Рішення № 135057893, 20.03.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 рокусправа № 380/24840/25м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134650009301 від 11.11.2025 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII Про державну службу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до п.п. 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII Про державну службу, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах, на підставі довідок №229/7.4-22/51 від 04.11.2025 року, №13-70-05/38-29 від 04.11.2025 року та №230/7.4-22/51 від 04.11.2025 року з часу звернення за призначенням такої пенсії, а саме з 04.11.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та наразі є одержувачем пенсії за віком, призначеної відповідно до загальних норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Маючи намір реалізувати своє право на отримання пенсії державного службовця, 04 листопада 2025 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою та відповідним пакетом документів про переведення його на пенсію за віком відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII.

За принципом екстериторіальності розподілу та опрацювання звернень, заяву позивача передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. За наслідками її розгляду, рішенням відповідача від 11.11.2025 № 134650009301 позивачеві відмовлено у такому переведенні. Мотивом відмови слугувало твердження пенсійного органу про те, що у позивача відсутній необхідний 20-річний стаж державної служби. Відповідач дійшов висновку, що тривалий період роботи позивача в органах митної служби (під час якого йому присвоювалися персональні та спеціальні звання) не підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, оскільки на цих осіб не поширюється дія Закону № 889-VIII.

Позивач не погоджується з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, вважає його протиправним, необґрунтованим та таким, що прямо порушує його конституційне право на належне пенсійне забезпечення. Свою позицію аргументує тим, що він працював в органах митної служби безперервно з 03 липня 1992 року по 15 квітня 2020 року, де склав Присягу державного службовця. Позивач наголошує, що відповідно до спеціального законодавства, чинного на час його роботи (зокрема положень Митного кодексу України), а також приписів частини сімнадцятої статті 37 Закону України № 3723-XII, період роботи посадових осіб в органах митної служби на посадах, за якими присвоювалися спеціальні чи персональні звання, безумовно зараховується до стажу державної служби.

Відтак, позивач стверджує, що має понад 20 років стажу державної служби, що надає йому беззаперечне право на перехід на пенсію державного службовця. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, зокрема судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 23 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня її вручення для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з довідкою про доставку електронного документа, сформованою в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, ухвалу суду про відкриття провадження успішно доставлено до електронного кабінету відповідача (Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області) 24 грудня 2025 року.

Станом на час розгляду справи відповідач у встановлений судом процесуальний строк правом на подання відзиву не скористався. Жодних заяв по суті справи, заперечень проти позову або клопотань про продовження строку на подання відзиву від суб`єкта владних повноважень до суду не надходило.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини спірних правовідносин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 є пенсіонером та згідно з матеріалами справи перебуває на відповідному обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України. Наразі він отримує пенсію за віком, яка йому призначена за загальними правилами відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV.

04 листопада 2025 року позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про переведення його з пенсії за віком за Законом № 1058-IV на пенсію за віком державного службовця, призначену відповідно до Закону України Про державну службу.

До заяви позивач додав необхідний пакет підтверджуючих документів. Зокрема, ним подані: копія трудової книжки серії НОМЕР_1 ; довідка Львівської митниці Державної митної служби України про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) № 229/7.4-22/51 від 04.11.2025; довідка про інші складові заробітної плати № 230/7.4-22/51 від 04.11.2025; а також довідка про інші складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд) № 13-70-05/38-29 від 04.11.2025.

Досліджуючи записи в трудовій книжці позивача (серія НОМЕР_1 ), суд встановив, що ОСОБА_1 з 03 липня 1992 року по 15 квітня 2020 року, безперервно працював в системі органів митної служби України. За цей період він обіймав різні посади у Рава-Руській митниці, Західній регіональній митниці, Львівській митниці ДФС, зокрема: інспектора, старшого інспектора, головного інспектора відділу митного оформлення, головного інспектора сектору аналізу ризиків та інших профільних підрозділів.

Крім того, записом у трудовій книжці підтверджується, що 01 червня 1995 року позивач прийняв Присягу державного службовця. Протягом майже тридцятирічного проходження служби позивачу неодноразово та послідовно присвоювалися відповідні персональні та спеціальні звання: 19.06.1998 - інспектор митної служби І рангу; 01.04.2004 - інспектор митної служби ІV рангу; 25.06.2005 - інспектор митної служби ІII рангу; 01.06.2006 - інспектор митної служби II рангу; 29.11.2010 - інспектор митної служби І рангу; 01.01.2014 - інспектор податкової та митної справи І рангу; 17.09.2015 - Радник податкової та митної справи ІІІ рангу. Окрім спеціальних звань, 05.06.2013 позивачу присвоєний також 12-й ранг державного службовця.

Згідно з механізмом розподілу заяв, закріпленим принципом екстериторіальності (передбаченим постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України), заяву позивача та додані до неї документи розподілено для опрацювання та розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду поданої заяви, рішенням відділу перерахунків пенсій Головного управління ПФУ в Харківській області від 11 листопада 2025 року № 134650009301 ОСОБА_1 відмовлено у переході на пенсію за віком відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII Про державну службу.

Підставою для відмови стало твердження пенсійного органу про відсутність у позивача необхідного (20-річного) стажу державної служби. Відповідач здійснив розрахунок і дійшов висновку, що страховий стаж позивача становить понад 41 рік, проте стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, складає лише 5 років 11 місяців 15 днів.

Такий розрахунок відповідач мотивував тим, що він зарахував до стажу державної служби лише період роботи з 03.07.1992 по 19.06.1998, тобто до дати присвоєння позивачу першого персонального звання (інспектора митної служби І рангу).

Відповідач послався на пункт 3 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII, згідно з яким дія цього закону нібито не поширюється на працівників державних органів, яким присвоюються спеціальні звання.

З огляду на це, пенсійний орган вирішив, що весь подальший період роботи позивача в митній службі після 19.06.1998 не може вважатися стажем державної служби в розумінні Закону № 889-VIII.

Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача та такою, що позбавляє його законного права на соціальний захист як державного службовця, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи комплексну правову оцінку спірним правовідносинам та оскаржуваному рішенню суб`єкта владних повноважень, суд виходить із таких мотивів, принципів та приписів чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Суд наголошує, що вказане конституційне право гарантується державою і не може бути безпідставно звужене чи скасоване шляхом надмірно формального або помилкового тлумачення законодавства органами Пенсійного фонду України.

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII).

Згідно з пунктом 2 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, втратив чинність попередній Закон України Про державну службу від 16.12.1993 № 3723-XII (далі Закон № 3723-XII), крім статті 37, що продовжує застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Законодавець, запроваджуючи нове правове регулювання державної служби, передбачив механізм захисту легітимних очікувань та збереження набутих прав тих осіб, які тривалий час працювали на державу.

Пунктом 10 розділу ХІ Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Своєю чергою, згідно з пунктом 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є наявність відповідного стажу державної служби: 10 років (за умови перебування на посаді держслужбовця станом на 01.05.2016) або 20 років (незалежно від місця роботи станом на вказану дату).

Вирішуючи питання про те, які саме періоди підлягають зарахуванню до стажу державної служби, суд враховує імперативний припис пункту 8 розділу XI Закону № 889-VIII, яким визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (тобто до 01.05.2016) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Ця норма прямо забороняє звужувати обсяг стажу особи шляхом ретроспективного застосування нових правил до минулих періодів її роботи.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (який був чинним протягом проходження позивачем служби до 01.05.2016), визначено (пункт 2), що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів, зокрема, в апараті органів митного контролю.

Суд зазначає, що правовий статус посадових осіб митних органів у різні періоди детально регламентувався спеціальним законодавством, яке незмінно визнавало їх державними службовцями.

Так, відповідно до частини третьої статті 154 Митного кодексу України від 12.12.1991 № 1970-XII, службовим особам митних органів присвоювалися персональні звання.

Згідно зі статтею 408 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV, правовий статус посадових осіб митної служби України визначався, зокрема, Законом України Про державну службу в частині, що не регулюється МК України (а стаття 413 прямо передбачала обов`язкове прийняття ними Присяги державного службовця).

Статтею 569 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI було чітко закріплено правову аксіому: посадові особи митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання митної служби, є державними службовцями.

Більше того, частиною першою статті 588 цього ж МК України (як у первинній редакції, так і в редакції Закону № 405-VII від 04.07.2013 щодо посадових осіб органів доходів і зборів) встановлено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України Про державну службу. При цьому законодавець прямо вказав: період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу, незалежно від місця роботи на час досягнення віку.

Крім того, частина сімнадцята статті 37 Закону № 3723-XII містить аналогічну спеціальну норму: період роботи посадових осіб в органах державної митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 46 чинного Закону № 889-VIII, до стажу державної служби також прямо зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що посадові особи органів митної служби, яким присвоювалися персональні або спеціальні звання, за своїм правовим статусом є державними службовцями (зі спеціальним статусом), а весь безперервний період їхньої роботи (служби) в цих органах до 01.05.2016 у повному обсязі зараховується до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії державного службовця.

Як встановлено судом на підставі записів у трудовій книжці, позивач працював у митних органах з 03.07.1992 по 15.04.2020. Відтак, станом на день набрання чинності Законом № 889-VIII (01.05.2016) його фактичний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, становить понад 23 роки (що є значно більше необхідних 20 років).

Отже, у позивача наявна обов`язкова умова, передбачена пунктом 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII, для збереження права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

За таких обставин, висновки Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, викладені в оскаржуваному рішенні від 11.11.2025 № 134650009301, про те, що період роботи позивача в органах митної служби після присвоєння йому персонального/спеціального звання не зараховується до стажу державної служби, є помилковими та такими, що прямо суперечать нормам матеріального права.

Суд зазначає, що відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин пункт 3 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII у спосіб, що позбавляє позивача вже набутих прав за попереднім законодавством. Вказана норма регулює виключно питання непоширення дії нового закону на поточне проходження служби особами зі спеціальними званнями, однак вона жодним чином не скасовує і не може скасовувати приписів статті 588 МК України, статті 37 Закону № 3723-XII та пункту 8 розділу XI Закону № 889-VIII щодо зарахування набутого стажу. Логіка пенсійного органу, згідно з якою стаж служби до моменту присвоєння звання зараховується, а після присвоєння ні, є абсурдною, оскільки присвоєння спеціального звання є наслідком проходження служби, а не підставою для втрати статусу держслужбовця.

Оцінюючи дії відповідача, суд керується критеріями, визначеними у частині другій статті 2 КАС України. Рішення ГУ ПФУ в Харківській області прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин справи та спеціального законодавства, недобросовісно та нерозсудливо, чим порушено конституційне право позивача на соціальний захист та отримання пенсії у належному розмірі.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.11.2025 № 134650009301 підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, які є необхідними для ефективного відновлення порушеного права.

Оскільки судом встановлено, що позивач має необхідний (понад 20 років) стаж державної служби, досяг відповідного віку та має достатній страховий стаж для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу, ефективним способом захисту його порушеного майнового права є зобов`язання відповідача перевести позивача на такий вид пенсії з дати його звернення із заявою тобто з 04.11.2025.

Суд зауважує, що порядок визначення заробітної плати для призначення пенсії державного службовця регламентований Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 (зі змінами). Згідно з вказаним Порядком, для обчислення пенсії використовуються відповідні довідки встановленої форми. Позивачем при зверненні до пенсійного органу 04.11.2025 надано належним чином оформлені довідки Львівської митниці про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавку за ранг/спеціальне звання, вислугу років, а також про інші щомісячні виплати і премії) № 229/7.4-22/51, № 230/7.4-22/51 та № 13-70-05/38-29. Відповідачем достовірність цих довідок не спростована, а тому при здійсненні розрахунку та нарахуванні пенсії державного службовця відповідач зобов`язаний обчислити розмір пенсії позивача саме на підставі вказаних довідок.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої цієї статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн, що підтверджується електронною квитанцією АТ ТАСКОМБАНК ID: 3262-1520-2932-7757 від 18.12.2025.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем у розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: Договір про надання правової допомоги № АОЮ254/25 від 04.11.2025 (укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням Кодекс), Акт № 1 про надання правової допомоги від 15.12.2025 на суму 5000,00 грн, ордер на надання правничої допомоги, а також Детальний опис робіт.

Згідно з поданим детальним описом, адвокатом Батенчуком Ю.М. витрачено 4 години робочого часу виключно на підготовку проекту позовної заяви, при цьому вартість 1 години роботи визначена у розмірі 1250,00 грн, що загалом склало 5000,00 грн заявлених до відшкодування витрат.

Суд враховує, що відповідач (ГУ ПФУ в Харківській області) не подав відзиву на позов, а відтак не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в порядку частини шостої статті 134 КАС України.

Разом з тим, суд наголошує, що відсутність відповідного клопотання відповідача не позбавляє суд обов`язку оцінити заявлені витрати на предмет їх дійсної співмірності, реальності та розумності. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі East/West Alliance Limited проти України, де зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Оцінюючи заявлену суму (5000,00 грн) крізь призму критеріїв співмірності, суд зазначає, що дана адміністративна справа відноситься до справ незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Спірні правовідносини щодо зарахування періодів служби в митних органах до стажу державної служби не є новими або унікальними; з цього питання існує стала, багаторічна та послідовна практика Верховного Суду.

Написання позовної заяви у такій типовій (шаблонній) категорії справ не потребує від кваліфікованого адвоката значних витрат часу на пошук релевантної судової практики, проведення глибокого правового аналізу нових норм права чи вивчення великого обсягу доказів.

З огляду на це, суд вважає, що заявлений адвокатом час (4 години) виключно на підготовку проєкту позовної заяви у типовій справі є об`єктивно завищеним.

З урахуванням складності даної справи, обсягу та якості підготовлених процесуальних документів, фактичного часу, який об`єктивно необхідний фахівцю в галузі права для складання такого позову, а також виходячи з принципів справедливості та розумності, суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є дещо неспівмірним.

Справедливим, співмірним та обґрунтованим розміром компенсації витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд визначає суму 3000,00 грн.

Саме вказана сума (3000,00 грн) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що забезпечить дотримання балансу інтересів сторін та недопущення стягнення надмірних коштів з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 162, 241-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134650009301 від 11.11.2025 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII Про державну службу;

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до п.п. 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII Про державну службу, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах, на підставі довідок №229/7.4-22/51 від 04.11.2025 року, №13-70-05/38-29 від 04.11.2025 року та №230/7.4-22/51 від 04.11.2025 року з часу звернення за призначенням такої пенсії, а саме з 04.11.2025 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

5. У задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 20 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.