Рішення № 135012164, 20.03.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 536/2751/25

Провадження №2/524/1945/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року до Кременчуцького районного суду Полтавської області звернулося ТОВ «Українські фінансові операції» із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказували, що 13 липня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4809330, за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 12 000,00 грн. строком на 360 днів, зі сплатою процентів кожні 30 днів, стандартна процента ставка 1,5% в день, яка застосовується протягом всього строку кредиту, знижена процента ставка 0,53% за кожен день, яка застосовується відповідно до п. 1.4.2. договору.

Кредит надавався у безготівковій формі шляхом перерахування коштів за реквізитами платіжної картки № 4323…9886 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом з метою отримання кредиту.

До укладання кредитного договору відповідач ознайомилася із Паспортом споживчого кредиту та таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, про що свідчить її електронний підпис одноразовим ідентифікатором 88872 та 82562 відповідно.

Підписавши договір про надання споживчого кредиту, відповідач взяла на себе зобов`язання одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконало та надало позичальнику грошові кошти.

02 червня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 02-1/06/2025, відповідно до вимог якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги за кредитними договорами до боржників, зазначених у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 .

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за укладеним з ТОВ «Лінеура Україна» договором, утворилася заборгованість у загальному розмірі 61 137,57 грн., з яких: 11 999,97 грн. заборгованість за кредитом, 42 837,62 грн. заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором та 6299,98 грн. заборгованість за процентами, нарахованими позивачем, а також витрати пов`язані зі сплатою судового збору, витрати на правову допомогу та в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Одночасно позивач заявив клопотання про витребування доказів у АТ «А-Банк».

Ухвалою судді Кременчуцького районного суду Полтавської області Колотієвського О.О. від 03 грудня 2025 року справу передано до Автозаводського районного суду м. Кременчука за підсудністю. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 грудня 2025 року визначено головуючим суддю Нестеренка С.Г.

Ухвалою судді від 19 січня 2026 року відкрито провадження у справі, залучено сторін, третю особу, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в межах робочого часу суду.

27 січня 2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання висловила свою незгоду з позовом з підстав ненадання позивачем доказів факту укладання кредитного договору, обсягу заборгованості, законності переходу права вимоги до позивача та про належне повідомлення її про відступлення права вимоги. Просила відмовити у задоволенні позову.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Станом на день розгляду справи та ухвалення судом рішення, учасники справи не подавали будь-які заяви, клопотання про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи з викликом учасників справи у судове засідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

З огляду на те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступне.

13 липня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4809330, який було підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 82562.

Відповідно до п. 1.2. та 1.3. ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту 12 000,00 грн. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.

Відповідно до п. 1.4. стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.3 цього Договору. Знижена процента ставка становить 0,53% в день та застосовується у випадках, коли клієнт до 11.08.2024 року включно або протягом 3 календарних днів, що слідує за вказаною датою, сплатить кошти у сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 9541,79% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 76 800,00 грн., за зниженою ставкою 73 290,00 грн. (п. 1.6. договору).

Згідно п. 2.1 договору кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № 4323…9886 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом Товариству з метою отримання кредиту.

До укладання договору відповідач ознайомилася із Паспортом споживчого кредиту та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту та річної процентної ставки, про що свідчить відповідне позначення про його підписання позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 88872 та 82562 відповідно.

Підписавши договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідач взяла на себе зобов`язання повернути одержані кредитні кошти, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Позивач вказав, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за договором виконало та надало йому кредит в розмірі 12 000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Однак, остання не виконала зобов`язання щодо повернення коштів у передбачений договором строк сплати процентів за користування тощо.

Факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 12 000,00 грн. позивач підтвердив листом ТОВ «Пейтек» від 10.06.2025 року, відповідно до якого, 13.07.2024 року о 20:57:12 на платіжну картку відповідача № 432335…9886 були зараховані грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн. (а.с. 80). Доказів зворотного матеріали справи не містять та такі не були надані відповідачем.

Крім того, з листа АТ «А-Банк» від 09.02.2026 року суд вбачає, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 . Із руху по картці наданої банком, наявне перерахування коштів 13.07.2024 року у розмірі 12 000,00 грн. на картку відповідача.

02 червня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 02-1/06/2025, згідно якому останнє товариство набула право вимоги за договором, що був укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .

Відповідно Акту приймання-передачі реєстру боржників від 02.06.2025 року до договору факторингу № 02-1/06/2025 від 02.06.2025 року, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників, після чого до фактора переходять права вимоги заборгованості до боржників.

Згідно Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 02-1/06/2025 від 02.06.2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 60 837,59 грн., з яких: 11 999,97 грн. заборгованість за кредитом, 42 837,62 грн. заборгованість за процентами та 6000,00 грн. пеня. У подальшому позивачем були нараховані проценти у розмірі 6299,98 грн. На стягненні пені позивач не наполягав.

Просив стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 61 137,57 грн., судові витрати та в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.

Так у ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як визначено у ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи та наявного у справі договору, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений їй у смс-повідомленні на її мобільний номер телефону.

За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем договору із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши договори саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без їх обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором позики виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивачем доведено перехід до нього права вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4809330 від 13.07.2024 року.

Згідно повідомлення ТОВ «Лінеура України» на адресу ТОВ «Українські Фінансові Операції» від 03.06.2025 року було повідомлено боржників в їх особистих кабінетах, що права вимоги за кредитним договором передані новому кредитору відповідно до договору факторингу та реєстру боржників 03.06.2025 року о 11:02 з розміщенням інформації про нового кредитора ТОВ «Українські фінансові операції», зазначена його адреса та реквізити (а.с. 77).

Доводи відповідача щодо недоведеності позивачем права вимог є безпідставними, оскільки засновані лише на відсутності повідомлення про відступлення права вимоги, яке наявне в матеріалах справи, між тим підтверджень сплати заборгованості первісному кредитору відповідачем не надано.

Таким чином, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за вказаним договором перед новим кредитором ТОВ «Українські фінансові операції» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором. Доказів погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять і учасниками справи суду не надано.

Враховуючи, що відповідачем не виконано грошове зобов`язання в строк, передбачений умовами зазначеного вище договору, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь залишку заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 11 999,97 грн. - є обґрунтованими.

Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд дійшов наступних висновків.

За умовами кредитного договору від 13.07.2024 року позичальнику було надано кредит у розмірі 12 000,00 грн. строком на 360 днів, тобто до 07.07.2025 року, зі сплатою процентів кожні 30 днів, стандартна процента ставка 1,5% в день, знижена процента ставка 0,53% за кожен день, яка застосовується відповідно до п. 1.4.2. договору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023 року, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Виходячи з цієї норми законодавчо встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5% (з 24.12.2023 по 22.04.2024 включно); - протягом наступних 120 днів - 1,5% (з 23.04.2024 по 20.08.2024 включно), тобто лише з 21.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», не може перевищувати 1%.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Лінеура Україна», останнім було нараховано проценти по 02.06.2025 року включно у розмірі 42 837,62 грн., із розрахунку 0,53% (знижена процента ставка) або 63 грн. в день (за період з 13.07.2024 року по 11.08.2024 року включно) та 1,5% денна (стандартна) процентна ставка (за період з 12.08.2024 року по 02.06.2025 року включно) (а.с. 97-102).

Відповідно розрахунку заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції», останнім було нараховано проценти за 35 календарних днів з 03.06.2025 року по 07.07.2025 року включно у розмірі 6300,00 грн. із розрахунку 1,5% денна процентна ставка (а.с. 97), що загалом складає 360 календарних днів.

На переконання суду, з урахуванням вимог діючого законодавства, проценти за користування кредитними коштами становлять 42 030,00 грн., які нараховані наступним чином:

- за період з 13.07.2024 по 11.08.2024 включно за ставкою 0,53% із розрахунку 63 грн. в день та становить 1890,00 грн., відповідно розрахунку (30 днів х 63 грн.);

- за період з 12.08.2024 по 20.08.2024 включно за ставкою 1,5% та становить 1620,00 грн., відповідно розрахунку (11 999,97 х 9 днів х 1,5%).

- за період з 21.08.2024 по 07.07.2025 за ставкою 1% та становить 38 520,00 грн., відповідно розрахунку (11 999,97 х 321 день х 1%).

Таким чином, розмір процентів для відповідача має становити 42 030,00 грн. (1890,00 +1620,00 + 38520,00), який слід стягнути з відповідача на користь позивача, відмовивши у стягненні процентів в розмірі 7107,60 грн. (49 137,60 42 030,00).

Виходячи із викладеного вище, заборгованість за тілом кредиту становить 11 999,97 грн., заборгованість за процентами 42 030,00 грн.

Враховуючи умови укладеного договору, погоджений розмір процентів, положення Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а також те, що відповідач на повернення кредиту не внесла жодного платежу, суд не вбачає підстав вважати проценти в сумі 42 030,00 грн. такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів або порушують принцип рівності сторін договору.

Між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов отриманого ОСОБА_1 кредиту. Остання належним чином повідомлена про те, що у разі надання їй кредиту, вона, відповідно до умов договору споживчого кредитування, зобов`язана сплачувати проценти. Розмір та порядок їх нарахування були визначені в умовах договору та в паспорті споживчого кредиту, з яким відповідач ознайомилася та без заперечень підписала.

У договорі передбачено, що строк кредитування становить 360 календарних днів, а базовий період сплати процентів 30 календарних днів з дати отримання кредиту. Відповідно, протягом першого базового періоду для позичальника застосовувалася пільгова процентна ставка у розмірі 0,53% на день або 63 грн. на день (зазначено у розрахунку ТОВ «Лінеура Україна»).

Паспорт споживчого кредиту був наданий ОСОБА_1 до укладення кредитного договору для інформування про умови надання фінансової послуги. У разі незгоди з викладеними умовами відповідач мала право відмовитися від укладення договору та, відповідно, від отримання кредитних коштів, чого не зробила.

Що стосується вимоги в порядку частин 10, 11 статті 265 ЦПК України щодо зобов`язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦКУ починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, згідно із п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

З 24.02.2022 року і по день ухвалення судом рішення, в Україні діє воєнний стан. Дана обставина є загальновідомою та не потребує доказування в силу ч. 3 статті 92 ЦПК України.

Отже, відповідач звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 ЦК України, на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому не повинен сплачувати суму боргу саме з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від суми боргу.

За таких обставин, у задоволенні вимоги позивача в цій частині слід відмовити.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню. Слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4809330 від 13.07.2024 року у розмірі 54 029,97 грн., з яких: 11999,97 грн. заборгованість за кредитом та 42030,00 грн. заборгованість за процентами.

При цьому слід відмовити у стягненні процентів у розмірі 7107,60 грн. та у задоволенні вимог в частині нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, відповідачу інфляційних втрат і 3% річних, відповідно до статті 625 ЦК України та в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Судом позов задоволено у розмірі 54 029,97 грн., що становить 88,37% від заявленого розміру 61 137,57 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 2140,67 грн. (88,37% від 2422,40).

Позивачем заявлено про понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

У відповідності до положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас, в силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024 року, укладений між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О., копію Акту приймання-передачі наданих послуг від 31.10.2025 року до договору про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року на суму 10 000,00 грн., копію заявки на виконання доручення до договору про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідач не подав клопотання про зменшення суми заявлених витрат.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 490/7096/21 та від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При вирішенні питання стягнення витрати на правову допомогу, суд бере до уваги зазначений в заяві обсяг виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи складність справи, яка є типовою для позивача та не є складною, надані адвокатом послуги у такій типовій для позивача справі, значення справи для сторін, враховуючи поведінку сторін у справі - позивача, який надає фінансові послуги та відповідача, який є споживачем послуг з кредитування, тривалість розгляду справи, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, не відповідає принципам справедливості та верховенства права. Вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем в розмірі 3000,00 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.

Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.

Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів.

Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553-559, 625,626, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ТОВ «Українські фінансові операції» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4809330 від 13.07.2024 року у розмірі 54 029,97 грн., з яких: 11 999,97 грн. заборгованість за кредитом та 42 030,00 грн. заборгованість за процентами, а також кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 2140,67 грн. та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовити ТОВ «Українські фінансові операції» у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Позивач: ТОВ «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ: 40966896, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. № 27, приміщення 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ТОВ «Лінеура Україна», код ЄДРПОУ: 42753492, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. № 25, приміщення 318.

Повний текст рішення суду виготовлено 20 березня 2026 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: