Рішення № 135023139, 20.03.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/1545/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

12.02.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 13.02.2026), у якому просить:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду в Львівській області (далі ГУ ПФУ в Львівській області) від 08.10.2025 № 253450004140 про відмову йому у призначені пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Чернігівській області (далі ГУ ПФУ в Чернігівській області) зарахувати до його трудового стажу для призначення пенсії періоди роботи: з 24.08.1979 по 03.11.1981 на посаді каменяра в будівельно-монтажному управлінні «Промбуд-2»; з 01.01.1992 по 10.06.1992 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації), зарахувати період роботи з 27.11.1985 по 31.12.1991 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації) з врахуванням кратного обчислення (півтора року за один рік роботи) та призначити йому пенсію за віком з 22.12.2025.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність оспорюваного рішення ГУ ПФУ в Львівській області від 08.10.2025 № 253450004140, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком через незарахування до його страхового стажу окремих періодів роботи на території російської федерації, незважаючи на те, що Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення у 2022 році, проте такий стаж набутий у період дії вказаної Угоди; також відповідачем не зараховано період його роботи з 24.08.1979 по 03.11.1981 на посаді каменяра в будівельно-монтажному управлінні «Промбуд-2» у зв`язку із недоліком заповнення трудової книжки, проте він не може нести відповідальність за правильність і повноту її заповнення замість адміністрації підприємства; окрім того позивач зазначає, що трудовий стаж позивача в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації) за період роботи з 27.11.1985 по 31.12.1991 - 6 років 1 місяць 5 днів, зарахований без урахування кратності 1 рік і 6 місяців за 1 рік роботи.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 16.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ в Львівській області заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилається на те, що його рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є законним, відповідні періоди роботи позивача правомірно не зараховані ним до страхового стажу заявника, а з прийняттям рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу функції ГУ ПФУ у Львівській області, щодо розгляду заяви про призначення пенсії позивачу вичерпано.

ГУ ПФУ в Чернігівській області у відзиві на позовну заяву вказує на те, що воно є неналежним відповідачем у справі та на правомірність прийняття ГУ ПФУ у Львівській області рішення про відмову в призначенні пенсії через недостатність страхового стажу.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.10.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV).

Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 08.10.2025 № 253450004140 в призначенні пенсії позивачеві відмовлено. У цьому рішенні зазначено, що стразовий стаж позивача становить 19 років 09 місяців 18 днів. За результатом розгляду документів, доданих до заяви позивачу не зараховано до трудового стажу періоди роботи:

з 24.08.1979 по 03.11.1981 р. на посаді каменяра в будівельно-монтажному управління «Промбуд-2» в зв`язку з наявністю, що на думку відповідача, незавіреного належним чином виправлення в даті наказу про звільнення з роботи в трудовій книжці;

з 01.01.1992 по 10.06.1992 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації) через припинення міжнародних угод з російською федерацією.

Також з цього рішення видно, що трудовий стаж позивача в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації) за період роботи з 27.11.1985 по 31.12.1991 - 6 років 1 місяць 5 днів, зарахований без урахування кратності 1 рік і 6 місяців за 1 рік роботи.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову йому у призначені пенсії за віком, звернувся до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За загальним правилом частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (частина друга статті 26 Закону №1058-IV).

Після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу не менше 15 років (частина третя статті 26 Закону №1058-IV).

Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частиною першою статті 24 вказаного Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Положеннями пункту 4 статті 24 Закону №1058-IV установлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.

Щодо стажу роботи позивача з 24.08.1979 по 03.11.1981 на посаді каменяра в будівельно-монтажному управління «Промбуд-2» слід зазначити, що згідно з записом в трудовій книжці НОМЕР_1 № 3 позивача звільнено з роботи 03.11.1981 року згідно з наказом № 60/н від 03.11.1981. Цифра 8 в даті наказу написана шляхом виправлення з цифри 2.

З цього приводу суд зазначає, зо згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що період навчання позивача з 24.08.1979 по 03.11.1981 має бути зарахований до його загального страхового стажу.

Щодо трудового стажу роботи позивача з 01.01.1992 по 10.06.1992 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації), відповідач виходив з того, що стаж роботи на території російської федерації не зараховується до трудового стажу для обчислення пенсії згідно з Законом України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», суд зазначає таке.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі Закон № 1906-IV) укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент спірного періоду роботи позивача (далі - Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на наведене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення», постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1906-IV припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Також суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993, припинено.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача, щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації відповідно до трудової книжки з 01.01.1992 по 10.06.1992, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Крім цього, незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в цьому випадку є порушення конституційних прав позивача на пенсійне забезпечення в окресленій вище частині.

Щодо стажу роботи позивач з 27.11.1985 по 31.12.1991 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації), який зарахований відповідачем до трудового стажу для обчислення пенсії, проте, без врахування кратності, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 5 Розділу XV Перехідних положень Закону № 1058-IVперіоди роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Згідно з пунктом 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Такими актами були Перелік районів Крайньої Півночі та місцевостей, прирівняних к Районам Крайньої півночі, затверджених Постановами Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 № 1029, від 03.01.1982 № 12.

Згідно із статтю 3 Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства Російської Федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).

Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди від 13.03.1992 також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства Російської Федерації.

Період роботи в районі Крайньої Півночі разом з записами в трудовій книжці належним чином підтверджують надані позивачем довідки, які відповідач мав приймати до уваги ( в довідці від 24.02.2018 № 487 зазначається про роботу позивача в районі Крайньої Півночі з 27.11.1985 по 10.06.1992).

Таким чином, суд приходить до висновку, що у пільговому обчисленні підлягає період роботи позивача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в районі Крайньої Півночі з 27.11.1985 по 31.12.1990 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11, а саме один рік роботи за один рік та шість місяців.

Щодо позивних вимог щодо зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1991 у пільговому обчисленні, а саме один рік роботи за один рік та шість місяців, суд зазначає, що ні в зазначеній Тимчасовій угоді від 15.01.1993, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 й нормами Законів № 1788-ХІІ і № 1058-IV.

Виходячи з наведеного суд вважає, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 (справа №676/7065/14-а), від 30.05.2019 (справа №348/2974/14-а) та від 19.09.2019 (справа №348/2208/16-а) та інших.

Таким чином, стаж роботи позивача, з урахуванням безспірного стажу роботи позивача, який був йому зарахований відповідачем 19 років 9 місяців 18 днів, та протиправно незарахованих до стажу періодів з 24.08.1979 по 03.11.1981 на посаді каменяра в будівельно-монтажному управлінні «Промбуд-2»; з 01.01.1992 по 10.06.1992 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації), з 27.11.1985 по 31.12.1990 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації) з врахуванням кратного обчислення (півтора року за один рік роботи), становив у 2025 році понад 22 роки, що є достатнім для призначення пенсії за віком по досягненню 63 років, які виповнились позивачу 22.12.2025.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення ГУ ПФУ в Львівській області щодо відмови в призначені позивачу пенсію за віком, не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку із чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, суд враховує таке.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок №22-1, передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.

Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Відповідно до матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії від 01.10.2025 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Львівській області і рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаними територіальними органами Пенсійного фонду України.

З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання саме ГУ ПФУ в Львівській області зарахувати до трудового стажу позивача для призначення пенсії періоди роботи: з 24.08.1979 по 03.11.1981 на посаді каменяра в будівельно-монтажному управлінні «Промбуд-2»; з 01.01.1992 по 10.06.1992 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації), зарахувати період роботи з 27.11.1985 по 31.12.1990 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації) з врахуванням кратного обчислення (півтора року за один рік роботи) та призначити йому пенсію за віком з 23.12.2025, оскільки за правилами пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх часткового задоволення у спосіб визначений судом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 12.02.2026 № 8406-0660-1994-4837 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і частково, що носить кількісний показник.

Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень (ГУ ПФУ в Львівській області) судові витрати у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково у визначений судом спосіб.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду в Львівській області від 08.10.2025 № 253450004140 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Львівській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії періоди роботи: з 24.08.1979 по 03.11.1981 на посаді каменяра в будівельно-монтажному управлінні «Промбуд-2»; з 01.01.1992 по 10.06.1992 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації), зарахувати період роботи з 27.11.1985 по 31.12.1990 в Мостосбудівельному загоні № 993 Мостобудівельного треста № 11 в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький національний округ російської федерації) з врахуванням кратного обчислення (півтора року за один рік роботи) та призначити йому пенсію за віком з 23.12.2025.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1064,96 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 12.02.2026 № 8406-0660-1994-4837.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області (місцезнаходження юридичної особи: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13814885).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження юридичної особи: вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21390940).

Суддя Марія ДУБІНА