Ухвала суду № 135033010, 20.03.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2562/26

Провадження №: 1-кс/336/231/2026

УХВАЛА

Іменем України

20 березня 2026 року м. Запоріжжя

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участі сторін: прокурора ОСОБА_3 ,

слідчого ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ Відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_4 по кримінальному провадженню № 62025140130001694 від 24.11.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, громадянина України, неодруженого, який має вищу освіту, не має на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей, який проходить військову службу на посаді курсанта 3 навчального взводу 3 навчальної роти 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

підозрюваного у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий за погодженням з прокурором, звернувся до суду з клопотанням в якому просив застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 строком на 60 днів без визначення розміру застави.

Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_5 , підозрюється в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, в посаді курсанта 3 навчального взводу 3 навчальної роти 4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 27.09.2025, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою ухилитись від військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 14 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованої поблизу АДРЕСА_2 (більш точна адреса не розголошується в умовах воєнного стану), після чого проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі.

ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме підозрюваний може:

переховуватися від органів досудового розслідування/та або суду;

незаконно впливати на свідків;

продовжити кримінальне правопорушення, вчинити інший злочин.

Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, яке, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

Так, усе вищевикладене, на думку слідства, дає змогу застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та створити необхідні умови для встановлення істини у вказаному кримінальному провадженні.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав з підстав, викладених в ньому, просить його задовольнити та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Слідчий просив клопотання задовольнити.

Підозрюваний та його захисник заперечили проти задоволення клопотання, просили суд застосувати до підозрюваного будь-який більш м`який запобіжний захід або встановити розмір застави.

Вислухавши прокурора та слідчого, пояснення підозрюваного та захисника, дослідивши надані матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення клопотання щодо обрання підозрюваному ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що 24.11.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про скоєння ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ч.4 ст.408 КК України (кримінальне провадження № 62025140130001694).

Клопотання слідчого, погодженого прокурором, оформлене відповідно до вимог ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України.

19.03.2026 ОСОБА_5 затримано на підставі ст. 208 КПК України

19.03.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

У відповідності з вимогами ст.ст. 177, 178 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а підставою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.

Згідно вимогам ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовуються до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, а також розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.

Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою» подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинно бути мотивованим і містити підстави для обрання такого запобіжного заходу.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Як вбачається з доданих до цього клопотання матеріалів, підставою застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо останнього є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину.

Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України підтверджується наступними зібраними під час досудового розслідування доказами:

-повідомленням про вчинений злочин та матеріалами службового розслідування проведеного військовою частиною.

-протоколами допиту в якості свідків військовослужбовців;

-іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчим матеріалах, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність останнього до кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, за викладених у клопотанні обставин.

При цьому слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Слідчий суддя погоджується із доводами прокурора, що повідомлена ОСОБА_5 підозра станом на час розгляду клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрювану особу з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

Виходячи із приписів ст.184 КПК України слідчий (прокурор), як в клопотанні, так і в суді, зобов`язаний зазначити один або кілька ризиків, вказаних у ст. 177 КПК України, послатися на обставини, на підставі яких він дійшов висновку про наявність такого ризику або ризиків у вигляді відповідних дій підозрюваного, і на докази, що підтверджують ці обставини.

При цьому, ризиком є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності, наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами «поза розумним сумнівом».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою.

Таким чином, підозра особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати слідчий суддя при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Прокурор в судовому засіданні просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, вважаючи, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується, тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення понесення покарання.

Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх колишніх знайомих по службі тощо.

Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5 обґрунтовується тим, що дії підозрюваного під час вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, а також те, що вчинений останнім злочин, передбачений ч.4 ст.408 КК України, є триваючим кримінальним правопорушенням, свідчать про наявність ризику вчинення іншого кримінальне правопорушення та продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється.

Окрім того, слідчий суддя приймає до уваги той факт, що в провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України.

Крім цього, слідчий суддя враховує те, що підозрюваний ОСОБА_5 раніше не судимий, а також в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) зокрема вчинив дезертирство, що не виключає наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень.

Таким чином, стороною обвинувачення встановлено обґрунтовану наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ст.177 КПК України.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Подвезько проти України» крім іншого зазначає, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин. На думку суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення.

Виходячи з інкримінованого ОСОБА_5 злочину, з урахуванням даних про його особу, при вирішенні даного клопотання, слідчий суддя враховує його суспільну небезпеку, шкідливість неправомірної поведінки для суспільства, усвідомлення її підозрюваним.

Також з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить до висновку про недостатність таких даних для оцінки поведінки підозрюваного належною при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу.

Тяжкість покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу підозрюваного, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування та суд, спростовує можливість застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваної, слідчим суддею не встановлено.

Зазначені обставини дають підстави для висновку, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби підозрюваного ухилитися від органів розслідування й суду, оскільки протягом розгляду клопотання доведено наявність обґрунтованої підозри та наявність обставин, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 194 КПК України, а також для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні та наведено у судовому засіданні, слідчий суддя вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу,

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

На виконання зазначених вимог слідчий суддя, враховуючи обставини кримінального правопорушення, вважає за можливе одночасно визначити заставу як альтернативний запобіжний захід.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому слідчий суддя враховує, що виходячи з практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 року, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи конкретні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що у зв`язку з наведеним та з урахуванням тяжкості злочину, а також даних про особу обвинуваченого та ризиків, встановлених слідчим суддею, останньому слід визначити заставу в розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідно становить 242 240,00 грн. (двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень 00 копійок), оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та є співмірною з існуючими у даному кримінальному провадженні ризиками.

Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, вважаю за необхідне покласти на ОСОБА_5 обов`язки відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.

Контроль за виконанням підозрюваним обов`язків, в разі внесення застави, покласти на слідчого, який здійснює досудове розслідування даного кримінального провадження.

Враховуючи викладене клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави підлягає частковому задоволенню.

На час розгляду клопотання суду не надано доказів про неможливість перебування підозрюваного в умовах слідчого ізолятора за станом здоров`я.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 131, 176, 177, 178, 182, 183, 184, 194, 196 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання старшого слідчого СВ Відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_4 задовольнити частково.

Застосувати до ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 17 травня 2026 року, включно.

Строк тримання ОСОБА_5 під вартою по цьому кримінальному провадженню рахувати з моменту фактичного затримання, а саме: з 14 год. 45 хв. 19 березня 2026 року.

Встановити ОСОБА_5 заставу у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700, Банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача (IBAN) UA378201720355249002000001205, Призначення платежу: вид платежу (застава, вартість частки майна тощо); П.І.Б. особи, за яку вноситься застава; номер справи (провадження); суд, в якому розглядається справа, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це слідчого, прокурора, слідчого суддю або суд.

З моменту звільнення підозрюваного з-під варти у зв`язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки: прибувати до слідчого, у провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, прокурора та суду за викликом; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; утримуватися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному проваджені.

Копію ухвали негайно вручити учасникам кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

Повний текст ухвали складено 23.03.2026.

Слідчий суддя ОСОБА_1