Рішення № 135003489, 18.03.2026, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/8908/25

2/243/487/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Сидоренко І.О.

за участю:

секретаря судового засідання Зубкова В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі дистанційного судового провадження цивільну справу за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 28 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 4413415 від 28.05.2021 року, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» надало відповідачу кредит в сумі 8000 грн., а відповідач зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Зазначає, що ТОВ «МІЛОАН» взяті на себе зобов`язання виконало, надавши відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору. 13 вересня 2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «МІЛОАН» укладено Договір відступлення права вимоги №07Т, відповідно до якого, ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за Кредитним договором № 4413415 від 28.05.2021 року. Згідно Договору відступлення права вимоги №07Т сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 39520,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000,00 грн., заборгованість за відсотками становить 30000,00 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 1520,00 грн.

Просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4413415 від 28.05.2021 року у розмірі 39520,00 гривень; судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, в якій просить розглянути справу за її відсутності, в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Відповідачем направлено на адресу суду Відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вона не визнає позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» з наступних підстав. Вважає, що судом може бути застосована позовна давність. Відповідач визнає, що 28 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та нею укладено Договір № 4413415 про надання споживчого кредиту. Відповідно до п. 1.2 Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 8000,00 грн. Строк кредиту 30 днів, з кінцевим терміном повернення 21 червня 2021 року (п. 1.4 Договору). Однак отримавши кредит, відповідач була не взмозі сплачувати відсотки та погашати кредит. Також після закінчення строку кредиту 27 червня 2021 року вона жодного разу не сплачувала будь-які платежі по ньому. Таким чином, кредитору, на той час ТОВ «МІЛОАН» було відомо про порушення відповідачем зобов`язання ще 27 червня 2021, однак він не здійснював будь-яких заходів для стягнення із неї заборгованості по кредитному договору та 13 вересня 2021 року уклав ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «МІЛОАН» Договір відступлення права вимоги №07Т, відповідно до якого, ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за Кредитним договором № 4413415 від 28.05.2021 року. Згідно Договору відступлення права вимоги №07Т сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 39520,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000,00 грн., заборгованість за відсотками становить 30000,00 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 1520,00 грн. Тобто під час укладання зазначеного договору 13.09.2021 і позивачу було відомо про прострочений термін сплати відповідачем по кредитному договору, однак він не приймав до вересня поточного року будь-яких заходів по стягненню заборгованості із мене. Відповідно до ст. ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, загальний строк позовної давності становить три роки і обчислюється від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Із дня порушення прав позивача станом на дату подачу позову до суду минуло більше трьох років. Таким чином, просить застосувати по позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» позовну давність. Також позивачем зроблений помилковий розрахунок заборгованості позичальника по споживчому кредиту №4413415 від 28.05.2021р. Відповідно до наданого ним анкети-заява на кредит № 4413415 від 28.05.2021 та п. п. 1.3, 1.4 договору на споживчій кредит №4413415 від 28.05.2021 строк кредиту 30 днів з 2021-05-28 та дата повернення кредиту: 2021-06-27. Проценти за користування кредитом: 6000.00 грн. Однак відповідно до позовних вимог заборгованість за відсотками, які просить стягнути позивач становить 30000грн. Відповідно до п. 2.3 договору передбачена процедура пролонгації строку кредитування, однак вони із кредитором не продовжували такий строк. Про його продовження в позові не посилається і позивач. Таким чином, розрахунок відсотків позивачем зроблений неправомірно. Також вважає, що позивачем заявлений занадто великий розмір сплаченої ним правової допомоги. З урахуванням «типової» для позивача справи, великої кількості таких справ за участю позивача, які наявні в реєстрі судових рішень, вартість наданих юридичних послуг по цій справі не може перевищувати 500 грн.

Представником позивача направлено на адресу суду Відповідь на відзив, в якому зазначає, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час. За загальним правилом строк позовної давності за договором про споживчий кредит № 4413415 від 28.05.2021 не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану. Відповідно до Закону України № 4434-IX перебіг позовної давності відновлюється з 04.09.2025, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04.09.2025, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04.09.2028, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення. Згідно п. 1.2. Кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору кредит надається строком на 30 днів з 28.05.2021 (строк кредитування). Пунктом 1.4. Кредитного договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 27.06.2021. Згідно п. 1.5. Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 7520.00 грн. в грошовому виразі та 284,098.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 15520.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань. Згідно до п. 1.5.1.Договору комісія за надання кредиту: 1520.00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до п. 1.5.2. Кредитного договору Проценти за користування кредитом: 6000.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Поряд з цим, згідно п. 1.6. Кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. Незважаючи на інші умови Договору сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 Договору. Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5,00 % не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами. Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. За таких обставин, враховуючи, що в кредитному договорі сторонами був обумовлений строк нарахування відсотків, а саме відсотки нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки на даний момент заборгованість по кредитам погашена не була, позивач вважає, що ним обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення, тому позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення. Отже позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим за кредитним договором виникла заборгованість в загальному розмірі 39 520,00 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом в розмірі 8 000,00 грн. згідно п. 1.2 Договору; заборгованість за процентами в розмірі 30000,00 грн. згідно п. 1.5.2 Договору нараховано 6000,00 грн., згідно п. 1.6 Договору нараховано 24 000,00 грн.; заборгованість за комісію в розмірі 1 520,00 грн. згідно п. 1.5.1 Договору. За весь період перебування права вимоги за вищезазначеним кредитним договором у позивача, ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалося жодних штрафних санкцій до боржника. Відтак, позивач лише просить суд стягнути із відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором. Позивач проаналізувавши ринкову вартість надання юридичними компаніями юридичних послуг встановив, що ринкова вартість за складання позовної заяви у цивільних справах становить в середньому 6 150,00 грн., що підтверджується інформацією із сайтів щодо вартості надання послуг адвокатами (витяги з інформацією із сайтів щодо вартості надання послуг адвокатами додається до даного відзиву). Також, до складання позовної заяви у вартість витрат на правничу допомогу адвоката включено ще формування необхідних додатків та перед складанням позову проведення аналізу спірних правовідносин із наданням рекомендацій щодо захисту інтересів Позивача. Таким чином, Позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із Відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 підлягають до задоволення.

Відповідачем направлено на адресу суду Заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає, що в своїй відповіді на відзив позивач застосовує нерелевантні рішення Верховного Суду, які стосуються інших правовідносин, в тому числі із встановлення кредитором кредитної лінії боржнику. Натомість останні правові висновки зроблені Верховним Судом із тотожних, що і в даній справі правовідносин, в тому числі і в постанові від 10.12.2025 по справі №756/7112/15-ц наголошують на тому, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в пунктах 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16 (пункт 6.28). Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Таким чином, відповідь на відзив позивача є необґрунтованою.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4413415 про надання споживчого кредиту.

Факт укладання даного кредитного договору відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 1.2 Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 8000,00 грн. Строк кредиту 30 днів, з кінцевим терміном повернення 27 червня 2021 року (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту: 1520,00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом: 6000.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.6 Договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 1.7 Договору, тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору, кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх переказу на Картковий рахунок.

13 вересня 2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «МІЛОАН» укладено Договір відступлення права вимоги №07Т, відповідно до якого, ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за Кредитним договором № 4413415 від 28.05.2021 року.

Згідно Договору відступлення права вимоги № 07Т сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») становить 39520,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000,00 грн., заборгованість за відсотками становить 30000,00 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 1520,00 грн.

Дана заборгованість нарахована за період з 28.05.2021 року по 26.08.2021 року.

Вирішуючи вказаний спір суд виходить з наступного.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Таким чином судом встановлено, що укладений кредитний договір відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 214 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ч. 1 статті 1077 ЦК України, визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України, передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спірний договір про споживчий кредит та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідачем визнається факт надання їй споживчого кредиту у розмірі 8000,00 грн. та не заперечується правомірність нарахування відповідно до п. 1.5.1 Договору комісії за надання кредиту у розмірі 1520,00 грн.

Отже, на умовах визначених у вказаному договорі відповідачу надано фінансовий кредит, однак останній своїх зобов`язань за цим Договором не виконала, у зв`язку з чим заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8000,00 грн. та комісією у розмірі 1520,00 грн. підлягає стягненню у судовому порядку.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками за Договором про споживчий кредит № 4413415 від 28.05.2021 року в розмірі 30000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Також статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів за користування кредитом до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а поза строком кредитування 3% річних або інший розмір процентів ,встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що 28.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 4413415, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало позичальнику кредит у сумі 8000,00 грн. на споживчі потреби, строк кредиту 30 днів з 28.05.2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 27.06.2021 року. Комісія за надання кредиту: 1520,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 6000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.

Вказаний договір було підписано відповідачем, шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, п. 2.3.1 договору визначено, що продовження вказаного у п. 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином:

Згідно п. 2.3.1.1 Договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3,00 %; 7 днів 5,00 % комісії; 15 днів 10,00 % комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) на пільгових умовах,проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.

Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію настандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

У п. 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 27.06.2021 року. Відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.

Згідно п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно якого у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі № 3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України та ч. 1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч. 1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч. 2 ст. 625 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Враховуючи те, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації, не були відомі відповідачу.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за Договором про споживчий кредит № 4413415 від 28.05.2021 року в розмірі 30000,00 грн.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30.06.2023 року.

Постановою КМУ від 27.06.2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023 року.

Разом з цим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, якій неодноразово було продовжено та який діє до тепер.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набув чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Отже суд погоджується з доводами представника позивача, що за загальним правилом строк позовної давності за договором про споживчий кредит № 4413415 від 28.05.2021 року не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX, перебіг позовної давності відновлюється з 04.09.2025 року, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік.

Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04.09.2025 року, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04.09.2028 року, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення.

Враховуючи наведене, оцінивши надані у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд доходить до висновку, що факт неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору знайшов своє підтвердження при розгляді справи і є підставою, відповідно до змісту договору, наданого позивачем розрахунку боргу та вимог чинного законодавства для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем були понесені наступні судові витрати: судовий збір за подачу позову в сумі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 гривень.

Стосовно стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20.

Як слідує з матеріалів справи, що між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Міньковською І.М. укладено договір про надання правової допомоги від 05 серпня 2025 року № 42649746.

Відповідно п. 4.9 договору про надання правової допомоги № 42649746 від 05 серпня 2025 року сторонами узгоджені тарифи за послуги адвоката; передбачено фіксований гонорар адвоката у розмірі 5000,00 грн. у разі позитивного для позивача рішення.

Також, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем суду надано: копію детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Міньковською І.М.; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 29 липня 2025 року, згідно з яким адвокатом надано правову допомогу загальною вартістю 5000,00 грн., яка включає: правовий аналіз обставин спірних відносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 1000,00 грн., складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості - 3000,00 грн.; формування додатків до позовної заяви - 500,00 грн., подання позовної заяви - 500,00 грн.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Суд враховує складність справи про стягнення кредитної заборгованості, її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, матеріальний стан сторін та інші обставини, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, і вважає що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, та є обґрунтованою у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 549, 638 ч. 1, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором № 102423535 від 22.05.2021 року у розмірі 39520,00 грн. (тридцять дев`ять тисяч п`ятсот двадцять грн. 00 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Повний текст рішення виготовлений 20.03.2026 року.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду І.О. Сидоренко