Рішення № 134989854, 16.03.2026, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

провадження №2/279/197/26

Справа № 279/6276/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Волкової Н.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу №279/6276/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконними дій щодо ненарахування та невиплата компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася з позовом до відповідача про визнання незаконними дій щодо ненарахування та невиплата компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому вказала, що з 11 січня 2019 року перебувала в трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» та працювала на посаді старшого ревізора відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Донецька залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», на підставі наказу АТ «Укрзалізниця» від 10.01.2019 № 41/ОС про прийняття на роботу, що підтверджується записом у трудовій книжці від 11.01.2019 № 15. 01 квітня 2022 року наказом АТ «Укрзалізниця» №389/ос було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 16 жовтня 2023 року № 1920/ос ОСОБА_1 за згодою працівника звільнено з 18 жовтня 2023 року у зв`язку з переведенням до апарату управління регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». При звільненні було враховано чинний на той час наказ від 01.04.2022 № 389/ос, тому компенсацію за невикористану відпустку нарахували по 31.03.2022, розрахунок і виплата компенсації за відпустку в жовтні 2023 не охопили період фактичного вимушеного прогулу, що порушує ст.83 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про відпустки». Постановою Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 у справі №279/4120/23 визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 №389/ос у частині, що стосується ОСОБА_1 , постановою Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 279/4120/23 залишено без змін постанову Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024. Таким чином, період з 01.04.2022 по 18.10.2023 визнається періодом фактичного перебування у трудових відносинах, який зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну та додаткову відпустки. Вважає, що має право на грошову компенсацію за невикористані відпустки за цей період. Попри це, відповідач грошову компенсацію не нарахував і не виплатив. Позивач 30.07.2025 та 31.08.2025 зверталася до Голови правління АТ «Укрзалізниця» із відповідними заявами. У відповідях листами від 29.07.2025 № Ц-5-1.5-21/72н-25 та від 27.08.2025 № Ц-5-1.5-21/102н-25 АТ «Укрзалізниця» повідомило, що період з 01.04.2022 по 18.10.2023 не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. Розрахунок днів невикористаної відпустки виконано відповідно до ст.6 Закону України «Про відпустки» та Колективного договору АТ «Укрзалізниця», який передбачає додаткову відпустку за ненормований робочий день. Загальна кількість невикористаних днів відпустки становить 50 календарних днів (37 основна + 13 додаткова). Враховуючи наведене, дії АТ «Укрзалізниця» щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку є незаконними та порушують трудові права позивача. Відповідач безпідставно відмовився провести остаточний розрахунок при звільненні, що підтверджується листами від 30.07.2025 та 31.08.2025, та фактично не здійснив виплату належних сум у день набуття такого права відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України. Отже, незаконне призупинення трудового договору підлягає кваліфікації як вимушений прогул з вини роботодавця, що зумовлює обов`язок виплатити працівникові середній заробіток за весь час такого прогулу. Період незаконного призупинення трудового договору з 01.04.2022 по 18.10.2023 згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 22.05.2019 у справі №522/1378/17) підлягає кваліфікації як вимушений прогул із вини роботодавця, що дає право на оплату та включення до стажу, який надає право на відпустку. Однак, при набутті права ОСОБА_1 на відпустку за період з 01.04.2022 по 18.10.2023, а саме після введення в дію постанови Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 у справі № 279/4120/23, яка визнала незаконним та скасувала наказ АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 № 389/ос у частині, що стосується ОСОБА_1 , указане рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 29.05.2025, відповідачем не виплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки в кількості 50 календарних днів (щорічна основна та додаткова відпустки) за період вимушеного прогулу. Отже, вважається, що впродовж вимушеного прогулу працівник працював. Якщо працівник впродовж розрахункового періоду перебував у вимушеному прогулі, то середня заробітна плата для оплати часу відпустки обчислюється з урахуванням суми, яка йому виплачувалась за рішенням суду за час вимушеного прогулу. Оскільки в розрахунковому періоді (12 місяців перед звільненням) заробіток не нараховувався у зв`язку з незаконним призупиненням трудового договору, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №100 розрахунок середньої заробітної плати проводиться виходячи з установленого на день звільнення посадового окладу 13 724 грн, згідно з розрахунком АТ «Укрзалізниця», виданим 06.08.2025. Таким чином, сума компенсації за 50 днів невикористаної відпустки становить 22 560 грн.. Враховуючи, що відповідач (АТ «Укрзалізниця») безпідставно відмовився провести остаточний розрахунок при звільненні (листи від 30.07.2025 та 31.08.2025), підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за період з 01.09.2025 по день ухвалення рішення судом, виходячи із середньоденного заробітку 966,09 грн, що становить станом на день подання позову 42507,96 грн. (з подальшим перерахунком по день ухвалення рішення судом)..

Просила визнати незаконними дії АТ «Укрзалізниця» щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористану відпустку за період з 01.04.2022 по 18.10.2023 та зобов`язати АТ «Укрзалізниця» нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку на користь ОСОБА_1 за період з 01.04.2022 по 18.10.2023 належну суму компенсації в розмірі 22560 грн. (без урахування обов`язкових податків та зборів), та стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненн за період з 01.09.2025 по день ухвалення рішення судом, виходячи із середньоденного заробітку 966,09 грн, що становить станом на день подання позову 42507,96 грн (з подальшим перерахунком по день ухвалення рішення судом).

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якій вказав, що заперечує щодо позовних вимог ОСОБА_1 , вважає позов необґрунтованим та безпідставним виходячи із наступного. 1.Щодо відсутності підстав для нарахування компенсації за невикористану відпустку за період з 01.04.2022 по 18.10.2023. У день звільнення 18.10.2023 ОСОБА_1 отримала повний розрахунок усіх належних їй сум при звільненні , зокрема розрахунок за невикористані 32 дні відпустки. Не погоджуючись з наказом про призупинення дії трудового договору, ОСОБА_1 його оскаржила в судовому порядку. 01.09.2023 Коростенським міськрайонним судом Житомирської області ухвалено рішення у справі № 279/4120/23 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати. 22.01.2024 Житомирським апеляційним судом було прийнято постанову у справі №279/4120/23, якою рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати. Визнано незаконним та скасовано Наказ і Додаток 1 до нього Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01.04.2022 року № 389/ос про призупинення дії трудового договору в частині, що стосується старшого ревізора ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 належну суму заробітної плати за період дії наказу та Додатку 1 до нього Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01.04.2022 року № 389/ос, починаючи з 01.04.2022 по 18.10.2023 в розмірі 378057,90 грн.. Вказана постанова була залишена без змін постановою Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 279/4120/23. Отже, ОСОБА_1 була звільнена та отримала повний розрахунок при звільненні до того як судовим рішенням визнано незаконним та скасовано наказ в частині призупинення з нею дії трудового договору. На дату звільнення ОСОБА_1 АТ «Укрзалізниця» повністю виконало свій обов`язок, передбачений ст.116 КЗпП України. Враховуючи, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 їй належали 14 478,08 грн. як грошова компенсація за невикористані 32 дні щорічної відпустки, такі кошти їй були виплачені у день звільнення, як це встановлює ст.116 КЗпП України. КЗпП України не містить норми, яка б зобов`язувала роботодавця проводити донарахування сум після звільнення працівника, якщо такі кошти не належали працівнику на дату звільнення. Згідно ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. 2.Щодо щорічної основної відпустки за період з 01.04.2022 по 18.10.2023. Посилаючись на п.2 ч.1 ст.82 КЗпП України, ст.9 ЗУ «Про відпустки», позивачка стверджує, що період часу з 01.04.2022 по 18.10.2023 визнається періодом фактичного перебування у трудових відносинах, який зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку і у неї виникло право на 37 днів основної щорічної відпустки. Проте, наведені норми не зараховують до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку період вимушеного прогулу, зумовленого незаконним призупиненням дії трудового договору. Постановою Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 у справі № 279/4120/23, з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто заробітну плату за період дії наказу про призупинення дії трудового договору з нею, а не середній заробіток за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу. Отже, у періоді часу з 01.04.2022 по 18.10.2023 у позивачки 0 днів щорічної основної відпустки. Відповідно, право на грошову компенсацію такої відпустки у вказаному періоді у неї не виникло. 3.Щодо щорічної додаткової відпустки за період з 01.04.2022 по 18.10.2023. Заявляючи вимогу про зобов`язання АТ «Укрзалізниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 13 днів невикористаної додаткової відпустки, позивач не керується жодною нормою, яка б покладала на відповідача такий обов`язок. Ч.2 ст. 82 КЗпП України, ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про відпустки» встановлюють, що до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові. Отже, до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки не зараховується час вимушеного прогулу, а зараховується лише час фактичної роботи працівника. У період з 01.04.2022 по 18.10.2023 позивач фактично не працювала, отже в цей період у неї 0 днів додаткової щорічної відпустки. Відповідно, право на грошову компенсацію такої відпустки у вказаному періоді у неї не виникло. 4.Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2025 по день ухвалення рішення судом, виходячи із середньоденного заробітку 966,09 грн. Відповідач заперечує і щодо даної вимоги, оскільки роботодавець провів повний розрахунок із ОСОБА_1 у день її звільнення 18.10.2023 та не допускав порушення ст. 116 КЗпП України. Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Враховуючи, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 їй належали 14 478,08 грн. як грошова компенсація за невикористані 32 дні щорічної відпустки, такі кошти їй були виплачені у день звільнення, як це встановлює ст. 116 КЗпП України. Тож, з наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: 1. дотримання принципів пропорційності і розумності; 2. врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, - не більше шести місяців. В контексті наведеної позиції Верховного Суду звертають увагу на розмір грошової компенсації за невикористану відпустку, який є предметом спору - 22 560 грн .та розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який лише станом на дату подання позову за розрахунком позивача становить 42 507,96 грн. і який вона просить перерахувати на день ухвалення рішення. Отже, позивач просить стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені у значно більшому розмірі від суми розрахованої нею основної вимоги. Для визначення розміру середньоденної заробітної плати позивач керується довідкою №224 від 09.06.2023, відповідно до якої до розрахунку взято доходи позивача за лютий та березень 2022 року. Проте, подія, з якою позивач пов`язує стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настала не у квітні 2022 року, а 18.10.2023 року (дата звільнення). Таким чином, розрахунковий період, який можна було б взяти для розрахунку середнього заробітку у цій справі (враховуючи звільнення ОСОБА_1 18.10.2023) складається з серпня-вересня 2023 року- останні два календарні місці, що передують місяцю в якому відбувається подія, з якою пов`язана виплата. Разом із цим, у зв`язку з призупиненням дії трудового договору із ОСОБА_1 , остання в розрахунковому періоді серпень-вересень 2023 року не мала заробітної плати, а отже застосуванню підлягають абзац третій пункту 4 Порядку: якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки , посадового (місячного) окладу. Згідно довідки, виданої членом правління та головним бухгалтером АТ «Укрзалізниця» посадовий оклад ОСОБА_1 становив 13 724,00 грн, середньоденна заробітна плата складає 623,82 грн.. 5.Щодо пропуску строку звернення до суду. Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). В день звільнення ОСОБА_1 отримала копію наказу про звільнення, в якому зазначається про компенсацію 32 днів відпустки. Також позивач отримала розрахунковий лист за жовтень 2023 року, в якому відображені суми нараховані позивачу та виплачені їй при звільненні. Так, згідно листа №ЦЦФ-12/867н від 03.11.2025 розрахункові листки (у тому числі за жовтень 2023 року) ОСОБА_1 в автоматизованому режимі засобами облікової системи АСБО «Фобос» передавалися на її особисту електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 Порушення своїх прав ОСОБА_1 пов`язує саме з непроведенням їй повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати грошової компенсації ще за 50 днів щорічної відпустки. Отже, в день звільнення ОСОБА_1 знала, що їй не нараховано та не виплачено компенсацію відпустки за період призупинення з нею дії трудового договору. Тому тримісячний строк звернення до суду розпочався 18.10.2023 та закінчився 18.01.2024 року, судові витрати покласти на позивача.

Представником позивача подано відповідь на позовну заяву, в якій вказав: Щодо відсутності підстав для нарахування компенсації за невикористану відпустку за період з 01.04.2022 по 18.10.2023, відповідач у відзиві підтверджує, що постановою Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 у справі № 279/4120/23 та постановою Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 279/4120/23 визнано незаконним та скасовано Наказ і Додаток 1 до нього Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01.04.2022 року № 389/ос про призупинення дії трудового договору в частині, що стосується старшого ревізора ОСОБА_1 .. У постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі №279/4120/23 зазначено, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суди обґрунтовано застосували до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклали на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі. Також Відповідач у відзиві підтверджує, що дії Відповідача визнані незаконними, за текстом: «Отже, ОСОБА_1 була звільнена та отримала повний розрахунок при звільненні до того, як судовим рішенням визнано незаконним та скасовано наказ в частині призупинення з нею дії трудового договору.». Період незаконного призупинення трудового договору з 01.04.2022 по 18.10.2023 згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 17.01.2024 у справі № 708/447/23) підлягає кваліфікації як вимушений прогул із вини роботодавця, що дає право на оплату та включення до стажу, який надає право на відпустку. Відповідно до п.2 ч.1 ст.82 КЗпП України і ст.9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку. Вказані вимоги законодавства Відповідачем дотримано не було і проведено нарахування грошової компенсації при звільненні на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України на власний розсуд без належного виконання рішення суду щодо визнання дій Відповідача незаконним в частині призупинення з Позивачем дії трудового договору, як вимушеного прогулу.Так, при набутті права ОСОБА_1 на відпустку за період з 01.04.2022 по 18.10.2023 відповідачем не виплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки в кількості 50 календарних днів (щорічна основна та додаткова відпустки) за період вимушеного прогулу. Щодо щорічної основної відпустки за період з 01.04.2022 по 18.10.2023, вказав, що у мотивувальній частині постанови Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року справа № 279/4120/23, за текстом: «Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.» У трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Відповідач у відзиві зазначає, що у день звільнення 18.10.2023 ОСОБА_1 отримала повний розрахунок усіх належних їй сум при звільненні, зокрема розрахунок за невикористані 32 дні відпустки. Підтверджуючи саме звільнення ОСОБА_1 . Однак Відповідач, не звертає увагу, що у листі-відповіді Позивачу від 27.08.2025 № Ц-5-1.5-21/102н-25 АТ «Укрзалізниця» підтверджує, що період з 01.04.2022 по 18.10.2023 «не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку» та у додатку до відзиву Відповідачем надано копія наказу АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 16.10.2023 за № 1920/ос, де фактично зазначено «0» грошова компенсація за основну щорічну відпустку, додаткову відпустку за вислугу років, додаткову відпустку, яка надається працівникам з ненормованим робочим днем за оскаржуваний період. Тобто, сам Відповідач підтверджує, що ОСОБА_1 грошова компенсація, за невикористані нею відпустки за період з 01.04.2022 по 18.10.2023, не виплачувалася і таким чином підтверджує порушення вимог ст.116 КЗпП України. Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 у справі № 708/447/23 підтвердив, що період, коли працівник бажав працювати, але роботодавець незаконно усунув його від роботи, вважається вимушеним прогулом з вини роботодавця. Отже, незаконне призупинення трудового договору підлягає кваліфікації як вимушений прогул з вини роботодавця, що зумовлює обов`язок виплатити працівникові середній заробіток за весь час такого прогулу. Щодо щорічної додаткової відпустки за період з 01.04.2022 по 18.10.2023. У постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20, зазначено, що відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 640/24361/19). Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач у відзиві зазначає, що проведено повний розрахунок з Позивачем, однак бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за час вимушеного прогулу з 01.04.2022 по 18.10.2023 підтверджується самим Відповідачем у відзиві і доданими до позовної заяви додатками. Відповідачем при звільненні позивача не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була у повному обсязі виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку в період вимушеного прогулу з 01.04.2022 р. по 18.10.2023 р., що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України і ст. 9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Враховуючи, що відповідач (АТ «Укрзалізниця») безпідставно відмовився провести остаточний розрахунок при звільненні (листи від 30.07.2025 та 31.08.2025), підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за період з 01.09.2025 по день ухвалення рішення судом, виходячи із середньоденного заробітку 966,09 грн, що становить станом на день подання позову 42507,96 грн (з подальшим перерахунком по день ухвалення рішення судом). АТ «Укрзалізниця» є об`єктом критичної інфраструктури заходів примусового стягнення застосовано бути не може, таким чином постанову Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 у справі № 279/4120/23, що стосується ОСОБА_1 , залишену без змін постановою Верховного Суду від 29.05.2025 - відповідач виконав самостійно 10 липня 2025 року, шляхом нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 11 липня 2025 року позивач вже звернулася до відповідача з заявою про ненарахування та невиплату компенсації за час вимушеного прогулу. Відповідач у листі від 29.07.2025 № Ц-5-1.5-21/72н-25 відмовив, не розкриваючи свою правову позицію, тобто достатньо формально. Позивач відразу 30.07.2025 звернулася повторно до відповідача з вимогою виконання її прав відповідно до ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки». Тільки після повторного звернення 06.08.2025 отримала розрахунок виплачених сум. Відповідач у листі від 27.08.2025 № Ц-5-1.5-21/102н-25 відмовив на підставі власного судження: «постанова Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 у справі № 279/4120/23 стосується часу вимушеного прогулу у зв`язку з призупиненням дії Вашого трудового договору, період з 01.04.2022 до 18.10.2023 не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. Разом із цим, дні щорічної відпустки за період роботи з 01.01.2022 до 30.03.2022 компенсовано 18.10.2023 відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору від 16.10.2023 № 1920/ос.», яке не було підтверджене навіть нормами Закону України, якими керувався відповідач. Позивач 31.08.2025 звернулася до відповідача втрете з проханням пояснити правову позицію свого рішення, про що отримала формальну відповідь від 09.09.2025 № Ц-5-1.5-21/113н-25. Зважаючи на те, що позивач відноситься до вразливої категорії ВПО, та має право на безоплатну вторинну правничу допомогу від держави, невідкладно звернулася до місцевого центру для призначення адвоката, яка 13.10.2025 подала позовну заяву. Таким чином термін для нарахування середнього заробітку за час затримки виплати компенсації днів невикористаної відпустки є мінімальним. Разом з тим, на теперішній час з позивачем не було проведено остаточного розрахунку. Отже, підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Отже, затримка з проведенням остаточного розрахунку є неправомірною, що відповідно до ст.117 КЗпП України тягне обов`язок відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. З метою захисту порушеного права на належну оплату праці позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за період з 01.09.2025 по день ухвалення рішення судом, виходячи із середньоденного заробітку 966,09 грн., що становить станом на день подання позову 42507,96 грн (з подальшим перерахунком по день ухвалення рішення судом). Щодо пропуску строку звернення до суду. Оскільки предметом позову є стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки (Право підтверджено ст.24 Закону України «Про відпустки» компенсація належить у зв`язку з трудовим договором) та середнього заробітку за ст.117 КЗпП України (відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні), такі вимоги походять із трудових правовідносин. Згідно зі ст.116-117 КЗпП України обов`язок остаточного розрахунку в день звільнення та відповідальність роботодавця за його затримку встановлені трудовим законодавством; правова природа вимог є трудова, а не цивільно-правова. Частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, звертаємо увагу, що у цій справі пред`явлена позивачем позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не зумовлена фактом проведення з позивачем остаточного розрахунку, а є похідною від основної позовної вимоги про стягнення належних позивачу сум при звільненні. Відповідач безпідставно відмовився провести остаточний розрахунок при звільненні та фактично не здійснив виплату належних сум у день набуття такого права, відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України. При цьому, затримка розрахунку не пов`язана з об`єктивними перешкодами, а є наслідком неправомірної бездіяльності роботодавця, який, маючи можливість виконати обов`язки, встановлені ст. 116 КЗпП України, умисно не провів розрахунок, про що свідчать і відзив на позовну заяву. Таким чином, доводи відповідача є безпідставними. Просила відмовити в задоволенні відзиву на позовну заяву.

24.11.2025 року представником відповідача подано додаткові пояснення в яких вказано, що згідно ч.2 ч.1 ст.82 КЗпП України, п. 2 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 КЗпП України, ст. 6 ЗУ «Про відпустки»), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу ). Відповідно до ч. 2 ст. 82 КЗпП України, ч.2 ст.9 ЗУ «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 КЗпП України, ст.ст.7, 8 ЗУ «Про відпустки»), зараховуються: час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці , якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади. У відповіді на відзив представник позивача не спростовує дані твердження і не наводить норму, яка б зобов`язувала відповідача зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на щорічні відпустки час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним призупиненням дії трудового договору, який станом на дату її звільнення навіть не був їй оплачений. Враховуючи наведене, у відповідача не виникло обов`язку у день звільнення ОСОБА_1 нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористану відпустку за період часу з 01.04.2022 по 18.10.2023, що виключає порушення ст.116 КЗпП України та можливість застосування ст.117 КЗпП України. З відповіді на відзив вбачається, що позивач погоджується з тим, що середній заробіток є компенсаційною виплатою, яка має на меті відшкодувати працівникові втрати від несвоєчасного проведення розрахунку. Проте, представник позивача не вказує, які втрати від несвоєчасного розрахунку, який відповідач заперечує, зазнала позивач, в чому конкретно вони виразилася. У відзиві на позовну заяву відповідач не лише детально обґрунтував необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо суд прийде до висновку про несвоєчасність розрахунку при звільненні, а і надав докази втрат, які щоденно зазначає від постійних атак російської федерації. Окремо відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду. У відповіді на відзив представник позивача не визнає такий факт, посилаючись на рішення Конституційного Суду України 15.10.2013 №8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст 233 КЗпП України. Проте, таке тлумачення Конституційний Суд України надавав щодо ст.233 КЗпП України у редакції, яка була чинна станом на 15.10.2013. З того часу, ст.233 КЗпП України зазнала суттєвих змін. Зокрема, дана норма обмежує строк звернення до суду і у зверненнях працівників з позовами про стягнення заробітної плати. Так, 01.07.2022 було прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, відповідно до п. 18 якого, назву та частини першу і другу статті 233 викладено в такій редакції: «Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, позивач пропустила строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій незаконними, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю.

Дослідивши подані сторонами докази, проаналізувавши та оцінивши їх доводи суд виходить з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, право на виплату грошової компенсації за невикористану відпустку виникає у працівника у разі звільнення і відповідності до ст.116 КЗпП України такі кошти виплачуються у день звільнення працівника. Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ч. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України, п. 2 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 КЗпП України, ст. 6 ЗУ «Про відпустки»), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №41/ос від 10.01.2019 року позивач з 11.01.2019 року була прийнята старшим ревізором відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Донецька залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю за перевезенням з регіональної філії «Донецька залізниця», що стверджується записом за №15 в трудовій книжці НОМЕР_1 .

Наказом АТ "Українська залізниця" №389 /ос від 01.04.2022 року припинено з 01.04.2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24.02.2022 року працівникам , які зазначені в Додатку 1 до цього наказу, та зазначено, що: З 01.04.2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинити дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у Додатку №1 до цього наказу. Призупинення дії трудових договорів не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, у порядку та строки, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до витягу з додатку до наказу АТ"Укрзалізниця" від 01.04.2022 №389/ос ОСОБА_1 увійшла до переліку працівників, з якими призупиняється дія трудового договору.

Згідно постанови Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 року за результатами перегляду рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 вересня 2023 року у справі №279/4120/23, зазначене судове рішення було скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати, яким визнано незаконним та скасовано Наказ і Додаток 1 до нього Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01.04.2022 року №389/ос про призупинення дії трудового договору в частині, що стосується старшого ревізора ОСОБА_1 , та стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 належну суму заробітної плати за період дії наказу та Додатку 1 до нього Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01.04.2022 року № 389/ос, починаючи з 01.04.2022 по 18.10.2023 в розмірі 378057,90 грн.. Вказана сума визначена без урахування податків та обов`язкових платежів.

Постанова від 22.01.2024 набрала законної сили в день її прийняття.

Постановою Верховного Суду України від 29.05.2025 року постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишено без змін.

Згідно зазначених судових рішень, позивач звернулась з позовом у червні 2023 року.

Наказом АТ Українська залізниця» про припинення трудового договору (контракту) №1920/ОС від 16.10.2023 року ОСОБА_1 із 18.10.2023 звільнено з посади старшого ревізора відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Донецька залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю за перевезенням з регіональної філії «Донецька залізниця» у зв`язку із переведенням до апарату управління регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця».

Тобто, дія трудового договору з позивачем відповідачем була призупинена з 01.04.2022. Таке рішення відповідача позивач оскаржила у судовому порядку та згідно постанови Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024 її позов було задоволено.

Зазначеним судовим рішенням фактично було поновлено дію трудового договору позивача, стягнуто на ї користь заробітну плату за період дії наказу від 01.04.2022 №3889/ос, починаючи з 01.04.2022 по 18.10.2023 (день звільнення позивача).

Як постановою Житомирського апеляційного суду від 22.01.2024, так і постановою Верховного Суду від 29.05.2025 року було констатовано, що трудовий договір з позивачем було призупинено неправомірно, такий період прирівняно до вимушеного прогулу, а період вимушеного прогулу враховується, як період, що зараховується до стажу роботи, що дає право на відпустку, як основну, так і додаткову (правова позиція Верховного Суду у постанові від 22.05.2019 у справі №522/1378/17, у постанові від29.01.2025 справа №206/2608/22), тому додаткового доведення не потребує.

Зазначене свідчить про те, що доводи позивача про її право на отримання компенсації за невикористану відпустку, право на отримання якої нею набуто за час, який зараховано, як час роботи, з 01.04.2022 по 18.10.2023 року є правомірними.

На час звільнення позивача 18.10.2023 року, що мало місце до ухвалення 22.01.2024 року судового рішення, яким було визнано порушення прав позивача та такі права відновлено, відповідачем було проведено нарахування та виплату позивачеві розрахункових коштів у сумі 14478,09 грн. як компенсації за 32 дня невикористаної відпустки при звільненні.

Оскільки звільнення та виплата розрахункових коштів при звільненні мали місце до визнання в судовому порядку порушення прав позивача, то відповідачем не могли бути враховані обставини, які виникли на підставі такого рішення, а позивач, відповідно, не мала підстав оспорювати розмір проведених відповідачем нарахувань у зв`язку з її звільненням на час проведення розрахунку.

У той же час, після ухвалення 22.01.2024 року судового рішення позивач довідалась про порушення свого права, за захистом якого вона звернулась у даній справі, отже, саме з цього часу має відраховуватись період, протягом якого вона мала право звернутись за його захистом у судовому порядку.

Такий строк було визначено положеннями ст.233 КЗпП України у редакції, яка діяла станом на 22.01.2024 року ( Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. {Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012}

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). {Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 - В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.}

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

{Стаття 233 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 6237-10 від 21.12.83, № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 2134-12 від 18.02.92, № 2620-III від 11.07.2001, № 762-IV від 15.05.2003, № 1697-VII від 14.10.2014, № 1217-IX від 05.02.2021, № 2215-IX від 21.04.2022, № 2352-IX від 01.07.2022)).

Однак, з позовом до суду позивач звернулась 19.10.2025 року. У той час діяла уже інша редакція статті 233 КЗпП України «Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів», згідно якої: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

{Стаття 233 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 6237-10 від 21.12.83, № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 2134-12 від 18.02.92, № 2620-III від 11.07.2001, № 762-IV від 15.05.2003, № 1697-VII від 14.10.2014, № 1217-IX від 05.02.2021, № 2215-IX від 21.04.2022, № 2352-IX від 01.07.2022, № 3680-IX від 25.04.2024}

Частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025, висновки якого застосовуються з часу його ухвалення.

Вищенаведене свідчить про те, що позивач довідалась про порушення свого права на отримання компенсації за невикористану відпустку за період з 01.04.2022 по 18.10.2023 року 22.01.2024 року і могла реалізувати своє право на звернення до суду до 23.04.2024 року, однак звернулась з позовом лише 14.10.2025 року.

Доводи позивача про те, що вона зверталась до відповідача щодо проведення нарахування компенсації 30.07.2025 та 31.08.2025 правового значення для визначення питання щодо дотримання строку звернення до суду з вимогою не мають, враховуючи вищевказані судом обставини про те, що про проведення при звільненні нарахування та суми такого нарахування позивач дізналась 18.10.2023 року, однак враховуючи час ухвалення судового рішення, яке стало правовою підставою для висунення відповідачеві вимоги щодо додаткового нарахування розрахункових коштів, слід вважати, що такий строк має обчислюватись з 23.01.2024. Відповідно закінчився такий строк 23.04.2024, однак звернувшись до суду 14.10.2025 про його поновлення позивач не клопотала, доказів поважності пропуску такого не подала, переконання позивача про дотримання такого строку або відсутність такого є помилковим.

З огляду на викладене, з урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду і підстави поновлення такого строку відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.116, 117, КЗпП України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконними дій щодо ненарахування та невиплата компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при з вільненні відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне Товариство "Українська залізниця", місце знаходження: 03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя