Рішення № 134986060, 12.03.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/4347/25

Провадження № 2/191/2080/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Окладнікової О.І., за участі секретаря судового засідання Заламай О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

26.08.2025 року до суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №27.01.2025-100001668 від 28.01.2025 року у розмірі 45750,00 грн., а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 28.01.2025 року було укладено Кредитний договір (оферти) №27.01.2025-100001668. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 15000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 28.01.2025 року, строком на 140 днів. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 45750,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості по процентам в розмірі 21000,00 грн., комісії 2250,00 грн., неустойки 7500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», у зв`язку із чим останні звернулися до суду із позовною заявою про стягнення із відповідача на свою користь заборгованості.

Ухвалою суду від 08.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.

07.01.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідач позов не визнає у повному обсязі, вважає заявлені вимоги такими, що не доведені належними та допустимими доказами, та просить суд відмовити у їх задоволенні. У даній справі позивач не надав жодної банківської виписки з рахунка (карткового рахунка), відкритого на ім`я ОСОБА_1 , жодного документа банку-емітента картки, договору банківського обслуговування, довідки банку про належність карткового рахунка саме відповідачу тощо. Наявні у матеріалах електронні документи кредитора (оферта, заявка, інформаційне повідомлення) містять зазначення персональних даних ОСОБА_1 та реквізитів електронного платіжного засобу, який кредитор вважає «належним Позичальнику», але є документами, що формуються самим позивачем у його інформаційній системі та підписуються одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному самим же кредитором. Такі документи не можуть замінювати собою офіційних документів банківської установи, що підтверджують відкриття рахунка на ім`я відповідача та реальне зарахування на нього кредитних коштів. Документ ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (invoice-150-1808-iPay-ua) від 18.08.2025 підтверджує, що зазначена платіжна організація як контрагент позивача здійснила 28.01.2025 операцію з переказу 15 000,00 грн на платіжну картку з конкретним номером із призначенням платежу «Видача за договором кредиту №27.01.2025-100001668». Водночас цей документ не містить відомостей про прізвище, ім`я, по батькові власника картки, його ідентифікаційні дані, не є документом банку-емітента відповідної картки та не підтверджує, що платіжний інструмент справді відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Таким чином, зазначений лист підтверджує лише факт технічного виконання платіжною організацією доручення кредитора щодо переказу коштів на рахунок з конкретними реквізитами, але не доводить належності цього рахунка саме відповідачу та фактичного отримання ним грошових коштів. Що стосується використання системи BankID НБУ, то у матеріалах справи відсутні будь-які офіційні документи Національного банку України або банку-ідентифікатора (журнали подій, довідки, протоколи ідентифікації), які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 проходив процедуру електронної ідентифікації для укладення спірного договору. Надані скріншоти з внутрішнього програмного забезпечення позивача з відображенням персональних даних ідентифікованої особи не дозволяють встановити ані походження цих даних із системи BankID НБУ, ані відсутність внесення змін працівниками кредитора, ані момент та ініціатора формування таких скріншотів. За таких обставин ці документи не можуть вважатися достатнім підтвердженням факту укладення спірного правочину саме відповідачем. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що 28.01.2025 року грошові кошти у сумі 15 000,00 грн були фактично надані саме ОСОБА_1 шляхом їх зарахування на рахунок, який відкрито на його ім`я, а не на будь-який інший рахунок, що використовується кредитором у власних технологічних схемах взаємодії з платіжними сервісами. За відсутності належного доказування факту надання кредиту відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) у розмірі 15000,00 грн.; за відсутності належного доказування факту видачі кредиту відсутні правові підстави для стягнення як основної суми боргу (тіла кредиту), так і договірних процентів за користування кредитом; крім того, з огляду на статус відповідача як військовослужбовця, проценти за користування кредитом та штрафні санкції відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не підлягають нарахуванню та стягненню; умова договору про комісію у розмірі 2 250,00 грн, яка за своїм змістом є платою за надання кредиту при одночасній відсутності будь-яких додаткових та супутніх послуг кредитодавця, є нікчемною відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та усталеної практики Верховного Суду, у зв`язку з чим зазначена сума не підлягає стягненню; вимога про стягнення неустойки (штрафу, пені) у сумі 7 500,00 грн суперечить як п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, так і ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII, а також судовій практиці щодо звільнення позичальників від сплати штрафних санкцій за прострочення виконання кредитних зобов`язань у період дії воєнного стану та особливого періоду. З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення 45750,00 грн заборгованості за кредитним договором є недоведеними, необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству.

19.01.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначили, що позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Листом ТОВ «УПР». Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу iPay. У зв`язку з наведеним, довідка ТОВ «УПР» про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору, підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Таким чином, просили позовні вимоги задовольнити.

У сьогоднішнє судове засідання представник позивача не з`явився, просили проводити розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 28.01.2025 року було укладено Кредитний договір (оферти) №27.01.2025-100001668. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 15000,00 грн.

Згідно з паспортом споживчого кредиту, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 15000,00 грн, зокрема типу кредиту, суму ліміту, строку кредитування, процентної ставки, типу процентної ставки; орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором.

На підтвердження суми заборгованості позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №27.01.2025-100001668 від 28.01.2025 року, яка становить загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в сумі 45750,00 грн.

Крім того, позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18.08.2025 року за вих. №150-1808, зі змісту якого вбачається, що 28.01.2025 11:48:36 на невстановлену картку номер НОМЕР_1 було перераховано суму 15000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позичку частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Враховуючи вищевикладене лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 15-1808 від 18.08.2025 року щодо перерахування коштів не являється належним доказом щодо отримання коштів відповідачем, так як не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Інших належних доказів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, позивачем не надано.

Щодо посилання представника позивача на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому немає первинних банківських документів, суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості подати до суду клопотання про витребування відповідних доказів з банківської установи з метою підтвердження належними і достатніми доказами отримання відповідачем кредитних коштів.

Однак, позивачем не було заявлено клопотання про витребування таких доказів, хоча, відповідно до висновку що викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами товариства та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.

Згідно частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Таким чином, належних і достатніх доказів на підтвердження видачі первісним кредитором відповідачу коштів, зняття таких коштів відповідачем з рахунків, відкриття рахунків на ім`я відповідача (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо) чи інших доказів, які б підтверджували факт отримання коштів відповідачем в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не долучено.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 2, 10, 11, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.І. Окладнікова