Рішення № 135034102, 23.02.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/10364/25

№ 2/183/6157/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., представника позивачів ОСОБА_1 , позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про:

- визнання за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з цим позовом у порядку підсудності, визначеної Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачам на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 , набута ними внаслідок приватизації у 1995 році та право на яку зареєстровано за чинним на той момент законодавством. Позивачі користувалися квартирою, були зареєстровані у ній. Внаслідок збройної агресії рф проти України позивачі були вимушені виїхати з місця проживання. Бажаючи отримати компенсацію за залишене житло, вони з`ясували, що за діючим на момент отримання компенсації законодавством, їх право власності не є зареєстрованим. Звернувшись до державного реєстратора прав на нерухоме майно для вчинення реєстраційних дій на квартиру позивачі отримали відмову через неможливість доступу до архівних даних щодо реєстрації та набуття права власності на майно, яке знаходиться в м. Сіверськодонецьк, внаслідок чого, без огляду на наявність у них оригіналів правовстановлюючих документів їх право не визнається.

Враховуючи відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення невизнаного права власності на квартиру, позивачі звернулися до суду з цим позовом у порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Постановленою суддею ухвалою від 10 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Від позивачів витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали або нотаріально посвідчені копії доказів, доданих у копіях до позову.

Постановленою судом ухвалою від 16 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

16 лютого 2026 року, на виконання ухвали суду позивачами надано оригінали доказів, які досліджені в судовому засіданні.

Представник позивачів, позивачі в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши доводи позовної заяви, перевіривши їх наданими доказами, оглянувши оригінали доказів, висновує таке.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 16 жовтня 1995 року, виданого виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради народних депутатів Луганської області згідно з розпорядженням (наказом) № 8721 від 12 жовтня 1995 року, копію якого долучено до позову та оригінал якого оглянуто в судовому засіданні, власниками нерухомого майна квартири АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Право власності на вказану квартиру записано у реєстрову книгу за № 8792 та зареєстровано за позивачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у КП «Бюро технічної інвентаризації Луганської області (м. Сєвєродонецьк)» 11 грудня 1995 року, за реєстровим номером 331, про що проставлено відповідний реєстраційний напис, печатку та підпис посадової особи на зворотній стороні свідоцтва /а.с.10/.

Згідно з технічним паспортом, копію якого долучено до позову та оригінал якого оглянуто в судовому засіданні, складеним 13 вересня 1995 року, квартира АДРЕСА_2 , знаходиться на 1-му поверсі 9-поверхового будинку та складається з 2-х кімнат житловою площею 29,4 кв. м, у тому числі 1-а кімната 17,2 кв. м, 2-а кімната 12,2 кв. м, кухні площею 7,8 кв. м, ванної кімнати площею 2,6 кв. м, вбиральні (поєднаної) площею 1,4 кв. м, коридору 8,8 кв. м, вбудованої шафи 0,6 кв. м, квартира обладнана лоджією 1,3 кв. м, загальна площа квартири 51,9 кв. м /а.с.18-19/.

З досліджених копій паспортів громадян України позивачів, довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідок про внесення відомостей до ЄДДР вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 24 квітня 1978 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.11, 12-13/. ОСОБА_4 у спірній квартирі зареєстрований з 05 липня 1988 року /а.с.14-15/. З 03 серпня 2022 року ОСОБА_4 , а з 21 квітня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані, як ВПО в м. Дніпро /а.с.16-17/.

23 червня 2025 року позивачі звернулись до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області з заявою № 67580416 про реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_2 . Згідно з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Яворського Богдана Ярославовича № 79645270 від 27 червня 2025 року, розгляд заяви позивачів для повноти відомостей, на підставі яких приймається рішення про державну реєстрацію та у зв`язку з відсутністю актуальних відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, сформовано паперовий запит до БТІ був зупинений до усунення зазначених обставин /а.с.20/.

Згідно з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Яворського Богдана Ярославовича № 80294975 від 08 серпня 2025 року, позивачам відмовлено у здійсненні реєстраційних дій за заявою № 67580416 з тих підстав, що державним реєстратором не отримано інформацію, яка запитувалась згідно з Рішення № 79645270 від 27 червня 2025 року, оскільки БТІ не здійснює свою діяльність на тимчасово окупованій території України в Луганській області, що позбавляє реєстратора можливості здійснити запит щодо підтвердження інформації про реєстрацію права власності на зазначену квартиру, а подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 446293894 від 03 жовтня 2025 року вбачається, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 не зареєстроване /а.с.22/.

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року № 3984-IX перейменовано: Сєвєродонецький район на Сіверськодонецький район; місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району на місто Сіверськодонецьк.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов`язаний з невизнання державою факту належності позивачам майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.

Вирішуючи позов, суд ураховує таке.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції, чинній на 1995 рік передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

У позивачів наявні документи, що засвідчують їх право власності (свідоцтво про право власності на житло), яке зареєстроване згідно з чинного на момент його видачі законодавства, однак відсутність можливості перевірки дійсності його видачі шляхом звернення до органу, який на момент переходу до позивачів права власності здійснював державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв`язку з тимчасовою окупацією рф території України, позбавляє позивачів можливості довести своє право.

Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

На день розгляду справи територія Сіверськодонецької міської територіальної громади є тимчасово окупованою в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 1-1, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з урахуванням положень абз. 2 п. 1 Постанови КМУ від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376. Внаслідок викладеного відновити документ, отримати його дублікат чи засвідчену з оригіналу копію як позивач, так і суд, позбавлені можливості.

Позивачами право власності набуте у 1995 році. Надані позивачами докази у виді свідоцтва про право власності на житло, технічного паспорту видані та посвідчені органом, що здійснював реєстрацію права власності на 1995 рік Сєвєродонецьким БТІ, з відповідними відмітками про реєстрацію набуття права власності, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на квартиру. Реєстрація місця проживання у спірній квартирі позивачів підтверджує їх доводи про набуття права власності на спірну квартиру.

Оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про право власності позивачів, отримання інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачів на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськодонецьк Луганської області) є неможливим, іншого порядку підтвердження права власності у відносинах, що склалися, державою не встановлено, суд висновує, що позивачі не можуть розпоряджатися своїм майном через невизнання державою їх права власності, що, в свою чергу, порушує таке їх право.

Щодо частки позивачів у праві власності.

За ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України). Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК України). Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).

Зважаючи на те, що у правовстановлюючому документі вказано про належність майна до спільної сумісної власності (без визначення часток) позивачів, виходячи з викладеного вище та аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачами доведено їх право власності на спірну квартиру належними та допустимими, достатніми доказами та існуючі перешкоди для його реалізації.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,9 кв. м, жилою площею 29,4 кв. м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складене та підписане після відновлення електропостачання в приміщення суду в порядку черговості 20 березня 2026 року.

Учасники справи:

позивач-1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; фактично проживає, як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 ;

позивач-2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; фактично проживає, як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 ;

позивач-3 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; проживає (ВПО) за адресою: АДРЕСА_5 ;

відповідач Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., Сіверськодонецький р-н, м. Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.

Суддя Д. О. Парфьонов