Ухвала суду № 135036671, 20.03.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/1823/21

Провадження по справі №1-кп/522/993/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року місто Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12020167500000536 від 25.10.2020 та обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12022163500000033 від 03.01.2022 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Нельмач, Томської області, Російської федерації, громадянки України, офіційно непрацевлаштованої, незаміжньої, з середньою освітою, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченої - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2021 року після здійснення автоматизованого розподілу справ в провадження судді Приморського районного суду м Одеси ОСОБА_6 надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020167500000536 від 25.10.2020 року, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження стосовно обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_3 заперечували проти задоволення клопотання прокурора, просили змінити запобіжний захід, а саме застосувати більш мякий запобіжний захід до обвинуваченої ОСОБА_3 у виді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави.

Вирішуючи питання про доцільність продовження відносно ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з наступного.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2021 оголошено розшук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судове провадження стосовно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України, - виділено в окреме судове провадження, з присвоєнням нового номеру кримінального провадження та зупинено провадження до розшуку обвинуваченої ОСОБА_3 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2022 судове провадження зупинено до встановлення місцезнаходження обвинуваченого. Оголошено розшук: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надано дозвіл на затримання.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2022, оголошено розшук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надано дозвіл на затримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою її приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При затриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доставити її до Приморського районного суду м. Одеси для вирішення питання про обрання щодо неї запобіжного заходу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.08.2023, обрано відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» терміном на 60 днів. Зазначений запобіжний захід неодноразово продовжувався.

12.05.2022 після передачі судової справи раніше визначеному складу суду, в провадження судді Приморського районного суду м Одеси ОСОБА_6 надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022163500000033 від 03.01.2022 року, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.15 ч. 2 ст. 185 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.05.2024 об`єднано кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України (обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020167500000536 від 25.10.2020 року), та кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України (обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022163500000033 від 03.01.2022 року) в одне провадження. Присвоєно об`єднаній справі №522/1823/21, провадження № 1-кп/522/474/24. Призначено судовий розгляд.

27.11.2025 протоколом автоматизованого розподілу справ в провадження судді Приморського районного суду м Одеси ОСОБА_1 надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020167500000536 від 25.10.2020, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України.

Статтею 29 Конституції України регламентовано, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.131 КПК України запобіжний захід є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

За змістом ч. ч. 4, 5 ст.199 КПК якими суд керується в силу положень ч.2 ст.331 КПК, суд може продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставини, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Тобто обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження. Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший більш або менш суворий.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов`язковому застосуванню під час кримінального провадження.

Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», N 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX).

Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

При цьому слід звернути увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству та КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

При чому ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв`язки, а також будь-які інші зв`язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58).

Пунктом 9 рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03.03.2022 № 1/0/2-22 визначено, що при розгляді клопотань сторони обвинувачення, суд використовує всі наявні документи і матеріали, зокрема й судові рішення у формі, в якій їх внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківки з Реєстру). Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.

З огляду на наведене, суд розглядає клопотання прокурора в контексті наявності чи відсутності нових обставин, які могли би змінити підстави застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу порівняно з обставинами, які існують на теперішній час, а також з огляду на запровадження в Україні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією РФ.

Суд вважає, що необхідно продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_3 , так як це відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, а дані про особу обвинуваченої, а саме що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, санкція найтяжчого з яких передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років із конфіскацією майна, обвинувачена незаміжня, не працевлаштована, раніше неодноразово не з`являлась в судові засідання, перебувала у розшуку у кримінальному провадженні по справі №522/5191/22 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, що свідчить про відсутність в останньої міцних соціальних зв`язків, дає суду достатні підстави вважати, що ймовірність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на даному етапі судового розгляду дуже висока.

При цьому, суд звертає увагу сторони захисту на тому, що ризик по своїй правовій природі це, зокрема, невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для судового розгляду подій та запобіжний захід застосовується саме для запобігання ризиків, тобто до моменту їх настання.

Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Суд вважає, що за даних підстав необхідно продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_3 .

Відтак, метою продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої є запобігання спробам переховуватися від суду, а також можливість вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Суду не надано доказів, які свідчать про відсутність підстав вважати, що обвинувачена, у разі перебування на волі, буде ухилятись від суду.

Суд вважає доводи захисника про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, стратегією захисту, яка не ґрунтується на відповідних фактичних доказах, та не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу.

Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинуваченої, а також ризик вчинення інших кримінальних правопорушень або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов`язаний із позбавленням волі суд не вбачає. Застосування більш м`яких запобіжних заходів особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

Суду не надано достатньо доказів, які свідчать про відсутність підстав вважати, що обвинувачена, у разі перебування на волі, буде ухилятись від суду, вчинить інші кримінальні правопорушення чи продовжуватиме кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Щодо можливості визначення застави

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Таким чином, задовольняючи клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_3 про застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, суд бере до уваги тривалий строк перебування обвинуваченої ОСОБА_3 під вартою. З плином часу ризики, що були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, об`єктивно зменшуються, зокрема ризик ухилення від суду чи перешкоджання кримінальному провадженню. За таких обставин подальше утримання особи під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу не відповідає принципу пропорційності втручання в права людини.

Також суд враховує, що раніше запобіжний захід із визначенням застави щодо обвинуваченої не застосовувався. Обвинувачена тривалий час утримується під вартою. За таких обставин, реалізовуючи надані суду дискреційні повноваження та керуючись наведеними нижче нормами кримінального процесуального законодавства, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченій розмір застави.

Зокрема, згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченої, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

При визначенні розміру застави суд зобов`язаний виходити не лише з формальної тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а й з сукупності обставин, передбачених ст. 178, 182 КПК України, з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності діяння, особи обвинуваченого, ролі, яку він відігравав у вчиненні злочинів, а також майнової шкоди, завданої потерпілим.

Відповідно до практики ЄСПЛ, якщо тримання під вартою триває тільки через побоювання, що обвинувачений буде переховуватись від правосуддя, проте його слід звільнити з-під варти, якщо він представить відповідні гарантії, що не переховуватиметься від суду, наприклад внесе заставу (правова позиція, викладена у п.46 рішення ЄСПЛ від 26 червня 1991 року у справі «Летельє проти Франції»).

Окрім цього, відповідно до рішень ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» (W. V. Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року, у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року розмір застави повинен бути належною гарантією того, що заявник вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу, при визначенні розміру застави виправданим є врахування серйозності обставин справи.

Разом з цим, в рішенні від 13.01.2022 року у справі «Істоміна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями - серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та інше.

Зважаючи на положення ч. 3 ст. 183 КПК України, а також практики ЄСПЛ, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого, вважаю за необхідне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України.

Закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватись суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами зокрема є майновий та сімейний стан обвинуваченої. Європейський суд з прав людини, неодноразово наголошував на тому, що непомірний розмір застави з статками (майновим станом) підозрюваного, обвинуваченого, є лише формальним виконанням вимог Європейської конвенції з прав людини, тому у своїх рішення суди повинні керуватись також розмірами прибутків підозрюваного. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, що загроза її втрати утримувало підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язків, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людяного проживання.

Обвинувачений притягується до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини, передбачені ч. 5 ст. 186 та ч. 4 ст. 187 КК України, санкції яких передбачають покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років з конфіскацією майна. Згідно обвинувального акту, обвинувачена вчиняла злочини у складі організованої групи, діяльність якої була спрямована на систематичне вчинення корисливих злочинів, пов`язаних з погрозою застосування насильства, а в окремих випадках з його безпосереднім застосуванням такого насильства до потерпілих. Така роль свідчить про високий рівень кримінальної активності, стійкість злочинних намірів та підвищений ступінь суспільної небезпеки особи.

Крім того, у межах кримінального провадження заявлено цивільні позови на загальну суму понад 230 тисяч гривень, що свідчить про значний розмір завданої майнової та моральної шкоди потерпілим. Визначення розміру застави, який не співмірний із сумою заявлених цивільних позовів, не здатне забезпечити реальне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також не гарантує відшкодування шкоди потерпілим.

Разом із тим, суд враховує, що обвинувачена тривалий час утримується під вартою, у зв`язку з чим з метою дотримання принципів пропорційності, необхідності та розумності втручання у право на свободу, суд дійшов висновку про можливість визначення застави як альтернативного запобіжного заходу до тримання під вартою. Приймаючи таке рішення, суд виходить із необхідності забезпечення балансу між публічним інтересом у належному здійсненні кримінального провадження та правами обвинуваченого, незважаючи на положення ст. 182 КПК України, які передбачають можливість невизначення застави у разі обвинувачення особи у вчиненні особливо тяжких злочинів, поєднаних із насильством.

З урахуванням наведеного, а також ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема можливості переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих і свідків, продовження злочинної діяльності, суд приходить до висновку про необхідність визначення розміру застави, який не перевищує межі, встановлені для відповідної категорії злочинів, але у максимальному розмірі передбаченому КПК України.

Враховуючи особу обвинуваченої ОСОБА_3 , зокрема, її майновий та сімейний стан, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вона обвинувачується, перелічені вище ризики для кримінального провадження, обумовлені п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає за потрібне визначити заставу обвинуваченій ОСОБА_3 у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на цей час це становитиме 998 400 гривень 00 копійок), враховуючи те, що згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3328 гривень 00 копійок), оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків.

За таких обставин визначення застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є обґрунтованим, пропорційним та необхідним для досягнення мети запобіжного заходу, забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої та захисту прав і законних інтересів потерпілих.

Враховуючи наведені вище фактори, суд вважає, що застава саме у зазначеному розмірі здатна у разі її внесення забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов`язків, а саме: вказаний розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку ОСОБА_3 під загрозою звернення застави в дохід держави.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 КПК України обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Окрім цього, суд переконаний у необхідності відповідно до норм ч. 3 ст. 183 та ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави покласти на обвинувачену такі обов`язки: прибувати за кожною вимогою до прокурора чи суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

На підставі вищевикладеного, оцінюючи всі встановлені під час розгляду обвинувального акту обставини, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та часткового задоволення клопотання сторони захисту, залишивши раніше обраний щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначивши заставу як альтернативний запобіжний захід у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 12, 176-178, 183, 194, 197, 199, 331, 334, 376, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.

Клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 , про зміну запобіжного заходу задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 18.05.2026 включно.

Визначити ОСОБА_3 заставу як альтернативний запобіжний захід в розмірі 300 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400 гривень 00 копійок (дев`ятсот дев`носто вісім тисяч чотириста) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченою, так і іншою юридичною чи фізичною особою (заставодавцем) на користь держави.

Обвинувачена та заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу в виді тримання під вартою протягом дії ухвали.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, в разі внесення застави, покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому вона проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання.

Роз`яснити обвинуваченій наслідки невиконання вказаних обов`язків, а саме: у разі, якщо обвинувачена, будучи належним чином повідомленою, не з`явиться за викликом до суду, без поважних причин не повідомивши про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Визначити термін дії обов`язків, покладених судом, в разі внесення застави з дня її внесення до 18.05.2026 включно.

Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_7

20.03.2026