Рішення № 134981614, 18.03.2026, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/6727/25

Провадження № 2/946/1394/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 березня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді: Бальжик О.І.

за участю секретаря: Дойчевої М.Ф.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ізмаїл позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (далі ТОВ «ФК «Профіт Капітал») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 89 498 гривень 09 копійок, судового збору в сумі 3 028 гривень та витрат на правничу допомогу в сумі 7 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.07.2019 року між відповідачкою та первісним кредитором Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (надалі ПАТ «Ідея Банк») укладено Договір № Z62.26344.005453100. Згідно п. 1.3 Договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти розмірі 15% річних від залишкової суми кредиту. Також, відповідно до п. 1.5 Договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до графіку платежів. Банк на виконання умов Договору надав позичальниці грошові кошти у сумі 42 254 гривні строком до 08.07.2022 року, а позичальниця відповідно зобов`язалася повернути його разом іншим платежами згідно з умовами цього Договору. Згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка склала 101,96% (п. 4 додатку №1 до Договору кредиту). 19.12.2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмежено відповідальністю «Оптіма факторинг» (далі ТОВ «Оптіма факторинг» / Фактор) укладено договір факторингу № 19/12-2023. Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «Оптіма факторинг», а ТОВ «Оптіма факторинг» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу. 22.12.2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладений Договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передав (відступив), а ТОВ «ФК «Профіт Капітал»» прийняв права вимоги до за Кредитним договором №Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року, що підлягає стягненню з позичальниці станом на 19.12.2023 року, відповідно до розрахунку заборгованості становить 89 498 гривень 09 копійок, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 36 529 гривень 84 копійки; заборгованість за нарахованими процентами 16 319 гривень 75 копійок; заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту 36 648 гривень 50 копійок. Відтак, позивач умови договору виконав у повному обсязі, проте відповідачка платежі належним чином не здійснювала, у зв`язку з чим, станом на 19.12.2023 року за нею виникла заборгованість у вищезазначеній сумі, яка до теперішнього часу не погашена.

Ухвалою судді від 13.10.2025 року справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні відповідно до ст.274 ЦПК України (а.с.58).

Сторони, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача звернувся із заявою про підтримання позову та розгляд справи у його відсутність.

Відповідачка надала заяву, за змістом якої позов визнала та просила розглянути справу у її відсутність. Додатково просила дослідити правомірність нарахування заборгованості у розмірі 36 648 гривень 50 копійок по оплаті послуг за обслуговування кредиту, а також розстрочити виконання рішення у зв`язку зі складним матеріальним становищем, оскільки вона є пенсіонеркою та отримує мінімальну пенсію.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд, на підставі фактів, встановлених у судовому засіданні, дійшов такого висновку.

За змістом положень частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні встановлено, що 08.07.2019 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено Договір кредиту та страхування №Z62.26344.005453100 (а.с5).

Згідно з пунктом 1.3. Договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти розмірі 15% річних від залишкової суми кредиту.

Також, відповідно до пункту 1.5. Договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до графіку платежів.

Банк на виконання умов Договору надав позичальниці грошові кошти у сумі 42 254 гривні строком до 08.07.2022 року, а позичальниця відповідно зобов`язалася повернути його разом іншим платежами згідно з умовами цього Договору (а.с.9).

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка склала 101,96% (п.4 додатку №1 до Договору кредиту № Z62.26344.005453100).

19.12.2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмежено відповідальністю «Оптіма факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023 (а.с.17-23).

Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «Оптіма факторинг», а ТОВ «Оптіма факторинг» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу.

22.12.2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладений Договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передав (відступив), а ТОВ «ФК «Профіт Капітал»» прийняв права вимоги до за Кредитним договором №Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року (а.с.29-33).

За таких обставин, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» починаючи з 22.12.2023 року відповідно до договору факторингу №22/12-2023 перейшло право за Договором №Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року, що укладено між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Частина 1 статті 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно розрахунку заборгованості за договором № Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Профіт Капітал» станом на 19.12.2023 складає 89 498 гривень 09 копійок, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 36 529 гривень 84 копійки; заборгованість за нарахованими процентами 16 319 гривень 75 копійок; заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту 36 648 гривень 50 копійок.

Відтак, всупереч умовам договору відповідачка не здійснювала своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту, процентам та іншим платежам, чим суттєво порушила взятті на себе договірні зобов`язання.

Зі змісту позову та заяви відповідачки, наданих в ході судового розгляду, слідує, що сторонами визнається обставина укладення Кредитного договору № Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 та отримання останньою кредиту за цим договором. Щодо суми нарахованих відсотків відповідачка також не заперечувала.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Частина 1 статті 82 ЦПК України встановлює, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про повернення суми тіла кредиту у розмірі 36 529 гривень 84 копійки, а також нарахованих відсотків у розмірі 16 319 гривень 75 копійок.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості по оплаті послуг за обслуговування кредиту суд зазначає наступне.

Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016 року (Далі Закон № 1734-VIII) розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону № 1734-VIII після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

За змістом частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням зазначеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом № 1734-VIII, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21, від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 та інших.

Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.

Таким чином, позивачем не долучено доказів, які підтверджують отримання ОСОБА_1 послуг з управління та обслуговування кредиту за договором про споживчий кредит № Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року або інших послуг, надання яких забезпечувалося кредитодавцем. Відтак, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальниці сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними, тому задоволенню не підлягають.

Приймаючи таке рішення, суд також звертає увагу на те, що заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту становить більше ніж сама заборгованість за тілом кредиту.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 року (надалі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Положеннями ч. 4 ст. 137 ЦПК України перебачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з наданням позивачеві правової допомоги, суду надані: Договір про надання правової допомоги № 02-24 від 01.07.2024 року, Акт №1 прийому-передачі наданої правничої допомоги від 24.07.2025 року, Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу № 92-К від 28.06.2024 року адвоката Ушакевич М.П.,платіжна інструкція № 1496 від 24.07.2025 року, з яких вбачається, що вартість послуг адвоката склала 7 000 гривень (а.с.38-46).

Разом з тим, керуючись принципом співмірності та розумності, суд вважає заявлену представником позивача суму відшкодування витрат на правничу допомогу завищеною, а тому зменшує її до 3 000 гривень 00 копійок.

Також, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1 788 гривень 03 копійки (3028 * 59,05%).

Щодо заявленого відповідачкою клопотання про розстрочку виконання рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною першою статті 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Перелік обставин, що можуть бути підставою для відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, не є вичерпним.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 10 постанови від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом.

Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення, суд враховує матеріальний стан відповідачки, а також те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який наступними Указами Президента України неодноразово подовжувався та триває і на даний час.

Відтак, на думку суду, відповідачкою доведено існування у неї виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення, тому вважає за доцільне розстрочити виконання рішення суду строком на дванадцять місяців по 4 404 гривні 14 копійок щомісячно (52 849,59 / 12).

Керуючись ст.ст. 11-13,76-81,141, 258, 259, 263-265, 268, 279, 280-284 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (адреса: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд.8, ЄДРПОУ: 39992082) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» заборгованість за договором №Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року у розмірі 52 849 (п`ятдесят дві тисячі вісімсот сорок дев`ять) гривень 59 копійок, з яких: 36 529 (тридцять шість тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 84 копійки заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 16 319 (шістнадцять тисяч триста дев`ятнадцять) гривень 75 копійок заборгованість за нарахованими процентами.

Розстрочити ОСОБА_1 виконання рішення суду строком на 12 (дванадцять) місяців з дня набрання рішення законної сили, встановивши наступний графік погашення заборгованості за кредитним договором Z62.26344.005453100 від 08.07.2019 року: до 18 травня 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 червня 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 липня 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 серпня 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 вересня 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 жовтня 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 листопада 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 грудня 2026 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 січня 2027 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 лютого 2027 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 березня 2027 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок; до 18 квітня 2027 року сплатити 4 404 гривні 14 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 788 (одна тисяча сімсот вісімдесят вісім) гривень 03 копійки та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) гривень.

Копії рішення надіслати для відома сторонам.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

.

Суддя: О.І.Бальжик