Ухвала суду № 135014951, 20.03.2026, Київський районний суд м. Одеси

________________________

Справа № 947/6043/26

Провадження № 2/947/2362/26

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

20.03.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду міста Одеси Скриль Ю.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

09.02.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , через представника адвоката Єлісєєва Дмитра Олексійовича, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, від якого сторони дітей не мають.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Скриль Ю.А.

Згідно із положень статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (ЦК України), передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вивченням матеріалів позовної заяви встановлено, що вона не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що відповідач є громадянином Королівства Бельгія.

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Про міжнародне приватне право іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватно-правові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Статтею 63 Закону України Про міжнародне приватне право передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 зазначеного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Отже, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України Про міжнародне приватне право).

Згідно з пунктом п`ятим Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя у разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст. 110 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Оскільки позивачка є громадянкою України, а відповідач громадянином Королівства Бельгія, то правовідносини між сторонами обтяжені ознакою іноземний елемент, а тому вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу та наслідків такого розірвання в судах України необхідно здійснювати відповідно до Закону України Про міжнародне приватне право, з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.

З матеріалів справи вбачається, що сторони дітей не мають.

Відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 10.02.2026 №2085131, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що не належить до території Київського району м. Одеси.

Відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 10.02.2026 №2326296, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом: за вказаними параметрами особу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не знайдено.

Згідно з відомостями ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області від 23.02.2026 №5188/6242, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться.

Відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 10.02.2026 №2326309, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом: за вказаними параметрами особу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не знайдено.

Відповідно до частини 9 статті 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

В позовній заяві позивачка зазначила останню відому адресу місця проживання відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 13.03.2026року з метою визначення підсудності справи, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач дійсно мешкає/зареєстрований у встановленому законом порядку у Київського району м. Одеси, позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачці строк для усунення недоліків який не може перевищувати 10-ти днів з дня вручення ухвали суду, а саме: надати відомості щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) відповідача, або місцезнаходження майна відповідача, доплатити судовий збір за подання позовної заяви про розірвання шлюбу у розмірі 120 гривень та надати суду оригінал квитанції.

17.03.2026 року до Київського районного суду м. Одеси через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника позивачки адвоката Єлісєєва Д.О. на усунення недоліків ухвали від 13.03.2026 про залишення ухвали без руху.

Ознайомившись з матеріалами справи суддя дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13.03.2026 про залишення позовної заяви без руху в частині надання відомостей щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) відповідача або місцезнаходження майна відповідача, або постійного його заняття (роботи).

Крім того, позивачка не надала даних на підтвердження відсутності можливості вирішити питання про розірвання шлюбу на території Королівства Бельгія, громадянином якої є відповідач.

Процесуальний порядок провадження у справах за участю іноземних осіб врегульовано Розділом ХІ ЦПК України. Так, порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.

Вимогами статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону України, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ч.1 ст.110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно ч.ч.2, 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя, яке немає спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватись до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права, згідно з частиною другою цієї статті, обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред`являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатись за місцем проживання будь-кого з них.

У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.

Відповідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Судом вжито заходів щодо встановлення місця реєстрації відповідача, а саме скеровано запит до ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області, та згідно відповіді від 23.02.2026 №5188/6242, відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться; до Єдиного державного демографічного реєстру, та згідно інформації: за вказаними параметрами особу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не знайдено, до Державної міграційної служби України, та з відповіді вбачається, що особу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не встановлено.

Отже судом були вжиті усілякі процесуальні заходи для встановлення місця реєстрації/проживання відповідача.

За змістом ч. 9 ст. 28 ЦПК України: позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Доказів, що відповідач у справі на території Київського району м. Одеси має майно, або відповідач був зареєстрований в місті Одеса, чи мав зареєстроване у встановленому законодавством порядку місце проживання або перебування, а так само постійне його заняття чи роботи матеріали справи не містять.

Суд, звертає увагу сторону позивача, що в даному випадку «останнє відоме місце проживання» відповідача без реєстрації, не може вважатися місцем проживання відповідача «зареєстрованим у встановленому законом порядку» для цілей застосування статті 27 ЦПК України при визначені підсудності такої справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Наведене вище визначення є місцем проживання в приватно-правовому розумінні.

Відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-ІV (надалі за текстом «Закон №1382-ІV»).

У статті 3 Закону № 1382-ІV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема: місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги;

Механізм декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлення форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 цього Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Іншими словами, фактичне місце проживання відповідача без реєстрації не може вважатися місцем проживання відповідача «зареєстрованим у встановленому законом порядку» для цілей застосування статті 27 ЦПК України при визначені підсудності такої справи.

У поданій позовній заяві позивачкою зазначено, що у шлюбі дітей немає. Позивачкою у позовній заяві не зазначено посилання на докази, які можуть підтвердити про наявність домовленості між подружжям щодо розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Згідно ч.10 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

З аналізу зазначених норм випливає, що зазначена норма регламентує підсудність спору саме за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Схожа за змістом позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі № 554/7669/21 від 24.06.2024 рогку визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місяця проживання або перебування фізичної особи позивача. Тому позови, наведені в частині першій статті 28 ЦПК України, не можуть пред`являтися за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.

Враховуючи наведені обставини, суддя приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом, а тому оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач дійсно мешкає/зареєстрований у встановленому законом порядку у Київського району м. Одеси, позовну заяву було залишено без руху з метою встановлення місця реєстрації відповідача та визначення підсудності.

Чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.

Згідно частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ЦПК України.

Відтак, підсумовуючи викладене суддя зазначає, що для застосування положень ст. 27 ЦПК України, яка визначає підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування відповідача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.

У випадку, якщо відповідач має зареєстроване місце проживання чи перебування за межами України, суд підкреслює, що ч. 1ст. 498 ЦПК України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», передбачає, що, у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутись з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У такому разі, саме на позивача покладатиметься обов`язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направлятимуться судом до Міністерства юстиції України.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач не усунув вказані в ухвалі недоліки, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу, в порядку визначеному частиною третьою статті 185 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу повернути позивачеві разом з додатками.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю. А. Скриль