Рішення № 135039215, 05.03.2026, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/8893/25

Провадження №2/639/531/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року Новобаварський районний суд міста Харкова у складі

головуючого судді - Баркової Н.В.,

за участю секретаря - Скороход Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, зобов`язання забезпечити проживання, виховання та утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третіми особами зазначивши Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА, і поросить суд розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис 21.12.2023 року; визначити постійним місцем проживання дитини разом з батьком за зареєстрованим місцем проживання дитини: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача забезпечити проживання, виховання та утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з відповідачем за його постійним місцем проживання; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сторони уклали шлюб 21.12.2023 року. У сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання дитини зареєстроване за місцем проживання батька: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з реєстру територіальної громади, сформований на підставі заяви законного представника дитини ОСОБА_1 від 05.03.2024 року. Позивач вказує, що на даний час шлюб себе вичерпав, в сім`ї почалися сварки, сторони стали проживати окремо, мають різні погляди на життя, втратили почуття любові та поваги, отже подальше сумісне проживання стало неможливим. Позивач намагалася застосувати заходи щодо збереження шлюбу, але всі умовляння та доводи не досягли бажаної мети. За таких умов примирення між подружжям неможливе. Як зазначає позивач, через непорозуміння між батьками страждає дитина, а тому сторони дійшли висновку про необхідність розірвання шлюбу, який себе вичерпав. Майновий спір між сторонами відсутній. Щодо порядку утримання дитини сторони дійшли згоди, а тому спір відсутній. Щодо місця проживання малолітньої дитини, позивач вважає, що син має проживати разом із батьком, оскільки у позивача відсутні грошові кошти на утримання дитини, відсутня робота, яка б дозволила задовольнити потреби позивача та дитини у придбанні їжі, засобів гігієни, розвиваючих іграшок, одягу для дитини та інше. Позивач проживає разом із батьком, своє житло у неї відсутнє. Декілька років тому позивач перенесла інсульт, що призвело до того, що вона стала дратівливою, неврівноваженою, що негативно позначається на відношенню до дитини. Позивач зазначає, що вона змушена просити своїх батьків та батьків чоловіка періодично забирати дитину до себе, оскільки стан її самопочуття не дозволяє повноцінно займатися сином. Відповідач веде підприємницьку діяльність, має достатнє грошові кошти для забезпечення потреб дитини, має своє житло, яке належить йому на праві власності, а тому має можливість забезпечити дитину як матеріально, так і створити сину комфортні умови для проживання та розвитку. Таким чином, позивач має просити суд встановити обов`язок про утримання дитини його батьком - ОСОБА_2 , оскільки він має умови для цього.

У зв`язку з викладеним, позивач, вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкові від 26.11.2025 року у задоволені клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА про розірвання шлюбу, передання дитини на виховання та утримання, визначення місця проживання дитини - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

На виконання ухвали суду позивачем вказані вище недоліки позовної заяви були усунуті, подана уточнена позовна заява та ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкові від 10.12.2025 року прийнято позов до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, зобов`язання забезпечити проживання, виховання та утримання дитини. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкові від 03.02.2026 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, зобов`язання забезпечити проживання, виховання та утримання дитини - закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надала вступне слово, в якому позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на викладені у позові обставини. В тому числі позивач зазначила, що шлюб просить розірвати, оскільки вони з відповідачем мають різні характери і ці непорозуміння лише поглиблюються. Підтвердила, що вона та відповідач проживають окремо з початку 2026 року, при цьому дитина проживає разом з батьком за місцем реєстрації з народження. Щодо місця проживання і утримання дитини спочатку у сторін був спір, і вони дійсно уклали договір, який виконується.

Відповідач ОСОБА_2 надав вступне слово, в якому визнав позовні вимоги у повному обсязі, зазначивши, що строк для примирення сторонам не потрібний, а щодо дитини, то відповідач має всі необхідні матеріальні можливості проживати з сином та утримувати його, оскільки у позивача такі умови відсутні.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, надав до суду висновок про недоцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком, а також просив розглянути справу у його відсутність, прийняти рішення з урахуванням наданого висновку.

Представник третьої особи Департаменту соціального захисту населення Харківської ОДА у судове засідання не з`явився, повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається і підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №31349, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» з 30.11.2017 року по 11.12.2017 року з діагнозом «Ішемічний інсульт у лівій полусфері головного мозку з правостороннім гемиарезом» (а.с. 10-13).

27.11.2021 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5 , а 28.02.2023 року між позивачем і ОСОБА_5 шлюб розірвано, що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про шлюб і про розірвання шлюбу (а.с.11-12)

21.12.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклав шлюб з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстровано у Першому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №3489 і підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 21.12.2023 року. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_1 » (а.с. 4).

В шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис №273 та підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 21.02.2024 року. Батьками дитини зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 5).

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади №2024/002280347 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7). За цією ж адресою зареєстрований і відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою (а.с.16).

Крім того відповідач ОСОБА_2 на підставі договору Договору купівлі-продажу від 22.05.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В. за р.№2500, є власником 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8).

Згідно з відомостями інтернет-ресурсу «Опендатабот» ОСОБА_2 має статус ФОП станом на 17.11.2025 року (а.с. 6).

Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суму виплачених доходів та утриманих податків від 16.11.2025 за період з січня по вересень 2025 року підтверджується, що дохід позивача ОСОБА_1 становлять лише соціальні виплати (а.с.9).

З копії договору між батьками про проживання й виховання дитини та сплату аліментів на дитину від 18.11.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В. р.№ без номеру, вбачається, зокрема, що:

1.1.Цей договір укладено стосовно місця проживання, виховання та утримання спільного малолітнього сина Батьків - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

1.2.Відповідно до цього договору Батьки домовились про місце проживання Дитини та про порядок здійснення батьківських прав Матері, яка мешкатиме окремо від Дитини.

1.3.Місцем проживання Дитини Батьки визначили місце проживання Батька у зв`язку зі захворюванням матері згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого неврологічного відділення, виданої від 11.12.2017 року №31349, повне утримання дитини покладається на Батька.

Також договором передбачено порядок здійснення батьківських прав, права та обов`язки батьків, в тому числі, що батько зобов`язується: самостійно виховувати та утримувати дитину; забезпечувати дитині належні умови для проживання, харчування, медичного обслуговування та освіти та забезпечувати інші умови. Сторони передбачили аліментні зобов`язання, а саме: Цим договором Батьки, спільно вирішили, що повне виховання та утримання дитини покладається на Батька. Батько підтвердив, що на дату укладення цього договору він виконував зобов`язання з утримання та виховання Дитини добровільно і він не має по відношенню до Матері претензій матеріального характеру, що пов`язані з утриманням Дитини (а.с.13).

Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей від 02.02.2026 року за №51/0/1131-26 питання щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_2 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету ХМР за особистою участю батьків, і керуючись ст.ст. 19, 150, 155, 160, 161 СК України та рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає недоцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_2 (а.с. 48).

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В частині 2 статті 78 ЦПК України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

Статтею 112 СК України передбачено, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч.1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання. Оскільки позивач та відповідач наполягають на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Згідно з ч.1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, з`ясувавши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємини подружжя, дослідивши письмові докази, вважає подальше сімейне життя подружжя і збереження сім`ї неможливим, оскільки це може зашкодити інтересам позивача, малолітньої дитини та відповідача, який позов визнав, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. За таких обставин шлюб підлягає розірванню, а позов в цій частині - задоволенню.

Разом з тим, згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

В п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено судам, що при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначаються за згодою батьків, яка досягла 10 років за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Отже за змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року по справі №402/428/16-ц відійшла від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12.07.2017 року у справі №6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме Сімейного кодексу України та принципу 6 Декларації прав дитини, з огляду на наступне.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до принципу шостого «Декларації прав дитини», яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» визначено, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі в одній квартирі) проте з ким із них і, хто саме з дітей залишається, суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст. ст. 150, 155 Сімейного кодексу України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Між тим, відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

В даному випадку судом при дослідженні доказів у справі встановлено, що фактично дитина проживає з батьком, крім того між позивачем та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір, яким визначено як місце проживання дитини так і обов`язки сторін щодо утримання дитини. Вказаний договір виконується, що сторонами визнано в судовому засіданні, отже суд приходить до висновку, що позивач в судовому засіданні не довела, що її права та права дитини в частині визначення місця проживання і утримання дитини порушені відповідачем. Крім того, спосіб захисту, обраний позивачем не є ефективним, оскільки фактично дублює обов`язки відповідача як батька дитини, передбачені чинним законодавством і встановлення яких не потребує рішення суду, однак одночасно зменшує обсяг прав і обов`язків матері порівняно із законом, що суперечить вимогам сімейного і цивільного законодавства і не відповідає найкращим інтересам дитини.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом в частині визначення місця проживання дитини, зобов`язання забезпечити проживання, виховання та утримання дитини, права позивача або дитини були порушені відповідачем. Предмет позову - це власна матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушених прав. Позивач формулює вимоги до відповідача, а не за нього, відповідач має право визнати позов або подати зустрічний позов, якщо не згоден з вимогами. На думку суду, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2024 року у справі №127/16211/23. Зазначене повною мірою стосується і спору щодо утримання дитини.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини, зобов`язання забезпечити проживання, виховання та утримання дитини задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 140, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 105, 110-115, 141, 150, 155, 157, 160, 161 СК України, ст. ст. 15, 29 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, зобов`язання забезпечити проживання, виховання та утримання дитини - задовольнити частково.

Розірвати шлюб, укладений 21.12.2023 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстровано у Першому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №3489.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

Треті особи:

-Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, адреса: 61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55;

-Департамент соціального захисту населення Харківської ОДА, адреса: 61022, м. Харків, м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 3-й під`їзд, 7 поверх.

Повне рішення складено 23.03.2026 року.

Суддя Н.В. Баркова