Рішення № 135013580, 18.07.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/20027/20

Провадження № 2/752/167/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 липня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Нікітенко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» про визнання трудових відносин припиненими та стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в:

12.10.2023 року адвокат Цуркан М.М., від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом про визнання трудових відносин припиненими та стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні, яким позивався до ТОВ «Аверс ЛТД».

В обгрунтування заявленого позову представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Цуркан М.М. послався на те, що 2 липня 2004 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника генерального директора ТОВ «Аверс ЛТД». В квітні 2020 року ТОВ «Аверс ЛТД» почало безпідставно не нараховувати та не виплачувати позивачці заробітну плату. У зв`язку з грубим порушенням відповідачем трудового законодавства, 10 серпня 2020 року остання направила на адресу відповідача заяву про її звільнення з 11 серпня 2020 року з посади заступника генерального директора ТОВ «Аверс ЛТД» за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та провести повний розрахунок, а також видати довідку про доходи за 2019 та 2020 роки, наказ про її звільнення, довідку про належні до виплати суми та трудову книжку. Вказану заяву відповідач отримав 11.08.2020 року, проте станом на дату подання позову позивачка не отримала інформації та належних документів від відповідача щодо прийняття рішення про її звільнення. Представник позивачки вважає, що такою безвідповідальністю відповідач порушує вимоги законодавства та права ОСОБА_1 , а тому позивачка змушена звернутися до суду.

Позивачка з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог просить суд визнати трудові відносини між ТОВ «Аверс ЛТД» та ОСОБА_1 припиненими з 1 липня 2020 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника; стягнути із ТОВ «Аверс ЛТД» на корить ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 40000 гривень, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 104033 гривні 28 копійок, середній заробіток за час затримання розрахунку при звільненні у розмірі 252303 гривні 75 копійок та судовий збір.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Колдіної О.О. від 13.10.2020 року відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (т. 1 а.с. 22-23).

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2021року заяву представника позивачки про витребування доказів у вказаній справі задоволено; витребувано у ТОВ «Аверс ЛТД»: копію таблиці № 6 (відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам) ТОВ «Аверс ЛТД» за період з червня 2019 року по червень 2020 року включно щодо ОСОБА_1 ; копію таблиці № 5 (відомості про трудові відносини осіб) ТОВ «Аверс ЛТД» за період з червня 2019 року по червень 2020 року включно щодо ОСОБА_1 ; копії табелю обліку робочого часу ТОВ «Аверс ЛТД» за період з червня 2019 року по червень 2020 року включно щодо ОСОБА_1 ; довідку про доходи ОСОБА_1 за 2019 та 2020 роки; копію наказу про звільнення ОСОБА_1 ; довідку про належні до виплати суми ОСОБА_1 станом на 10.08.2020 року; трудової книжки ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 44-46).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.02.2022 року застосовано заходи примусу до ТОВ «Аверс ЛТД»; вилучено письмові докази: копію таблиці № 6 (відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам) ТОВ «Аверс ЛТД» за період з червня 2019 року по червень 2020 року включно щодо ОСОБА_1 ; копію таблиці № 5 (відомості про трудові відносини осіб) ТОВ «Аверс ЛТД» за період з червня 2019 року по червень 2020 року включно щодо ОСОБА_1 ; копії табелю обліку робочого часу ТОВ «Аверс ЛТД» за період з червня 2019 року по червень 2020 року включно щодо ОСОБА_1 ; довідку про доходи ОСОБА_1 за 2019 та 2020 роки; копію наказу про звільнення ОСОБА_1 ; довідку про належні до виплати суми ОСОБА_1 станом на 10.08.2020 року; трудової книжки ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 103-106).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.02.2022 року призначено розгляд вказаної справи за правилами загального позовного провадження за участю сторін; замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; призначити підготовче засідання (т. 1 а.с. 107-108).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2023 року, закрито підготовче провадження у справі; справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні (т. 2 а.с. 55-56).

На підставі розпорядження керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва від 14.12.2023 року № 1226 (т. 2 а.с. 84) здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2023 року, вказану справу розподілено судді Плахотнюк К.Г. (т. 2 а.с. 85-86).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 01.01.2024 року дану справу прийнято до провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (т. 2 а.с. 87).

Будучи присутніми у судовому засіданні, позивачка та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, підтвердили обставини, викладені в позовній заяві, позивачка додатково зазначила, що вона працювала на посаді заступника директора до 10.08.2020 року включно, проте підтвердити це не може, оскільки не має доступу до комп`ютера, який знаходиться на роботі; наказ про її звільнення від 31.03.2020 року не оскаржувала, оскільки у неї не було можливості збирати докази. Представник позивачки в судовому засіданні додатково пояснила, що наказ про звільнення відповідачем ОСОБА_1 був направлений поштою і трудова книжка була отримана нею засобами поштового зв`язку 20.02.2023.

Представник відповідача у судове засідання для розгляду справи не прибув, відповідач ТОВ «Аверс ЛТД» про час і місце розгляду справи повідомлене належним чином (а.с. 207), про причини неявки представника суд не повідомили.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово позивача, її представника, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 02 липня 2004 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду заступника генерального директора з комерційних та загальних питань ТОВ «Аверс ЛТД» на підставі наказу № 22 від 02.07.2004року (т. 1 а.с. 207-208).

За даними відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 29.10.2022 року судом встановлено, що ТОВ «Аверс ЛТД» позивачці була нарахована та виплачена заробітна плата з 01.07.2004року (дата прийому на роботу) по 1 квартал 2020 року (включно). За 1 квартал 2020 року ці була нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 20 723 грн, з яких нараховано та перераховано 3 730,14 грн. податку. (т. 1 а.с. 175-184).

Як вбачається з табелю обліку використання робочого часу з 01.01.2020 року по 30.06.2020 року ОСОБА_1 з 01.03.2020 року по 31.03.2020 року була відсутня на робочому місці. (т. 1 а. с. 188-205).

Згідно наказу № 11 від 31.03.2020 року ОСОБА_1 з 31.03.2020 року була звільнена з посади заступника генерального директора з комерційних та загальних питань ТОВ «Аверс ЛТД», згідно статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин . З вказаним наказом позивачка ознайомлена не була. (а.с. 206, 207-208).

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні та відповідно до копій відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) страховим особам (таблиця 6) та про трудові відносини осіб та період проходження військової служби (таблиця 5) за період з червня 2019 року по червень 2020 року, позивачка по червень 2020 року, включно, перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Аверс ЛТД», проте, з квітня 2020 року - без збереження заробітної плати. (т. 1 а.с. 209 - 249, т. 2 а.с. 1-15).

10.08.2020 року позивачкою на адресу відповідача була направлена заява про звільнення її з 11.08.2020 року з посади заступника генерального директора ТОВ «Аверс ЛТД» за власним бажанням з причини порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані відпустки за період роботи з 02 липня 2004 року по 11 серпня 2020 року та вихідної допомоги внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, яку відповідачем отримано 11.08.2020 року. У вказаній заяві також просила надати їй довідку про доходи за 2019 та 2020 роки та видати трудову книжку. (т. 1 а.с. 16, 18).

Відповідно до довідок ТОВ «Аверс ЛТД» від 13.09.2022 року № 3, № 2, № 00000000001, станом на 10.08.2020 року сума заборгованості з заробітної плати перед ОСОБА_1 становить 12880 грн.; дохід за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року склав 101352,54 грн., з 01.01.2020 по 30.06.2020 року - 19 636,32 грн.. ( т. 2 а.с. 18, 19, 20)

Також, згідно копії довідки ТОВ «Аверс ЛТД» від 10.02.2023 року № 1, наданої товариством позивачці, сума заборгованості по заробітній платі перед останньою за період з 01.07.2004 року по 31.03.2020 року становить 94 916,59 грн., з яких: заборгованість по заробітній платі складає 94 916,59 грн., компенсація за невикористану відпустку - 82036, 59 грн..

За даними виписки по картці/рахунку позивачки за період з 01.01.2019 року по 31.12.2020 рокуц, судом встановлено, що 24.01.2020 року на рахунок позивачки зарахована заробітна плата від Аверс ЛТД за першу половину грудня 2020 року, після 24.01.2020 року надходжень на платіжну картку позивачки не було. (т. 2 а.с. 45-46).

Як пояснила в судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 трудову книжку позивач отримала засобами поштового зв`язку 20.02.2023 року.

Щодо позовних вимог визнання трудових відносин припиненими внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника суд зазначає наступне.

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Підставою припинення трудового договору є, зокрема, прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для звільнення працівника на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Процедура звільнення за прогул передбачає врахування не лише загальних правил звільнення працівників (частина 1 статті 47, стаття 116 КЗпП України), але й порядку звільнення працівників з ініціативи роботодавця (частина третя статті 40, стаття 43 КЗпП України), а також строків застосування, правил та порядку накладання і оголошення дисциплінарних стягнень (статті 147-149 КЗпП України).

Таким чином, звільнення працівника за прогул передбачає здійснення низки послідовних дій, які можна розділити на декілька етапів. Зокрема, роботодавець має: 1) встановити та зафіксувати факт відсутності працівника на роботі, 2) з`ясувати причини відсутності працівника на роботі, 3) оформити звільнення працівника, який допустив прогул без поважних причин.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому він подається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. В таких документах обов`язково вказується не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Безумовно, це мають бути об`єктивні обставини, які перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Відповідачем не надано суду доказів дотримання порядку звільнення позивачки за прогул.

На підтвердження відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 01.03.2020 року по 31.03.2020 року відповідачем надано лише табель обліку використання робочого часу з 01.01.2020 року по 30.06.2020 року та наказ № 11 від 31.03.2020 року, відповідно до якого позивачка з 31.03.2020 року була звільнена з посади заступника генерального директора з комерційних та загальних питань ТОВ «Аверс ЛТД», згідно статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, з яким її не було ознайомлено. (т. 1 а. с. 188-205,206,207-208).

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-36489св18) зазначено, що "за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, роботодавець не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, роботодавець може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону".

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) вказано, що "розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю або умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору".

Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин. Згідно з частиною третьою цієї статті - це винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору (див. постанову Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (провадження № 61-6175св22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (провадження № 61-6175св22) вказано, що "відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону".

Такий правовий висновок неодноразово сформульовано у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 61-1398св18, від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13-ц (провадження № 61-678св17), від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-36489св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 234/17149/16-ц (провадження № 61-20384св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 362/3528/17-ц (провадження № 61-40458св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 153/1585/20 (провадження № 61-15556св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 554/5630/19 (провадження № 61-60св20), від 13 вересня 2023 року у справі № 587/1641/21 (провадження № 61-1473св23), від 31 січня 2024 року у справі № 367/9816/21 (провадження № 61-12408св23).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивачка просила, крім іншого, визнати трудові відносини між ТОВ «Аверс ЛТД» та нею припиненими з 11 серпня 2020 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що у період з 02.07.2004 року по 10.08.2020 року, включно, вона працювала на посаді заступника директора ТОВ «Аверс ЛТД». З квітня 2020 року ТОВ «Аверс ЛТД» почало безпідставно не нараховувати та не виплачувати їй заробітну плату. Це стало підставою для розірвання за її ж ініціативою трудового договору з відповідачем на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України через невиконання власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, у зв`язку з чим, 10.08.2020 року нею на адресу відповідача була направлена заява про її звільнення з 11.08.2020 року, яку відповідачем отримано 11.08.2020 року. Проте, наказом № 11 від 31.03.2020 року її з 31.03.2020 року було звільнено з посади заступника генерального директора з комерційних та загальних питань ТОВ «Аверс ЛТД», згідно статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Як зазначалося вище, на підтвердження відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 01.03.2020 року по 31.03.2020 року відповідачем надано табель обліку використання робочого часу з 01.01.2020 року по 30.06.2020 року.

Разом з тим, відповідно до копій відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) страховим особам (таблиця 6) за період з червня 2019 року по червень 2020 року, позивачка по червень 2020 року, включно, перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Аверс ЛТД». (т. 1 а.с. 209 - 249, т. 2 а.с. 1-15)

Суд критично оцінює пояснення позивачки щодо того, що вона працювала на посаді заступника директора ТОВ «Аверс ЛТД» по 10.08.2020, включно, оскільки доказів цього ні позивачка, ні її представник суду не надали, а судом вказаних обставин не встановлено.

Таким чином, суд доходить висновку, що трудові відносини між ТОВ «Аверс ЛТД» та ОСОБА_1 слід визнати припиненими з 1 липня 2020 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Щодо позовних вимог про стягнення невиплаченої заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

У правовідносинах із роботодавцем працівник є менш захищеною і більш економічно слабкою стороною, тому поведінка власника або уповноваженого ним органу у таких правовідносинах повинна бути послідовною.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19), зазначено, що "системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21) зазначено, що: "у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором".

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Звертаючись до суду, позивачка, крім іншого, просила стягнути невиплачену заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку, розмір яких, з урахуванням уточнень, становить 40000 грн. та 104033,28 грн., відповідно, за період з 01.02.2020 року по 30.06.2020 року.

Позов у цій частині мотивувала тим, що відповідно до форми ОК-7, виданої Пенсійним фондом України на її ім`я, за звітний 2020 рік страхувальником ТОВ «Аверс ЛТД» було нараховано суму фактичного заробітку за 1-й місяць 2020 року - 3636,32 грн., кількість трудових днів - 31; за 2-й місяць 2020 року - 8000 грн., кількість трудових днів - 29; за 3-й місяць 2020 року - 8000 грн., кількість трудових днів -31. Із банківської виписки АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 по рахунку НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 24 січня 2020 року було виплачено заробітну плату в розмірі 2927,24 грн.. Оскільки у січні 2020 року не могла бути виплачена заробітна плата за грудень 2020 року, тому позивач припускає, що у призначенні платежу помилково зазначено, що платіж за першу частину грудня 2020 року, а відповідачем було виплачено заробітну плату за першу половину січня 2020 року, оскільки нарахована сума, яка відображена у формі ОК-7 у розмірі 3 636,32 грн. з вирахуванням податків становить 2 927,24 грн.. Із цього випливає, що позивачці не було виплачено заробітну плату за лютий та березень 2020 року, нараховану в розмірі 16 000 грн., що з вирахуванням податків становить 12 880 грн.. Таку суму заборгованості по заробітній платі визнає відповідач, що вбачається із листа ТОВ «Аверс ЛТД» від 13.09.2022 року № 3 (т. 2 а.с. 17).

Суд погоджується з доводами позивачки та вважає, що оскільки ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем по червень 2020 року включно, тому відповідачем не виплачено їй заробітну плату за період з 01.02.2020 року по 30.06.2020 року.

Відповідно до форми ОК-7, виданої Пенсійним фондом України (т. 1 а.с. 165-166), табелю обліку використання робочого часу, в якому вказаний оклад, тарифна ставка, (т. 1 а.с. 188-205) та довідки ТОВ «Аверс ЛТД» від 13.09.2022 № 00000000001 (т. 2 а.с. 19), місячний оклад позивачки по заробітній платі становить 8 000 грн..

Отже, судом встановлено, що відповідачем не виплачена позивачці заробітна плата за період з 01.02.2020 року по 30.06.2020 року в розмірі 40000 грн..

Щодо суми виплати відповідачем коштів за невикористану відпустку.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України№ 100 від 08.02.1995 (в редакції, що діяла на час спірних взаємовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 7 вказаної постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Судом встановлено, що позивачка за увесь період перебування на посаді не була у відпустці, тому за період роботи з 02.07.2004 року по 30.06.2020 року у ОСОБА_1 384 дні невикористаної відпустки. Вказану обставину відповідач не заперечив.

Сумарний заробіток ОСОБА_1 за останні 12 місяців (з липня 2019 по червень 2020) становить 94 280,26 грн., а середня заробітна плата для компенсації за невикористані відпустки становить 270,92 грн. (94280,26грн./384 дні (з урахуванням святкових та неробочих днів)).

Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивачки 104 033,28 грн. (384 дні*270,92 грн.) компенсації за невикористану відпустку.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19)".

З огляду на обставини справи, встановивши факт невиплати відповідачем заробітної плати позивачу та компенсації невикористаної відпустки при звільненні, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України№ 100 від 08.02.1995, середній заробіток обчислюється з середньомісячної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Усі виплати включаються і розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум нарахування на податки, стягнення аліментів, тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Враховуючи, що заробітна плата позивачки за фактично відпрацьовані два місяці перед звільненням (за травень та червень 2020) становила 16000 грн.. Середньоденний заробіток становить 410,25 грн. (16000 грн./39 робочих днів). Позивачка просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за період з 01.02.2020 (момент, з якого перестали виплачувати заробітну плату) по 19.07.2022 (дата набрання чинності нової редакції ст. 117 КЗпП).

За вказаний період кількість робочих днів становила 615 днів.

Отже, середній заробіток за весь час затримання заробітної плати становить 252303,75 грн. (410,25*615).

Відповідач своїх заперечень щодо наданого позивачем розрахунку суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись, 5, 12, 76-78, 81 141, 259, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» про визнання трудових відносин припиненими та стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні, задовольнити.

Визнати трудові відносини між товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» (ідентифікаційний код: 22946858) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) припиненими з 01 липня 2020 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» (місцезнаходження: 08133, Київська область Києво-Святошинський район місто Вишневе вулиця Чорновола, будинок №51-А, код ЄДРПОУ: 22946858) на корить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) невиплачену заробітну плату в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 104 033 (сто чотири тисячі тридцять три) гривні 28 копійок, середній заробіток за час затримання розрахунку при звільненні у розмірі 252 303 (двісті п`ятдесят дві тисячі триста три) гривні 75 копійок та судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок, що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 397 177 (триста дев`яносто сім тисяч сто сімдесят сім) гривень 83 копійки.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» (місцезнаходження: 08133, Київська область Києво-Святошинський район місто Вишневе вулиця Чорновола, будинок № 51-А, код ЄДРПОУ: 22946858) на користь держави судовий збір в розмірі 3963 (три тисячі дев`ятсот шістдесят три) гривні 37 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс ЛТД» (місцезнаходження: 08133, Київська область Києво-Святошинський район місто Вишневе вулиця Чорновола, будинок №51-А, код ЄДРПОУ: 22946858).

Суддя К.Г. Плахотнюк