Ухвала суду № 134997048, 18.03.2026, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 193/2001/23

Провадження № 2/193/8/26

У Х В А Л А

іменм України

(про закриття провадження у справі)

18 березня 2026 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Томинця О.В.,

за участі: секретаря судового засідання Оселедець О.І.,

представника позивача Кисилевича С.Ф.,

представника відповідача Теслі А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставровщина" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

21.12.2023 позивачка ОСОБА_1 звернулась до Софіївського районного суду з вказаним цивільним позовом до відповідача ТОВ "Ставровщина", згідно з яким просила ухвалити судове рішення про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, площею 6,9369 га, за кадастровим номером 1225284400:01:038:0013, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, шляхом зобов`язання відповідача ТОВ «Ставровщина» повернути цю земельну ділянку позивачці.

У судовому засіданні судом поставлено на обговорення представникам сторін питання про можливість зупинення провадження у цій справі з огляду на існуючу правову колізію щодо належного та ефективного способу судового захисту у випадку, коли орендодавець у спірних правовідносинах вважає, що його право порушене (зокрема у зв`язку з неукладеністю спірного договору за відсутності підпису), на вирішення якої цивільну справу № 456/252/22 з аналогічним предметом спору передано на розгляд Великої Палати Верховного суду.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Кисилевич С.Ф. заперечив проти зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що ним подано позов в інтересах позивача у грудні 2023 року, коли ще була актуальною судова практика для захисту прав землевласників, які не підписували договір оренди саме шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення цієї землі її власнику, тому вважає, що зміна судової практики касаційного суду у таких правовідносинах не може вплинути на результат розгляду справи за обраного ним способу захисту порушеного права позивачки.

Представник відповідача ТОВ "Ставровщина" - адвокат Тесля А.М. не заперечувала проти зупинення провадження у справі з наведених судом підстав, адже вважає, що це сприятиме у майбутньому правильно розв`язати цей спір.

Вислухавши думку представників сторін, проаналізувавши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження до розгляду Великою Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 456/252/22 з огляду на таке.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача вказує, що позивачка являється власницею вищевказаної земельної ділянки, яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_2 . Проте прийнявши у спадок цю земельну ділянку позивачка вільно користуватися та розпоряджатися нею не змогла, оскільки дізналася, що існує зареєстрований договір оренди цієї земельної ділянки, який начебто був укладений між попереднім землевласником ОСОБА_2 та ТОВ «Ставровщина» 15 жовтня 2013 року строком оренди на 49 років.

Позивачка переконана, що ОСОБА_2 не міг за життя укласти відповідний договір, оскільки будучи ще живим останній сам намагався оскаржити його у судовому порядку саме з підстав відсутності власного волевиявлення на підписання цього договору. Відтак, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не підписував цей правочин, позивачка звернулася до суду з позовом про його оспорення. Зокрема за уточненим позовом (т.1, а.с.121-122) вона просила усунути перешкоди позивачці у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача ТОВ «Ставровщина» повернути цю земельну ділянку позивачці.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 14 частини 1 ст. 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини 1 статті 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Отже, підставою для зупинення провадження у справі може бути прийняття палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду до свого розгляду іншої справи у подібних правовідносинах (ст. 403 ЦПК України).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Встановлено, що ухвалою від 25 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав цивільну справу за № 456/252/22 за позовом ОСОБА_3 до ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» про визнання недійсними договорів оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, оскільки вона містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22), відступу від висновку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) та у постанові від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24), від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 910/14543/23, в частині того, що єдиним належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Колегія суддів Другої судової палати вважала за необхідне підтвердити та уточнити висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) про те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт можна спростувати не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, - шляхом викладення у мотивувальній частині судового рішення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок та/або скасування відповідного речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, залежно від установлених обставин.

Мотивувала ухвалу тим, що у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суди мають вирішити, чи є обраний позивачем спосіб - повернення земельної ділянки власнику - належним та ефективним способом судового захисту.

Зокрема, під час вирішення цієї справи, суди на підставі висновку експертизи встановили, що підписи від імені ОСОБА_1, розташовані після слів «підпис» та під текстом «Громадянин ОСОБА_1 » у згаданих договорах оренди землі та актах приймання-передачі об`єктів оренди (земельних ділянок), виконані не ОСОБА_1, а іншою особою/особами. ПП «ПАФ «Батько і Син» використовує спірні земельні ділянки як орендар.

У зв`язку із цим суди попередніх інстанцій виходили з того, що договори оренди землі не укладені, а задоволення позовних вимог про усунення позивачці перешкод у користуванні належним їй майном шляхом зобов`язання відповідача повернути їй спірні земельні ділянки є ефективним способом захисту її порушених прав.

Колегія суддів зазначала, що у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У разі оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Колегія суддів Другої судової палати вважала, що у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду фактично сформулювала висновок про те, що в разі встановлення неукладеності правочину позивач має право заявити вимоги, спрямовані на захист порушеного права, передбачені главою 29 ЦК України (речово-правові способи захисту, зокрема негаторний або віндикаційний позов).

Незважаючи на це, у подальшому об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), вирішуючи спір про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням такого права з посиланням на наведену вище постанову Великої Палати від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначила таке: «Такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту, як визнання права, охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача». Мотивів щодо неефективності позовних вимог щодо повернення земельної ділянки постанова не містить.

Такий підхід об`єднана палата Касаційного цивільного суду у подальшому повторила й у постанові від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24) за позовом орендодавця до орендаря про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути, тобто у справі лише з негаторною вимогою, скасувавши рішення апеляційного суду, яким було захищене порушене право, суд позов задовольнив, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в захисті права лише з підстав неефективності вимог позову, оскільки «необхідно заявляти вимогу про відсутність права».

Незважаючи на це, у подальшому об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), вирішуючи спір про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням такого права з посиланням на наведену вище постанову Великої Палати від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначила таке:

«Такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту, як визнання права, охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача».

Мотивів щодо неефективності позовних вимог щодо повернення земельної ділянки постанова не містить.

Такий підхід об`єднана палата Касаційного цивільного суду у подальшому повторила й у постанові від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24) за позовом орендодавця до орендаря про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути, тобто у справі лише з негаторною вимогою, скасувавши рішення апеляційного суду, яким було захищене порушене право, суд позов задовольнив, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в захисті права лише з підстав неефективності вимог позову, оскільки «необхідно заявляти вимогу про відсутність права».

За ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року цивільну справу №456/252/22 прийнято до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 10 грудня 2025 року.

За цією ухвалою, ВП ВС визнала, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Також ВП ВС погодилася щодо кількісного критерію описаної виключної правової проблеми та принциповості цієї справи і зазначила, що з огляду на активний розвиток аграрних правовідносин у судах першої та апеляційної інстанцій перебуває багато подібних справ (ця цифра може вимірюватися десятками тисяч), а згідно зі статистичною інформацією у 2024 році лише у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду спорів щодо укладення договорів оренди землі з фізичними особами - орендодавцями було майже п`ятсот.

На час розгляду Софіївським районним судом Дніпропетровської області цієї справи, Велика Палата Верховного Суду свою постанову по цивільній справі №456/252/22 ще не ухвалила.

Відповідно до вимог частини 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом положення ч. 2 п. 4 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Правовідносини у справі №456/252/22 є подібними з даною справою за предметом позовом, але повністю співпадають за підставами позову, умовами застосування правових норм, з огляду на викладене, провадження у цій цивільній справі належить зупинити.

Керуючись п.10 ч. 1 ст.252, п. 14 ч. 1 ст.253,258-261 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Зупинити провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ставровщина" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного суду цивільної справи за № 456/252/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» про визнання недійсними договорів оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки за касаційною скаргою Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду на протязі 15 днів з часу її проголошення.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали, апеляційна скарга подається в той же строк з часу складання ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 20.03.2026.

Суддя О. В. Томинець