Ухвала суду № 134973091, 18.03.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/283/26

Провадження № 2-з/364/2/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2026 року, селище Володарка,

Володарський районний суд Київської області у складі головуючого судді Ткаченко О.В. розглянув у порядку письмового провадження заяву заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївни про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла зазначена позовна заява, в якій позивач просить: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно із забороною відчуження, яке належить Благодійній організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова» (код ЄДРПОУ 39932886), а саме:

-земельна ділянка з кадастровим номером 3221683600:10:003:0013, площею 0,0771 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

-земельна ділянка з кадастровим номером 3221683600:10:003:0014, площею 0,3680 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

-житловий будинок садибного типу загальною площею 499,8 кв. м., житловою площею 196,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана нерухомість розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3221683600:10:003:0013.

Заява обґрунтована тим, що між заявником ОСОБА_1 та Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова» було укладено два договори дарування.

Заявник зазначає, що ним було вчинено (укладено) такі договори за обставин абсолютного не усвідомлення порядку (змісту) дій та наслідків таких своїх дій. Заявник вказує, що перебував у фізично та психічно важкому стані через проходження лікування із застосуванням медичних препаратів, які також вплинули на його здатність приймати рішення щодо дарування свого майна Відповідачу.

Зважаючи на викладене, він звертається до суду з позовом про визнання недійсним договорів дарування та заявою про забезпечення позову.

Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та заборону вчиняти певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом:

1) наявності спору між сторонами;

2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;

3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;

4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові 17 жовтня 2018 року, справа №183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Дослідивши заяву, суд не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

За загальним принципом цивільного судочинства, який застосовується і при розгляді заяв про забезпечення позову, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12, 81 ЦПК України).

Предметом заяви про забезпечення позову у цій справі є вимога про накладення арешту на конкретні об`єкти нерухомого майна.

Судом встановлено, що між сторонами наявний спір з приводу нерухомого майна:

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221683600:10:003:0013, площею 0,0771 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

-земельна ділянка з кадастровим номером 3221683600:10:003:0014, площею 0,3680 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

-житловий будинок садибного типу загальною площею 499,8 кв. м., житловою площею 196,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана нерухомість розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3221683600:10:003:0013.

З наданих позивачем пояснень вбачається, що відповідач був власником вказаних об`єктів нерухомого майна.

При цьому до матеріалів справи долучено Договори дарування земельної ділянки та Договір дарування об`єкта незавершеного будівництва від 16.03.2023 року, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївни, зареєстрований в реєстрі за №991, №990.

Водночас наведені позивачем обставини не можуть бути взяті судом до уваги як докази наявності права власності у відповідача на такі об`єкти нерухомого майна станом на момент звернення із даною заявою до суду. Інших відомостей, які б підтверджували зареєстроване за відповідачем право власності на спірні об`єкти нерухомого майна позивачем не надано.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене належним і достатнім доказом належності відповідачу заявлених до арешту об`єктів нерухомого майна могли би бути відповідні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Позивач у заяві зазначає, що існує висока ймовірність того, що відповідач може в будь-який момент здійснити відчуження спірного нерухомого майна на користь інших осіб, що значно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

Однак позивач не довів суду, що відповідач вживає заходи щодо відчуження спірного майна. Лише припущення позивача щодо можливості відчуження відповідачем спірних об`єктів нерухомого майна є безпідставними.

Отже, у разі якщо відповідач здійснить відчуження нерухомого майна проти волі позивача, останній буде вправі претендувати на суми, виручені від такої реалізації, а суд, відповідно, врахувати ці суми при визнанні договорів недійсними.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявником не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи наведене, заява про забезпечення позову щодо накладення арешту на нерухоме майно є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Одночасно суд роз`яснює, що така відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в установленому ЦПК України порядку з урахуванням висновків, наведених у мотивувальній частині цієї ухвали.

Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївни про визнання недійсними договорів - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя О. В. Ткаченко