Рішення № 135068420, 16.03.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/15165/25

Провадження №2/752/2691/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

представника позивача Гедьо А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Гедьо Андрій Степанович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10 , після смерті якої відкрилася спадщина, до якої увійшли: квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташована зазначена квартира з відповідними будівлями та спорудами, у частці 33/600 від площі 0,1000 га.

33/1200 часток земельної ділянки належала ОСОБА_11 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_12 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

У вересні 2020 року ОСОБА_13 та ОСОБА_14 звернулися з позовом до ОСОБА_15 , Київської міської ради про встановлення факту належності майна та визнання права власності на спадкове майно.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06.10.2022 з урахуванням ухвали 22.03.2023 про виправлення описки позов задоволений. Встановлений факт володіння ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної власності 1/6 частиною квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_14 право власності в порядку спадкування за заповітом 66/2400 часток квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_13 право власності в порядку спадкування за законом 33/2400 часток квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_14 право власності на 66/2400 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_13 право власності на 33/1200 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_17 право власності в порядку спадкування за законом на 33/2400 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_17 право власності на 33/1200 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки вищезазначені обставини, встановлені рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06.10.2022 позивачем ці обставини при розгляді даної справи не доказуються.

ОСОБА_18 та ОСОБА_1 з 09.07.1977 перебували у зареєстрованому шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_18 помер.

28.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою, в якій просила визнати право власності на 33/1200 часток земельної ділянки на підставі рішення суду.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 03.04.2025 відмовлено у проведенні реєстраційних дій у зв?язку із відсутністю у наданому рішенні суду кадастрового номера земельної ділянки.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчука І.А. від 15.05.2025 відмовлено ОСОБА_19 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 33/1200 земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в цілому площа земельної ділянки 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:491:0061.

Відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 33/1200 земельної ділянки, приватний нотаріус вказав, що право власності на 33/1200 часток в порядку спадкування за законом визнано за ОСОБА_17 на підставі рішення, ухваленого Голосіївським районним судом міста Києва 06.10. 2022 у справі № 752/18169/20, в якому не вказано кадастровий номер земельної ділянки.

Окрім ОСОБА_20 інші спадкоємці майна ОСОБА_15 відмовилися від прийняття спадщини.

Просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 33/1200 часток земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:79:491:0061, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_18 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

02.07.2025 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та витребувано докази.

28.11.2025 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

25.07.2025 представник відповідача Київської міської ради подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.

Зазначив, що право власності на нерухоме майно підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на нерухоме майно.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги закону, позовні вимоги є не законними та необґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Інші відповідачі своїм правом на подачу відзиву не скористалися.

Представник позивача підтримав заявлений позов.

Інші учасники справи до суду не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

31.08.2011 ОСОБА_18 виданий державний акт на право власності на 33/600 від 0,1000 на частки земельної ділянки серії ЯЕ №964254, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також співвласниками зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_3 (33/600 частки); ОСОБА_4 (33/600 частки); ОСОБА_18 (33/600 частки); ОСОБА_21 (33/600 частки); ОСОБА_1 (33/600 частки); ОСОБА_1 (33/600 частки); ОСОБА_7 (74/600 частки); ОСОБА_8 (74/600 частки); ОСОБА_9 (74/600 частки); ОСОБА_6 (135/600 частки); ОСОБА_5 (45/600 частки).

09.07.1977 ОСОБА_18 та ОСОБА_22 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_23 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06.10.2022 у справі №752/18169/20, з урахуванням ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 22.03.2023, зокрема, встановлено факт володіння ОСОБА_21 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної власності 1/6 частину квартири з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_14 право власності на 66/2400 частину земельної ділянки в порядку ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст. 1225 ЦК України, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Квітуча, 16. Визнано за ОСОБА_13 право власності на 33/1200 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_24 право власності на 33/1200 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене рішення набрало законної сили 08.11.2022.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_18 , після смерті якого була заведена спадкова справа № 2/2025.

22.01.2025 ОСОБА_1 звернулася з заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті її чоловіка ОСОБА_18 .

22.01.2025 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 подали заяви про відмову від належного їм спадкового майна, яке залишилося після, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_18

15.05.2025 постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчука І.А. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 33/1200 земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в цілому площа земельної ділянки 0, 1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:491:0061.

Зазначено, що 33/1200 часток земельної ділянки належала ОСОБА_21 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_18 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових справи.

Також зазначено, що право власності на 33/1200 часток в порядку спадкування за законом визнано за ОСОБА_18 на підставі рішення, виданого Голосіївським районним судом міста Києва від 06.10.2022, справа №752/18169/20, в якому не вказаний кадастровий номер земельної ділянки.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.06.2025 № 431616321 співвласниками земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер: 8000000000:79:491:0061 є ОСОБА_1 (33/600 частки); ОСОБА_2 (33/600 частки); ОСОБА_9 (74/600 частки); ОСОБА_6 (135/600 частки); ОСОБА_3 (33/600 частки); ОСОБА_8 (74/600 частки); ОСОБА_7 (74/600 частки); ОСОБА_4 (33/600 частки); ОСОБА_21 (33/600 частки); ОСОБА_1 (33/600 частки); ОСОБА_5 (45/600 частки).

Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 537/541/23, аналізуючи зміст поняття «преюдиційність», виробив такий підхід: преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ; преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі, визнання незаконними дії чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що речові права на нерухоме майно, їх обтяжень та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то воно виникає з моменту проведення такої реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до положень ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно з частинами першою-другою ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1260-1265 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-другою ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст. 1297 ЦК України).

З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають тільки у тому випадку, якщо наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а при відмові нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Якщо спадкоємець не має можливості оформити спадщину відповідно до вимог законодавства у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, питання визначення належності цього майна має вирішуватись у судовому порядку.

Відповідно до підпункту 4.16, 4.19, 4. 21 пункту 4 глави 10 розділу II Положення про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції, що діяла станом на винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії) видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

Таким чином, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова ОП КГС ВС від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_18 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також встанолвено, що 31.08.2011 ОСОБА_18 видано державний акт на право власності на 33/600 від 0,1000 на частки земельної ділянки серії ЯЕ № 964254, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також встановлено, що 33/1200 часток вищезазначеної земельної ділянки належали ОСОБА_21 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_18 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових справи.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06.10.2022 у справі №752/18169/20, яке набрало законної сили 08.11.2022, з урахуванням ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 22.03.2023, зокрема, визнано за ОСОБА_24 право власності на 33/2400 частину квартири з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_24 право власності на 33/1200 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, за життя спадкодавець ОСОБА_18 не зареєстрував право власності на вищезазначені частки квартири та земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок.

Позивачка прийняла спадщину, що залишилася після смерті її чоловіка ОСОБА_18 , зокрема, 33/1200 частки земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в цілому площа земельної ділянки 0, 1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:79:491:0061, однак отримала відмову приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на 33/1200 часток в порядку спадкування за законом визнано за ОСОБА_18 на підставі рішення, виданого Голосіївським районним судом міста Києва від 06.10.2022, справа № 752/18169/20, в якому не вказаний кадастровий номер земельної ділянки.

Зазначені обставини свідчать про порушення прав позивача, як спадкоємця майна померлого.

Суд звертає увагу, що момент виникнення права власності на нерухоме майно не пов`язаний із державною реєстрацією такого майна, яка є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама собою державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 12.03.2019 в справі № 911/3594/17 та Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.01.2020 в справі № 910/10987/18, від 17.01.2024 в справі № 522/3999/23.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_18 в порядку спадкування після своєї матері ОСОБА_21 на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06.10.2022 у справі № 752/18169/20, яке набрало законної сили 08.11.2022, з урахуванням ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 22.03.2023, набув право власності на 33/1200 частину спірної земельної земельної ділянки в порядку спадкування за законом, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже позивач, як його дружина, має право на спадкування зазначеної частки вищезазначеної земельної ділянки.

Установивши, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та строк прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_18 , якому належала 33/1200 частка спірної земельної ділянки і у неї відсутня можливість отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину на спірне майно, суд приходить до висновку про визнання за позивачкою права власності на 33/1200 часток земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:79:491:0061, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_18 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, суд звертає увагу, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 265/6868/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 175/1941/16-ц, від 31.03.2021 у справі № 463/4616/18, від 06.10.2021 у справі № 234/17030/18, від 10.11.2021 у справі № 759/19779/18.

Судом встановлено, що 22.01.2025 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 подали заяви про відмову від належного їм спадкового майна, яке залишилося після, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , батька ОСОБА_18 .

Наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 судом не встановлено.

Позивач при зверненні до суду зазначила відповідачами: Київську міську раду, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Суд відзначає, що позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Суд, проаналізувавши доводи, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, приходить до висновку, що позов частково поданий до неналежних відповідачів.

Суд вважає, що за заявленими вимогами має відповідати Київська міська рада, яка є органом місцевого самоврядування та яка може претендувати на цю частку земельної ділянки і зобов`язана заявити власні вимоги про визнання цієї частки спадщини відумерлою в порядку ст. 1277 ЦК України.

Згідно з усталеною судовою практикою при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, також відмови від її прийняття відповідачами у спорах про визнання права власності на спадкове майно є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

При цьому суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, яка зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відтак, позовні вимоги заявлені до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України суд вважає, що оскільки судом не встановлено порушення Київською міською радою прав позивача, то судові витрати за рахунок цього відповдіача відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 33/1200 часток земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:79:491:0061, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_18 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Київська міська рада, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ: 22883141.

Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_7 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_8 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_9 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_7 .

Рішення в повному обсязі складене 16.03.2026.

Суддя Ж. І. Кордюкова