Рішення № 135057906, 20.03.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 рокусправа № 380/24963/25м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Львівській області, зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 27 січня 2025 року (у прохальній частині позову помилково вказано 2024 року) № 2252/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку з 01 січня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 15.02.2022 він зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку як платник єдиного податку третьої групи. Позивач вказує, що протягом 2023-2024 років він сумлінно здійснював господарську діяльність, своєчасно та в повному обсязі декларував отримані доходи та сплачував належні податкові зобов`язання.

Разом з тим, як зазначає позивач, при здійсненні розрахунків із бюджетом ним було допущено технічну помилку при заповненні платіжних інструкцій: належні до сплати суми єдиного податку за IV квартал 2023 року, а також за І та ІІ квартали 2024 року (на загальну суму 4317,49 грн) помилково перераховані на казначейський рахунок, призначений для сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ). Внаслідок вказаної помилки в інтегрованій картці платника податків з обліку ЄСВ утворилася переплата, тоді як в інтегрованій картці з обліку єдиного податку виникла штучна недоїмка.

Позивач акцентує увагу суду на тому, що контролюючий орган жодних заходів щодо інформування платника про наявність податкового боргу не вживав, податкових вимог на його адресу не надсилав, що позбавило позивача можливості своєчасно виявити розбіжності та здійснити перекидання коштів з одного бюджетного рахунку на інший. Про факт винесення спірного рішення та виключення його з реєстру платників єдиного податку позивач дізнався випадково лише у жовтні 2025 року під час телефонної розмови з інспектором податкової служби.

Позивач вважає оскаржуване рішення Головного управління ДПС у Львівській області необґрунтованим, непропорційним та протиправним. Наголошує, що фактично кошти надійшли до державного бюджету, жодних втрат держава не понесла, а умислу на ухилення від сплати податків у нього не було. Крім того, позивач вказує на порушення процедури прийняття рішення: по-перше, виключення з реєстру платників єдиного податку здійснено на підставі акта камеральної, а не документальної перевірки, що суперечить сталій практиці Верховного Суду; по-друге, сам акт перевірки від 24.12.2024 надіслано з порушенням встановленого Податковим кодексом України (далі - ПК України) строку. Також позивач зазначає, що після виявлення помилки він у листопаді 2025 року самостійно здійснив оплату вказаної суми на правильний рахунок та подав заяву про повернення/зарахування надміру сплачених коштів з рахунку ЄСВ.

Ухвалою від 24 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався своїм процесуальним правом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Свою правову позицію контролюючий орган обґрунтовує тим, що він діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами ПК України.

Зокрема, відповідач зазначає, що 24.12.2024 посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складений акт №53134/13-01-24-11/ НОМЕР_1 . Вказаною перевіркою (на підставі даних інформаційно-комунікаційної системи Податковий блок) зафіксовано порушення позивачем вимог абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України. А саме: наявність у платника податкового боргу, що перевищує 180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3060,00 грн), на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Станом на 01.12.2024 сума такого боргу становила 4317,50 грн.

Відповідач стверджує, що наявність такого боргу є безумовною та імперативною підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку. Відтак, ГУ ДПС у Львівській області правомірно, на підставі акта перевірки, прийняло рішення від 27.01.2025 № 2252/6/13-01-24-11 про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку з 31.12.2024.

Щодо доводів позивача про процедурні порушення, відповідач наголошує, що проведення саме камеральної перевірки (без виходу до платника) для фіксації факту наявності податкового боргу в інформаційних базах є достатнім та повністю відповідає приписам статті 75 ПК України. Відповідач вказує, що акт перевірки та спірне рішення належним чином сформовані та надіслані засобами поштового зв`язку на офіційну податкову адресу позивача, а тому обов`язок податкового органу є виконаним. Відповідач також підкреслює, що згідно з нормами податкового законодавства платник податків несе самостійну відповідальність за правильність заповнення платіжних документів та своєчасність перерахування коштів на належні бюджетні рахунки.

14 січня 2026 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України.

Дослідивши матеріали позову та доводи відповідача, ухвалою суду від 21 січня 2026 року позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням відповідних доказів.

На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано заяву про поновлення процесуального строку. В обґрунтування поважності причин пропуску строку зазначено, що позивач страждає на тяжке хронічне захворювання (органічні зміни особистості та психіки внаслідок ураження ЦНС, генуїнна епілепсія, епілептичний статус) та перебуває на диспансерному обліку. Протягом 2024-2025 років стан його здоров`я критично погіршився, що супроводжувалося тривалими розладами, втратою пам`яті, когнітивними порушеннями та потребою у стаціонарному лікуванні в психоневрологічних закладах (зокрема, у червні та серпні 2025 року), що об`єктивно унеможливило своєчасне отримання поштової кореспонденції, адекватну оцінку ситуації та звернення до суду. На підтвердження вказаних обставин до суду надано об`ємний пакет медичної документації (виписки з медичних карт, епікризи, довідки).

Ухвалою суду від 25 лютого 2026 року суд, оцінивши надані докази, визнав наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки такі обставини об`єктивно не залежали від волі особи та перешкоджали своєчасному захисту її прав, поновив пропущений строк та продовжив розгляд адміністративної справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 15 лютого 2022 року.

З моменту державної реєстрації Позивач самостійно обрав спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і перебував на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області як платник єдиного податку третьої групи.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що протягом 2023 - 2024 років Позивач здійснював господарську діяльність, своєчасно подавав податкову звітність до контролюючого органу та самостійно декларував свої податкові зобов`язання.

Як встановлено з копій податкових декларацій платника єдиного податку, Позивачем задекларовано до сплати до бюджету єдиний податок за відповідні звітні періоди у таких розмірах: за IV квартал 2023 року 1479,07 грн; за I квартал 2024 року 2359,64 грн; за II квартал 2024 року 478,78 грн. Загальна сума самостійно узгоджених податкових зобов`язань з єдиного податку за вказані періоди склала 4317,49 грн.

Наявними у матеріалах адміністративної справи розрахунковими документами (зокрема, платіжними інструкціями № 2 від 15.02.2024, № 6 від 18.04.2024, № 9 від 08.08.2024) беззаперечно підтверджується, що Позивач мав об`єктивний намір своєчасно та добросовісно виконати свій податковий обов`язок та фактично здійснив перерахування вказаних грошових коштів до державного бюджету.

Однак, під час безпосереднього формування розрахункових документів Позивачем допущено суто технічну помилку: вказані кошти перераховані ним на казначейський рахунок UA928999980000355609204021301, який призначений для сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ), а не на належний бюджетний рахунок, відкритий для сплати єдиного податку з фізичних осіб.

Наслідком такої помилкової маршрутизації платежів стало те, що в інформаційно-комунікаційній системі податкового органу в інтегрованій картці платника податків з обліку ЄСВ утворилася переплата, тоді як в інтегрованій картці з обліку єдиного податку (за кодом бюджетної класифікації платежу 18050400) виникла недоїмка на загальну суму 4317,50 грн.

При цьому суд акцентує особливу увагу на тому, що контролюючий орган, достовірно бачачи в інформаційних базах виникнення облікового боргу, не здійснив жодних передбачених законом заходів щодо формування та направлення (вручення) Позивачу податкової вимоги у порядку, імперативно визначеному статтею 59 Податкового кодексу України. Така протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень позбавила платника податків об`єктивної можливості оперативно дізнатися про допущену ним помилку та своєчасно її виправити шляхом перерахування коштів.

24 грудня 2024 року посадовою особою Головного управління ДПС у Львівській області (без виходу до платника податків, виключно на підставі даних ІКС Податковий блок) проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання умов застосування спрощеної системи оподаткування. За результатами зазначеної перевірки складений Акт № 53134/13-01-24-11/ НОМЕР_1 .

Вказаним Актом камеральної перевірки зафіксовано порушення Позивачем вимог абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, а саме наявність податкового боргу станом на перше число місяця протягом двох послідовних кварталів (станом на 01.12.2024 такий борг становив 4317,50 грн).

На підставі висновків Акта камеральної перевірки, Головне управління ДПС у Львівській області прийняло оскаржуване рішення від 27 січня 2025 року № 2252/6/13-01-24-11, згідно з яким реєстрацію платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 анульовано шляхом його виключення з реєстру платників єдиного податку з 31 грудня 2024 року.

Про наявність облікової заборгованості та про сам факт прийняття рішення щодо виключення його з реєстру платників єдиного податку Позивач зазначає що дізнався лише у жовтні 2025 року, під час телефонної розмови з працівником податкового органу з приводу раніше поданої ним податкової звітності.

Одразу після виявлення помилки у реквізитах бюджетних рахунків, Позивач негайно вжив вичерпних заходів для врегулювання ситуації. Зокрема, 04 листопада 2025 року він добровільно та самостійно сплатив на належний бюджетний рахунок з обліку єдиного податку суму заборгованості (4317,49 грн згідно з платіжною інструкцією № 111052041) та нараховану пеню (761,67 грн згідно з платіжною інструкцією № 111052042). Крім того, 05 листопада 2025 року Позивач офіційно подав до контролюючого органу заяву про повернення та зарахування надміру сплачених грошових коштів з рахунку ЄСВ.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суб`єкта владних повноважень про анулювання реєстрації платника єдиного податку, вважаючи його надмірно формальним, непропорційним допущеному порушенню та таким, що винесене із суттєвим порушенням процедури, Позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із такого нормативно-правового регулювання та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Суд наголошує, що сутність цього конституційного обов`язку полягає у фактичному та своєчасному спрямуванні платником належних грошових коштів до державного чи місцевого бюджету, а не лише у формальному дотриманні правил заповнення платіжних реквізитів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників, а також компетенцію контролюючих органів регулює Податковий кодекс України (далі ПК України).

Відповідно до абзацу першого пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з підпунктом 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу (180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 3060,00 грн), на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

За змістом пункту 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки.

Вирішуючи спір по суті, суд передусім звертає увагу на правову природу та фактичні обставини виникнення так званого "податкового боргу" у Позивача, який став єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що податковий борг виникає виключно у разі фактичної несплати (ненадходження) коштів до бюджету.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі первинними документами, що Позивач своєчасно подавав податкову звітність, мав об`єктивний намір добросовісно виконати свій податковий обов`язок щодо сплати єдиного податку та своєчасно, у встановлені законом строки, перерахував задекларовані суми (загалом 4317,49 грн).

Однак, під час формування розрахункових документів (платіжних інструкцій) Позивачем допущено суто технічну помилку: кошти помилково спрямовані на казначейський рахунок, призначений для сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ), замість рахунку для зарахування єдиного податку з фізичних осіб.

Суд касаційної інстанції у Постанові від 14.11.2018 р. у справі №805/3665/16-а вказав, що помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату суми податку/ЄСВ у визначений законом строк.

Верховний Суд зробив висновок про те, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ПКУ, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 126.1 ПКУ. Крім того, Верховний Суд зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №816/591/16, від 21.02.2018 у справі №813/1008/16, від 14.02.2018 у справі №816/1254/17, 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі №2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18) та у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 №21-377а15.

Верховний суд зазначив, що: «Допущена помилка не свідчить про несплату необхідної суми ЄСВ у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на відповідні рахунки 3719, відкриті на ім`я ДФС в казначействі. До того ж, згодом така помилка самостійно виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю».

Така помилкова дія платника податків не може розцінюватися як бездіяльність (несплата податку) та не є підставою для застосування штрафних санкцій чи інших негативних правових наслідків.

Суд зазначає, що базовою ознакою виконання податкового обов`язку є надходження коштів до державного бюджету. Як рахунки для зарахування єдиного податку, так і рахунки для зарахування ЄСВ відкриваються та обслуговуються в органах Державної казначейської служби України. Відтак, держава в особі органів Держказначейства фактично отримала належні їй грошові кошти від Позивача своєчасно та в повному обсязі. Державний бюджет не зазнав жодних фінансових втрат, а майнові інтереси держави не були порушені.

Помилкове визначення платником податків коду бюджетної класифікації або реквізитів рахунку під час сплати суми податкового зобов`язання свідчить виключно про порушення порядку (реквізитів) перерахування коштів, але юридично не є тотожним поняттю "ухилення від сплати податків" чи "виникнення податкового боргу" у розумінні підпункту 14.1.175 ПК України.

Відтак, відображення в інформаційно-комунікаційній системі податкового органу (ІКПП) податкового боргу з єдиного податку (за наявності відповідної переплати на рахунку ЄСВ) є штучним, суто обліковим (математичним) відображенням внутрішньої інформації ДПС. Таке автоматичне облікове сальдо не створює реальної матеріально-правової підстави для висновку про злісне та систематичне невиконання Позивачем свого податкового обов`язку.

Отже, застосування до Позивача найсуворішого заходу впливу позбавлення особи права перебувати на спрощеній системі оподаткування на підставі підпункту 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України лише через технічну помилку, за відсутності фактичної заборгованості перед державою, є формалістичним, безпідставним та таким, що суперечить дійсній суті податкових правовідносин.

Окрім відсутності матеріально-правових підстав для позбавлення Позивача статусу платника єдиного податку, суд констатує допущення Відповідачем суттєвих процедурних порушень, які безпосередньо передували прийняттю оскаржуваного рішення.

Оцінюючи правомірність дій суб`єкта владних повноважень, суд керується приписами частини другої статті 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує 180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3060,00 грн).

Враховуючи, що контролюючий орган зафіксував у системі наявність боргу в сумі 4317,50 грн (що перевищує встановлений законом поріг), він мав імперативний обов`язок сформувати та надіслати (вручити) Позивачу відповідну податкову вимогу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте, Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів формування чи направлення податкової вимоги на адресу ФОП ОСОБА_1 .

Суд наголошує, що протиправна бездіяльність податкового органу щодо неінформування платника про наявність облікового боргу призвела до того, що Позивач був позбавлений об`єктивної можливості своєчасно дізнатися про допущену ним технічну помилку у реквізитах платежу. Якби Відповідач виконав свій обов`язок та надіслав податкову вимогу, Позивач мав би змогу оперативно усунути розбіжності шляхом ініціювання процедури перекидання помилково сплачених коштів на належний рахунок у порядку, передбаченому статтею 43 ПК України, ще до моменту спливу двох послідовних кварталів. Таким чином, передумовою винесення важливого для платника рішення стала саме бездіяльність самого контролюючого органу.

Крім того, суд погоджується з обґрунтованими доводами Позивача щодо порушення Відповідачем порядку оформлення та реалізації результатів камеральної перевірки. Згідно з пунктом 86.2 статті 86 ПК України, акт камеральної перевірки вручається або надсилається платнику податків протягом трьох робочих днів.

Водночас, відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України, у разі незгоди з висновками акта перевірки платник податків має право подати свої заперечення протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта, які підлягають обов`язковому розгляду контролюючим органом до прийняття рішення.

Як встановлено судом, Акт перевірки від 24.12.2024 надісланий Позивачу з порушенням триденного строку, а спірне рішення від 27.01.2025 винесене без надання платнику можливості ознайомитися з Актом та подати на нього свої заперечення (оскільки Акт та рішення Позивач фактично не мав змоги своєчасно опрацювати).

Такі дії контролюючого органу нівелюють процедуру адміністративного оскарження результатів перевірки та порушують право особи на участь у процесі прийняття рішення, що є самостійною і достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним.

Щодо доводів сторін стосовно виду перевірки, суд зазначає наступне.

Хоча податковий орган має право під час камеральної перевірки досліджувати стан розрахунків з бюджетом в інформаційних базах ДПС, прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку вимагає встановлення об`єктивного факту порушення умов перебування на спрощеній системі (умисного чи систематичного ухилення від сплати).

Проте, у цій справі визначальним є навіть не вид проведеної перевірки, а те, що зафіксований нею "податковий борг" виник виключно через помилку в реквізитах. Відтак, матеріально-правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення були відсутні від самого початку.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Отже, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення.

Зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Верховний Суд під час розгляду подібних адміністративних справ сформував такі висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована у спосіб виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. Водночас ухвалення контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в процесі останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 805/1396/17-а, від 05 лютого 2019 року у справі №805/206/17-а, від 24 січня 2019 року у справі № 813/1346/18, від 05 червня 2018 року у справі № 813/4266/17).

Отже, єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки, на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок ухвалення рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Відповідач, під час перевірки позивача та встановлення порушень, відповідно до яких позивач не може перебувати на спрощеній системі оподаткування не провів документальної перевірки позивача, а зробив камеральну перевірку.

Отже, оскільки відповідачем не було дотримано процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку за наявності законодавчо визначених для цього підстав, можна дійти висновку, що анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку третьої групи не відповідає положенням ПК України та здійснено відповідачем не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 160/21398/24.

Наведені порушення відповідачем приписів ПК України свідчать про протиправність (незаконність) рішення про виключення позивача з реєстру платника єдиного податку. Оскаржуване рішення про виключення позивача з реєстру платника податку ухвалене відповідачем з порушенням процедури його ухвалення, що є самостійною підставою для визнання його протиправним та скасування.

Окремо суд акцентує увагу на необхідності дотримання суб`єктами владних повноважень принципів "належного урядування" та пропорційності, які є невід`ємними елементами верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України та статті 6 КАС України.

Як випливає з усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах Рисовський проти України, Щокін проти України, Суомінен проти Росії), принцип належного урядування вимагає, щоб державні органи діяли вчасно, належним чином і максимально послідовно. Ризик будь-якої помилки чи невідповідності в діях державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Дії контролюючого органу, який тривалий час пасивно спостерігав за накопиченням "боргу" на одному рахунку платника за наявності переплати на іншому, не повідомляв платника про такий стан розрахунків, і при цьому продовжував підтверджувати прийняття податкових декларацій з єдиного податку (надсилаючи квитанції №2, чим формував у особи "легітимні очікування" правомірності її діяльності), а згодом раптово застосував найсуворішу міру у вигляді виключення з реєстру платників єдиного податку, вочевидь не відповідають критеріям добросовісності, розсудливості та пропорційності (пункти 5, 6, 8 частини 2 статті 2 КАС України).

Застосування до Позивача санкції у вигляді анулювання статусу платника єдиного податку виключно через формальну (технічну) помилку в платіжному дорученні, яка не завдала жодної шкоди фінансовим інтересам держави (кошти надійшли до консолідованого бюджету), становить непропорційне втручання у право особи на мирне володіння майном та свободу підприємницької діяльності. Це покладає на платника податків надмірний індивідуальний тягар та порушує справедливий баланс між публічними інтересами держави і приватними інтересами особи.

Крім того, оцінюючи обставини справи відповідно до статті 90 КАС України (за своїм внутрішнім переконанням), суд враховує добросовісну поведінку Позивача. Одразу після того, як Позивач випадково дізнався про помилку у жовтні 2025 року, він вжив вичерпних заходів для її усунення: повторно перерахував кошти на правильний рахунок, добровільно сплатив нараховану пеню та подав заяву про врегулювання питання щодо помилково сплачених коштів на рахунок ЄСВ.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 27 січня 2025 року № 2252/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 є суто формальним, прийнятим без урахування дійсних обставин справи, з порушенням процедури інформування платника про податковий борг та з грубим недотриманням принципу пропорційності. Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню відповідно до повноважень суду, визначених пунктом 2 частини 2 статті 245 КАС України.

Щодо похідної позовної вимоги про зобов`язання Відповідача поновити реєстрацію Позивача в реєстрі платників єдиного податку, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

Оскільки судом встановлено протиправність рішення про виключення Позивача з реєстру платників єдиного податку, належним, достатнім та ефективним способом захисту, який повністю відновлює стан, що існував до порушення права, у розумінні пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, є зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з моменту протиправного виключення, тобто з 01 січня 2025 року.

А тому позовні вимоги у цій частині також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з наявною у матеріалах справи квитанцією від 21.12.2025, Позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що Позивач скористався своїм правом, передбаченим частиною сьомою статті 139 КАС України, та повідомив про надання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У зв`язку з цим, на даному етапі їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 27 січня 2025 року № 2252/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ: 43968090, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35) поновити в Реєстрі платників єдиного податку реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) як платника єдиного податку з 01 січня 2025 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ: 43968090) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 20 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.