Рішення № 134982501, 17.03.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/390/26

2/583/542/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючої судді Семенової О.С.,

з участю секретаря

судового засідання Гайдейчук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін в залі судових засідань № 1 в м. Охтирка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» через свого представника, адвоката Усенка М.І., 27 січня 2026 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року в сумі 16400,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 14 квітня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 2272602, за умовами якого вона отримала грошові кошти в сумі 5000,00 грн на умовах, визначених договором, та сплатою відсотків за користування кредитом. Однак відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, в зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 16400,00 грн, з них: 5000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 11400,00 грн заборгованість за процентами. 21 квітня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-21042021, за умовами якого ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідачки за кредитним договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року, що і стало підставою для звернення до суду.

24 лютого 2026 року від представника відповідачки, адвоката Яценка А.О., надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнаються частково, в частині стягнення суми за договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року в розмірі 5000 грн. за тілом кредиту та судового збору в сумі 2662,4 грн. В іншій частині позовні вимоги не визнаються, оскільки вони є безпідставними і такими, що не відповідають нормативно-правовим актам.

Вважає, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами, що відповідачка уклала кредитний договір, так як в ньому відсутній її підпис, в тому числі шляхом накладення електронного цифрового підпису. До позову не додано докази на підтвердження факту підписання договору за допомогою електронного підпису, а саме протокол електронних підписів одноразового ідентифікатора.

Також позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів: 1. На підтвердження укладення Відповідачкою кредитних договорів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна»; на підтвердження отримання від первісного кредитора Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» кредитних коштів, тобто перерахунку відповідачці будь- якої суми коштів в рахунок отримання кредиту; обгрунтування нарахованих відсотків за кредитом та їх розрахунок; повідомлення відповідача про відступлення права вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Детальне обгрунтування відсутності доказів на підтвердження позовних вимог та відсутності правових підстав для стягнення боргу.

Сам по собі кредитний договір, навіть підписаний сторонами, не є доказом надання кредитних коштів. Таким доказом згідно вимог законодавства є виписка з рахунку про перерахування грошових коштів. Доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідачки, підтвердження отримання нею кредитних коштів відповідно до укладеного договору позивачем не надано.

Позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження переведення первісним кредитором на рахунок відповідаки грошових коштів у відповідних сумі за кредитним договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року, а отже відповідачка не повинна повертати кошти, які вона можливо не отримувала. Це ствердження узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, «відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк чи інша фінорганізація має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором».

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з п. 57 розд. IV Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі Положення № 75) виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписку по рахунку на підтвердження факту перерахунку первісним кредитором коштів по договору позики позивачем до суду не надано, отже, не доведено факт отримання відповідачем грошових коштів за вказаними договорами у відповідних сумах, а отже підстави для повернення позики відсутні. Позивачем не надано детального розрахунку процентів, а саме як дані проценти були нараховані, розмір застосованої процентної ставки та підставу для їх нарахування (відповідний пункт договору), що унеможливлює перевірку правильності та обгрунтованості нарахованої позивачем суми за відсотками. Доданий позивачем до позовної заяви розрахунок не є належним доказом, так як не містять вказані дані. Договір відступлення прав вимоги від 21.04.2021 року та витяг з реєстру боржників, які є похідними від кредитного договору, не є безумовними доказами підтвердження достовірності розміру заборгованості. Наданий розрахунок, сам по собі не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості та її розмір за договором, оскільки розрахунок є виключно внутрішнім документом банку, підготовленим його працівниками, та відображає односторонню арифметичну калькуляцію Позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.

Позивачем неправомірно нараховано і стягується заборгованість за відсотками, оскільки відсотки нараховані поза межами строку кредитування, визначеного договором, безпідставні. Згідно умов п. 1.4 договору №2272602 від 14.04.2020, паспорту споживчого кредиту та реєстру боржників до договору відступлення права вимоги від 21.04.2021 року визначено строк кредитування який складає 30 днів, тобто до 14.05.2020 року - як повного виконання Позичальником зобов`язань. Із визначеного можливо встановити що нарахування відсотків за договором відбулося поза межами цих дат є незаконним. А продовжений строк кредитного договору не був ініційований Споживачем - Відповідачем по справі що не доводиться належними доказами. У Постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 № 202/4494/16-ц (14- 318цс18), 28.03.2018 № 444/9519/12 (14-10 цс 18), 04.07.2018 № 310/11534/13-ц (14- 154цс18) Постанова КГС ВС №5017/1987/2012 сформовано відповідні правові висновки по даному питанню. «Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Таким чином, правові підстави для стягнення заборгованості по відсотках в сумі 11400 грн. відсутні. Також просить відмовити у стягнення витрат на правову допомогу в повному обсязі /а.с. 104-107/.

02 березня 2026 року від представника позивача адвоката Усенка М.І. надійшли додаткові пояснення на відзив по справі, якими позовні вимоги підтримують в повному обсязі з мотивів, викладених в них /а.с. 116-122/.

04 березня 2026 року від представника відповідачки адвоката Яценка А.О. надійшли заперечення на письмові пояснення на відзив, в яких позовні вимоги не визнали в повному обсязі з мотивів, викладених в ньому /а.с. 129-130/.

Представник позивача в судове засідання не прибув, 03 березня 2026 року подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, з мотивів викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях на відзив, не заперечує проти заочного розгляду справи /а.с. 127/.

Відповідачка та її представник, адвокат Яценко А.О., в судове засідання не прибули, представник 17 березня 2026 року подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі з урахуванням викладеної позиції сторони відповідача у відзиві на позовну заяву та запереченні на пояснення на відзив /а.с. 138/.

Згідно із ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 14 квітня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 2272602 про надання споживчого кредиту, за умовами якого товариство надає споживачу кредит в розмірі 5000,00 грн строком на 30 днів (п. 1.4 договору), а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором /а.с. 32-37/.

У пункті 1.5.1 договору сторони погодили фіксовану знижену процентна ставка 1,43% в день від суми кредиту, яка застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у п. 1.4 цього договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

Відповідно до п. 1.5.2 договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день від суми кредиту, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови для застосування зниженої процентної ставки, та у межах нового строку кредиту, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п.п. 4.1-4.6 цього договору.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем в особистому кабінет.

Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) на користь споживача (пункт 2.4 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом в межах строку надання кредиту, визначеного у п. 1.4 договору, та в межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до Розділу 4 цього договору, за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Відповідно до підпунктів 4.2-4.3 договору споживач у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом. Пропозиція (оферта) споживача про продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 год. з моменту вчинення вказаних дій споживачем.

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. ОСОБА_1 договір підписаний 14 квітня 2020 року о 19:55:58 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М829423, що підтверджується також довідкою про ідентифікацію /а.с. 42/.

Також ОСОБА_1 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором М829423 додаток №1 до договору Графік платежів та Паспорт споживчого кредиту, в якому їй була надана інформація про умови кредитування /а.с. 38-41/.

14 квітня 2020 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» виконало свої зобов`язання за договором та перераховано на картку № НОМЕР_2 , номер якої надано йому позичальницею та вказано в кредитному договорі, кредитні кошти в сумі 5000,00 грн /а.с. 43/, що також підтверджується довідкою з вказаного карткового рахунку відповідачки, який відкрито в АТ КБ «Приватбанк» /а.с. 136/.

21 квітня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Кредитор) та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (Новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-21042021, за яким ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» права грошової вимоги, зокрема, за договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1 , у розмірі 16400,00 грн, що підтверджується витягом з реєстру боржників /а.с. 61-73/.

Згідно з вимогами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В ч. 1 ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.1049Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст. 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.5Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

За приписами ч. 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

В ч.ч. 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з вимогами ч. 8 ст.11Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.

Згідно з вимогами ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

З наведеного вбачається, що кредитний договір було укладено з відповідачем у спосіб подання згоди відповідача на надання йому відповідної суми грошових коштів. Вказані дії сторін не суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо способу укладання договору, а, відтак, породжували відповідні договірні зобов`язання для сторін по справі.

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем грошових коштів.

Відповідачем зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитів та позики виконані не були.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ч. 1 ст.513ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

В ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок про те, що тлумачення статті 516, частини другої статті517ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61 - 10389св21 від 23.02.2022, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039 св21 від 19.01.2022, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14.07.2021.

12 січня 2026 року позивачем направлено відповідачці досудову вимогу, в якій повідомлено про укладання з ТОВ «Авентус Україна» договору відступлення права вимоги № ККАУ-21042021 від 21 квітня 2021 року, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 2193053 від 25 березня 2020 року перейшло до позивача. Крім цього відповідачці повідомлено про суму заборгованості та рахунок на її погашення /а.с. 74/.

Оскільки, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на підставі договору відступлення прав вимоги набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 2272602 від 14 квітня 2020 року, тому у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та позики у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

Доказів про визнання договору відступлення прав вимоги чи погашення відповідачем боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року в розмірі 16400,00 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 5000,00 грн, сума заборгованості за відсоткам 11400,00 грн /а.с. 45-59/.

Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за кредитним договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року в сумі 11400,00 грн, виходячи з такого.

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Беручи до уваги заперечення сторони відповідача щодо строку дії договору та нарахованих відсотків за користування кредитом, судом встановлено, що відповідачка з моменту укладання договору сплачувала комісію за його користування кожного місяця, тобто своїми діями вона здійснила пролонгацію вказаного договору відповідно до його умов, в останнє нею було сплачено відсотки 25 вересня 2020 року в сумі 3325,00 грн, тобто кредитний договір був пролонгований з 26 вересня 2020 року на строк 30 днів до 25 жовтня 2020 року.

Згідно з практикою Верховного Суду часткова сплата боржником заборгованості свідчить про визнання боргу і його складових. Зокрема, у постанові Верховного Суду по справі №916/2403/18 від 10.09.2019 року встановлено, що до дій, Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.03.2026 11 що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17.

При цьому, суд вважає неспроможними доводи сторони відповідача про несправедливість умов укладеного договору в частині розміру відсотків за користування кредитними коштами, оскільки відповідачка із вимогами про визнання умов договору недійсним у частині визначення розміру процентів у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» не зверталася, а відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що зміст зобов`язання в наведеному договорі викладено досить зрозуміло, що дає підстави дійти висновку про те, що волевиявлення сторін договору зводилося до отримання коштів, які позичальниця зобов`язана повернути позикодавцю.

Відповідачка ознайомилася з наданою у договорі інформацією, що засвідчила електронним підписом, вибрала та погодилася з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклала кредитний договір. Тобто, таким чином висловила своє волевиявлення щодо укладення кредитного договору за конкретних умов, з розміром процентів за користування кредитними коштами.

Проценти, передбачені умовами кредитного договору, які просить стягнути позивач на свою користь, за своєю суттю є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Заперечення сторони відповідача щодо отримання кредитних коштів, спростовані довідкою АТ КБ «ПриватБанк».

Станом на 25 жовтня 2020 року загальна заборгованість відповідачки складала 7850,00 грн, яка складається із основного боргу 5000,00 грн та 2850,00 грн за процентами, яка була нарахована первісним кредитором в межах дії пролонгованого договору, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Оскільки термін дії договору був в останнє пролонгований до 25 жовтня 2020 року, первісний кредитор мав право нараховувати відсотки саме до вказаної дати, в межах дії договору.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами по справі, витікають з договірних відносин, які є обов`язковими для виконання сторонами в повному обсязі, а тому з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача сума заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2272602 від 14 квітня 2020 року в розмірі 7850,00 грн, яка нарахована в межах дії договору.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, суд враховує таке.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, зокрема у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копію договору про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням «Апологет», копію акту наданих послуг № 1066 від 12 січня 2026 року, детальний опис наданих послуг, рахунок на оплату в сумі 8000,00 грн, копію ордеру, ордер, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб /а.с. 79-82/.

Із документів слідує, що загальна вартість наданих Адвокатським бюро послуг зі складання та направлення позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 становить 8000,00 грн.

Сторона відповідача у відзиві на позовну заяву повністю заперечувала щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами /ч. 5 ст. 137 ЦПК України/.

Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката, суд виходить з такого.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, заперечення сторони відповідача, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, відповідно до ст. 19 ЦПК України відноситься до малозначних справ, які розглядаються у спрощеному позовному провадженні, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 8000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3500,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачки.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн. /а.с. 10/.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог (47.87%).

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 1387.91 грн.

Керуючись: ст. ст. 207, 517, 526, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», заборгованість за кредитним договором № 2272602 від 14 квітня 2020 року у розмірі 7850,00 грн /сім тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок/, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1387.91 /одну тисячу триста вісімдесят сім гривень 91 копійку/ та на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн /три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок/.

Відмовити в задоволенні іншої частини позову.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», /юридична адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, 4-й поверх, м. Львів, 79029, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 .

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області О.С. Семенова