Ухвала суду № 135006444, 18.03.2026, Збаразький районний суд Тернопільської області

Справа № 598/1936/25

провадження № 1-в/598/2/2026

УХВАЛА

іменем України

"18" березня 2026 р. Збаразький районний суд

Тернопільської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2 та прокурора ОСОБА_3 , представника ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 та засудженої ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Збаражі Тернопільської області подання адміністрації Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженої

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , зареєстрованої АДРЕСА_2 громадянки України, з середньою освітою, пенсіонерки, раніше судимої:

-вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня 2009 року за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Звільнена 23.06.2015 умовно-достроково на 2 роки 11 місяців 16 днів,

встановив:

До провадження Збаразького районного суду надійшло подання Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі засудженої ОСОБА_6 ..

Представник ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» ОСОБА_4 в судовому засіданні подання підтримала і просила суд прийняти законне рішення.

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_5 підтримали подання про умовно-дострокове звільнення засудженої, пославшись при цьому на те, що засуджена на даний час вину визнала у вчиненні кримінального правопорушення і щиро розкаюється у вчиненому.

Прокурор у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні даного подання за безпідставністю, оскільки засуджена ОСОБА_6 не довела своє виправлення і на даний час має одне непогашене стягнення.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання та матеріали особової справи засудженої, суд приходить до висновку, що в задоволенні подання Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі засудженої ОСОБА_6 слід відмовити виходячи із наступного.

Так, судом встановлено, що за даною справою ОСОБА_6 засуджена вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 10 жовтня 2017 року за п.12 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді 14 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.71 КК України частково приєднано не відбуте покарання за вироком Смілянського районного суду Черкаської області від 20.08.2009 та остаточно визначено 15 років позбавлення волі. Початок строку рахувати з 10.10.2017. На підставі ст.72 КК України зарахувано в строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення з 11.02.2017 по 20.06.2017 включно. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22.01.2019 зарахувано в строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення з 20.06.2017 по 22.01.2019. В решті вирок залишено без змін. Ухвалою Новозародського районного суду м.Чернігова від 26.11.2020, на підставі ст.72 КК України, зараховано в строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення 23.01.2020 по 07.10.2020 включно.

Початок строку відбування покарання: 10.10.2017.

Кінець строку відбування покарання: 15.06.2029.

Засуджена ОСОБА_6 в місцях позбавлення волі перебуває з 11.02.2017. За час перебування в ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» характеризувалась задовільно, порушень режиму утримання не допускала, стягнень та заохочень не мала. Перебуваючи в ДУ «Чернігівська виправна колонія (№44)» також характеризувалась задовільно, стягнень та заохочень не мала. З 22.12.2020 відбуває покарання в державній установі «Збаразька виправна колонія (№63)». За період відбування покарання засуджена намагалася сформувати позитивне враження про себе, у зв`язку з чим чотири рази заохочувалась адміністрацією. Водночас зазначена поведінка носила формальний та пристосовницький характер і не ґрунтувалась на щирому усвідомленні вини та відповідальності за вчинений злочин. Після направлення до суд у матеріалів справи щодо умовно-дострокового звільнення засуджена свідомо допустила порушення вимог режиму відбування покарання, стягнення не знято і не погашено у встановленому порядку, чим знехтувала довірою адміністрації установи, що свідчить про відсутність внутрішньої мотивації до право слухняної поведінки та реального виправлення. Таким чином, поведінка засудженої має ситуативний характер і обумовлена прагненням до отримання пільг, а не усвідомлення тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Про відсутність виправлення засудженої ОСОБА_6 , поведінка якої має ситуативний характер і обумовлена прагненням до отримання пільг, а не усвідомлення тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, свідчить зокрема той факт, що у судовому засіданні 17 грудня 2025 року ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнала, а у судовому засіданні 18 березня 2025 року ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала.

Таким чином, засуджена ОСОБА_6 , після направлення до суду матеріалів справи щодо умовно-дострокового звільнення, один раз порушила вимоги режиму утримання, за зберігання заборонених предметів, за що притягнута до дисциплінарної відповідальності у виді попередження. Дане стягнення не погашено.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» №2 від 26.04.2002 визначено, що умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м`яким мають надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Досягнення цієї мети виправлення засудженого полягає в усуненні суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого у винного з`являється схильність до правомірної поведінки і головне - засуджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів.

Виправлення засудженого це такі зміни його особи, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 Кримінально-виконавчого кодексу України виправлення засудженого процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Ресоціалізація свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Також відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» №2 від 26.04.2002, матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати певним вимогам, зокрема, характеристика має відображати процес виправлення засудженого, стосуватися всього періоду відбування ним покарання, містити дані про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків тощо.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» №2 від 26.04.2002 встановлено, що оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.

Без ретельного вивчення особи засудженого та з`ясування всіх вищезазначених обставин неможливо встановити, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

17 грудня 2025 року у судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України, не визнала та надала суду показання, аналогічні тим, які вона надавала у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Незважаючи на наявність доходів (отримує пенсію) та можливості, засуджена ОСОБА_6 добровільно не відшкодувала судові витрати, покладені на неї вироком суду.

Також встановлено, що на підставі ухвали Уманського міського суду від 15 червня 2015 року ОСОБА_6 , яка відбувала показання за вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня 2009 року, яким її засуджено за ч.2 ст.121 КК України до 9 років позбавлення волі, було звільнено умовно-достроково від відбування покарання на 2 роки 11 місяців 16 днів. Новий особливо тяжкий злочин умисне вбивство людини ОСОБА_6 вчинила протягом невідбутої частини покарання вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня 2009 року.

Вказане свідчить, що мети покарання за вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 серпня 2009 року, яким її було засуджено за тяжкий злочин до 9 років позбавлення волі, досягнуто не було, оскільки ОСОБА_6 під час умовно-дострокового звільнення вчинила новий особливо тяжкий злочин.

Обидва злочини ОСОБА_6 вчинила в стані алкогольного сп`яніння.

Про відсутність реального виправлення засудженої ОСОБА_6 свідчить і те, що під час розгляду судом питання про її умовно-дострокове звільнення, вона допустила порушення вимог режиму відбування покарання, за що її притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» №2 від 26.04.2002 визначено, що умовно-дострокове звільнення від покарання можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого і переконання в тому, що він сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довів своє виправлення. Матеріали про умовно дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання мають відображати процес виправлення засудженого на протязі всього періоду відбування ним покарання, у зв`язку з чим орган має надати дані про попередні судимості, відшкодування матеріальних збитків та витяг із рішення спостережної ради.

Тобто, умовно-достроковому звільненню підлягають ті засуджені, які протягом всього, а не певного періоду часу, сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення і для цього дані беруться в їх сукупності.

Згідно оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення ризик вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення та ймовірної небезпеки для суспільства оцінюється як високий (а.с.64-72).

Відповідно до висновку щодо ступеня виправлення засудженої ОСОБА_6 , складеного відповідно до Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 №294/5, вказана засуджена не довела своє виправлення та не може бути представлена до умовно-дострокового звільнення (а.с.59-63).

Враховуючи вказане, суд вважає, що головною передумовою для звільнення особи умовно-достроково є не формальний сплив певного строку покарання, а факт виправлення засудженої особи, яке вона довела своєю сумлінною поведінкою та ставленням до праці за весь час відбування покарання, а також досягнення цілей покарання.

Таким чином, враховуючи все вищевказане, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не здобуто доказів того, що засуджена ОСОБА_6 своєю поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення, а тому вона не заслуговує на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання, суд, виходить з того, що умовно-дострокове звільнення є правом, а не обов`язком суду. Також, суд враховує не тільки факт відбуття засудженою певної частини покарання, а й тяжкість та характер вчиненого нею кримінального правопорушення, те, що вона засуджена за особливо тяжкий злочин, поведінку засудженої під час всього періоду відбування покарання, дотримання засудженою Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, зокрема те, що стягнення за порушення правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не погашене.

Також, суд враховує тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину, за яке вона засуджена до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Разом з тим, суд, враховує особу засудженої ОСОБА_6 , яка була засуджена за умисний, тяжкий злочин, була звільнена умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення за попередньою змовою групою осіб, вину у скоєному визнає залежно від ситуації, внаслідок вчинених ОСОБА_6 злочинів настала смерть двох осіб.

Також згідно матеріалів справи, зокрема характеристики засуджена ОСОБА_6 не довела своє виправлення (а.с.52-57).

Суд, враховуючи все вищенаведене, зокрема те, що засуджена ОСОБА_6 своєю поведінкою і ставленням до праці не довела своє виправлення та не заслуговує на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а тому приходить до висновку, що у задоволенні подання слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.81 КК України, ст.ст.537, 539 КПК України, суд,-

постановив :

У задоволені подання адміністрації Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженої ОСОБА_6 призначеного вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 10 жовтня 2017 року за п.12 ч.2 ст.115, ст.71 КК України у виді 15 років позбавлення волі відмовити.

На дану ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Збаразький районний суд Тернопільської області протягом семи днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою у той же строк з моменту вручення її копії ухвали.

Дана ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали. Копія ухвали не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Резолютивна частина даної ухвали суду складена, підписана і проголошена суддею 18 березня 2026 року.

Повний текст даної ухвали суду складений, підписаний і проголошений суддею 20 березня 2026 року.

Суддя ОСОБА_7