Рішення № 135045023, 23.03.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/1717/26

Провадження №: 2/336/2205/2026

23.03.26

РІШЕННЯ

іменем України

23 березня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/1717/26 (провадження №: 2/336/2205/2026), за позовною заявою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1

про стягнення коштів надміру виплаченої державної соціальної допомоги, -

встановив:

23 лютого 2026 року до суду від Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради надійшла позовна заява, до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої державної соціальної допомоги в розмірі 4396,35 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник зазначає, що на обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради знаходиться особова справа № 605208 по призначенню державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» та Положення про Департамент затвердженого додатком 1 до вказаного рішення (опубліковано у відкритому доступі на офіційному сайті Запорізької міської ради в мережі Інтернет) Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району.

Вперше ОСОБА_1 звернувся до управління 05.03.2012 року із заявою № 690 для оформлення тимчасової державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю, яка не набула права на пенсійну виплату (далі - державна соціальна допомога).

Відповідачем було заповнено «Заяву про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг», «Декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги», а також надано пакет документів, передбачений п. 10 Порядку.

Також до заяви було додано довідку до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АД № 181115 від 07.02.2012 про другу групу інвалідності встановлену на строк: «безстроково».

На підставі поданих документів ОСОБА_1 , рішенням від 15.03.2012 було призначено щомісячну державну соціальну допомогу довічно.

Після призначення державної соціальної допомоги Відповідачу управлінням декілька разів проводились автоматичні перерахунки розміру допомоги у зв`язку з підвищенням рівня прожиткового мінімуму.

05.03.2024 Департаментом отримано лист відділу обслуговування громадян № 7 (сервісний центр) Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області) вх. № 2012/01.01-09, яким повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії по інвалідності з 05.02.2024 року.

В результаті отриманої інформації у березні 2024 року спеціалістами Департаменту було встановлено, що Відповідач одночасно отримував пенсію в ГУ ПФУ в Запорізькій області та державну соціальну допомогу у Департаменті протягом: частково у лютому 2024 та за березень 2024 року.

Рішенням Департаменту від 12.03.2024 виплату державної соціальної допомоги Відповідачу припинено з 05.02.2024, але кошти вже були фактично перераховані на поточний банківський рахунок Відповідача.

16.04.2024 року за № 04.01-06/2860, спеціалістами Департаменту на адресу Відповідача було скеровано повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти.

Повторні повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти були направлені Відповідачу 17.06.2024 за № 04.01-06/4384, 12.08.2024 за № 04.0 3 - 06/5382, 07.11.2024 за № 04.01-06/6884 та 09.09.2025 за № 04.01-06/5150 (останнє повідомлення додатково направлено Відповідачу із застосуванням Vіbеr).

Однак станом на момент подання позовної заяви належна до повернення сума заборгованості, яка становить 4396,35 грн. до державного бюджету повернута не була, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач, ОСОБА_1 в судове засідання призначене 23 березня 2026 року о 12-30 год. не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та просив ухвалити рішення на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач, ОСОБА_1 звернувся до управління 05.03.2012 року із заявою № 690 для оформлення тимчасової державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю, яка не набула права на пенсійну виплату.

Відповідно до довідки серії АД № 181115 від 07 лютого 2012 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, ІІ групи по ураженню ЦНС, внаслідок загального захворювання, інвалідність встановлена безстроково.

Рішенням Управління від 15.03.2012 року було призначено відповідачу державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю з 16.12.2011 року довічно та визначено розмір такої допомоги.

05.03.2024 Департаментом отримано лист відділу обслуговування громадян № 7 (сервісний центр) Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області) вх. № 2012/01.01-09, яким повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії по інвалідності з 05.02.2024 року.

Рішенням Департаменту від 12.03.2024 року ОСОБА_1 знято з оплати з 05.02.2024 року.

Згідно з довідкою-розрахунком переплата з державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, особам з інвалідністю ІІ групи, виникла при одночасному отриманні пенсії в ПФУ з 05 лютого 2024 року в розмірі 4396,35 грн.

16.04.2024 року за № 04.01-06/2860, спеціалістами Департаменту на адресу відповідача скеровано повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти.

Доказів вручення ОСОБА_1 такого повідомлення, позивачем, до позовної заяви, не надано.

Повторні повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти були направлені Відповідачу 17.06.2024 за № 04.0106/4384, 12.08.2024 за № 04.0106/5382, 07.11.2024 за № 04.0106/6884 та 09.09.2025 за № 04.0106/5150 (останнє повідомлення додатково направлено Відповідачу із застосуванням Vіbеr).

Доказів вручення ОСОБА_1 такого повідомлення, позивачем, до позовної заяви, не надано.

Позивач посилається, що останнє повідомлення додатково направлено відповідачу із застосуванням Vіbеr, однак відповідно до роздруківки користувачем номеру НОМЕР_1 на який направлено повідомлення є «Lev», доказів того, що саме цей номер належить відповідачу матеріали справи не містять.

Крім того, з доданих до позову роздруківок неможливо дослідити текс повідомлення, яке направлялось.

Відповідно до особового рахунку та довідки-розрахунку ОСОБА_1 надміру виплачено державні кошти на загальну суму 4396,35 грн.

Таким чином, загальна сума надміру отриманих коштів ОСОБА_1 складає 4396,35 грн.

Згідно з рішенням Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» та Положення про Департамент затвердженого додатком 1 до вказаного рішення (опубліковано у відкритому доступі на офіційному сайті Запорізької міської ради в мережі Інтернет) Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі - управління).

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» від 18 травня 2004 року № 1727-IV, державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка: 1) є дитиною померлого годувальника або досягла віку, встановленого статтею 1 цього Закону, та не мають права отримувати у зв`язку з цим пенсію відповідно до закону, або визнана особою з інвалідністю у встановленому порядку; 2) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"; 3) є малозабезпеченою особою (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника); 4) є особою з інвалідністю I групи.

Призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються з дня звернення за допомогою. Якщо звернення за допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення віку, встановленого статтею 1 цього Закону, або встановлення інвалідності, допомога призначається з дня досягнення віку, встановленого статтею 1 цього Закону, або визнання осіб особами з інвалідністю органами медико-соціальної експертизи. Допомога дитині померлого годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду допомоги надійшло не пізніше 12 місяців з дня смерті годувальника.

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються: особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, - довічно; особам з інвалідністю - на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи; дитині померлого годувальника - до досягнення 18 років.

Дітям померлого годувальника, які навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), державна соціальна допомога призначається до закінчення ними закладів освіти, але не довше ніж до досягнення 23 років, а дітям-сиротам - до досягнення 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

У разі зміни групи інвалідності допомога в новому розмірі призначається особі з інвалідністю з дня зміни групи інвалідності, якщо така зміна приводить до збільшення розміру, та з місяця, наступного за тим, у якому встановлена нова група інвалідності, - при зменшенні розміру допомоги.

Якщо особа, яка не має права на пенсію, якій була призначена державна соціальна допомога або державна соціальна допомога на догляд, визнана особою з інвалідністю, виплата допомоги здійснюється в новому розмірі з дня встановлення їй інвалідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд виплачуються щомісячно за поточний місяць.

Призначення і виплата державної соціальної допомоги на догляд здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомог; догляд регулюється «Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальне допомоги на догляд», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2005 року № 261 (далі - Порядок). Цей порядок визначає умови призначення, надання і виплати: державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; державної соціальної допомоги на догляд.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначається і виплачується: громадянам України, які постійно проживають на території України; іноземцям та особам без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особам, які визнані біженцями або особами, які потребують додаткового захисту; громадянам Республіки Польща, які перебувають на території України на умовах, передбачених Законом України "Про встановлення додаткових правових та соціальних гарантій для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України", з урахуванням положень пункту 6 частини першої статті 2 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 9 вказаного Порядку соціальна допомога призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Пунктом 12 Порядку передбачено, що соціальна допомога призначається: особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", - довічно; особам з інвалідністю - на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи; дитині померлого годувальника - до досягнення 18-річного віку.

Дітям померлого годувальника, які навчаються за денною формою навчання в загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів і вступом до іншого або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим рівнем за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), державна соціальна допомога призначається до закінчення ними навчальних закладів, але не більш як до досягнення 23 років, а дітям-сиротам - до досягнення 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

У разі зміни групи інвалідності соціальна допомога у новому розмірі призначається з дня зміни групи інвалідності, якщо така зміна приводить до збільшення розміру, і з місяця, що настає за тим, у якому встановлено нову групу інвалідності, - у разі зменшення розміру допомоги. Перерахунок розміру соціальної допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності органи соціального захисту населення здійснюють на підставі виписки з акта огляду МСЕК без подання заяви одержувачем.

У такому ж порядку здійснюється перерахунок соціальної допомоги у разі встановлення особі інвалідності в період одержання допомоги.

На підставі поданих документів ОСОБА_1 , рішенням від 15.03.2012 було призначено щомісячну державну соціальну допомогу довічно.

Після призначення державної соціальної допомоги відповідачу управлінням декілька разів проводились автоматичні перерахунки розміру допомоги у зв`язку з підвищенням рівня прожиткового мінімуму.

Відповідно до пункту 29 Порядку соціальна допомога і допомога на догляд виплачуються у грошовій формі щомісяця за поточний місяць.

У разі виникнення відповідно до законодавства права на пенсію в період одержання соціальної допомоги за бажанням особи їй виплачується соціальна допомога або призначається пенсія (п. 45 Порядку).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» одержувачі державної соціальної допомоги зобов`язані повідомляти органи, що призначають державну соціальну допомогу, про обставини, що можуть вплинути на умови призначення державної соціальної допомоги та її виплату.

У разі невиконання цього обов`язку та одержання у зв`язку з цим зайвих сум державної соціальної допомоги одержувачі повинні відшкодувати органам, що призначають державну соціальну допомогу, надміру виплачені суми.

Статтею 15 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» передбачено, що суми державної соціальної допомоги, надміру виплачені одержувачу державної соціальної допомоги внаслідок зловживань з його боку (подання документів з неправдивими даними, неподання відомостей про зміну у складі сім`ї, про працевлаштування), стягуються на підставі рішень органів, що призначають державну соціальну допомогу.

Відрахування на підставі таких рішень провадиться в розмірі не більш як 20 відсотків розміру державної соціальної допомоги понад відрахування з інших підстав.

У всіх випадках звернення стягнень на розмір державної соціальної допомоги за одержувачем державної соціальної допомоги зберігається не менш як 50 відсотків належного розміру державної соціальної допомоги.

У разі припинення виплати державної соціальної допомоги (відновлення здоров`я тощо) до повного погашення заборгованості решта заборгованості стягується в судовому порядку.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

В статті 1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача. Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презумується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом в постанові від 20.02.2018 р. у справі №174/406/16-ц, тому вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Саме такі правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі №6-151цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18) та згідно із положеннями частини четвертої статті 263 ЦПК України враховуються судом першої інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На державну соціальну допомогу отриману відповідачем поширюється дія пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України.

Вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

На підставі поданих документів ОСОБА_1 , рішенням від 15.03.2012 було призначено щомісячну державну соціальну допомогу довічно.

Після призначення державної соціальної допомоги відповідачу управлінням декілька разів проводились автоматичні перерахунки розміру допомоги у зв`язку з підвищенням рівня прожиткового мінімуму.

05.03.2024 Департаментом отримано лист відділу обслуговування громадян № 7 (сервісний центр) Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області) вх. № 2012/01.01-09, яким повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії по інвалідності з 05.02.2024 року.

Рішенням Департаменту від 12.03.2024 виплату державної соціальної допомоги відповідачу припинено з 05.02.2024, але кошти вже були фактично перераховані на поточний банківський рахунок відповідача.

В даному випадку відсутня рахункова помилка.

Не можуть вважатися рахунковими помилками, не пов`язані з обчисленнями, помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце по даній справі.

Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

В матеріалах справи немає відомостей про те, що відповідач, подаючи заяву про призначення соціальної допомоги, порушив будь-які норми законодавства або зазначив неправдиву інформацію, яка могла вплинути на призначення виплат.

Суд звертає увагу на те, що норма ст. 14 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» є загальною, а її оцінка має відбуватись через призму положень ст. 15 того ж Закону та абзацу 20 п. 10 наведеного вище Порядку, зі змісту яких слідує, що поведінка відповідача може бути оцінена як недобросовісна виключно у випадку наявності зловживань з його боку, які полягають у поданні документів з неправдивими даними, неподанні відомостей про зміну у складі сім`ї, про працевлаштування і не більше.

Судом не встановлено факту зловживання своїми правами відповідачем при поданні заяви про призначення державної соціальної допомоги та не встановлено обставин, які б свідчили про об`єктивну неспроможність позивача перевірити надану відповідачем інформацію.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року (остаточне рішення 20.01.2012) встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічний висновок міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011р. Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120 від 05.01.2000 р, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, від 18.06.2002 р., ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

Контроль за правильністю призначення і виплати соціальної допомоги здійснює орган соціального захисту населення, у тому числі через соціальних інспекторів.

Органи соціального захисту населення мають право робити запити, та отримувати інформацію, необхідну для перевірки достовірності даних, отриманих від особи, яка звертається за призначенням соціальної допомоги.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що переплата соціальної допомоги виникла внаслідок зловживань з боку відповідача, чи відповідач допустив недобросовісну поведінку, позивач суду не надав.

Враховуючи соціальний статус відповідача, необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, суд дійшов до висновку, що примусове повернення наданої державою соціальної допомоги може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Судом не встановлено факту недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів у розмірі 4396,35 грн., не встановлено і рахункової помилки, а отже поверненню зазначена сума не підлягає.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача надміру виплачених коштів тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 3328,00 грн.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позову, слід залишити за позивачем понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 275, 278-279, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої державної соціальної допомоги - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 37573438, місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, вулиця Вячеслава Зайцева, 14.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складання повного судового рішення 23 березня 2026 року.

Суддя: