Вирок № 134987396, 19.03.2026, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Кримінальне провадження № 194/105/26

Номер провадження 1-кп/194/95/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського міського суду Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.11.2025 року за №12025041400000539 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернівка Павлоградського району Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, працюючого електрослюсарем на шахті «Героїв Космосу», маючого на утриманні малолітню дитину 2014 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Свірнево Голованівського району Кіровоградської області, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, не працюючої, заміжньої, маючої на утриманні малолітню дитину 2014 року народження, проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 , достовірно знаючи що на території України з 05:30 год. 24.02.2022 року введений воєнний стан, в період часу з 29.06.2024 року по 02.10.2024 року маючи вільний доступ до банківської картки АТ КБ ПриватБанк № НОМЕР_1 оформлену на ім`я померлого рідного батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується актовим записом про смерть №147 від 01.07.2024 року виданою АТ КБ ПриватБанк на підставі кредитного договору №SAMDN22000006833253 розуміючи, що на вказаній банківській картці є грошові кошти та знаючи код доступу до банківської карти, реалізуючи свій прямий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливого мотиву, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, в умовах воєнного стану, здійснили крадіжку грошових коштів шляхом оплати товарів вищевказаною привласненою банківською карткою та зняття грошових коштів на загальну суму 94246,05 гривень.

Таким чином, в період часу з 29.06.2024 року по 02.10.2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,діючи за єдиними злочинним умислом та за попередньою змовою осіб, в умовах воєнного стану, таємно викрали чуже майно, яке належить АТ КБ ПриватБанк, а саме кредитні грошові кошти у загальній сумі 94246,05 гривень, якими розпорядились на власний розсуд, шляхом зняття грошових коштів на банкоматах та розрахунку за товари в закладах на території м. Тернівка, спричинивши АТ КБ ПриватБанк майнового збитку на вказану суму.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні винним себе визнав повністю, та пояснив, що з 29.06.2024 року по 02.10.2024 року ним спільно з його дружиною були зняті кошти з картки його батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на суму 94246,05 грн., з яких ними спільно та добровільно повернуто банку 48960 грн. У вчиненому розкаюється, вартість викраденого не оспорює.

Обвинувачена ОСОБА_4 в судовому засіданні винною себе визнала повністю, та пояснила, що з 29.06.2024 року по 02.10.2024 року нею спільно з її чоловіком були зняті кошти з картки його батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на суму 94246,05 грн., з яких ними спільно та добровільно повернуто банку 48960 грн.. У вчиненому розкаюється, вартість викраденого не оспорює.

Враховуючи пояснення обвинувачених, а також те, що вони не оскаржують кожен окремо фактичні обставини справи, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміють зміст цих обставин, не наполягають на дослідженні інших доказів у справі, розуміють неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості їх позиції, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, суд обмежив їх дослідження допитом обвинувачених, та даних, які характеризують їх особу.

Винність обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в скоєнні інкримінованого їм діяння знайшла своє підтвердження та підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами.

Аналізуючи дослідженні в судовому засіданні докази, суд визнає їх достатніми та допустимими, та приходить до висновку про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в скоєнні кримінального правопорушення.

Даючи юридичну оцінку діям ОСОБА_3 , суд вважає, що він винний у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, та його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, а також особи обвинуваченого, який за місцем мешкання характеризується позитивно, працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря психіатра не перебуває.

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставинами, пом`якшуючими покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , щире каяття та часткове добровільне відшкодування завданого збитку.

Відповідно до вимог ст. 67 КК України, обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлені.

Суд приходить до висновку, що обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєного кримінального правопорушення, не зменшують суспільну небезпеку кримінального правопорушення до рівня, що виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, обставин скоєння кримінального правопорушеннята відношення до скоєного, думки представника потерпілого, суд вважає, що для його виправлення та попередження кримінальних правопорушень йому необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України,але не в максимальній межі, зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, оскільки його виправлення можливе без відбуття покарання, з покладанням обов`язків, передбачених п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України.

Призначене судом покарання обвинуваченому ОСОБА_3 з урахуванням того, що обвинувачений дійсно зрозумів свою поведінку, відверто бажає виправитися, висловлює щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що виразилось у бажанні виправити наслідки вчиненого, в межах санкції статті обвинувачення з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України є законним, справедливим, та воно сприятиме перевихованню винного та попередженню вчинення ним нових правопорушень.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним», а у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Даючи юридичну оцінку діям ОСОБА_4 , суд вважає, що вона винна у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, та її дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, а також особи обвинуваченої, яка за місцем мешкання характеризується позитивно, не працює, заміжня, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судима, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря психіатра не перебуває.

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставинами, пом`якшуючими покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , щире каяття та часткове добровільне відшкодування завданого збитку.

Відповідно до вимог ст. 67 КК України, обставини, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , судом не встановлені.

Суд приходить до висновку, що обставини, які пом`якшують покарання обвинувачену ОСОБА_4 не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєного кримінального правопорушення, не зменшують суспільну небезпеку кримінального правопорушення до рівня, що виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченої ст. 69 КК України.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особи обвинуваченої, обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, обставин скоєння кримінального правопорушеннята відношення до скоєного, думки представника потерпілого, суд вважає, що для її виправлення та попередження кримінальних правопорушень їй необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України,але не в максимальній межі, зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, оскільки її виправлення можливе без відбуття покарання, з покладанням обов`язків, передбачених п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України.

Призначене судом покарання обвинуваченій ОСОБА_4 з урахуванням того, що обвинувачена дійсно зрозуміла свою поведінку, відверто бажає виправитися, висловлює щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що виразилось у бажанні виправити наслідки вчиненого, в межах санкції статті обвинувачення з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України є законним, справедливим, та воно сприятиме перевихованню винної та попередженню вчинення нею нових правопорушень.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним», а у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

У справі заявлений цивільний позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення на користь АТ КБ «ПриватБанк» з обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рахунок відшкодування завданої вчиненням кримінального правопорушення: матеріальної шкоди в сумі 48730,05 грн.

В обґрунтування своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що внаслідок завданих їм дій обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 АТ КБ «ПриватБанк» спричинена шкода у розмірі 48730,05 грн., оскільки останніми були поповнений рахунок під час користування кредитною карткою на сум 48960,00 грн.

Як передбачено ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ст.ст. 128, 129 КПК України цивільний позов особи, якій злочином завдано майнової та/або моральної шкоди, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє повністю або частково чи відмовляє в ньому. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються в порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, не врегульовані КПК України, до них застосовуються норми ЦПК України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Положеннями ч. 1 ст. 124 КПК України установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до положень ст. 91 КПК України доказуванню підлягають вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майновий збиток, заподіяний неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному об`ємі особою, що заподіяла його.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, наданих судам у пунктах 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 (зі змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

У відповідності зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Вирішуючи цивільний позов АТ КБ «ПриватБанк» в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 48730,05грн., судом береться до уваги, що матеріалами кримінального провадження підтверджено зазначену матеріальну шкоду належними та допустимими доказами.

Підсумовуючи, вищезазначене, з урахуванням визнання позовних вимог цивільними відповідачами, суд приходить до висновку, що матеріальна шкода спричинена кримінальним правопорушенням АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 48730,05 грн. підлягає до стягнення у солідарному порядку з обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , потерпілий - цивільний позивач АТ КБ «ПриватБанк», подав до суду клопотання про розгляд позову за його відсутності та просив його задовольнити в повному обсязі, та це не суперечить вимогам ст.ст. 127-128,326 КПК України, 206 ЦПК України, ст. 1166 ЦК України.

Клопотань про застосування щодо обвинувачених запобіжних заходів не заявлено.

Судові витрати не понесені. Речових доказів не має.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбуття покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбуття покарання, якщо вона протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї обов`язки.

На підставі п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням - задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь АТ КБ «ПриватБанк», ЄРПОУ 14360570, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 48730,05 грн.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1