Рішення № 134983253, 17.02.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21482/25

Провадження №2/522/3920/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17 лютого 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення нерухомого майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення з-під арешту 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 .

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 . Однак, вона не може оформити свої спадкові права та отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки на спадкове майно накладено арешт. При цьому, виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт, завершено понад 20 років тому, а сам боржник (спадкодавець) помер. Вона, як спадкоємиця, не є боржником у вказаному виконавчому провадженні. Проте наявність арешту прямо порушує її права як спадкоємця.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Шенцевій О.П.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2025 року цивільну справу залишено без руху.

17 лютого 2026 року позивачем подано заяву про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Проти прийняття заочного рішення не заперечувала.

Відповідачі відзив на позов не подали, у судові засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, із заявою про розгляд справи у відсутність до суду не зверталися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно до п.п. 6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали цивільної справи, додані до неї з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12.03.2024 року серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме на

1/5 частину квартири

АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності, яке виникло на підставі розпорядження органу приватизації від 09.10.2003 року N?180577.

26.02.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявою про прийняття спадщини, у зв?язку з чим було заведено спадкову справу N? 696/22025.

Позивач ОСОБА_1 , є рідною сестрою померлого та спадкоємицею за законом, що підтверджується довідкою нотаріуса від 16.07.2025 року.

Проте, позивач не може оформити свої спадкові права та отримати свідоцтво про

право на спадщину, оскільки на спадкове майно накладено арешт, в зв`язку з чим була змушена звернутися до суду з даним позовом.

Так, згідно з архівною довідкою Одеського державного нотаріального архіву від 01.04.2025 року N? 794/048, 27.02.2004 року Першою одеською державною нотаріальною конторою було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 , в тому числі на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 .

Підставою для накладення арешту стала Постанова державного виконавця ВДВС Приморського РУЮ м. Одеси Соловчука Н.I. від 24.02.2004 року (MB-1/10) в межах примусового виконання виконавчого листа N? 4 від 02.11.1998 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_2 .

Листом Приморського ВДВС у м. Одесі від 01.08.2025 року N 122653 повідомлено, що виконавче провадження N?521206 було завершено ще 24.10.2004 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на той час) у зв?язку з неможливістю встановити місце проживання боржника. Матеріали виконавчого провадження були знищені у зв?язку із закінченням терміну їх зберігання.

Таким чином, виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт,

завершено понад 20 років тому, а сам боржник (спадкодавець) помер.

Наразі, встановлено наявність арешту, який не було скасовано виконавцем після завершення виконавчого провадження, що перешкоджає позивачу реалізувати її права.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з положеннями статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ і майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України, передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Накладений арешт є саме такою перешкодою.

Відповідно до правової позиції ВСУ у справі N? 6-164 цс 12 (постанова від 23.01.2013), відповідно до якої у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

ВССУ підсумував, що спадкові права є майновим об?єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку (ухвала від 13.12.2017 у справі N? 589/4268/16-ц).

Відповідно статті 41 Конституції України передбачено непорушність права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканості, а в водночас і в недоторканості самого майна власності. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід?ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об?єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами. Отже, накладення арешту на об?єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Відповідно п.2. статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

Системний аналіз зазначених положень законів дає підстави для висновку, що безпосереднє зняття арешту з майна здійснюється за судовим рішення щодо припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до ч.1 ст.19 ЦК можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Продовження арешту майна, призводить до порушення прав і законних інтересів власника майна, що суперечить положенням ст. 41 Конституції України.

У справі Європейський суд з прав людини "Белеш та інші проти Чеської Республіки" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов?язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі смерті боржника, виконавче провадження підлягає закінченню. Оскільки боржник ОСОБА_3 помер, підстави для подальшого існування обтяження у вигляді арешту відсутні.

Продовження існування арешту на майні, яке належить до складу спадщини, порушуватиме права спадкоємця на вільне володіння, користування та розпорядження цим майном, що суперечить ст. 321 ЦК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, арешт належного позивачу нерухомого майна порушує міжнародний принци «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власністю після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Частиною 3статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Частина 2 статті 43 ЦПК встановлює, що учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріли виконавчих проваджень завершені та знищені, в нотаріальному архіві відомості про скасування арешту відсутні, а також враховуючи неможливість для позивача в інший спосіб скасувати арешти та захистити своє порушене право власності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття арештів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 15, 16 ЦК України та ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280-283, 354, 355 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення нерухомого майна з-під арешту - задовольнити.

Звільнити з-під арешту 1/5 (одну п?яту) частину квартири АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.02.2004 року, винесеної державним виконавцем ВДВС Приморського районного управління юстиції Соловчуком Назаром Iвановичем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 16.03.2026 року.

Суддя