Рішення № 1349751, 15.01.2008, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

СПРАВА №2-183\2008 року

(Старий номер № 2-2478/2007 року)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2008 року місто Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судовим засіданням - судді Жмуд Н.М., при секретарі судових засідань - Клименко О.В., з участю прокурора Решетняк В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою Виконавчого комітету Панютинської селищної ради як органу опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Лозівської міської ради “про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів”, -

В С Т А Н О В И В :

10 грудня 2007 року, Виконавчий комітет Панютинської селищної ради як орган опіки та піклування звернувся до суду в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав та стягнення з неї аліментів, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1, в пологовому відділенні Лозівської міської лікарні ОСОБА_2, народила хлопчика ОСОБА_1. Відомості про батька дитини записані на підставі ст. 135 СК України. Від виховання та утримання хлопчика відповідач відмовилась в письмовій формі, мотивуючи своє рішення відсутністю житла та матеріальних засобів для існування. Рішенням виконкому Панютинської селищної ради № 60 від 26 квітня 2007 року новонароджений ОСОБА_1 був влаштований до державного дитячого закладу. З 16 травня 2007 року ОСОБА_1 перебуває в Харківському обласному спеціалізованому будинку № 1 на повному державному утриманню. З того часу, відповідач свого сина не відвідала жодного разу, не цікавилась станом його здоров'я, умовами проживання та утримання; не передавала для дитини речей особистого вжитку і участі в її утриманні та лікуванні не брала. Фактично дитина позбавлена батьківського піклування, але її правовий статус невизначений, тому вона не користується в повному обсязі пільгами, передбаченими для дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

Виходячи з вищезазначеного, Виконавчий комітет Панютинської селищної ради як орган опіки, прохає суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утриманні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, в розмірі ¼ частини її заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до його повноліття на особистий рахунок дитини; на підставі п.п.5 .10 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” звільнити позивача від сплати державного мита та судових витрат та стягнути їх з відповідача.

Ухвалою суду від 12 грудня 2007 року відкрито провадження по справі.

 У судовому засіданні інтереси позивача, за довіреністю від 25 грудня 2007року, представляла ОСОБА_3 , яка позов підтримала у повному обсязі та прохала суд його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_1, вона, в пологовому відділенні народила сина - ОСОБА_1. Відомості про батька були записано саме з її слів. Оскільки їй не було куди забирати дитину та не маючи наміру займатися його вихованням, розвитком та матеріальним забезпеченням, вона свідомо відмовилася від нього, про що в пологовому будинку було складено відповідний акт. Їй відомо, що дитину було влаштовано до дитячого закладу, однак вона його не відвідувала, не цікавилася станом його здоров»я і не надавала матеріальної допомоги даному закладу на утримання її дитини, тому що не працює і не має заробітку. Вона усвідомлює, що як мати, повинна утримувати свою дитини та матеріально її забезпечувати і займається її розвитком і вихованням, однак, свідомо, нехтуючи своїми батьківськими обов»язками, не виконувала і не виконує до теперішнього часу. Відповідач вказала, що позов вона визнає, і згодна на те, щоб її було збавлено батьківських прав та не проти того, щоб з неї стягувалися аліменти на утримання її сина, оскільки вона не буде забирати сина, бо в неї не має житла, оскільки вона сама При цьому відповідач вказала, що вона не працює і на обліку в центрі зайнятості не перебуває, допомоги з держави ні якої не отримує.

 Прокурором позов позивача підтримано та надано письмовий висновок (а.с.№57) про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження та стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.

 Інтереси третьої особи: Служби у справах дітей Лозівської міської ради, за довіреністю від 05 квітня 2007 року представляла Романенко О.Ф., яка вказала, що знаходить позов таким, що підлягає задоволенню.

 В судовому засіданні встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

10 грудня 2007 року, до суду з даним позовом звернувся Виконавчий комітет Панютинської селищної ради як орган опіки та піклування в інтересах малолітнього.

Відповідно до ст.165 СК України та п.18 Постанови №3 Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав, зазначено, що з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім»ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров»я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Отже, судом встановлено, що позивач має право на звернення до суду з даним позовом.

 З огляду на матеріали справи, а саме із ксерокопії свідоцтва про народження (а.с.№ 13) вбачається, виданого на ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження в графі «Мати» зазначено - ОСОБА_2, тобто, відповідач по справі.

Згідно актового запису про народження № 22 від 11 квітня 2007 року (а.с.№ 14) та довідки № 1168-08-01/67 від 10.10.2007 року (а.с.№ 15) відомості про батька дитини, записані за вказівкою заявника на підставі ст. 135 Сімейного Кодексу України.

 У позовні заяві позивач посилається на те, що відповідач відмовилася забирати дитину з поголовного будинку мотивуючи своє рішення відсутністю житла та матеріальних засобів для існування.

 Дану обставину у судовому засіданні 15 січня 2008 року, підтвердила у своїх поясненнях і сама відповідач. Крім того, судом було встановлено, що дійсно, 22 березня 2007 року було складено Акт про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовились забрати батьки чи інші родичі, про покинуту чи знайдену дитину (а.с. № 17-18).

 Судом було встановлено, що відповідач, ще 08 жовтня 2007 року написала письмову заяву, якою дає особисту згоду на позбавлення її батьківських прав по відношенню до ОСОБА_1, тобто, ще до того часу, як позивач звернувся до суду з даним позовом.

 26 квітня 2007 року, Рішенням виконавчого комітету Панютинської селищної ради міста Лозова Харківської області (а.с.№19-20) вирішено питання про влаштування малолітнього ОСОБА_1 14.02.2007 року народження до державного дитячого закладу та про здійснення його утримання за рахунок держави поклавши обов'язки опікуна над ОСОБА_1 - на адміністрацію закладу, в якому буде перебувати дитина.

 Представник позивача зазначив у судовому засіданні, що 13 серпня 2007 року, відносно до відповідача виконавчим комітетом Панютинської селищної ради міста Лозова Харківської області було винесене офіційне попередження щодо відповідальності по дотриманню прав неповнолітніх згідно із законодавством України, про що відповідач була повідомлена особисто.

Дійсно, з огляду на офіційне попередження щодо відповідальності по дотриманню прав неповнолітніх згідно із законодавством України, від 13 серпня 2007 року (а.с.№7), відповідач про це повідомлена, про що нею особисто вчинено підпис. Цю обставину, у судовому засіданні 15 січня 2008 року підтвердила і сама відповідач.

 За клопотанням позивача, в судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2народження, яка вказала, що не дивлячись на факт родинних відносин між нею та відповідачем по справі, вона дає свою особисту згоду на дачу свідчень по справі. Будучи повідомленою під розписку про відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень (а.с.№ 56) та принесши присягу свідка (а.с.№56), свідок вказала, що дійсно її донька - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, у пологовому відділенні народила хлопчика, якого відмовилася забирати. Дитину було влаштовано до дитячого закладу, однак, відповідач знаючи про це свідомо, не відвідувала дитину, не цікавилася його станом здоров»я та не надавала до закладу матеріальної допомоги на його утримання.

 Виходячи з того, що свідка було допитано у присутності відповідача по справі та відсутністю в матеріалах справи доказів які б викликали сумнів у свідчення свідка, у суду не має підстав не довіряти свідченням свідка.

Відповідно до повідомлення за № 499 від 10.08.2007 року та повідомлення №713 від 27 грудня 2007 року, виданих головним лікарем комунального закладу охорони здоров'я “Обласний спеціалізований будинок дитини № 1” (а.с.№21, 47), зазначено, що за весь час перебування малолітнього ОСОБА_1 у закладі, а саме з 16.05.2007 року по час видачі даних повідомлень, ОСОБА_2 жодного разу не відвідала сина - ОСОБА_1, не поцікавилася станом його здоров”я та розвитком дитини.

Відносно викладеного, адміністрацією закладу, як 08 серпня 2007 року (а.с.№22) так і 26 грудня 2007 року (а.с.№49) було складено відповідні акти.

 Відповідач у судовому засіданні вказала, що вона не забрала свого сина з пологового будинку у зв»язку з тим, що вона ні де не зареєстрована та що в неї не має власного житла і що на даний час вона проживає без реєстрації за адресою:АДРЕСА_1

 Так, з огляду на довідку № 1289 від 28.11.2007 року виданої секретарем Панютинської селищної ради (а.с.№8) та № 1287 від 28.11.2007 року виданої секретарем Панютинської селищної ради (а.с.№10) вбачається, що ОСОБА_2 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно до довідки №104 від 07 листопада 2007 року, виданої Лозівським бюро технічної інвентаризації, зазначено, що серед архівних матеріалів підприємства серед зареєстрованих будинків по стм. Панютине на ім.»я ОСОБА_2 не виявлено частини або цілого будинку.

Із пояснень самого відповідача та відповідно до довідки № 1288 від 28.11.2007 року виданої секретарем Панютинської селищної ради (а.с.№ 9) ОСОБА_2 трудової книжки не має, ніде не працює. Відповідно до довідки №609 від 26 грудня 2007 року з Лозівського міськрайонного центру зайнятості, відповідач на обліку в них не перебуває і матеріальної допомоги не отримує(а.с.№53)

 У позовній заяві, позивач прохає суд позбавити відповідача її батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_1та стягнути з неї аліменти на його утримання і як підстави для позбавлення батьківських прав відповідача позивачем вказано про те, що відповідач не визнана недієздатною та не обмежена в дієздатності, про що свідчить довідка (а.с.№56), отже, свідомо не забрала дитину з пологового будинку та те що вона не займається його вихованням та матеріальним забезпеченням.

 При розгляді даної справи, згідно до пояснень самого відповідача та матеріалів справи, судом було з»ясовано, що відповідач свідомо нехтуючи своїми обов»язками, не забрала дитини з пологового будинку, не приймала та не приймає участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні, не дивлячись на те, що стан здоров»я має задовільний, однак, вона не бажає працювати та виконувати свої батьківські обов»язки по відношенню до дитини.

Виходячи з вищевикладеного, судом було достовірно встановлено, що відповідач, свідомо нехтуючи батьківськими обв»язками, своєю бездіяльністю, порушує свої зобов”язання закріплені в ч.2 ст.143 СК України де зазначено, що мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов»язана забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров»я. Крім того, відповідачем порушено і вимоги статті №51 Конституції України від 28 червня 1996 року, а саме: Батьки зобов”язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Аналогічне твердження закріплене і в ст.180 Сімейного Кодексу України.

 Необхідно зазначити, що В принципі №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, записано: «Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».

 В ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року вказано: «Держави-учасники зобов»язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов»язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

 Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402 зазначено, що «Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних доля всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України».

 Статтею №11 цього ж Закону вказано, що «Сім»я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім»ї разом з батьками або в сім»ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов»язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.»

 Згідно статті №12 цього Закону вказано, що «Виховання в сім»ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов»язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров»я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

 Відповідно до статті №15 цього ж Закону встановлено, що «Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов»язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею». При розгляді даної цивільної справи достовірно було встановленою що відповідач - ОСОБА_2, свідомо не виконує своїх обов»язків по вихованню сина - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, не спілкується з ним і перешкод в спілкуванні з ним, їй, ніхто не чинив і не чинить.

 Статтею №164 Сімейного Кодексу України встановлено підстави позбавлення батьківських прав, а саме п.2 ч.1 - ухиляння від виконання своїх обов»язків по вихованню дитини. Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов»язку - виконання батьківських обов»язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що в судовому засіданні було судом достовірно встановлено виходячи з поведінки відповідача, не дивлячись на те, що останній мав задовільний стан здоров»я, перешкод у спілкуванні з дитиною йому ніхто не чинив і не чинить, і у тривалому відрядженні, не знаходився.

 Крім того, відповідно до ч.2 пункту 16 Постанови №3 Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року «про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав, зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов»язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчаннч, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших цінностей; не сприяють засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в їх сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов»язками.

Як вже вище зазначалося, позивачем у позовній заяві заявлено про стягнення з ОСОБА_2, аліменти на утримання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1народження, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків від прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку щомісячно до його повноліття на особистий рахунок дитини.

Відповідно до ст.180 СК України Батьки зобов»язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Судом було достовірно встановлено, що відповідач не працює та не перебуває не обліку в центрі зайнятості, про що свідчать довідки (а.с.№9,53).

Відповідно викладеного необхідно зазначити, що в ч.2 ст.165 СК України, вказано що одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про аліментів на дитину.

 Згідно із ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред»явлення позову, тобто з 10.12. 2007 року.

 Відповідно викладеного необхідно зазначити, що в ч.2 ст.165 СК України, вказано що одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про аліментів на дитину.

Виходячи з вищевикладеного, діючи в інтересах дитини, суд вважає можливим задовольнити позов позивача і позбавити ОСОБА_2, батьківських прав відносно її сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження та стягнути з ОСОБА_2, аліменти на утримання ОСОБА_1

Одночасно, суд роз»яснює відповідачу ОСОБА_2, що відповідно до ст.168 СК України «Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.367 ЦПК України, суд допускає негайне стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Згідно до п.6 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 Розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Процесуального Кодексу України встановлено, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду було сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи на суму 07 гривень 50 копійок, про що надано квитанцію (а.с.№1). Однак у своїй позовній заяві позивачем не вказано про стягнення на їх користь з відповідача понесеним позивачем судових витрат.

Положенням ч. 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

 Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України №7 від 21 січня 1993 року « Про державне мито» зазначено, що від сплати державного мита звільняються державні заклади та установи, які звернулися до суду в передбачених діючим законодавством випадках з заявами до суду про захист прав та інтересів других осіб.

 Крім того, в ч.3 ст.88 ЦПК України зазначено, що, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави про порційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

 На підставі викладеного, суд стягує з ОСОБА_2, на користь держави державне мито в розмірі 51 гривня 00 коп.

 Керуючись положенням ст.ст.10, 11, 57, 60, 79, 81, 88, 209, 212, 213-215, 367 ЦПК України; ст.ст.143, 164, 165, ч.2 ст.166, 169, 180, 182, 183, 191, 243, 244, СК України; ст.ст.8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402; ч.2 ст.3 Конвенції «Про права дитини» від 27 вересня 1991 року; принципу №6 Декларації «Про права дитини», проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року; п.15, 16 Постанови №3 Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року «про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд -  

В И Р І Ш И В:

 Позовну заяву  Виконавчого комітету Панютинської селищної ради як органу опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Лозівської міської ради “про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів” -  задовольнити.

 Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженку с. Тарасівіка, Сахновщинського району, Харківської області - батьківських прав відносно до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженки с. Тарасівіка, Сахновщинського району, Харківської області, проживаючої без реєстрації за адресою: Харківська область, смт. Панютине, вулиця Братів - аліменти на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків від прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку починаючи з дня звернення позивачем до суду - 10 грудня 2007 року і до досягнення дитиною повноліття на особистий рахунок дитини за № 33137 МФО 351823 код ОКПО 09351600 Р/Р 29092009 в ХОУ “Ощадбанк”, 299 відділення, який знаходиться за адресою : м. Харків, проспект Московський 210.

 Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу як за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави державне мито у розмірі 51 гривня 00 коп..

 Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий

у судовому засіданні

Суддя: Н.М. Жмуд