Ухвала суду № 135068418, 02.03.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/19116/24

Провадження №: 1-кп/752/1054/26

У Х В А Л А

02.03.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

у ході проведення відкритого підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12024100000000567, відомості про яке внесено 03.05.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тальне Черкаської області, зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 , незаміжня, працевлаштована (фізична особа - підприємець), раніше не судима,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Голосіївським районним судом міста Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження №12024100000000567 за обвинувальним актом, затвердженим прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_3 10.09.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307 КК України (незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та незаконний збут наркотичного засобу) та за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне придбання, зберігання з метою збуту наркотичного засобу та особливо небезпечної психотропної речовини у великих розмірах, незаконний збут наркотичного засобу, вчинений повторно).

18.09.2026 адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна, зокрема про скасування арешту, що був накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2024 у справі № 761/28023/24 на автомобіль марки "Audi A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , один ключ від автомобіля, марки "Audi A1", що належать ОСОБА_6 .

До клопотання було приєднано примірник ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2024 у справі № 761/28023/24, попередній договір від 01.07.2024 № 01/07/24, договір купівлі-продажу транспортних засобів від 01.08.2024, роздруковане відображення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу у застосунку сервісу надання державний цифрових послуг "Дія", світлокопію паспорта ОСОБА_6 , світлокопію реєстраційної картки платника податків ОСОБА_6 , копію витягу з реєстру територіальної громади, документи на підтвердження повноважень адвоката.

02.03.2026 в судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 підтримав заявлене клопотання, обґрунтовуючи яке, послався на ст. 98, 174 КПК України, ст. 321 ЦК України.

Відповідно до заявленого клопотання адвоката, арешт підлягає скасуванню, адже в подальшому застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження не вбачається потреб, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадження завершено, тобто прокурором визнано зібрані докази достатніми для доведення вини обвинуваченої, в автомобілі не було виявлено жодних наркотичних засобів, після вилучення автомобіля він не передавався судовим експертам для проведення відповідної експертизи, з автомобілем не проводилися слідчі дії, у прокурора відсутні дані про те, що автомобіль набутий кримінально-протиправним шляхом, у зв`язку з чим автомобіль не відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України. 24.07.2024 органом досудового розслідування проведено обшук автомобіля, після чого він був вилучений. 25.07.2024 автомобіль визнаний за постановою слідчого речовим доказом. 02.08.2024 на нього за ухвалою слідчого судді накладено арешт, проте 01.07.2024 ОСОБА_6 та ОСОБА_4 уклади попередній договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 у строк до 01.08.2024 зобов`язалася укласти договір купівлі-продажу вищевказаного авто та відчужити його на користь ОСОБА_6 за ціною 315 000,00 грн. 01.08.2024 ОСОБА_6 передала ОСОБА_4 аванс в сумі 50 000,00 грн. 01.08.2024 сторони уклади договір купівлі-продажу, автомобіль перереєстровано на покупця ОСОБА_6 на момент купівлі автомобіля ОСОБА_6 не знала про те, що слідчими проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024100000000567 і про те, що цей автомобіль визнано речовим доказом. Станом на 01.08.2024 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було зареєстровано жодних публічних обтяжень на автомобіль марки "Audi" моделі "A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль все ще продовжує перебувати на майданчику тимчасового утримання, знецінюється, знерухомлений, втрачає свої технічні властивості, оскільки не обслуговується, що порушує право власності ОСОБА_6 .

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, надав письмові заперечення, пояснив, що автомобіль марки "Audi", державний номерний знак НОМЕР_1 , було визнано речовим доказом, а за ухвалою слідчого судді на нього накладено арешт. Клопотання слідчого про накладення арешту на автомобіль розглядалося за участі ОСОБА_4 та її захисника, які не заперечували проти того, що станом на 24.07.2024 та 02.08.2024 цей автомобіль належав ОСОБА_4 , про наявність попереднього договору купівлі-продажу ОСОБА_4 не згадувала і під час обшуку. Сам договір купівлі-продажу підписаний електронним цифровим підписом ОСОБА_4 , що може свідчити про те, що на момент укладення договору ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не були присутні. Станом на 01.08.2024 ОСОБА_4 не могла розпоряджатися своїм автомобілем, оскільки він вже не перебував фізично у її володінні, адже його було вилучено 24.07.2024 та поміщено на штраф-майданчик, (де він перебуває) та мав статус тимчасово вилученого майна, що обмежує право власника на вільне розпорядження майном. Будучи підозрюваною за ч. 2 ст. 307 КК України, розуміючи, що санкція статті кримінального закону передбачає покарання у виді конфіскацій майна, невідворотність покарання, ОСОБА_4 умисно, з метою перешкоджання кримінальному провадженню, у період тимчасового вилучення майна, вчинила правочин з цим майном. Вказане свідчить про недобросовісність сторін та є самостійною підставою для визнання правочину недійсним як фраудаторного. Також, на думку прокурора, захисник не довів, що відпала потреба у застосуванні арешту та арешт було накладено необґрунтовано.

Обвинувачена заперечень щодо клопотання, яке розглядається, не навела.

Заслухавши виступи учасників, вивчивши приєднані до клопотання документи, суд з`ясував, що дійсно за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2024 у справі № 761/28023/24 накладено арешт на майно, вилучене під час проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 12024100000000567, зокрема і на автомобіль марки "Audi" моделі "A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , один ключ від автомобіля, марки "Audi A1".

Цей автомобіль належав ОСОБА_4 , на що вказують дані свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

При цьому, за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02.07.2024 у справі № 761/24104/24 за клопотанням слідчого надано дозвіл на проведення обшуку в автомобіля марки "Audi" моделі "A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_4 як особі, яка здійснює протиправну діяльність у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

24.07.2024 ОСОБА_4 затримано в порядку приписів ст. 208 КПК України.

Також 24.07.2024 проведено обшук зазначеного автомобіля.

За постановою слідчого від 25.07.2024 автомобіль, свідоцтво про його реєстрацію та ключі від нього визнано речовим доказом, оскільки в ході проведення обшуку автомобіля, було виявлено і вилучено сам транспортний засіб, свідоцтво про його реєстрацію та ключі від нього.

Як слідує з ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26.07.2024 у справі № 761/27138/24 за клопотанням слідчого щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави, що дорівнює 80 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб та з покладенням обов`язків за ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави, а саме: прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та роботи; не відлучатись за межі міста Києва, без дозволу слідчого, прокурора або суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

27.07.2024 заставу було внесено застоводавцем громадянином ОСОБА_7 .

Відповідно до представленого адвокатом попереднього договору, 01.07.2024 ОСОБА_4 зобов`язалася протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу марки "Audi" моделі "A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 за ціною 315 000,00 грн ОСОБА_6 , тоді як остання, на підтвердження дійсності намірів придбати автомобіль, зобов`язалася передати продавцю ( ОСОБА_4 ) 50 000,00 грн.

За допомогою ресурсів сервісу державних цифрових послуг "Дія" 01.08.2024 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого право власності на зазначений автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_8 .

Постановою слідчого від 02.08.2024 визначено місце зберігання речового доказу, зокрема, щодо автомобіля марки "Audi" моделі "A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , було визнано необхідність його зберігання на майданчику тимчасового утримання транспортного засобу за адресою: м. Київ, вул. Пухівська, 3, щодо свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 та одного ключа від автомобіля, було визначено необхідність їх поміщення до спецпакету № WAR1331099 з подальшою передачею на зберігання до камери зберігання речових доказів Головного управління Національної поліції у м. Києві.

З аналізу розвитку подій та їх послідовності, доводи прокурора про те, що договір купівлі-продажу автомобіля, про скасування арешту якого йдеться, містить ознаки фіктивного, зокрема фраудаторного правочину, можна оцінювати як слушні, проте відповідно до українського законодавства діє презумпція правомірності правочину. Зокрема, у ст. 204 ЦК України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Згідно з ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Приписами ст. 337 КПК України унормовано, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

З урахуванням дії принципу презумпції правомірності правочину та меж судового розгляду кримінальних проваджень, місцевий загальний суд, здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, не є судом, який уповноваженим визначати правомірність правочину, який укладений обвинуваченим, підозрюваним та визначати долю майна, втручатися в інститут права власності.

У зв`язку з цим, оскільки станом на час вирішення клопотання про скасування арешту майна на вищевказаний автомобіль, суду не представлено судове рішення, яке набрало законної сили, відповідно до якого договір купівлі-продажу транспортного засобу від 01.08.2024, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 визнаний недійсним і застосовано наслідки недійсності правочину, розглядаючи це кримінальне провадження та питання про скасування арешту на майно, суд виходить з того, що станом на 02.08.2024 автомобіль марки "Audi" моделі "A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 не належав на праві власності ОСОБА_4 і його законним власником була ОСОБА_6 .

Крім того, суд зазначає, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 де-юре мають цивільно-правовий характер, а тому обмеження щодо тимчасово вилученого майна, про які йдеться у ст. 167 КК України на них (у розрізі автомобіля) не розповсюджувалися, адже статус тимчасово вилученого майна не має таких виявів як арешт майна, відомості про який відображаються у відповідних державних реєстрах (Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна), що унеможливлює провадження реєстраційних дій щодо арештованого майна, як-то внесення даних про правочин, реєстрацію права власності тощо.

У розрізі описаного, розглядаючи заявлене клопотання, суд виходить з того, що арешт майна, в розумінні кримінально-процесуального закону, є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, та полягає у тимчасовому позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1, п. 7 ч. 2 ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та він допускається виключно з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У ч. 2 ст. 170 КПК України закріплено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За змістом ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ст. 167 КК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Як зазначалося вище, арешт полягає у тимчасовому, а саме: обмеженому в часі, позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, тобто його застосування пов`язане з втручанням у право власності особи.

Разом з тим, метою застосування заходу забезпечення кримінального провадження є досягнення дієвості цього провадження, і застосовується він за клопотанням прокурора, слідчого, а в окремих випадках - цивільного позивача.

У кримінальному провадження, що розглядається, щодо ОСОБА_6 не оголошувалися підозри, не висувалися обвинувачення.

Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2024 у справі № 761/28023/24 не містить правових пояснень та нормативного обґрунтування потреби, доцільності, підстав для накладення тимчасового обтяження на автомобіль, про який йдеться, реєстраційний документ на нього та ключ від нього. Накладення арешту було мотивоване, що це вилучене під час обшуку майно може бути використано як доказ у кримінальному провадженні і накладення арешту на нього необхідне через мету забезпечення збереження речових доказів.

Разом з тим, після накладення арешту, визначення місця зберігання автомобіля і ключів від нього, будь-які слідчі (процесуальні) дії з ними не проводилися.

З аналізу доказів, зокрема письмових документів, які подав суду для дослідження прокурор, вбачається, що транспортний засіб та ключі від нього самі по собі не використані стороною обвинувачення як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Більше того, як слідує з тексту ухвали, метою накладення арешту не визначено необхідність збереження активів для можливої подальшої конфіскацій майна підозрюваної особи.

Крім того, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено, сторона обвинувачення зібрала та представила суду докази на підтвердження висунутого обвинувачення, цілі застосування описуваного заходу забезпечення кримінального провадження, з огляду на його тимчасовість, слід вважати такими, що реалізовані і подальше продовжуване застосування арешту не слід вважати доцільним.

Також слід зауважити, що під час накладення арешту не було перевірено чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи третьої особи, і чи не порушує це справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом та завданнями кримінального провадження.

Підсумовуючи все викладене вище, суд доходить висновку про те, що підстави для продовжуваного застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт щодо вищевказаного автомобіля і ключів від нього не вбачається.

Зауваження прокурора щодо того, що ОСОБА_4 була присутня у судовому засіданні під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майна та не заперечувала проти арешту автомобіля судом оцінюється критично, оскільки в тексті ухвали слідчого судді від 02.08.2024 позиція ОСОБА_4 щодо клопотання слідчого в частині накладення арешту на автомобіль не висвітлена взагалі. В ухвалі описані заперечення щодо арешту грошових коштів, а щодо іншого майна, відомості відсутні. Журнал судового засідання за 02.08.2024 суду для вивчення не представлено.

Конституцією України (ст. 41) кожному гарантується право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також визначається право приватної власності як непорушне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб;

У ст. 319 Цивільного кодексу України унормовано, що здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України, де передбачено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У силу Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перша та найбільш важлива вимога цієї статті полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі цієї статті.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції" (п. 69 і 73) такого необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

На підставі викладеного, суд вважає за належне скасувати арешт за клопотанням адвоката ОСОБА_5 .

Щодо можливих непроаналізованих доводів адвоката ОСОБА_5 , суд посилається на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема його усталену практику, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 8, 9, 84, 98, 174, 374 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання адвоката ОСОБА_5 , заявлене в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна, задовольнити.

2. Скасувати арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 02.08.2024 № 761/28023/24 у кримінальному провадженні № 12024100000000567 в частині арешту, накладеного автомобіль марки "Audi A1", сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , один ключ від автомобіля, марки "Audi A1".

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1