Рішення № 134983045, 17.03.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2973/24

Провадження №2/522/3480/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного багатопрофільного підприємства "Урожай", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонду державного майна України, ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування реєстраційної дії щодо зняття з місця проживання та визнання чинним договору найму житла та за зустрічним позовом Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні, -

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Державного багатопрофільного підприємства "Урожай", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд державного майна України про визнання незаконною та скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання та визнання чинним договору найму житла.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 листопада 2020 р. позивачу був виданий ордер на право заняття квартири АДРЕСА_1 та укладений з ним договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду та вказує, що надані відповідачем документи не можуть бути підставою для внесення змін до реєстру територіальної громади щодо скасування реєстрації його місця проживання. Позивач вказує, що припинення трудових відносин з ДБП «Урожай» не тягне за собою розірвання договору найму, оскільки надана йому квартира не є службовим житлом.

29 лютого 2024 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

18 квітня 2024 року представником Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні, в якій просив виселити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору, квартира ж за адресою: АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_1 для проживання як співробітнику Державного багатопрофільного підприємства "Урожай". Позивач за зустрічним позовом вказує, що службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який видав житло, її пов`язують трудові відносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. На підставі п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 р. № 265 було знято ОСОБА_1 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

05 лютого 2025 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Скляровою Л.Ю. подано до суду заяву про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_3 в частині позовних вимог до відповідача Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, про визнання незаконною та скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2025 року: заяву представника позивача ОСОБА_1 адвокатом Скляровою Л.Ю. про залишення частини позовних вимог без розгляду задоволено; позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування реєстраційної дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття ОСОБА_1 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 шляхом внесення змін до реєстру територіальної громади на підставі наданих Державним багатопрофільним підприємством «Урожай» 30 жовтня 2023 року - залишено без розгляду; виключено Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради зі складу відповідачів по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Державного багатопрофільного підприємства "Урожай", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд державного майна України про визнання чинним договору найму житла.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2025 року прийнято зустрічну позовну заяву Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до Державного багатопрофільного підприємства "Урожай", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд державного майна України про визнання чинним договору найму житла та об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2025 року залучено до участі за позовом ОСОБА_1 до Державного багатопрофільного підприємства "Урожай", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд державного майна України про визнання чинним договору найму житла та за зустрічним позовом Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні - ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні відповідача Державного багатопрофільного підприємства «Урожай».

У судових засіданнях представник ОСОБА_1 позов підтримала в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом та представник позивача за зустрічним позовом у судових засіданнях просила задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом, підтримала їх в повному обсязі, позовні вимоги за первісним позовом не визнала, просила відмовити в їх задоволенні.

Представник Фонду державного майна України не визнав позовні вимоги за первісним позовом, заперечував проти їх задоволення та надав суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Суд, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши позицію представників сторін, інших учасників справи вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а зустрічний позов Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" є обґрунтованим, доведеним та таким що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 14.08.2020 р. № 1350 призначено виконувачем обов`язків директора багатопрофільного підприємства «Урожай» (код за ЄДРПОУ: 13908422) Білокура Григорія Анатолійовича.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Ст. 121 Житлового кодексу України визначено, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації.

З протоколу загальних зборів колективу працівників ДБП «Урожай» від 04.11.2020 вбачається, що на порядку денному розглядались заяви працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про виділення службового житла та вирішено виділити працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 житло в службовому будинку ДБП «Урожай» за адресою АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного рішення загальних зборів працівників ДБП «Урожай» ОСОБА_1 був виданий ордер № 002 від 06.11.2020 р. на право заняття житлової площі квартири АДРЕСА_1 .

На підставі ордеру № 002 від 06.11.2020 р. між ДБП «Урожай» (наймодавцем) та ОСОБА_1 (наймачем) був укладений Договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, за яким ОСОБА_1 було передано у користування квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд не погоджується з доводами представника позивача за первісним позовом, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 не є службовим житлом.

Як вбачається із змісту протоколу від 04 листопада 2020 р. на порядку денному було питання про розгляд заяви ОСОБА_1 про виділення йому службового житла. Отже, ОСОБА_1 був обізнаний, що йому виділяється службове житло.

Також судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від

13 листопада 2020 року по цивільній справі № 522/21821/19, яке набрало законної сили, задоволено позовні вимоги ДБП «Урожай» до ОСОБА_5 про визнання таким, що втратив право на проживання в службовій квартирі, виселення та зобов`язання знятись із реєстраційного обліку. Вказаним судовим рішенням встановлена обставина, що квартира АДРЕСА_1 , та знаходиться на балансі ДБП «Урожай», є службовим житлом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада

2020 року по цивільній справі № 522/21821/19 набрало законної сили, то встановлена в цій справі обставина, а саме, що квартира АДРЕСА_1 є службовим житлом, є такою, що не підлягає доказуванню.

Наказом Фонду державного майна України від 23.06.2021 р. № 1078 звільнено ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" з дати видання цього наказу. Дана обставина не заперечується позивачем за первісним позовом.

Згідно зі ст. 124 Житлового кодексу України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

У постанові Верховного Суду від 09.07.2025 р. по справі № 463/14026/21 викладено висновок, що особливість права користування службовим житлом на підставі ордера полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення відповідно до статті 124 ЖК України.

Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин (така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18).

Згідно з даними інформаційної довідки від 26.02.2024 № 367349293 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно трьох поверховий житловий будинок загальною площею 1484,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 належить Державному багатопрофільному підприємству "Урожай" на праві повного господарського відання.

За ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

П. 7 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 р.

№ 1871-IX визначено, що орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади у зв`язку з припиненням підстав на право користування житлом (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житла, закінчення/припинення навчання в закладі освіти), відчуження житла та інших визначених законодавством документів.

Підпунктом 7 пункту 22 Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 визначено, що зміни до реєстру територіальної громади орган реєстрації вносить на підставі припинення підстав на право користування житлом (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житла, закінчення/припинення навчання в закладі освіти). відчуження житла та інших визначених законодавством документів.

Отже, п. 7 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та

п.п. 7 п. 22 Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад передбачає невичерпний перелік документів, на підставі яких може бути внесено зміни до реєстру територіальної громади шляхом вчинення органом реєстрації реєстраційних дій зняття з зареєстрованого (задекларованого) місця проживання особи.

Судом встановлено, що Державне багатопрофільне підприємство "Урожай" звернулося до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради листом від 26.10.2023 р. № 87/10/23. У вказаному листі ДБП «Урожай» повідомило, що за ним на праві господарського відання зареєстровано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 . Всі квартири в даному будинку є службовими та надавались ДБП «Урожай» у тимчасове користування працівникам підприємства на підставі ордерів та договорів найму житла, які у свою чергу втратили чинність, у зв`язку з припиненням трудових відносин з підприємством. Вказаним листом ДБП «Урожай» повідомило, що у підприємства відсутні трудові відносини з ОСОБА_1 та просило зняти його з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Згідно з п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 р. № 265, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

Враховуючи положення ст. 124 Житлового кодексу України, ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України, п. 7 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 р. № 1871-IX, п. п. 7 п. 22 Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022, п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 р. № 265, а також право ДБП «Урожай» на власний розсуд реалізувати права господарського відання щодо житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_3 , суд приходить до висновку, що реєстраційні дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 шляхом внесення змін до реєстру територіальної громади 30 жовтня 2023 р. є законними.

За таких підстав, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" про визнання незаконною та скасування реєстраційної дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 шляхом внесення змін до реєстру територіальної громади 30 жовтня 2023 року.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі договору найма житла в будинках державного і комунального житлового фонду, укладеного з Державним багатопрофільним підприємством "Урожай" 06 листопада 2020 р., суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy vs. Ukraine», заява N 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Судом досліджено наступні акти на обстеження факту непроживання особи за адресою: АДРЕСА_2 , підписані Головою та членами комісії ДБП «Урожай»: акти від 21.02.2022 р, від 24.11.2022 р., від 15.02.2023 р., від 01.06.2023 р., від 18.03.2024 р., від 25.03.2024 р., від 06.05.2024 р., від 10.06.2024 р., від 24.06.2024 р., від 07.10.2024 р., від 28.10.2024 р., які були складені за наслідками проведення інвентаризацій відповідно до наказів ДБП «Урожай» від 01.02.2022 № 01-03/ОС, від 10.04.2023 р. № 02/3-ОС, від 11.03.2024 № 01/01/ОС. З вказаних актів вбачається, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї не проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

Положеннями ст. 71 Житлового кодексу України визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до положень ст. 107 Житлового кодексу України у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Оскільки ОСОБА_1 не проживає більше трьох років у квартирі за АДРЕСА_2 , то він втратив право користування вказаною квартирою на підставі положень ст. ст. 71, 107, 123 Житлового кодексу України.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки не продовжує працювати у ДБП «Урожай», тривалий час в спірному житлі не проживає.

П. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.1985 р. (із змінами та доповненнями) вказано, що наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити?в?позові?про?захист?порушеного?права?(вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). П. 11 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 р. передбачено, що відповідно до ст.107 ЖК наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.

Судом також встановлено, що реєстраційні дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 шляхом внесення змін до реєстру територіальної громади 30 жовтня 2023 р. є законними.

З урахуванням положень ст. ст. 71, 107, 124 Житлового кодексу України, положень

п. 10, п. 11 Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 р., суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" про визнання за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі договору найма житла в будинках державного і комунального житлового фонду, укладеного з Державним багатопрофільним підприємством "Урожай" 06 листопада 2020 р.

Щодо зустрічного позову суд дійшов до наступних висновків.

За загальним правилом статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що згідно даних інформаційної довідки від 26.02.2024

№ 367349293 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно трьох поверховий житловий будинок загальною площею 1484,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 належить Державному багатопрофільному підприємству "Урожай" на праві повного господарського відання.

Наказом Фонду державного майна України від 14.08.2020 р. № 1350 призначено виконувачем обов`язків директора багатопрофільного підприємства «Урожай» (код за ЄДРПОУ: 13908422) ОСОБА_1 .

Рішенням загальних зборів колективу працівників ДБП «Урожай», оформленого протоколом від 04 листопада 2020 р. , вирішено виділити працівнику ОСОБА_1 житло у службовому будинку ДБП «Урожай» за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного рішення загальних зборів працівників ДБП «Урожай» ОСОБА_1 був виданий ордер № 002 від 06.11.2020 р. на право заняття житлової площі квартири АДРЕСА_1 .

Наказом Фонду державного майна України від 23.06.2021 р. № 1078 звільнено ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" з дати видання цього наказу.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини щодо тлумачення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, права на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Подібні положення закріплені також в національному законодавстві.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житловий кодекс України).

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним жиле приміщення.

Проживання у службовому житлі після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

Водночас, стаття 125 ЖК України передбачає випадки коли особу не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, це стосується: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Судом установлено, що спірне житло було надано ОСОБА_1 , як працівнику Державного багатопрофільного підприємства "Урожай".

23.06.2021 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади виконувача обов`язків директора Державного багатопрофільного підприємства "Урожай".

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Так, з матеріалів справи судом не встановлено підстав, визначених статтею 125 ЖК України, які б унеможливили виселення ОСОБА_1 зі спірного службового житла без надання іншого житлового приміщення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

Положення статей 124, 125 ЖК України визначають, що припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко визначених випадків, має наслідком втрату особою, яка припинила трудові відносини, права користування службовим приміщенням та є підставою для виселення із службового житла без надання іншого жилого приміщення разом з особами, які з нею проживають. Тобто, формулювання вказаних приписів закону є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій службове житло надане у тимчасове користування на час виконання трудових обов`язків.

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники, що перебувають з ним у трудових відносинах і за характером роботи потребують надання такого житла.

Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем передбачене законом і переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Зазначений правовий висновок підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року по справі № 653/1096/16-ц.

ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71).

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Судом встановлено, що наказом Державного багатопрофільного підприємства "Урожай" від 09.04.2024 р. № 09-ОС виділено юристу ДБП «Урожай» Глиняній Галині Вікторівні та членам її родини житло в службовому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 та видано юристу ДБП «Урожай» ОСОБА_2 ордер № 0007 від 09 квітня 2024 р. на право заняття житлової площі у вказаній квартирі.

Однак, як з`ясовано судом ОСОБА_2 та члени її сім`ї не можуть вселитися у надану їм квартиру, оскільки ОСОБА_1 відмовляється добровільно віддати ключі від квартири, яка була надана йому у тимчасове користування Державним багатопрофільним підприємство «Урожай», не забирає свої особисті речі, які залишились у квартирі, чим чинить перешкоди ДБП «Урожай» та ОСОБА_2 у користуванні квартирою.

Враховуючи, що право ОСОБА_1 на зайняття житлового приміщення припинене після припинення трудових відносин з позивачем в силу положень чинного законодавства, беручи до уваги, що ДБП «Урожай» потребує житло для забезпечення потреб інших своїх працівників, залишення колишнього працівника (його особистих речей) у спірній позбавляє можливості отримання такого житла іншими працівниками, які мають на це легітимне право, що є недопустимим.

Крім того, слід зауважити, що ОСОБА_1 , припиняючи трудові відносини з роботодавцем, мав передбачити наслідки у вигляді припинення права користування житлом та виселення його із квартири.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд, дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про недоведеність позовних вимог первсіного позову та обґрунтованість вимог за зустрічним позовом та необхідності їх задоволення, шляхом виселення ОСОБА_1 із службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19,27, 64, 76, 81, 82,95, 141,247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного багатопрофільного підприємства «Урожай», треті особи: Фонд державного майна України, ОСОБА_2 , про визнання незаконною та скасування реєстраційної дії щодо зняття з реєстрації місця проживання та визнання права користування квартирою - залишити без задоволення.

Зустрічний позов Державного багатопрофільного підприємства «Урожай» до ОСОБА_1 про виселення із службової квартири без надання іншого житлового приміщення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зі службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя: