Рішення № 135017526, 20.03.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 березня 2026 року Справа № 280/6511/25 Провадження: ПР/280/11/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області №262740013859 від 05.06.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 29.05.2025 року, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення за її призначенням, а саме з 29.05.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.05.2025 позивач звернулась за призначенням пенсії як працівнику охорони здоров`я відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, оскільки досягла відповідного пенсійного віку та мала необхідний загальний та пільговий стаж. Рішенням відповідача 2 у призначенні пенсії позивачу було відмовлено у зв`язку відсутністю необхідного стажу роботи. Позивач вважає спірне рішення таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню із зобов`язанням призначити позивачу пенсію. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 01.08.2025 справу №280/6511/25 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Позивачем було оскаржено ухвалу передачу справи за підсудністю від 01.08.2025 у справі №280/6511/25 до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2025 у справі №280/6511/25 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

16.02.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/6511/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позов не визнано. У письмовому відзиві, який надійшов до суду 23.02.2026 за вх. №9547 зазначено, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців. Стаж за вислугою років станом на 10.10.2017 складає 25 років 2 місяці 9 днів. Вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є належним відповідачем у даній справі, оскільки заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності відповідачем 2. Вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Представником позивача подано відповідь відзив, яка надійшла до суду 24.02.2026 за вх. №10094. Зазначено, що після ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2019 від 04.06.2019 п. «е» стаття 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, підлягає застосування у такій редакції: право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Станом на звернення позивачем із заявою про призначення пенсії, вона мала спеціальний стаж 32 роки 8 місяців 5 днів, а тому у відповідачів відсутні правові підстави для відмови у призначенні їй пенсії за вислугою років.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позов не визнано. У письмовому відзиві, який надійшов до суду 03.03.2026 за вх. №11345 зазначено, що заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з недостатнім пільговим стажем. Зазначено, що згідно зі ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають медичні працівники, які набули вислугу років на відповідних посадах, станом на 11 жовтня 2017 року не менше 26 років 6 місяців. У позивача стаж за вислугою років станом на 10.10.2017 становить 25 років 2 місяці 9 днів.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 29.05.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції згідно Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019.

Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийнято рішення №262740013859 від 05.06.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу у кількості 26 років 6 місяців роботи за вислугою років станом на 10 жовтня 2017 року.

Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулася за захистом порушеного права до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон № 1788-XII) та Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно положень статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.

Пунктом е статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, який набув чинності з 01.04.2015 пункт е статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт е вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України, ухвалюючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20.

Суд встановив, що, відмовляючи позивачці у призначення пенсії, відповідач послався на недостатність у позивачки станом на 11 жовтня 2017 року спеціального стажу роботи - 26 років 6 місяців, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Під час надання оцінки вказаним покликанням, суд зазначає таке.

03.10.2017 прийнято Закон України № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (далі Закон № 2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Також Законом № 2148-VIII були внесені зміни до пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, після внесення яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій, мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку та Законом № 1058-IV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-p/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимні очікування).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-p/2017).

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що обмеження пунктом 2.1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017, для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 240/24/21.

Суд також врахував, що Велика Палата Верховного Суду постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин вказала: Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII, мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-XII відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп 19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 2-р/2019, а не Закону № 1058-IV.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, доводи відповідачів, що спеціальний стаж роботи позивачки підлягає обрахунку саме до 11.10.2017, є помилковими.

За відомостями копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач працювала період з 03.08.1992 по 07.04.2025 на посаді лікаря-стоматолога дитячого, що належить до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

За підрахунком відповідача 2, загальний страховий стаж позивача склав 40 років 2 місяці 7 днів, а стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років до 10.10.2017 (з 03.08.1992 по 10.10.2017) - 25 років 2 місяці 9 днів.

Водночас, з урахуванням зарахованого відповідачем 2 та наявного у позивача стажу з 11.10.2017 по 07.04.2025, стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, складає 32 роки 8 місяців 5 днів.

Отже, позивач має необхідний спеціальний стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виходячи з наявного спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Із урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262740013859 від 05.06.2025 є протиправним та таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.

При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач 2 протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що в даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд врахував, що згідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.10 Порядку 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, у спірних правовідносинах, прийняття рішення про призначення пенсії має здійснюватись структурним підрозділом органу пенсійного фонду, на який за принципом екстериторіальності розподілено заяву пенсіонера.

На необхідності вчинення дій зобов`язального характеру територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності також наголосив Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.

Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за пенсією - 29.05.2025.

Водночас, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зобов`язання виплачувати позивачу пенсію суд вважає передчасними, та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскарження таких дій спрямоване на майбутнє.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області №262740013859 від 05.06.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за пенсією 29.05.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 20.03.2026.

Суддя М.С. Лазаренко