010 р. було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке місцевим судом задоволено.

Розгляд справи неодноразово відкладався. Однак відповідач відзиву на позов або письмових пояснень щодо суті спору суду не надав, у призначені судові засідання 25.08.2010 р., 09.09.2010 р., 12.10.2010 р. представника не направив. Про дату, час та місце судових засідань відповідача повідомлено належним чином. На день прийняття рішення заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Ухвали місцевого суду надсилались відповідачу за адресою, що зазначена в позовній заяві. Вказана адреса зазначена і самим апелянтом в апеляційній скарзі (Київська обл., м. Біла Церква, шосе Сквирське, 20).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом бути присутнім при розгляді справи.

За висновком колегії суддів, причини неявки відповідача до суду обґрунтовано визнані місцевим судом неповажними.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Відповідно до ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Колегія суддів враховує, що в судові засідання відповідач не з’явився, однак докази, наявні в матеріалах справи, були достатніми для прийняття рішення у справі.

Таким чином, місцевим судом обґрунтовано відповідно до ст. 75 ГПК України прийнято рішення у справі 12.10.2010 р. за відсутності представника відповідача.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2010 р. у справі № 20/119-10 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2010 р. у справі № 20/119-10 – без змін.

2. Матеріали справи № 20/119-10 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді