Рішення № 134980077, 18.03.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №462/6195/25

Провадження №2/461/334/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Кротової О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Галун М.І.,

учасники справи:

представник позивачки Гончарук А.П. (в режимі відеоконференції),

представник відповідача Кравчук П.І. (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» про захист честі, гідності та ділової репутації, права на використання імені, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гончарук А.П., 13.08.2025 звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» (далі ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА»), у якому згідно із заявою про збільшення позовних вимог від 20.10.2025, просить:

- визнати такими, що порушують немайнове право ОСОБА_1 на використання імені, дії ТОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА», що полягають у використанні (обнародуванні) її імені у публікації, поширеній «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті vgolos.ua за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язати ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили видалити у вказаній публікації посилання на ім`я та прізвище ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) у всіх відмінках та варіаціях написання;

- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1 , а також порушує її право на використання імені, інформацію, поширену ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» на сайті (порталі) в мережі інтернет за адресою vgolos.ua від 15 липня 2025 року за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 figuruie-v-shemah-iz-dropami-i- ІНФОРМАЦІЯ_4 , під заголовком « ОСОБА_4 фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», а саме наступне твердження: «За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами»;

- зобов`язати ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» у строк 5 календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати поширену відповідачем недостовірну інформацію, шляхом оприлюднення на інформаційному ресурсі vgolos.ua, у тому ж місці де містився матеріал, інформацію під заголовком «Спростування» наступного тексту: «Спростування. Інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на інформаційному ресурсі vgolos.ua, за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 figuruie-v-shemah-iz-dropami-i- ІНФОРМАЦІЯ_4 , під заголовком «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», а саме твердження про те, що засновницею цієї схеми є Альона Шевцова, яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, є недостовірним та спростовується. Крім того, використання імені вказаної особи в контексті обвинувачень у причетності до кримінальних правопорушень порушувало положення частини 4 статті 296 Цивільного кодексу України та принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від [дата] у справі № [номер справи] встановлено порушення особистих немайнових прав, зокрема права на використання імені, честі, гідності та ділової репутації. Дане спростування розміщено на виконання рішення суду від [дата]. Адміністрація веб-сайту vgolos.ua»;

- стягнути з ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» (онлайн-медіа «Вголос») на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень за завдання шкоди честі, гідності, діловій репутації та праву на використання імені внаслідок поширення недостовірної інформації;

- стягнути з ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» (онлайн-медіа «Вголос») на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1 211,20 грн, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 23 000 грн та витрат на проведення експертиз та отримання висновків (після їх здійснення).

Процесуальні дії у судовій справі

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 18.08.2025 матеріали позовної заяви передано за підсудністю до Галицького районного суду м. Львова.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у Галицькому районному суді м.Львова від 11.09.2025 визначено склад суду: головуючий суддя Кротова О.Б.

Ухвалою судді від 15.09.2025 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

14.10.2025 представником відповідача ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» - адвокатом Кравчуком П.І. подано відзив на позовну заяву.

21.10.2025 представником позивача адвокатом Гончаруком А.П. подано заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 04.11.2025, яка відображена в протоколі судового засідання, прийнято до розгляду заяву представника позивачки про збільшення позовних вимог, в подальшому розгляд справи постановлено здійснювати з урахуванням зазначеної заяви про збільшення позовних вимог.

Представником позивачки - адвокатом Гончаруком А.П. 11.11.2025 подано відповідь на відзив.

Представником позивачки - адвокатом Гончаруком А.П. 16.12.2025 подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 25.11.2025 №056/221 за результатами проведення лінгвістичної експертизи.

Ухвалою суду від 17.12.2025, відображеною в протоколі судового засідання, задоволено клопотання представника позивачки - адвоката Гончарука А.П. від 16.12.2025 та долучено висновок експерта до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги такими обставинами. 15 липня 2025 року о 18 год 31 хв на веб-сайті «Вголос» (доменне ім`я: vgolos.ua), реєстрантом та суб`єктом якого, відповідно до Протоколу №13 засідання Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 11.04.2024, є ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА», ідентифікатор медіа R40-03122, опубліковано статтю, яка порушує її особисті немайнові права на використання імені та містить недостовірну інформацію, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, за посиланням: https://vgolos.ua/news/gusakov figuruie-v-shemah-iz-dropami-i-kazino-zhurnalisti-oprilyudnili-dokumenti_1468689.html, під назвою «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи». Зазначає, що статті 294-296 ЦК України є нормативною основою захисту права на використання імені, у яких передбачено право на ім`я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами. Частиною 4 статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї до, винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та інших випадках, передбачених законом. Зазначене положення є похідним від гарантованої ч. 1 ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, зазначає, що відповідно до ч.2 ст.272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із ч. 3 ст. 273 ЦК України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Наведені положення законодавства виконують функцію дотримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущення нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України. Звертає увагу на ст. 296 ЦК України, якою встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права. Щодо конкретного факту порушення прав позивачка, зазначила, що відповідач, використовуючи у публікації ім`я та прізвище ( ОСОБА_2 ) в контексті обвинувачень у причетності до кримінальних правопорушень за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, прямо порушив положення ч. 4 ст.296 ЦК України. У публікації міститься така інформація з використанням імені позивачки: «За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами». Вказує, що використання таким чином імені позивачки в контексті тверджень про її причетність до незаконної фінансової діяльності, зокрема щодо називання її «засновницею цієї схеми» (під якою розуміється схема з «дропами» і казино, про що йдеться у заголовку та змісті статті) та твердження про її фігурування у журналістських розслідуваннях щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, створює у необмеженого кола осіб стійке враження про її причетність до протиправної діяльності, що є грубим порушенням презумпції невинуватості. Зазначає, що станом на момент публікації статті та на даний час відсутній обвинувальний вирок, який набрав законної сили, і доводив би вчинення будь-яких протиправних дій. Використання імені позивачки в контексті звинувачень у причетності до протиправної діяльності саме по собі є окремим порушенням її особистого немайнового права, незалежно від достовірності чи недостовірності самої інформації, оскільки закон прямо забороняє таке використання до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, і це порушення завдає окрему моральну шкоду. Щодо форми подачі інформації зазначає, що інформація, стосовно якої заявлено позов, не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями, що буде підтверджено відповідним висновком експерта. Також позивачка вказує на ч.2 ст.302 ЦК України, якою передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності, відповідно обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила. Окрім цього, зазначає, що відповідачем були використані неперевірені та недоступні джерела, оскільки у публікації поширена інформація містить посилання на джерела, які не є офіційними джерелами, а інформація, отримана з таких джерел, потребує обов`язкової перевірки на предмет її достовірності, чого не було здійснено відповідачем. Таким чином, із покликанням на Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позивачка зазначає, що наведеною вище поширеною інформацією задано шкоди особистим правам позивачки честі, гідності та діловій репутації. Висловлювання відповідача, поширене у спірній публікації, формує негативну оцінку особи позивачки в очах суспільства, дискредитує її як бізнесмена та руйнує репутацію, формує у незалежного спостерігача образ особи, діяльність якої має ознаки протиправної, що порушує кримінальний кодекс. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивачки, що в свою чергу, впливає на зниження цінності особи позивачки в суспільстві. Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих та ділових партнерів, порушивши честь, гідність та ділову репутацію, оскільки статус керівника і власника фінансової установи є соціально важливим, передбачає безперервний належний процес здійснення управлінських функцій, роботу з персоналом та взаємодії з клієнтами. Цю негативну інформацію про позивачку можуть побачити у всьому світі і коло осіб, котрим вона доступна, фактично необмежене, а відтак такими діями завдано шкоди особистим правам позивачки честі, гідності та діловій репутації. Із покликанням на норми ст. ст. 23, 1167 ЦК України, вважає, що вона (позивачка) зазнала моральних страждань і переживань, які оцінює у 100 000 грн, з огляду на множинність порушених прав, серйозність звинувачень, масштаб поширення, тривалість порушення, глибину моральних страждань, неможливість повного відновлення та ступінь вини відповідача. Вказує, що станом на день подання позову спірна публікація продовжує перебувати у відкритому доступі та завдавати шкоди честі, гідності та діловій репутації позивачки, а також порушувати її право на використанні імені.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» - адвокат Кравчук П.І., заперечуючи повністю щодо позовних вимог, просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, покликаючись на таке. Вважає, що для правильного вирішення даного спору виняткове значення має дослідження всього тексту оспорюваної статті, зокрема « ОСОБА_5 міг бути причетний до масштабної фінансової схеми з відмивання коштів. Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на джерела, які передали журналістам відповідні документи. На скриншоті видно численні грошові перекази, на ім?я ОСОБА_6 від десятків осіб з іменами, що мають ознаки «дропів» (підставних осіб), які використовуються для прикриття незаконної фінансової діяльності. Усі транзакції проводились у 2021 році й надходили на один банківський рахунок. Суми переказів майже однакові, близько 25 тисяч гривень кожен. Згідно з інформацією джерел, частина отриманих коштів виводилася через гральні сервіси, зокрема: LeoGaming - понад 110 тис. грн, IBOX GAME, KYIV 24 тис. грн, через термінали «Лотереї Р10» - понад 2,1 млн грн. Також вони нібито використовували в ширшій схемі для відмивання мільярдів гривень через більш ніж 20 підставних компаній. За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами. Транзакційна активність ОСОБА_4 , за словами джерел, відповідає класичній схемі фінансових махінацій. Вказаний формат переказів може свідчити про свідоме уникнення фінмоніторингу». Зазначена стаття відповідача опублікована ІНФОРМАЦІЯ_5 о 18:31 год. До цього, 22.06.2025 видання РБК-Україна опублікувало статтю під заголовком « ОСОБА_7 завели дві кримінальні справи: що з`ясувала поліція». У статті зазначено, зокрема, наступне. Правоохоронці порушили дві кримінальні справи проти ОСОБА_6 , якого підозрюють у шахрайстві зі зборами на лікування. Поліція розслідує можливе шахрайство та відмивання «брудних» грошей. Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на заяву Національної поліції України. Попередньо встановлено, що для діяльності використовувались щонайменше чотири фінансові установи та цифрові сервіси. Наразі правоохоронці визначають коло потерпілих, а також місце перебування ОСОБА_4 та інших осіб, які могли допомагати йому у незаконних оборудках (надано відповідне посилання в мережі Інтернет). Стаття містить відсилання до публікації Національної поліції України від 22.06.2025 наступного змісту. Нацполіція розпочала два кримінальні провадження щодо збору коштів для ОСОБА_6 . Попередньо встановлено, що було використано щонайменше чотири фінансові установи та цифрові сервіси (надано відповідне посилання в мережі Інтернет). 17.07.2025 видання РБК-Україна заявило про тиск і спроби дискредитації через публікацію про справу Гусакова. 17.07.2025 цю новину переопублікувало видання hromadske, навівши деталі наступного змісту: «…впродовж останніх днів в низці анонімних телеграм-каналів і на сайтах шириться неправдива інформація щодо генерального директора «РБК-Україна» ОСОБА_8 . Це сталося одразу після того, як агентство опублікувало матеріал про ОСОБА_6 . У ньому журналісти, покликаючись на власні джерела, писали, що ОСОБА_9 отримував кошти через «дропи» та виводив їх через казино. Для виводу коштів він використовував гральні платформи LeoGaming, IBOX GAME та «Лотереї Р10». «Ми переконані, що ці дії є відповіддю на нашу журналістську роботу та мають на меті залякування редакції. Гемблінгові компанії розпочали атаку, в якій «РБК-Україна» безпідставно звинувачують у нібито зв`язках із фігурантами матеріалу. Зокрема, за участі компаній IBOX BANK і LeoGaming поширюються фейки про нібито відбілювання репутації ОСОБА_4 нашою редакцією, що не має нічого спільного з діяльністю «РБК-Україна» (надано відповідне посилання в мережі Інтернет). ІНФОРМАЦІЯ_6 видання РБК-Україна опублікувало статтю під назвою «Схеми у IBOX Bank. Власників запідозрили у відмиванні майже 5 млрд гривень», у якій йдеться про наступне. Співробітники Служби безпеки виявили схему відмивання грошей, організаторами якої виявились власники IBOX Bank. Свої «послуги» вони пропонували підпільним онлайн-казино. Про це повідомляють джерела РБК-Україна у правоохоронних органах. У Службі безпеки України, Бюро економічної безпеки та Офісі генпрокурора також написали про цю схему, але без зазначення назви банку. За даними відомств, за рік після початку повномасштабного вторгнення Росії зловмисники відмили майже 5 мільярдів гривень. Для реалізації своєї схеми власники банка створили понад 20 підконтрольних фірм, які відкрили рахунки у банку. У СБУ уточнюють, що гравці підпільних онлайн-казино відправляли кошти на реквізити цих компаній для поповнення своїх облікових записів. З кожної транзакції організатори схеми отримували свій «відсоток», який переводили в готівку через афілійовані комерційні структури. На підставі зібраних доказів правоохоронці оголосили про підозру трьом високопоставленим співробітникам банку, зокрема співвласниці (надано відповідне посилання в мережі Інтернет). 12.04.2025 на офіційному веб-порталі БЕБ України опубліковано повідомлення наступного змісту. Президент України Володимир Зеленський підписав Указ про рішення РНБО запровадити санкції проти 4 осіб, серед яких члени уряду ОСОБА_10 , проросійський олігарх та фігурантка справи БЕБ про міскодинг майже на 5 млрд грн ОСОБА_2 . Раніше детективи Бюро економічної безпеки завершили спеціальне досудове розслідування відносно співвласниці Айбокс банку ОСОБА_11 та її пособниць ОСОБА_12 й ОСОБА_13 . Слідство встановило, що підозрювані, у тому числі ОСОБА_2 , організували схему легалізації коштів з використанням «міскодингу». Для її реалізації було створено понад 20 підконтрольних компаній, які відкрили рахунки в Айбокс банку. Надалі гравці нелегальних онлайн-казино зараховували гроші на реквізити згадуваних компаній для поповнення своїх ігрових акаунтів. При цьому у призначенні платежу вони вказували оплату неіснуючих товарів та послуг. Така схема дозволила «відмити» близько 5 млрд грн для нелегальних казино. Під час досудового розслідування матеріали розслідування стосовно організаторки схеми - ОСОБА_11 та двох її пособниць були виділені в окреме кримінальне провадження за 2 статтями Кримінального кодексу України: ст. 203-2 «Незаконна діяльність з організації або проведення азартних ігор, лотерей» та ст. 209 «Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом». Підозрювані переховуються за кордоном та оголошені в міжнародний розшук (надано відповідне посилання в мережі Інтернет). Із тексту вищеописаних публікацій стає очевидним, що частково дослівно, а частково у переказі без спотворення суті, спірна стаття відповідача про позивачку була відтворена із матеріалів, опублікованих раніше іншими медіа або правоохоронними органами. Таким чином, вважає, що в даному випадку слід застосувати п.3 ч.1 ст.117 Закону України «Про медіа». Зазначає, що позивачка безпідставно звинувачує відповідача у поширенні інформації про вчинення злочинів, однак в жодній із фраз взагалі не йдеться про вчинення злочину. Також вважає, що відповідь АТ «Айбокс Банк» на адвокатський запит про те, що безпосередньо ОСОБА_14 рахунки у цьому банку не відкривав і послугами цього банку не користувався, є неналежним доказом, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування. Натомість, предметом розслідування з боку правоохоронних органів була наявність численних грошових переказів на ім`я ОСОБА_6 від десятків осіб з іменами, що мають ознаки «дропів» (підставних осіб), які використовуються для прикриття незаконної фінансової діяльності. Тобто, відповідач ніколи не зазначав, що напряму ОСОБА_14 відкривав рахунки у АТ «Айбокс Банк» чи взагалі користувався послугами цього банку. Окрім цього, із покликанням на Закон України «Про інформацію» вказує, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, які за своїм характером є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істинною, або хибною, але при цьому неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/2441/22). Також, заперечуючи позовні вимоги представник відповідача покликається на Декларацію про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, яка ухвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також важливі рекомендації Резолюцій 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя. Зокрема, названа Резолюція зазначає, що публічними фігурами є і особи, які обіймають державну посаду і/або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті: у політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі. У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Тобто публічна особа чи державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Інформація про позивачку стосувалася її публічної діяльності, зокрема діяльності очолюваної нею банківської установи, а тому межа допустимої критики та обсяги інформації щодо неї були значно ширшими від критики пересічних осіб, оскільки позивачка відігравала важливу роль у економіці країни загалом. Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики. Таким чином, зазначає, що враховуючи те, що позивачкою заявлено вимоги про спростування інформації, яку відповідач переопублікував з інших джерел, а частина цієї інформації є оціночними судженнями, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив представник позивачки адвокат Гончарук А.П., спростовує доводи представника відповідача, наведені у відзиві, зокрема щодо його тверджень про те, що поширена інформація відтворена дослівно або частково у переказі без спотворення суті з матеріалів, опублікованих раніше іншими медіа або правоохоронними органами, покликаючись на статтю 117 Закону України «Про медіа». Вказує, що така позиція є внутрішньо суперечливою та безпідставною, оскільки по-перше, відповідач зазначає, що були використані окремі статті щодо Гусакова та щодо Шевцової з різних джерел. Це означає, що відповідач відтворив інформацію з декількох різних джерел та об`єднав їх в один текст. Така практика прямо суперечить журналістській етиці та нормам статті 117 Закону України «Про медіа», оскільки відповідач не дослівно відтворив один матеріал зареєстрованого медіа, а створив компіляцію з різних жерел. По-друге, стаття 117 Закону України «Про медіа» передбачає звільнення від відповідальності лише у випадку дослівного або у переказі без спотворення суті відтворення матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа. Відповідач сам собі заперечує, стверджуючи, що інформація відтворена з матеріалів інших медіа (у множині), що не відповідає вимогам закону про відтворення з одного джерела. Вказане свідчить про те що, відповідач відтворив інформацію з декількох різних джерел, об`єднав їх в один текст, створив компіляцію з різних джерел медіа. Метою створення компіляції є подання «гарячої новини» без перевірки. Об`єднання інформації з різних джерел в один текст має на меті подати читачу «гарячу новину», яка не була належним чином перевірена. Також представник позивачки зазначає про помилкове застосування відповідачем ст. 117 Закону України «Про медіа», стверджуючи, що звільняється від відповідальності за поширення недостовірної інформації, оскільки начебто здійснив дослівне відтворення матеріалів інших медіа з посиланням на них. З такими доводами категорично не погоджується, оскільки в даному випадку відсутнє належне посилання на джерело та спотворено саму суть інформації. Таким чином, інтерпретація відповідача не підпадає під захист за п.3 ч.1 ст.117 Закону України «Про медіа». У даній справі відповідач не здійснив дослівного відтворення матеріалів РБК-Україна; не надав належного посилання на джерело; не переконався у достовірності інформації та не надав суду доказів достовірності поширеної інформації. Доводи відповідача про те, що у жодній з фраз публікації, які просить спростувати позивачка, взагалі не йдеться про вчинення злочину, суперечать очевидному змісту спірної публікації, оскільки у будь-якого читача, який ознайомиться із змістом відповідної статті, складається чітке враження щодо скоєння масштабних кримінальних правопорушень особою, про яку йдеться у публікації. Використання термінів «відмивання коштів», «схема», «дропи», «тіньове обслуговування», «засновниця схеми» у контексті статті прямо вказує на причетність позивачки до кримінальних правопорушень. Також додатково представник позивачки вказав щодо порушення презумпції невинуватості у публікації відповідача, оскільки припущення подані як встановлені факти із створенням враження доведеної винуватості, а також у публікації присутнє пряме звинувачення у кримінальних діяннях, що має вплив на честь і ділову репутацію. Окрім цього, представник позивачки зазначає, що спірна інформація є недостовірною та не підтверджується жодними доказами, така є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями. Відповідач не виконав обов`язок переконатись у достовірності інформації перед публікацією та не надав доказів достовірності поширеної інформації, а відтак представник позивачки вважає доводи відповідача у відзиві необґрунтованими та такими, що не спростовують позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивачки позовні вимоги підтримав з підстав, які наведені у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а також відповіді на відзив. Додатково зазначив, що позивачка ОСОБА_1 на даний час проживає у Об`єднаних Арабських Еміратах, вона не перебуває у розшуку, не має судимості, а кримінальне провадження відносно неї (в тому числі за ст. 209 КК України) закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 29.07.2025 у справі №752/15954/25, яка залишена без змін Київським апеляційним судом 02.10.2025. Також зазначив, що санкції відносно ОСОБА_1 згідно Указу Президента України від 12.04.2025 та рішення РНБО України від 12.04.2025 оскаржуються у судовому порядку, на даний час рішення ще не ухвалювалось. Окрім цього, представник позивачки зазначив, що усі опубліковані раніше статті «РБК Україна» та «Громадське», які стосуються порушення немайнових прав ОСОБА_1 , були оскаржені в судовому порядку. Деякі справи ще перебувають у провадженні судів, по деяких є рішення, позов до «РБК Україна» було залишено без розгляду, оскільки сторонами досягнуто згоди у вирішенні цього спору. Представник позивачки додатково зазначив, що наявність суспільного інтересу до позивачки, як публічної особи, не виключає необхідності дотримання ч.4 ст.296 ЦК України, а висловлювання, які містяться у оспорюваній статті, не є оціночними судженнями відносно ОСОБА_1 , а є фактичними твердженнями, відтак наявні порушення відповідачем немайнових прав позивачки, відповідно такі підлягають захисту. Просив позов задоволити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Додатково зазначив, що оспорювана стаття є редакційним матеріалом відповідача, у якому у переказі, без спотворення опубліковано інформацію, яка раніше вже була опублікована «РБК Україна» із посиланням на відомості Національної поліції України та Бюро економічної безпеки України. У самій статті не йдеться про наявність вироку відносно позивачки чи визнання її винною у будь-якому кримінально-караному діянні. Також перед опублікуванням статті, інформація про зареєстроване кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 та санкції РНБО перевірялась відповідачем. Відомостей про закриття кримінального провадження та скасування санкцій РНБО станом на день публікації статті не було. Таким чином, вважає, що у відповідності до Закону України «Про медіа» відповідач не може нести відповідальність за поширення інформації, опублікованої раніше.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

15 липня 2025 року о 18 год 31 хв на веб-сайті «Вголос» (доменне ім`я: vgolos.ua), оприлюднено статтю за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 figuruie-v-shemah-iz-dropami-i-kazino-zhurnalisti-oprilyudnili-dokumenti_1468689.html, під назвою « ОСОБА_4 фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», що містить таку інформацію: «Активіст ОСОБА_9 міг бути причетний до масштабної фінансової схеми з відмивання коштів. Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на джерела, які передали журналістам відповідні документи. На скриншоті видно численні грошові перекази, на ім`я ОСОБА_6 від десятків осіб з іменами, що мають ознаки «дропів» (підставних осіб), які використовуються для прикриття незаконної фінансової діяльності. Усі транзакції проводились у 2021 році й надходили на один банківський рахунок. Суми переказів майже однакові, близько 25 тисяч гривень кожен. Згідно з інформацією джерел, частина отриманих коштів виводилася через гральні сервіси, зокрема: LeoGaming - понад 110 тис. грн, IBOX GAME, KYIV 24 тис. грн, через термінали «Лотереї Р10» - понад 2,1 млн грн. Також вони нібито використовували в ширшій схемі для відмивання мільярдів гривень через більш ніж 20 підставних компаній. За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами. Транзакційна активність Гусакова, за словами джерел, відповідає класичній схемі фінансових махінацій. Вказаний формат переказів може свідчити про свідоме уникнення фінмоніторингу».

Зазначена публікація є у публічному доступі в мережі Інтернет за посиланням: https://vgolos.ua/news/gusakov figuruie-v-shemah-iz-dropami-i-kazino-zhurnalisti-oprilyudnili-dokumenti_1468689.html, що підтверджується звітом ТзОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі інтернет «ВЕБ-ФІКС» за результатами проведення фіксації та дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №309/2025-3В від 10.11.2025.

Відповідно до довідки з відомостями про власника вебсайту (вебсторінки), реєстранта доменного імені або інформацією про його встановлення ТзОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі інтернет «ВЕБ-ФІКС» №163/2025-Д від 14.10.2025 та сертифіката автентичності досліджуваних даних щодо встановлення власника вебсайту (вебсторінки), реєстранта доменного імені №163/2025-Д від 14.10.2025, власником веб-сайту: https://vgolos.ua є володілець облікового запису, реєстрант доменного імені vgolos.ua - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» (власник Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 «Вголос», на підставі якого зареєстроване доменне ім`я vgolos.ua).

Наведені вище обставини сторонами не оспорюються. Інформація наявна за вказаним посиланням в мережі Інтернет станом на час розгляду справи.

Звертаючись із зазначеним позовом, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що відповідач, використовуючи у публікації ім`я та прізвище ( ОСОБА_2 ) в контексті обвинувачень у причетності до кримінальних правопорушень за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, прямо порушив положення ч.4 ст.296 ЦК України. Вважає, що використання її імені в контексті звинувачень у причетності до протиправної діяльності саме по собі є окремим порушенням її особистого немайнового права, незалежно від достовірності чи недостовірності самої інформації і це порушення завдає окрему моральну шкоду. Щодо форми подачі інформації зазначає, що інформація, стосовно якої заявлено позов, не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями, що підтверджується висновком експерта. Вказує, що поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку її особи в очах оточуючих та ділових партнерів, порушивши честь, гідність та ділову репутацію, оскільки статус керівника і власника фінансової установи є соціально важливим, передбачає безперервний належний процес здійснення управлінських функцій, роботу з персоналом та взаємодії з клієнтами. Вважає, що внаслідок порушення наведених вище особистих немайнових прав, відповідач має також понести відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Згідно із наданим стороною позивачки висновком експерта Б.М.Ажнюк Українського бюро лінгвістичних експертиз №056/221 від 25.11.2025, на підставі заяви від 12.11.2025 вих.№311/25/екс про надання висновку семантико-текстуальної лінгвістичної експертизи адвоката Гончарука А.П., що діє в інтересах ОСОБА_1 , проведено відповідну експертизу та надано такі висновки.

«Питання 1. Чи містить публікація « ІНФОРМАЦІЯ_7 за покликанням ІНФОРМАЦІЯ_2 , інформацію про те, що ОСОБА_2 є засновницею схеми, яка використовується для прикриття незаконної фінансової діяльності? Якщо так, то в яких саме висловленнях міститься ця інформація?

Відповідь: публікація «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 за покликанням ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить інформацію про те, що ОСОБА_2 є засновницею схеми, яка використовується для прикриття незаконної фінансової діяльності. Зазначену інформацію містить таке висловлювання: За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами.

Питання 2. Якщо публікація «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», опублікована 15 липня 2025 року за покликанням ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить інформацію про те, що ОСОБА_2 є засновницею схеми, яка використовується для прикриття незаконної фінансової діяльності, у якій формі її виражено: твердження чи оціночного судження?

Відповідь: висловлення, зазначене у відповіді на питання 1, містять інформацію про те, що ОСОБА_2 є засновницею схеми, яка використовується для прикриття незаконної фінансової діяльності, виражену у формі твердження.

Питання 3. Чи містить публікація «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 за покликанням ІНФОРМАЦІЯ_2 , інформацію, що може бути принизливою для честі й гідності ОСОБА_11 і задавати шкоди її діловій репутації? Якщо так, то в яких саме висловленнях міститься ця інформація?

Відповідь: Публікація «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 за покликанням ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить інформацію, виражену у формі твердження, яка може бути принизливою для честі й гідності ОСОБА_11 і завдавати шкоди її діловій репутації. Зазначену інформацію містить таке висловлення: За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні так і за її межами».

Заперечуючи позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 в повному обсязі, представник відповідача долучив витяги із опублікованих раніше статей видання РБК-Україна, публікацій Національної поліції України та Бюро економічної безпеки України, та зазначив, що із тексту вищеописаних публікацій стає очевидним, що частково дослівно, а частково у переказі без спотворення суті, спірна стаття відповідача про позивачку була відтворена із матеріалів, опублікованих раніше іншими медіа або правоохоронними органами. Окрім цього, із покликанням на Закон України «Про інформацію» вказує, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, які за своїм характером є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

З огляду на наведене, спір у даній справі стосується захисту честі, гідності та ділової репутації, визнання незаконним використання імені позивачки в публікації про ймовірну причетність до вчинення кримінальних правопорушень без наявності обвинувального вироку та стягнення моральної шкоди.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та книга 2 ЦК України, яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи: у статті 296 ЦК України вказано, що фізична особа має право використовувати своє ім`я у всіх сферах своєї діяльності . Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди. Ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом; у статті 297 ЦК України вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі; у статті 299 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Згідно із частинами першою - третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Окрім зазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи суд також застосовує, зокрема, Закон України «Про інформацію», інші нормативно-правові акти.

Також суди керуються статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків (постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №569/18824/21).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 117 Закону України «Про медіа» суб`єкти у сфері медіа та їх працівники, а також журналісти, які виконують роботу за цивільно-правовим договором для медіа, не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від державних органів, органів місцевого самоврядування (в тому числі іноземних) у письмовій формі, в тому числі була оприлюднена на їхніх веб-сайтах та сторінках на платформах спільного доступу до інформації.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі №161/727/25, судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

Отже, за змістом статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Під час вирішення категорії справ про захист гідності, честі та ділової репутації слід забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи подібні справи, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

Так, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

Верховний Суд у своїх постановах, застосовуючи усталений підхід, вказує, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.

Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі №161/727/25 також зазначено, що повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства». У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» 19 червня 2003 року, № 49017/99; рішення у справі «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland» 07 листопада 2008 року, № 56925/08; рішення у справі «Jersild v. Denmark» 23 вересня 1994 року, № 15890/89).

Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

Окрім цього, під час розгляду даної справи суд приймає до уваги положення Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, яка ухвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також важливі рекомендації Резолюцій 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, названа Резолюція зазначає, що публічними фігурами є і особи, які обіймають державну посаду і/або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті: у політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Тобто публічна особа чи державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Отже, Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що й стаття 10 обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Зокрема, у рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінтер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

В постанові Верховного Суду від 21.06.2018 року в справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Таким чином, з огляду на наведені положення статті 32 Конституції України, слід розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України й поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у разі, якщо ця інформація відповідає дійсності й не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. До таких особистих немайнових прав належить і право на використання імені, передбачене ст. 296 ЦК України.

Висновки суду

Заслухавши думку учасників справи, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Аналізуючи текст оспорюваної публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 figuruie-v-shemah-iz-dropami-i-kazino-zhurnalisti-oprilyudnili-dokumenti_1468689.html, під заголовком «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», слід надати оцінку змісту інформаційного матеріалу у частині використання та поширення імені позивачки ОСОБА_11 на предмет наявності або відсутності порушення честі, гідності та ділової репутації; правової природи поширеної інформації (фактичні твердження чи оціночні судження); наявності або відсутності порушення немайнового права на використання імені відповідно до ст. 296 ЦК України.

Загальновідомим фактом є те, що ОСОБА_2 є українською бізнес-фігурою, її професійна діяльність пов`язана з фінансовим сектором, платіжними сервісами та регульованими ринками, що мають істотний суспільний вплив. Ім`я позивачки є предметом численних публічних обговорень у національних засобах масової інформації, журналістських розслідуваннях та у правозастосовній діяльності країни. З огляду на характер її діяльності та публічну присутність, ОСОБА_2 підпадає під стандарт публічної особи, для якої діють посилені межі допустимої критики відповідно до Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, яка ухвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, висловлювання щодо її професійної діяльності безспірно є предметом суспільного інтересу та такі користуються підвищеним рівнем правового захисту.

Так, у оспорюваній публікації відповідача використано та поширено ім`я позивачки ОСОБА_11 , зокрема: «За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами».

Враховуючи відсутність обвинувального вироку, який набрав законної сили, щодо ОСОБА_15 , немайнове право на використання імені могло б вважатися таким, що порушено. Разом з тим, у оспорюваній статті відсутні твердження про встановлення вини ОСОБА_11 у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) чи повідомлення про підозру у вчиненні такого. Матеріал містить журналістську інтерпретацію інформації, в тому числі з інших джерел, а не повідомлення про юридично встановлені факти, що відповідає стандартам свободи вираження поглядів, гарантованим ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо доводів позивачки про порушення презумпції невинуватості відносно неї, суд додатково зазначає, що у оспорюваній публікації не йшлося про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення чи визнання винною у вчиненні такого, а інформація взята з контексту новин, в тому числі, розміщених на сайтах правоохоронних органів. Більше того, як встановлено в ході розгляду справи та не оспорюється її учасниками, станом на час публікації статті відповідачем, у провадженні Голосіївського районного суду м.Києва перебувало кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , в тому числі за ст. 209 КК України, яке закрито 29.07.2025 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності. Таким чином, при поширенні оспорюваної інформації судом не встановлено порушення принципу презумпції невинуватості.

Надаючи оцінку аргументам позивачки про використання її імені, що на її думку, порушує особисте немайнове право згідно з ч. 4 ст.296 ЦК України, суд зазначає, що використання імені ОСОБА_1 у публікації здійснено у зв`язку з аналізом питань, що становлять суспільний інтерес; не пов`язане з втручанням у її приватне або сімейне життя; не супроводжується образливою, принизливою або непристойною лексикою та оскільки використання імені фізичної особи без її згоди допускається, якщо це зумовлено суспільним інтересом, відтак порушення немайнового права на використання імені не встановлено.

Більше того, наведені вище обставини та зміст публікації свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_8 є особою, діяльність якої неодноразово ставала предметом журналістських розслідувань, пов`язана з економічною та фінансовою сферою, тому особа позивачки становить суспільний інтерес, а відтак, враховуючи те, що межі допустимої критики щодо неї є ширшими, ніж щодо пересічної особи, вживання повного імені в даному випадку є пропорційним заходом для ідентифікації суб`єкта розслідування. Використання лише ініціалів позивачки нівелювало б зміст публікації, яка стосується сфери фінансів, що має важливе значення для суспільства.

Щодо надання оцінки інформації про ОСОБА_16 у статті, яка, на думку позивачки, є недостовірною та завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації, суд зазначає таке.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, слід визначати характер такої інформації та з`ясувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Аналізуючи наданий стороною позивачки ОСОБА_1 висновок експерта (семантико-текстуальної експертизи), суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2025 представник позивачки адвокат Гончарук А.П. звернувся до Державної установи «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» із заявою на проведення семантико-текстуальної експертизи для подання до суду. На розгляд експертизи винесено три питання, відповіді на які надано 25 листопада 2025 року експертом Державної установи «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» Б.М.Ажнюком у висновку №056/221 за результатами проведення семантико-текстуальної експертизи, а саме:

1.Публікація «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», опублікована 15 липня 2025 року за покликанням ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить інформацію про те, що ОСОБА_2 є засновницею схеми, яка використовується для прикриття незаконної фінансової діяльності. Зазначену інформацію містить таке висловлювання: За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами.

2.Висловлення, зазначене у відповіді на питання 1, містять інформацію про те, що ОСОБА_2 є засновницею схеми, яка використовується для прикриття незаконної фінансової діяльності, виражену у формі твердження.

3.Публікація «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 за покликанням ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить інформацію, виражену у формі твердження, яка може бути принизливою для честі й гідності ОСОБА_11 і завдавати шкоди її діловій репутації. Зазначену інформацію містить таке висловлення: За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні так і за її межами».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 4 ст. 103 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5, 6 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

У свою чергу, статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

На підставі ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом враховано, що висновок експерта №056/221 від 25.11.2025 за результатами проведення семантико-текстуальної експертизи складено кваліфікованим експертом та у висновку зазначено, що такий підготовлено для подання в суд та експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, суд зазначає, що предметом доказування в цьому спорі, окрім іншого, є визначення характеру оспорюваної інформації: фактичне твердження або оціночне судження, з метою обґрунтування моральної шкоди, яку начебто така інформація завдала позивачці. Враховуючи, що оспорювана ОСОБА_1 інформація, що знаходиться в мережі Інтернет, є такою, що знаходиться в публічному доступі і така інформація розрахована на пересічного читача (а не на професійного експерта), та оскільки саме поняття оціночного судження чи фактичного твердження є виключно питанням права, то в даному випадку у суду наявні підстави та можливість визначити фактичні дані, що входять до предмета доказування, без обов`язкового врахування наданого висновку експерта.

При цьому, не прийняття судом такої експертизи не порушуватиме принцип верховенства права, оскільки закон, який регулював відповідно правові відносини, був достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним.

Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду, наведеній у постанові від 22.12.2023 у справі № 201/10963/21, у якій зазначено, що «апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги висновок експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 056/215 від 09 вересня 2021 року ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України», в якому надана правова оцінка висловленій відповідачем інформації, оскільки здійснення висновку щодо наявності в поширеній інформації оціночних суджень чи фактичних тверджень належить до виключної компетенції суду».

Щодо форми подачі інформації, дослідивши зміст висловлювань, які позивачка просить визнати недостовірними та спростувати, зокрема інформацію, поширену ТзОВ «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» на сайті (порталі) в мережі інтернет за адресою vgolos.ua від 15 липня 2025 року за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 figuruie-v-shemah-iz-dropami-i-kazino-zhurnalisti-oprilyudnili-dokumenti_1468689.html, під заголовком «Гусаков фігурує в схемах із «дропами» і казино: журналісти оприлюднили документи», а саме наступне твердження: «За даними джерел, засновницею цієї схеми є ОСОБА_2 , яка раніше фігурувала у низці журналістських розслідувань щодо «тіньового» обслуговування онлайн-казино, як в Україні, так і за її межами», суд зазначає таке.

Зазначена інформація, в тому числі стаття вцілому, подається автором із використанням мовних конструкцій, які вказують на припущення, оцінку та аналітичні висновки журналістів, таких як: «за даними джерел»; «нібито»; «може свідчити»; «фігурувала у журналістських розслідуваннях».

Використана у публікації фраза «за даними джерел» вказує на суб`єктивну інтерпретацію журналістами отриманої інформації, яка не має статусу офіційного підтвердженого факту. Визначення особи як - «засновниця схеми», за відсутності обвинувального вироку суду, є критичною оцінкою діяльності, а не констатацією юридичного факту. Щодо вживання терміну «тіньове обслуговування», взятого автором у лапки, то це прямо вказує на використання метафоричної мови та оціночних епітетів. Лапки у даному контексті підкреслюють умовність терміну та виражають суб`єктивне ставлення автора до описуваних подій. Також оскільки твердження базується на посиланнях на попередні «журналістські розслідування», воно є продовженням публічної дискусії та вираженням поглядів.

Таким чином, суд вважає, що використання таких формулювань виключає категоричне ствердження фактів та не створює враження встановленості відповідних обставин у правовому розумінні, що з огляду на ст. 30 Закону України «Про інформацію», є оціночними судженнями у вигляді припущень, критики та аналітичних висновків, та не може бути предметом судового захисту як недостовірна інформація. Автор із застосуванням стилістичних засобів мови, висловлює особисту думку та критику, яка ґрунтується на особистих припущеннях, із посиланням на інші джерела, та не містить фактичних даних, які можна перевірити на істинність. Такі висловлювання відповідача щодо позивачки не переходять межі допустимої критики, із врахуванням того, що рівень критики цієї особи або суб`єктивні думки про неї є значно ширшим. Разом з тим, ці висловлювання можуть зачіпати особисті почуття позивачки ОСОБА_17 .

Так, хоча поширена автором оспорюваної публікації інформація могла непокоїти позивачку, а форма її викладу могла бути розцінена нею як провокативна та така, що порушує її особисті немайнові права, однак суд розцінює цю інформацію, спрямовану на привернення уваги громадськості до питань, які виникають у сфері діяльності публічної особи ОСОБА_1 . Спірна інформація є власною думкою журналіста щодо діяльності позивачки, критикою її дій з використанням провокативної риторики та інших мовно-стилістичних засобів, характерних для оціночних суджень.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що інформація, поширена у публікації щодо ОСОБА_1 , має характер оціночних суджень, припущень та аналітичних висновків, а не тверджень про встановлені конкретні факти, відтак не спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації позивачки та відповідно не підлягає спростуванню. Матеріал не містить тверджень про доведену вину або встановлення юридичної відповідальності ОСОБА_1 , оспорювана публікація здійснена у межах реалізації права на свободу слова та в умовах наявного суспільного інтересу. Окрім цього, зважаючи на статус публічної особи позивачки, межі допустимої критики якої є ширшими, використання її імені у статті відповідача відповідає вимогам ст. 296 ЦК України, та не є порушенням її немайнових прав, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, права на використання імені та спростування недостовірної інформації.

Враховуючи те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, права на використання імені, спростування недостовірної інформації, відтак у задоволенні цих вимоги також слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, які складаються із судового збору, витрат на професійну правничу допомогу позивача та витрат за проведення експертизи, слід покласти на позивачку.

Крім цього, представником відповідача до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про надання доказів на підтвердження понесених відповідачем судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, у відповідності до положень ч.8 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА» про захист честі, гідності та ділової репутації, права на використання імені, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.03.2026

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ,останнє відоме місце реєстрації в Україні: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕСТАЙМ.КОМ.ЮА», код ЄДРПОУ 34259663, м.Львів, вул.Городоцька, буд.2.

Суддя Ольга КРОТОВА