Рішення № 135003132, 20.03.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/17945/25

Провадження № 2/344/1334/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Катрич М.-Т.Т.,

за участі Позивача (Відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , представника Позивача (Відповідача за зустрічним позовом) Микулича І.В., представника Відповідача (Позивача за зустрічним позовом) Сапонова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» про захист прав споживача, стягнення вартості сплачених та неотриманих послуг, зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок відшкодування збитків

В С Т А Н О В И В:

1) ОСОБА_1 (надалі «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» (надалі «Відповідач», «ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста»), в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» на користь ОСОБА_1 вартість сплачених та неотриманих послуг у розмірі 42 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено два договори про надання правової допомоги/юридичних послуг: договір №18092418 від 18.09.2024 року та №18092417 від 18.09.2024 року строком дії до 18.09.2025 року.

Відповідно до умов вказаних договорів виконавець (ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста») зобов`язувався за дорученням замовника ( ОСОБА_1 ) надати юридичні послуги/правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених у п.п.1.2 договорів, а замовник зобов`язувався сплатити грошові кошти за надані послуги.

На виконання умов договорів №17 та №18 ОСОБА_1 сплатив суму договору в розмірі 27 000,00 грн. (за договором 18092418 від 18.09.2024 року) та 15 000,00 грн. (за договором №18092417 від 18.09.2024 року). В свою чергу, всупереч умовам договорів №18 та №17 Відповідач не виконав обов`язків за жодним із цих договорів.

Позивач ОСОБА_1 в порядку досудового врегулювання звертався до Відповідача з письмовими претензіями про повернення коштів, однак Відповідач такі претензії проігнорував та кошти не повернув.

Отже, підставою позову сторона Позивача зазначає невиконання Відповідачем договорів про надання правової допомоги/юридичних послуг, зокрема, не виконання Відповідачем обов`язків щодо: 1. Представництво у суді до 2-х судових засіданнях. 2. Контроль над наданням відповіді. В якості правових підстав позову Позивач покликався на норми зобов`язального права та Закон України «Про захист прав споживачів».

В судових засіданнях Позивач та його представник позовні вимоги підтримували в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представником Відповідача ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста» на адресу суду подано відзив на первісний позов, у якому проти його вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

Зокрема, заперечуючи проти первісного позову, представник Відповідача покликаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів», зазначає про те, що за період часу з 18.09.2024 року по теперішній час, будь-яких платежів від Позивача на рахунок Товариства в якості оплати (передоплати 100%) вартості послуг Товариства за договором № 18092417 ані від Позивача, ані від будь-якої іншої особи не надходило. При цьому, 27.12.2024 року на банківський рахунок Товариства від Позивача надійшов грошовий платіж у розмірі 15000,00 грн. з призначенням платежу «договір 18092412 контроль над наданням відповіді, ОСОБА_1 ». З огляду на те, що між Товариством та Позивачем ніколи не укладалося договору №18092412, на який Позивач помилково послався у призначенні платежу, зазначений вище платіж було визнано Товариством як помилковий, з огляду на що 30.12.2024 року з рахунку Товариства на рахунок Позивача мав місце зворотній (вихідний) платіж №277 від 30.12.2024 року щодо повернення Позивачу помилково перерахованих коштів у розмірі 15000,00 грн., про що у позовній заяві Позивач, свідомо замовчує.

Як зазначено у відзиві, всупереч власним зобов`язанням згідно умов пп. 2.2.2., 2.2.4. договору № 18092417, ані у строк: 30.10.2024 року, ані станом до теперішнього часу договірне зобов`язання перед Товариством щодо оплати (передоплати 100%) Позивачем на рахунок Товариства вартості послуг Товариства за договором № 18092417 у розмірі 15000,00 грн. Позивачем виконане не було, що, в свою чергу, обумовило невиконання Товариством у повному обсязі зобов`язання щодо надання Товариством послуги «контроль над наданням відповіді».

За період часу з 18.09.2024 року по теперішній час в якості часткової оплати (передоплати 100%) послуг Товариства за договором №18092418 від 18.09.2024 року від Позивача на рахунок Товариства надійшли наступні платежі: 1) вхідний платіж № 68942782-2 від 17.03.2025 року у розмірі 2900,00 грн.; 2) вхідний платіж № 69391951-2 від 31.03.2025 року у розмірі 7100,00 грн. 3) вхідний платіж № 70415211-2 від 30.04.2025 року у розмірі 7000,00 грн.; всього на суму: 17000,00 грн.

Проте, всупереч власним зобов`язанням згідно умов пп. 2.2.2., 2.2.4. договору № 18092418, ані у строк: 10.11.2024 року, ані станом до теперішнього часу договірне зобов`язання перед Товариством щодо оплати (передоплати 100%) Позивачем на рахунок Товариства вартості послуг Товариства за договором № 18092418 у розмірі 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок) Позивачем виконане у повному обсязі не було, що, в свою чергу, обумовило невиконання Товариством у повному обсязі зобов`язання щодо надання Товариством послуг «представництво у суді до 2-х судових засідань».

Представник Відповідача в судових засіданнях проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» (надалі «Позивач за зустрічним позовом») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з зустрічним позовом до ОСОБА_1 (надалі «Відповідач за зустрічним позовом») про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» грошових коштів у розмірі 18000,00 грн. в якості відшкодування реальних збитків (витрат) Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» за договором про надання правової допомоги/юридичних послуг №18092417 від 18.09.2024 року та договором про надання правової допомоги/юридичних послуг №18092418 від 18.09.2024 року.

Посилалося в обґрунтування зустрічного позову на те, що згідно умов п. 3.5. договору № 18092417, у предмет договору № 18092417 входить правовий аналіз ситуації Замовника (тобто ОСОБА_1 ), що становить 30 (тридцять) % від суми договору № 18092417 (тобто 4500,00 грн.), а також підбір нормативно-правових актів, що становить 10 (десять) % від суми договору № 18092417 (тобто 1500,00 грн.), що фактично виконуються Товариством одразу після підписання договору № 18092417 та підлягають обов`язковій оплаті у випадку розірвання договору № 18092417.

Також, згідно умов п. 3.5. договору № 18092418, у предмет договору № 18092418 входить правовий аналіз ситуації Замовника (тобто ОСОБА_1 ), що становить 30 (тридцять) % від суми договору № 18092418 (тобто 9000,00 грн.), а також підбір нормативно-правових актів, що становить 10 (десять) % від суми договору № 18092418 (тобто 3000,00 грн.), що фактично виконуються Товариством одразу після підписання договору № 18092418 та підлягають обов`язковій оплаті у випадку розірвання договору № 18092418

Тобто, у відшкодування витрат Товариства за договором №18092417 та договором №18092418 до сплати ОСОБА_1 на користь Товариства підлягають грошові кошти: 1) за договором № 18092417 (згідно умов п. 3.5. договору № 18092417): 40 (сорок) % від суми договору № 18092417, тобто 6000,00 грн.; 2) за договором № 18092418 (згідно умов п. 3.5. договору № 18092418): 40 (сорок) % від суми договору № 18092418, тобто 12000,00 грн.; а всього: 18000,00 грн.

В судовому засіданні представник ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста» вимоги зустрічного позову підтримував та просив його задовольнити.

Представником Відповідача за зустрічним позовом подано відзив на зустрічний позов, у якому сторона Відповідача за зустрічним позовом вважає вимоги зустрічного позову необґрунтованими та повністю заперечує у їх задоволені.

Позивач за зустрічним позовом зобов`язаний був підписати Акт про надання юридичних послуг/правової допомоги, в тому числі проміжний Акт про надання частини юридичних послуг протягом трьох календарних днів з моменту отримання повідомлення Виконавця за допомогою телефонного або поштового зв`язку про виконання (часткове виконання) останнім, прийнятих на себе зобов`язань (п. 2.2.6 Договору). Акт про надання Позивачем за зустрічним позовом юридичних послуг/правової допомоги відсутній оскільки такий не надався Позивачем за зустрічним позовом. А відтак, сторона Відповідача за зустрічним позовом вважає, що підготовлений правовий аналіз з підбором нормативно-правових актів не підтверджує факт надання таких послуг, оскільки не був жодним чином переданий Відповідачу за зустрічним позовом. Сторони не передбачили у договорі відшкодування відповідачем позивачу збитків в рахунок фактично наданих послуг, а саме підбір нормативно-правових актів та правовий аналіз ситуації Відповідача за зустрічним позовом. Крім цього, а матеріалах справи відсутні допустимі та належні докази на підтвердження понесення Позивачем за зустрічним позовом вказаних збитків порушенням Відповідача за зустрічним позовом зобов`язання за договором, із обґрунтуванням їх розміру та відповідних положень договору.

Представники сторін також скористалися правом на подання письмових пояснень по суті справи.

Проаналізувавши пояснення ОСОБА_1 , представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Відповідно до положень статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, які повинні бути дотриманні сторонами при укладенні договору.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно частини першої статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

18 вересня 2024 року (в тексті договору зазначено дату «18 вересня 2025 року», що, як визнали обидві сторони, є технічною опискою) між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено Договір №18092417 про надання правової допомоги/юридичних послуг (надалі також «Договір №18092417 від 18 вересня 2024 року»), за умовами якого виконавець зобов`язувався за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених в п. 1.2 цього договору, а замовник зобов`язувався сплатити грошові послуги за надані послуги.

Згідно з пунктом 1.2 Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: Контроль над наданням відповіді.

Пунктом 2.1 Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року визначено обов`язки виконавця. Виконавець зобов`язаний, зокрема:

2.1.1. після внесення замовником передплати в розмірі повної вартості послуг відповідно до п. 3.1 та п. 3.2 цього договору:

2.1.2. приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього договору в повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2.2. Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року визначено обов`язки замовника, який зобов`язаний, зокрема:

2.2.4. оплатити юридичні послуги/правову допомогу, зазначені в п. 1.2 цього договору, в порядку та строки, встановлені розділом 3 цього договору.

2.2.6. підписати Акт про надання юридичних послуг/юридичної допомоги, в тому числі проміжний Акт про надання частини юридичних послуг протягом трьох календарних днів з моменту отримання повідомлення виконавця за допомогою телефонного або поштового зв`язку про виконання (часткове виконання) останнім прийнятих на себе зобов`язань.

Проміжним актом про надання частини юридичних послуг вважається складений сторонами Акт на виконання умов зазначених в п. 3.5 цього договору та який підлягає обов`язковому підписанню в разі розірвання договору з причин, встановлених у цьому договорі.

Розмір оплати за виконання з юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього договору, становить 15 000,00 грн. і виплачується замовником в такі строки: 30.10.2024 (пункт 3.1 Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року).

Згідно з пунктом 3.5 Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року у предмет договору про надання юридичних послуг/правової допомоги входить правовий аналіз ситуації замовника, що становить 30% від суми договору, а також підбір нормативно-правових актів, що становить 10% від суми договору про надання юридичних послуг, що фактично виконуються одразу після підписання договору та підлягають обов`язковій оплаті у випадку розірвання цього договору.

Строк дії договору до 18 вересня 2025 року (пункт 4.1 Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року).

18 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено Договір №18092418 про надання правової допомоги/юридичних послуг (надалі також «Договір №18092418 від 18 вересня 2024 року»), за умовами якого виконавець зобов`язувався за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, поіменно в переліку послуг, зазначених в п. 1.2 цього договору, а замовник зобов`язувався сплатити грошові послуги за надані послуги.

Згідно з пунктом 1.2 Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: представництво у суді до 2-х судових засідань.

Пунктом 2.1 Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року визначено обов`язки виконавця. Виконавець зобов`язаний, зокрема:

2.1.1. після внесення замовником передплати в розмірі повної вартості послуг відповідно до п. 3.1 та п. 3.2 цього договору:

2.1.2. приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього договору в повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2.2. Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року визначено обов`язки замовника, який зобов`язаний, зокрема:

2.2.4. оплатити юридичні послуги/правову допомогу, зазначені в п. 1.2 цього договору, в порядку та строки, встановлені розділом 3 цього договору.

2.2.6. підписати Акт про надання юридичних послуг/юридичної допомоги, в тому числі проміжний Акт про надання частини юридичних послуг протягом трьох календарних днів з моменту отримання повідомлення виконавця за допомогою телефонного або поштового зв`язку про виконання (часткове виконання) останнім прийнятих на себе зобов`язань.

Проміжним актом про надання частини юридичних послуг вважається складений сторонами Акт на виконання умов зазначених в п. 3.5 цього договору та який підлягає обов`язковому підписанню в разі розірвання договору з причин, встановлених у цьому договорі.

Розмір оплати за виконання з юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього договору, становить 30 000,00 грн. і виплачується замовником в такі строки 10.11.2024 (пункт 3.1 Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року).

Згідно з пунктом 3.5 Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року у предмет договору про надання юридичних послуг/правової допомоги входить правовий аналіз ситуації замовника, що становить 30% від суми договору, а також підбір нормативно-правових актів, що становить 10% від суми договору про надання юридичних послуг, що фактично виконуються одразу після підписання договору та підлягають обов`язковій оплаті у випадку розірвання цього договору.

Строк дії договору до 18 вересня 2025 року (пункт 4.1 Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться).

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

За змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Виплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов`язку.

Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України в їх системному зв`язку, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості й можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом») або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

1. Первісний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» про захист прав споживача, стягнення вартості сплачених та неотриманих послуг

В первісній позовній заяві Позивач посилається на те, що на виконання умов щодо оплати ціни Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року ним 27 грудня 2024 року здійснено платіж в сумі 15 000,00 грн. на реквізити отримувача ТОВ «Центр правової допомоги», на підтвердження чого ним до позовної заяви додано квитанцію №66340273 від 27.12.2024 року, яка міститься в матеріалах справи.

Проте, Суд зауважує, що в графі «Призначення платежу» у даній квитанції №66340273 від 27.12.2024 року зазначено: «Договір №18092412 Контроль над наданням відповіді», тобто зазначено інший номер договору, аніж №18092417.

При цьому, представник Відповідача в судовому засіданні підтвердив ту обставину, що, дійсно, 27.12.2024 року на рахунок Відповідача від Позивача надійшла сума коштів у розмірі 15 000,00 грн., яку товариством 23.11.2025 року повернуто ОСОБА_1 , як безпідставно оплачену, оскільки між ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста» (виконавець) та ОСОБА_1 договір з номером «18092412» не укладався.

ОСОБА_1 в судовому засіданні дану обставину підтвердив, зазначивши про те, що йому дійсно 23.11.2025 року повернуто 15 000,00 грн. в рахунок оплати ним, як він вважає, ціни договору №18092417 від 18 вересня 2024 року, при чому, з допущенням ним описки у номері договору (№18092412 замість №18092417).

Відтак, в ході розгляду справи ОСОБА_1 підтвердив, що сплачені за Договором №18092417 від 18 вересня 2024 року кошти в сумі 15 000,00 грн. йому повернуто. У зв`язку з цим у відзиві на позов представник Позивача просив врахувати цю обставину при прийнятті рішення по справі, зменшивши розмір позовних вимог на цю суму.

В обґрунтування факту виконання умов щодо оплати ціни Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 посилається на те, що ним здійснено наступні платежі в загальній сумі 27 000,00 грн.:

30 вересня 2024 року в сумі 10 000,00 грн. (на підтвердження чого посилається на квитанцію №63246688 від 30.09.2024 року),

17 березня 2025 року в сумі 2 900,00 грн. (на підтвердження чого посилається на квитанцію №68942787 від 17.03.2025 року),

31 березня 2025 року в сумі 7 100,00 грн. (на підтвердження чого посилається на квитанцію №69391951 від 31.03.2025 року),

30 квітня 2025 року в сумі 7000,00 грн. (на підтвердження чого посилається на квитанцію №70415211 від 03.04.2025 року).

При цьому, в ході судового розгляду справи Відповідачем 29.10.2025 року повернуто ОСОБА_1 сплачені ним за Договором №18092418 від 18 вересня 2024 року кошти в загальній сумі 17 000,00 грн. на наступними вказаними вище квитанціями:

квитанцією №68942787 від 17.03.2025 року на суму 2 900,00 грн.

квитанцією №69391951 від 31.03.2025 року на суму 7 100,00 грн.

квитанцією №70415211 від 03.04.2025 року на суму 7 000,00 грн.

Дану обставину повернення йому 17 000,00 грн. за Договором №18092418 від 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив.

Отже, Судом встановлено, що після відкриття провадження в даній цивільній справі Відповідачем повернуто ОСОБА_1 частину коштів, які становлять ціну його позову, а саме кошти в загальному розмірі 32 000,00 грн.

Фактично неповернутою, як встановлено Судом та визнано сторонами, залишилася сплачена ОСОБА_1 30 вересня 2024 року за квитанцією №63246688 від 30.09.2024 року сума коштів у 10 000,00 грн., яку він вважає оплатою за договором №18092418 від 18 вересня 2024 року.

Саме в цій частині позовних вимог стороною Позивача підтримувався первісний позов.

При цьому, сторона Відповідача стверджувала, що вказаний платіж не є платежем за Договором №18092418 від 18 вересня 2024 року.

Зокрема, в судовому засіданні представник Відповідача підтвердив, що дійсно 30 вересня 2024 року від ОСОБА_1 на рахунок товариства мав місце платіж в сумі 10 000,00 грн., однак у зв`язку із не зазначенням платником у графі «призначення платежу» будь-якого номеру договору про надання правової допомоги та враховуючи, що між сторонами, окрім двох договорів, які є предметом позовних вимог в даній цивільній справі, укладалися і інші договори про надання правової допомоги, товариство наразі облікує вказані кошти на власному рахунку.

У зв`язку з цим Суд зауважує наступне.

Як встановлено Судом зі змісту квитанції №63246688 від 30.09.2024 року на суму 10 000,00 грн., платником у даній квитанції зазначено ОСОБА_1 , отримувачем ТОВ «Центр правової допомоги», у графі «Призначення платежу» зазначено «Юридичні послуги».

Посилання у призначенні платежу на номер договору, зокрема, на договір №18092418 від 18 вересня 2024 року, відсутні.

Інших даних, які б дозволяли ідентифікувати вказану у квитанції №63246688 від 30.09.2024 року суму у 10 000,00 грн., як плату саме за Договором №18092418 від 18 вересня 2024 року, - зазначена квитанція не містить.

В цьому контексті Суд зважає і на ту обставину, що, як повідомили обидві сторони в судовому засіданні, окрім договорів №18092417 від 18 вересня 2024 року та №18092418 від 18 вересня 2024 року, щодо яких пред`явлено позовні вимоги в даній цивільній справі, між сторонами укладалися і інші договори про надання правової допомоги, які не є предметом розгляду у даній справі.

У зв`язку з цим Суд погоджується з доводами представника Відповідача про недоведеність ОСОБА_1 тієї обставини, що сплачені за квитанцією №63246688 від 30.09.2024 року кошти в сумі 10 000,00 грн. є платою саме за Договором №18092418 від 18 вересня 2024 року.

За відсутності в матеріалах справи доказів щодо правової природи вказаних коштів в сумі 10 000,00 грн., які оплачено ОСОБА_1 на рахунок Відповідача за первісним позовом, та за відсутності посилань представників сторін на будь-які інші обставини щодо призначення даного платежу чи його природи, Суд приходить до висновку про те, що зазначені грошові кошти є такими, що отримані без достатніх правових підстав.

Так, ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання (лат. той, що стосується вимоги про повернення) зобов`язання із безпідставного придбання або збереження майна.

За змістом наведеної норми кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 у справі № 904/2444/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 22 березня 2021 року у справі № 760/18229/15-ц.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц .

Отже, об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна(збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, - є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.

Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов`язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені).

У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 року по справі № 759/1206/17.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про те, права ОСОБА_1 , як особи, яка вважає себе власником майна (зокрема, суми коштів у розмірі 10 000,00 грн.) підлягають захисту шляхом пред`явлення позову до володільця такого майна, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Відсутність у позовній заяві та під час пояснень сторін посилань сторони Позивача за первісним позовом, як на фактичні, так і в якості юридичних підстав позову, на норми інституту безпідставного отримання чи збереження майна, не дає можливості суду застосувати в даній справі принцип jura novit curia («суд знає закони»), оскільки за обставин конкретної цивільної справи за первісним позовом це означатиме за вихід підстав та предмету позову.

Суд також зауважує на безпідставності посилання як сторони Позивача у первісному позові, так і сторони Відповідача у відзиві на первісний позов на норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки до договору про надання правничої (правової) допомоги не можна застосовувати положення Закону України «Про захист прав споживачів», виходячи з наступного.

Згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Із аналізу вказаних норм права вбачається, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики, що виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 24.11.2021 по справі № 191/2617/19.

Зважаючи на те, що Позивачем за первісним позовом не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (існування між сторонами за первісним позовом у спірній частині зобов`язально-правових відносин), Суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити.

2) Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок відшкодування збитків

За зустрічним позовом ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста» посилається на те, що у відповідності до пункту 3.5 договорів у предмет цих договорів входить правовий аналіз ситуації Замовника (тобто ОСОБА_1 ), що становить 30% від суми договорів, та підбір нормативно-правових актів, що становить 10% від суми договорів, що фактично виконуються Товариством відразу після підписання договорів та підлягають обов`язковій оплаті у випадку розірвання договору.

В якості правової підстави зазначає норму статті 90 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, Позивач за зустрічним позовом просить стягнути із ОСОБА_1 суму відшкодування виконаної товариством згідно пункту 3.5 договорів роботи (правовий аналіз ситуації та підбір нормативно-правових актів) в загальному розмірі 18 000,00 грн. (6 000,00 грн. за Договором №18092417 від 18 вересня 2024 року та 12 000,00 грн. за Договором №18092418 від 18 вересня 2024 року).

На підтвердження факту виконання пункту 3.5 Договору №18092417 та Договору №18092418 ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста» надано суду:

Документ «Правовий аналіз ситуації з підбором нормативно-правових актів» щодо замовника ОСОБА_1 відповідно до умов п. 3.5 Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №18092417 від 18.09.2024 року, підписаний директором товариства 18.09.2024 року;

Документ «Правовий аналіз ситуації з підбором нормативно-правових актів» щодо замовника ОСОБА_1 відповідно до умов п. 3.5 Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №18092418 від 18.09.2024 року, підписаний директором товариства 18.09.2024 року.

Вказані документи підпису ОСОБА_1 не містять. Докази надсилання їх ОСОБА_1 поштовим зв`язком, електронною поштою або вручення особисто в матеріалах справи відсутні.

Так, як вже встановлено Судом, пунктом 3.5 обох договорів (Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року та Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року) визначено, що у предмет договору про надання юридичних послуг/правової допомоги входить правовий аналіз ситуації замовника, що становить 30% від суми договору, а також підбір нормативно-правових актів, що становить 10% від суми договору про надання юридичних послуг, що фактично виконуються одразу після підписання договору та підлягають обов`язковій оплаті у випадку розірвання цього договору.

При цьому, пунктом 2.2. обох договорів (Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року та Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року) серед обов`язків замовника, визначено, зокрема:

2.2.6. підписати Акт про надання юридичних послуг/юридичної допомоги, в тому числі проміжний Акт про надання частини юридичних послуг протягом трьох календарних днів з моменту отримання повідомлення виконавця за допомогою телефонного або поштового зв`язку про виконання (часткове виконання) останнім прийнятих на себе зобов`язань.

Проміжним актом про надання частини юридичних послуг вважається складений сторонами Акт на виконання умов зазначених в п. 3.5 цього договору та який підлягає обов`язковому підписанню в разі розірвання договору з причин, встановлених у цьому договорі.

Отже, системний аналіз змісту пункту 3.5 та підпункту 2.2.6 пункту 2.2 обох договорів (Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року та Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року) свідчить про те, що на підтвердження факту виконання виконавцем, тобто товариством, вимог пункту 3.5 договорів повинен бути складений проміжний Акт про надання частини юридичних послуг, який підлягає обов`язковому підписанню, в тому числі, замовником (згідно пункту 2.2. договорів), в разі розірвання договору з причин, встановлених у цьому договорі.

Таких проміжних Актів про надання частини юридичних послуг, підписаних обома сторонами Договору №18092417 від 18 вересня 2024 року та Договору №18092418 від 18 вересня 2024 року, тобто товариством та ОСОБА_1 , Суду не надано.

Не надано Суду і доказів на підтвердження того, що ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста» у встановленому законом порядку вживало заходів щодо спонукання ОСОБА_1 підписати такі проміжні акти.

На те, що такі проміжні акти складалися, представник Позивача за зустрічним позовом в ході судового розгляду справи і не покликався, зазначаючи, що всі наявні у Позивача документи додано до матеріалів справи.

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.

Отже, обставина виконання ТОВ «Центр правової допомоги «Консультація юриста» положень пункту 3.5 договорів, та, відповідно, обов`язок ОСОБА_1 оплатити роботи, які виконані згідно даного пункту 3.5 договорів є недоведеною.

Належних доказів, а саме проміжних Актів про надання частини юридичних послуг, які б свідчили про виконання товариством дій щодо правового аналізу ситуації замовника та підбору нормативно-правових актів Суду не надано.

Самі по собі додані до зустрічного позову документи «Правовий аналіз ситуації з підбором нормативно-правових актів» не є належними доказами виконання обов`язку за пунктом 3.5 договорів, оскільки їх не підписано ОСОБА_1 , а докази надсилання таких документів ОСОБА_1 чи його ознайомлення з ними в матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з цим вимоги зустрічного позову не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Судовий збір за первісним та зустрічним позовами слід розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» про захист прав споживача, стягнення вартості сплачених та неотриманих послуг відмовити.

2. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Консультація юриста» до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок відшкодування збитків відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20 березня 2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.