Ухвала суду № 134986204, 18.03.2026, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/115/26

провадження № 1-кп/631/107/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

п р о в і д м о в у в з а т в е р д ж е н н і у г о д и

т а п о в е р н е н н я к р и м і н а л ь н о г о п р о в а д ж е н н я п р о к у р о р у

18 березня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2

потерпілої ОСОБА_3

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_6

розглянувши і перевіривши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця села Камарло Республіки Грузія, громадянина України,

офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого,

який утримує двох неповнолітніх дітей:

сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

та доньку - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 ;

й фактично проживає за адресою;

АДРЕСА_2 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, на підставі обвинувального акту та угоди про визнання винуватості, укладеної сторонами 28 січня 2026 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312,

в с т а н о в и в:

На виконання приписів пункту 3 частини 2 статті 283 та у порядку, передбаченому статтями 291, 293 та частиною 1 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України, до Нововодолазького районного суду Харківської області надійшов складений слідчим та затверджений прокурором, якому на підставі приписів статей 36 і 37 зазначеного кодифікованого процесуального закону України надані відповідні повноваження, обвинувальний акт із доданими до нього документами разом із підписаною між сторонами угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312, щодо вчинення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, що зареєстровані за вхідним № 857/26-вх від 03 лютого 2026 року, із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/115/26 (провадження № 1-кп/631/107/26).

Ухвалою, постановленою Нововодолазьким районним судом Харківської області 04 лютого 2026 року, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання по справі з єдиним унікальним № 631/115/26 (провадження № 1-кп/631/107/26) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312, щодо вчинення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, професійним суддею одноособово у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області за участю сторін та інших учасників судового провадження, передбачених частиною 2 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України.

У підготовче судове засідання всі учасники судового провадження, зокрема й ті, які є сторонами укладеної на стадії досудового розслідування угоди про визнання винуватості, з`явились.

Разом з цим, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, що складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України, про що прямо зазначено у статті 1 кримінального процесуального кодифікованого закону України.

З огляду на зміст глав 27 та 28 розділу ІV Кримінального процесуального кодексу України, судове провадження у першій інстанції складається з підготовчого провадження та судового розгляду кримінального провадження (кримінальної справи).

Отже, підготовче провадження є першим та важливим етапом судового провадження, під час якого суд першої інстанції зобов`язаний перевірити наявні в нього на цьому етапі матеріали кримінального провадження, з`ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, обумовлених частиною 3 статті 314 кримінального процесуального кодифікованого закону України.

Тобто зі змісту пункт 1 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України вбачається, що суд у підготовчому судовому засіданні перш за все суд має з`ясувати, чи є підстави задля прийняття рішення щодо затвердження або відмови у затвердженні угоди та повернення кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468 475 цього кодексу.

Відтак, розв`язуючи вищенаведене нагальне для підготовчого судового засідання у справі на підставі обвинувального акту та угоди про визнання винуватості питання, суд з`ясував таке.

28 січня 2026 року прокурор відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 , якій на підставі статті 36 Кримінального процесуального кодексу України надані повноваження прокурора у цьому кримінальному провадженні, та підозрюваний ОСОБА_7 , у присутності захисника ОСОБА_10 , в приміщенні Харківської обласної прокуратури уклали угоду про визнання винуватості, в якій зазначили, що підозрюваний ОСОБА_7 повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, тобто у тому, що він вчинив порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві особою, яка зобов`язана їх дотримувати, що спричинило загибель людей, внаслідок чого сторони кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312, узгодили йому міру покарання за вчинене у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, із звільненням ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Із зазначеною мірою покарання ОСОБА_7 повністю згоден. Підозрюваному роз`яснено наслідки укладання та затвердження цієї угоди, передбачені частиною 4 статті 394, статтею 424, пунктом 1 частини 4 статті 474 та статтею 476 Кримінального процесуального кодексу України.

Зазначена угода про визнання винуватості, підписана сторонами кримінального провадження 28.01.2026 року, надійшла до суду разом із обвинувальним актом, складеним Старшим слідчим відділу розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості СУ ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_11 та затвердженим того ж дня прокурором у кримінальному провадженні прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 , й відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження передана на розгляд головуючого судді.

Вказана угода про визнання винуватості, після підписання її сторонами кримінального провадження невідкладно 03.02.2026 року надіслана до суду разом із обвинувальним актом, та із зазначених матеріалів вбачається, що до участі у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312, залучена потерпіла.

Втім, вирішуючи питання про можливість затвердження цієї угоди, заслухавши думку прокурора, підозрюваного, його захисника та потерпілої, вивчивши в межах змісту угоди витребувані документи, подані сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування й долучені до матеріалів справи за клопотанням сторони обвинувачення, не здійснюючи оцінку доказів на підтвердження фактичних обставин правопорушення, судом встановлено таке.

Під час підготовчого судового засідання сторони кримінального провадженні запевнили суд у тому, що 28 січня 2026 року уклали угоду про визнання винуватості з дотриманням та в порядку, передбаченому статтями 468, 469 та 472 Кримінального процесуального кодексу України, повністю підтримали її умови та просили затвердити, призначивши узгоджену ними міру покарання за вчинене у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, із звільненням ОСОБА_7 на підставі статті 75 Кримінального кодексу України від відбування покарання з випробуванням.

Зі змісту угоди вбачається, що підозрюваному ОСОБА_7 слідчим за погодженням із прокурором повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, та досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312, встановлено, що усупереч нормам у сфері охорони праці, не маючи відповідної ліцензії та дозволів, ОСОБА_7 27 серпня 2025 року уклав усний трудовий договір із неповнолітнім ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , чим порушив вимоги статті 188 Кодексу законів про працю України, якою забороняється залучати неповнолітніх до робіт з небезпечними умовами праці. Після цього він, діючи як фактичний роботодавець, організував виробничий процес у приміщенні ангарного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ,- залучивши до виконання робіт із виготовлення бетонних щілинних підлог неповнолітнього ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , та не забезпечив їх проведенням інструктажів з охорони праці; засобами індивідуального захисту; допуском до роботи після медичного огляду; технічним наглядом кваліфікованої особи; дотриманням технологічної та електробезпеки при експлуатації обладнання (бетонозмішувача, зварювального апарата, електропроводки).

05 листопада 2025 року близько 07 години 45 хвилин неповнолітній ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , перебуваючи у приміщені ангарного типу за вищевказаною адресою, діючи за усною вказівкою відсутнього на місці в момент виконання робіт ОСОБА_7 , приступили до робіт із перекладання бетонних плит усередині ангару. В процесі виконання неповнолітній ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_13 про те, що у барабані бетонозмішувача не працюють металеві лопаті. Оскільки ОСОБА_7 в цей час на місці проведення робіт не було, останні самостійно вирішили усунути несправність. З цією метою неповнолітній ОСОБА_12 без професійної підготовки з електрозварювання взяв зварювальний апарат, який перебував у ангарі, порушуючи вимоги техніки безпеки, заліз усередину барабану бетонозмішувача задля зварювання лопатей. Після чого, за невстановлених під час досудового розслідування обставин двигун бетонозмішувача самовільно спрацював, унаслідок чого барабан почав обертатися, у той момент, коли неповнолітній ОСОБА_12 перебував усередині, чим травмував неповнолітнього ОСОБА_12 , спричинивши йому численні тілесні ушкодження, несумісні з життям. ОСОБА_13 , почувши крики про допомогу неповнолітнього ОСОБА_12 , вимкнув двигун і витягнув останнього, викликав швидку медичну допомогу, однак неповнолітній ОСОБА_12 помер у кареті швидкої медичної допомоги дорогою до лікарні за адресою: місто Харків, Удянський міст (координати 49.5812, 36.914). Відповідно до висновку в судово-медичної експертизи сукупна травма ОСОБА_12 у вигляді травми тулуба та кінцівок має ознаки тяжких тілесних ушкоджень згідно з підпунктами 4.8., 2.1., 2.1.1.a, 2.1.2., 2.1.3. й,к,л,м,о Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17.01.1995 року, та мають прямий причино-наслідковий зв`язок з настанням смерті потерпілого.

Організаційними причинами нещасного в випадку, який стався 05 листопада 2025 року з неповнолітнім ОСОБА_12 під час виконання ним робіт підвищеної небезпеки є: допуск неповнолітнього ОСОБА_12 до робіт з підвищеною небезпекою без навчання та перевірки знань з охорони праці; незабезпеченість неповнолітнього ОСОБА_12 під час виконання робіт з підвищеною небезпекою засобами індивідуального захисту, передбаченими нормативно-правовими актами; залучення до роботи працівника не за спеціальністю (професією), що виразилось у виконанні робіт з підвищеною небезпекою неповнолітнім ОСОБА_12 , який не мав відповідних дозволів на виконання робіт, не мав відповідної освіти та не пройшов професійну підготовку.

Дії ОСОБА_7 , який на підставі усної домовленості доручив неповнолітньому ОСОБА_12 та ОСОБА_13 виконувати роботи підвищеної небезпеки без відповідних дозволів, підготовки та забезпечення безпечних умов праці, знаходяться у причинному зв`язку з нещасним випадком, який стався з неповнолітнім ОСОБА_12 05 листопада 2025 року. Відповідно до висновку експертів судової інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності роботи, до виконання яких 05 листопада 2025 року був залучений неповнолітній ОСОБА_12 , та за яких настало його травмування, відносяться до робіт з підвищеною небезпекою. Безпечне виконання робіт, за яких 05 листопада 2025 року настав нещасний випадок з неповнолітнім ОСОБА_12 , регламентується Законом України «Про охорону праці», ДНАОП 0.03-8.07-94 «Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», НПОАОП 26.6-1.02-00 «Правил охорони праці для працівників бетонних і залізобетонних заводів». При виконанні робіт, за яких 05 листопада 2025 року настав нещасний випадок з неповнолітнім ОСОБА_12 , були недотримані вимоги статей 11 та 13 Закону України «Про охорону праці», пункту 17 ДНАОП 0.03-8.07-94 «Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», підпунктів 3.31., 10.1.3, 11.8., 8, 11 Додатку № 3 НПАОП 26.6.-1.02-00 «Правил охорони праці для працівників бетонних і залізобетонних заводів». Безпосередньою причиною нещасного випадку є механічний вплив шнеку на тіло постраждалого, а першопричиною - виконання робіт з виготовлення бетонних виробів за системного збою організації служби охорони праці. Умовою реалізації безпосередньої причини і настання нещасного випадку 05 листопада 2025 року з неповнолітнім ОСОБА_12 стали дії ОСОБА_7 . Внаслідок неналежного проведення робіт з підвищеною небезпекою він, грубо порушуючи вимоги чинного законодавства у сфері охорони праці, не передбачив можливість настання суспільно небезпечних наслідків у результаті свого діяння (дії або бездіяльності), хоча міг і зобов`язаний був їх передбачити, що призвело до загибелі неповнолітнього ОСОБА_12 .

Вказаним ОСОБА_7 вчинив порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві особою, яка зобов`язана їх дотримувати, що спричинило загибель людей, тобто кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України.

Підозрюваний ОСОБА_7 у підготовчому судовому засіданні беззастережно підтвердив визнання ним винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, добровільність укладання цієї угоди та можливість її виконання, пояснивши, що дійсно при викладених у ній та обвинувальному акті обставинах вчинив порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві особою, яка зобов`язана їх дотримувати, що спричинило загибель людей неповнолітнього ОСОБА_12 .

Потерпіла ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні теж беззастережно підтвердила добровільність надання нею письмової згоди прокуророві на укладання з ОСОБА_7 угоди про визнання винуватості.

Отже, суд безпосередньо переконався у безсумнівному та добровільному, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони (як-то застосування насильства, примусу, погрози, обіцянок, дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді) визнанням у повному обсязі ОСОБА_7 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленні та правильному розумінні ним при підписанні письмової угоди про визнання винуватості передбачені Кримінальним процесуальним законодавством України наслідки укладання, затвердження та невиконання її умов.

Таким чином, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши ці обставини, встановлені під час підготовчого судового засідання за кримінальним провадження на підставі угоди про визнання винуватості, суд доходить висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, і правильну кваліфікацію його дій, у зв`язку із чим, обвинувачений може бути підданий кримінальному покаранню за вчинене.

Разом з цим, стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод й практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відтак, в силу приписів статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої Високими Договірними Сторонами 04.11.1950 року в Римі та ратифікованої нашою державою 17.07.1997 року відповідним Законом України № 475/97-ВР, яка на підставі змісту статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одночасно із цим Основний Закон нашої Держави у своїй статті 19 обумовлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Втім, загальний порядок судового провадження на підставі угоди визначений статтею 474 Кримінального процесуального кодексу України.

Тобто, перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості на виконання вимог частини 4 зазначеної вище статті суд під час судового засідання повинен з`ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє:

1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;

2) наслідки укладання та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу;

3) характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;

4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Також згідно з частиною 6 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України суд зобов`язаний переконатися у судовому засіданні, що укладання угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

В силу вимог частини 1 статті 475 кримінального процесуального кодифікованого закону України суд, переконавшись, що угода може бути затверджена, ухвалює вирок, яким її затверджує і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Натомість, суд відмовляє в затвердженні угоди як передбачено частиною 7 статті 474 вище вказаного кодифікованого акта, якщо:

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань;

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Перевіряючи укладену угоду на відповідність вимогам чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства України, суд переконався в наступному.

Підписана 28 січня 2026 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним передбачена чинним законодавством та може буди укладена згідно із змістом пункту 2 частини 1 статті 468 Кримінального процесуального кодексу України.

Старший слідчий відділу розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості СУ ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_11 за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 28 січня 2026 року повідомив ОСОБА_7 про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України.

Санкція частини 2 статті 272 Кримінального кодексу України, передбачає покарання за вчинення цього кримінального правопорушення, у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Класифікація кримінальних правопорушень залежно від ступеня їх тяжкості наведена у статті 12 Кримінального кодексу України.

Так, частиною 1 статті 12 Кримінального кодексу України визначено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

При цьому, як обумовлено частиною 2 цієї статті кримінальним проступком є передбачене цим кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

В той же час, згідно з правилами частин 3 6 вищезгаданої статті за ступенем тяжкості злочини поділяються на:

а) нетяжкі злочини - якими є передбачені цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років;

б) тяжкі злочини якими є передбачені цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років;

в) особливо тяжкі злочини якими є передбачені цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин (частина 7 статті 12 Кримінального кодексу України).

Таким чином системно аналізуючи наведені норми права, вчинене ОСОБА_7 діяння, передбачене частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких злочинів.

Також, враховуючи особливості та обставини вчинення інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, встановлено, що у цьому кримінальному провадженні хоча і бере участь потерпіла, яка надала письмову згоду прокуророві на укладання угоди про визнання винуватості.

Тому беручи до уваги характер і тяжкість підозри, це кримінальне провадження є саме таким, в рамках якого може бути укладено угоду про визнання винуватості.

Вивчаючи зміст наданої угоди, суд вбачає, що він повністю відповідає вимогам статті 472 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки в ній зазначено її сторони, формулювання підозри, правова кваліфікація вчиненого, істотні для цього кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним своєї винуватості у інкримінованих йому кримінальних діяннях, узгоджене покарання, згода підозрюваного на його призначення, наслідки укладення, затвердження та невиконання угоди, а також дата укладення та підписи сторін.

Також, суд звертає увагу на те, що у цьому кримінальному провадженні при укладенні угоди про визнання винуватості сторони не досягали домовленостей про обов`язки підозрюваного щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, хоча прокурором враховано ступінь та характер сприяння підозрюваного у проведенні кримінального провадження щодо нього, характер і тяжкість підозри.

Крім того, визнані сторонами кримінального провадження обставини щодо пом`якшення (щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та обтяження покарання підозрюваному (такі відсутні), визначені ними у повній відповідності із приписами статей 66 та 67 Кримінального кодексу України.

Натомість при перевірці домовленості сторін щодо узгодженого ними покарання ОСОБА_7 , суд робить висновок про те, що вони не в певній мірі відповідають межам загальних засад призначення покарання, встановлених статтею 65 кодифікованого закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, хоча сторонами вірно ураховані ступень тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про його особу, обставини, що пом`якшують покарання, відсутність тих, що її обтяжують, однак, визначаючись з основним видом покарання в межах, установлених санкцією частини 2 статті 272 та із застосування приписів статі 75 Кримінального кодексу України, ними проігнороване обов`язкове додаткове покарання, що свідчить про домовленість сторін в цій частині угоди без повного додержання приписів Загальної частини цього кодексу, та без дотримання вимог матеріального закону щодо необхідності та достатності узгодженого покарання виправленню та попередженню вчинення нових злочинів винним.

Так, положеннями пункту 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11 грудня 2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», від яких до сих пір не відійшов Верховний Суд, а тому вони є обов`язковими до застосування судами усіх рівнів під час розгляду справ вказаної категорії, роз`яснено, що сторони угоди (незалежно від її виду) зобов`язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце та сторони дійшли згоди). Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.

Зокрема, як обумовлює ця Постанова Пленуму, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи:

а) положення пунктів 1 - 2 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України, тобто:

1)у межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України,

2)та відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу. Зокрема, у випадку, коли в санкції статті (санкції частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не встановлено мінімальної межі покарання, сторони мають виходити із положень розділу Х Загальної частини Кримінального кодексу України;

б) ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (пункт 3 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України). За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 Кримінального кодексу мають право, використовуючи положення статті 69 Кримінального кодексу України, узгоджувати:

а) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу;

б) або інше основне покарання, більш м`який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу за цей злочин;

в) не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу як обов`язкове, за винятком випадків, встановлених частиною 2 статті 69 Кримінального кодексу України.

Суд також має враховувати що, якщо сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 статті 75 Кримінального кодексу України тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно з частиною 3 статті 75 Кримінального кодексу визначаються виключно судом.

Отже, як вказує Вищий Суд, врахування вищезазначених вимог кримінального закону має бути відображено у змісті угоди, а узгоджена міра покарання повинна мати конкретний вираз.

Між тим, статтею 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною 3 статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Проте, санкцією частини 2 статті 272 Кримінального кодексу України визначені як основний, так і додатковий від покарання, й конструкція цієї норми права викладена таким чином, що додаткове покарання у разі визнання особи винною у вчиненні цього кримінального правопорушення, є обов`язковим, так як передбачає покарання у виді «обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Положеннями частини 4 статті 52 кримінального кодифікованого закону обумовлено, що за одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

При цьому приписом частини 3 вказаної вище статті унормовано, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Одночасно з цим, за змістом частини 1 статті 77 Кримінального кодексу України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України.

Відтак, стала практика Верховного Суду свідчить про те, що суд, констатуючи у вироку про відповідність угоди положенням кримінального закону та призначаючи узгоджене між сторонами покарання, яке суперечить положенням Кримінального кодексу України, зокрема: без призначення додаткового обов`язкового покарання, фактично допускає порушення закону.

Варто зауважити також, що пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами та доповненнями) чітко зазначає, що не призначення обов`язкового додаткового покарання за статтею 69 Кримінального кодексу України може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на частину 1 статті 69 Кримінального кодексу України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Викладене та ретельний аналіз наведеного у своїй сукупності свідчать про те, що сторони, узгоджуючи ОСОБА_7 покарання, не визначились із обов`язковим додатковим покаранням, та не послались на застосування при його узгодженні на частину 1 статті 69 Кримінального кодексу України, що свідчить, про не відповідність покарання, обумовленого угодою про визнання винуватості, укладеної 28 січня 2026 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2025 року під № 12025220000001312, вимогам кримінального закону України.

Відтак, перевіривши угоду на відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України щодо змісту та порядку її укладання й Кримінального кодексу України щодо узгодженої міри покарання, суд встановив наявність підстав, передбачених частиною 7 статті 474 зазначеного кримінального процесуального кодифікованого закону України, щодо визнання умови угоди такими, що не відповідають інтересам суспільства й вимогам чинного законодавства України, що є перешкодою задля її затвердження та призначенню ОСОБА_7 узгодженого сторонами покарання.

Доходячи такого, суд ураховує конкретні за своїм змістовим навантаженням роз`яснення, надані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод», зареєстрованому за вихідним № 223-1679/0/4-12 від 15.11.2012 року, та у Постанові Пленуму цього ж суду № 13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», зокрема, що у випадку «зловживання» сторонами угоди положеннями статті 69 Кримінального кодексу України, тобто у разі узгодження ними покарання, яке за своїм видом та/або розміром не відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного, суд має визнати умови цієї угоди такими, що не відповідають інтересам суспільства, та відмовити в її затвердженні. Аналогічне рішення має прийняти суд у випадку неврахування прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості наявності обставин, що обтяжують покарання, наприклад незнятої або непогашеної судимості у обвинуваченого, що утворює рецидив злочинів, тощо.

Також у підпункті «б» пункту 6 зазначеного листа та підпункті «б» пункту 18 постанови чітко обумовлено, що суд, відмовляючи у затвердженні угоди, повинен:

- повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження;

- призначити судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному прядку, якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження;

- продовжити судовий розгляд в загальному порядку, якщо угоду було укладено під час його здійснення.

Аналізуючи всі обставини, встановлені під час підготовчого провадження, ураховуючи, що сторони узгодили ОСОБА_7 покарання з порушенням правил Загальної частини та без дотримання змісту норми права Особливої частини Кримінального кодексу України (частини 2 статті 272 цього кодексу), що свідчить про не відповідність угоди інтересам суспільства, а, отже, з огляду на зміст пункту 2 частини 7 статті 474 Кримінального процесуального кодексу України у її затвердженні слід відмовити та повернути кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2022 року під № 62022170020000694, прокурору для організації продовження та завершення досудового розслідування у загальний процесуальний порядок та спосіб.

Постановляючи ухвалу, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного та повноважного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року та ратифікованої 17.07.1997 року Законом України № 475/97-ВР; статтями 9, 19 і 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктом 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; статтями 5, 12, 50, 52, 63, 65 67, 75 76, частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) і № 13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод»; Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-1679/0/4-12 від 15.11.2012 «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод», а також статтями 1, 26, 31, 35, 37, 42, 45, частиною 2 статті 110, статтями 131, 132, 134 138, 176 178, 194, 196, 197, 283, 291, 293, 314, частиною 2 статті 369, частиною 3 статті 371, статтею 372, частиною 2 статті 392, 468 475, частиною 5 статті 532 та статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),

у х в а л и в:

Відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України, укладеної 28 січня 2026 року між прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 та підозрюваним ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у присутності захисника ОСОБА_10 , в приміщенні Харківської обласної прокуратури та повернути матеріали цього кримінального провадження процесуальному керівнику прокурору у провадженні - прокурору відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Харківської обласної прокуратури ОСОБА_2 для продовження та завершення досудового розслідування відповідно до вимог чинного законодавства України, визначеного § 3 глави 24 розділу ІІІ Кримінального процесуального кодексу України.

Копію ухвали негайно після її проголошення вручити прокурору, обвинуваченому, його захиснику, а також потерпілій.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати копію ухвали в суді.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її постановлення. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачені частиною 1 статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала, що набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Ухвалу постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1