Постанова № 13503183, 03.11.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

03.11.10 Справа № 26/97

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Галушко Н.А.

суддів Краєвської М.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «ПАК-КАРТ», м.Львів вих.№63 від 02.09.2010р.

на рішення господарського суду Львівської області від 20.08.2010р.

у справі №26/97

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Дунапак-Україна», м.Ходорів

до відповідача приватного підприємства (далі ПП) «ПАК-КАРТ», м.Львів

про стягнення 42 628,90грн.

за участю представників:

від позивача: Янклевич Я.Є.-представник

від відповідача : не з»явився

Права та обов’язки представнику відповідно до ст..ст.20, 22 ГПК України роз’яснено.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81№ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.08.2010р. у справі №26/97 (суддя Мазовіта А.Б.) позовні вимоги задоволено: стягнено з відповідача на користь позивача 41 000,00грн. основного боргу, 1 420,96грн. пені, 207,94грн. 3% річних, 426,28грн. державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1 497,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

ПП «ПАК-КАР»подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду повністю, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що при прийнятті рішення судом неповно з»ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а саме судом не взято до уваги, що під час приймання гофрокартону на ВАТ „Патент” виявлено, що напрям гофри не відповідає замовленню, що унеможливило його використання за призначенням, про що складено відповідні акти.

ТзОВ «Дунапак-Україна»у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

між ТзОВ «Дунапак-Україна», м.Ходорів та ПП «ПАК-КАРТ», м.Львів укладено договір поставки №24/10 від 01.02.2010р. та специфікацію №1 до нього (а.с.17-21, 86)

Відповідно до умов договору постачальник (позивач) зобов’язувався поставити і передати у власність покупця (відповідача) гофрокартонну продукцію, а покупець зобов’язувався прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно із п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість, обсяг, термін поставки кожної окремої партії товару погоджуються сторонами до початку поставки та вказуються у специфікація, що є невід’ємними частинами цього договору, укладених на підставі погоджених заявок покупця.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного договору, позивачем з 12.02.2010р. по 23.02.2010р. поставлено відповідачу по видаткових накладних та довіреностях (а.с.22-26) товар на загальну суму 62 500,79грн.

Відповідно до п. 2.1 договору якість поставленого товару повинна відповідати вимогам ТУ У 21.2-31812534-005:2007 та кресленням, узгодженим сторонами.

Згідно із п.3.2 договору покупець зобов’язаний здійснити оплату за поставлений товар на протязі 21 календарного дня з моменту отримання товару, шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника.

Матеріалами справи підтверджується , що у зв’язку з частковою оплатою товару, позивачем надіслано відповідачу претензію вих. №209 від 07.04.2010р. з вимогою оплатити суму заборгованості в розмірі 47 939,19грн. до 14.04.2010р.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виконав частково, з врахуванням заяв про зменшення та уточнення позовних вимог в суді першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем становить 41 000,00грн.

Згідно із ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно із ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач сплатив неповну суму вартості поставленого товару, відтак борг становить 41 000,00грн.

Згідно із ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.230 ГК України, ст. 549 ЦК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.2 договору за порушення термінів по оплаті кожної конкретної партії товару, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого але не оплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється на протязі усього періоду прострочення виконання зобов’язання від його тривалості.

Також, згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, з врахуванням заяв про зменшення та уточнення позовних вимог в суді першої інстанції, позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 1 420,96грн. та 3% річних в розмірі 207,94грн.

Не беруться до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що в процесі приймання гофрокартону було виявлено, що напрям гофри не відповідає замовленому, зокрема заявці №10 від 29.01.2010р., в якій зазначено, що напрям гофри повинен бути паралельним стороні 1120, а фактично відповідачем було поставлено гофрокартон з напрямом гофри паралельно стороні 1180, що унеможливило використання його за призначенням, з огляду на те, що п. 4.1 договору встановлено, що товар поставляється на умовах, обумовлених в специфікаціях до даного договору або в заявках покупця. В Специфікації №1 до договору №24/10 від 01.02.2010р., яка підписана сторонами по даній справі, вказано назву товару, матеріал, з якого повинен виготовлятися товар та ціну товару. Інших вимог щодо якості товару, який повинен виготовлятися, в тому числі позначення паралельності гофри, сторонами не узгоджувалось.

Як зазначалося вище, згідно п. 2.1 договору якість поставленого товару повинна відповідати вимогам ТУ У 21.2-31812534-005:2007 та кресленням, узгодженим сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно заявки №10 від 29.01.2010р. (а.с.42), відповідач просив виготовити та поставити “Г/к 1180х1120// Т23К (проф. С) –12320 шт.”. Відповідно до видаткових накладних відповідачем прийнято товар, що підтверджується підписом уповноваженої особи на вказаних накладних та передачею довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Жодних претензій щодо відповідності поставленого товару вимогам ТУ У 21.2-31812534-005:2007 відповідач не висловив.

В матеріалах справи відсутні докази про узгодження сторонами будь-яких креслень у відповідності до п. 2.1 договору, в тому числі позначення “//” як позначення паралельності гофри та не зазначено, якими нормативними актами встановлено позначення “//” як позначення паралельності гофри.

Відповідно до п.4.6 договору прийняття товару по кількості і якості проводиться покупцем у відповідності з Інструкціями №№ П-6 і П-7, затвердженими постановами Держарбітражу відповідно 15.06.1965р. і 25.04.1996р.

У відповідності до п.6 Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затв. Постановою Держарбітражу при РМ СРСР П-7, прийняття продукції по якості і комплектності проводиться на складі одержувача продукції, при іногородній поставці не пізніше 20-ти днів, з моменту поступлення її на склад.

Згідно із п. 16 Інструкції П-7 при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування поступившої продукції, одержувач призупиняє подальше прийняття продукції і складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийнятті дефектів. Одержувач продукції також зобов’язаний викликати для участі в продовженні прийняття продукції і складанні двохстороннього акту представника виготовлювача (відправника).

Відповідно до п. 18 Інструкції П-7 повідомлення про виклик представника виготовлювача (відправника) повинно бути направлено (передано) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 годин. У випадку неприбуття представника виготовлювача (відправника) по виклику одержувача (покупця) у встановлений строк, перевірка якості товарів проводиться експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції по якості (п.20 Інструкції П-7).

Відповідачем не подано належних та допустимих доказів повідомлення позивача щодо необхідності прибуття його представника для прийняття продукції, яка поставлялася та складання відповідного акту.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення 1 497,00грн. витрат за надання адвокатських послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат на послуги адвоката надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1095, виданого 06.07.2005р., договору про надання юридичних послуг від 14.05.2010р., платіжного доручення №1437 від 21.05.2010р.

Отже, вимога позивача про стягнення 1 497,00грн. витрат за надання адвокатських послуг є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 20.08.2010р. у справі №26/97 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити у господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя Галушко Н.А

Суддя Краєвська М.В.

Суддя Орищин Г.В.