Рішення № 134968396, 18.03.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/1435/26

категорія 113070000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Артхаус" до Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Артхаус" із позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області щодо відмови у знятті з обліку транспортного засобу - екскаватора ATLAS 1304M (заводський номер № НОМЕР_1 ), яка оформлена листом за № Вих-4045/10-00/-ДВ від 21.11.2025;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області зняти з обліку транспортний засіб - екскаватор ATLAS 1304M (заводський номер № НОМЕР_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.11.2025 ТОВ "Артхаус" звернулося до Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області із заявою про зняття з обліку екскаватора ATLAS 1304M 2000 року випуску (заводський номер 135М301334) та надало повний пакет документів, передбачений пунктом 17 Порядку № 694. 21.11.2025 відповідач відмовив у проведенні реєстраційної дії листом № Вих-4045/10-00/-ДВ, посилаючись на сумніви щодо повноважень ОСОБА_1 як тимчасово виконуючого обов`язки директора та на незавершеність спадкової процедури після смерті учасника товариства ОСОБА_2 . Позивач вважає відмову протиправною, оскільки подано всі документи, визначені нормативним актом, а відповідач незаконно встановив додаткові вимоги, не передбачені Порядком № 694, та вийшов за межі своєї компетенції, втрутившись у питання корпоративного управління та спадкування.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 03.02.2026, відповідач зазначив, що 11.06.2025 до нього звернулася ОСОБА_3 за довіреністю Бобла Андрія Петровича із заявою про заборону перереєстрації спецтехніки без участі спадкоємця. Заяви ТОВ "Артхаус" про зняття екскаватора з обліку від липня, жовтня та 17.11.2025 розглядалися, проте щоразу відмовлено через відсутність безспірних доказів повноважень заявників ( ОСОБА_4 , а згодом Дяченка Сергія Петровича) діяти від імені власника. Відповідач посилався на смерть єдиного учасника ОСОБА_2 , призначення управителя спадщини ОСОБА_5 , наявність судових спорів щодо спадкування корпоративних прав та вважав, що без підтвердження належного волевиявлення власника реєстраційна дія неможлива.

Позивач 09.02.2026 подав відповідь на відзив, у якій вказав, що надав вичерпний перелік документів за Порядком № 694, а відповідач не вказав, якого саме документа бракує. Позивач стверджував, що відомості про ОСОБА_1 як т.в.о. директора внесено до ЄДР, а відмова ґрунтується на незаконному розширенні переліку документів та втручанні у корпоративні та спадкові відносини, що не входить до компетенції відповідача. Також зазначалося, що судові справи, на які посилається відповідач, не стосуються безпосередньо екскаватора та не містять заборон на відчуження майна товариства.

У запереченнях на відповідь на відзив, поданих до суду 11.02.2026, відповідач вказав, що позивач не спростував відсутність безспірних доказів повноважень ОСОБА_1 діяти від імені ТОВ "Артхаус". Відповідач посилався на те, що після смерті учасника в ЄДР відсутні відомості про нового учасника або управителя, а ОСОБА_5 підписувала рішення вже як управитель майновими правами, що свідчить про змішування правових статусів. Відповідач наполягав, що його дії спрямовані на недопущення порушення прав спадкоємців та відповідають принципам законності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер єдиний учасник ТОВ "Артхаус" ОСОБА_2 .

23.01.2025 приватний нотаріус Слюсар Л.А. видав свідоцтво про призначення управителем спадщини ОСОБА_5 щодо корпоративних прав (частки 100% у статутному капіталі ТОВ "Артхаус").

24.01.2025 ОСОБА_5 прийняла рішення № 1 про звільнення ОСОБА_4 з посади директора та призначення ОСОБА_1 тимчасово виконуючим обов`язки директора, відомості про якого внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб (витяг від 29.01.2025).

14.11.2025 прийнято рішення № 2 ТОВ "Артхаус" про надання згоди на відчуження екскаватора ATLAS 1304M та його зняття з обліку.

17.11.2025 ТОВ "Артхаус" за підписом ОСОБА_1 звернулося із заявою про зняття машини з обліку, додавши заяву встановленої форми, свідоцтво про реєстрацію, висновок спеціаліста, витяг з ЄДР, рішення управителя та рішення товариства.

21.11.2025 Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області відмовило у знятті техніки з обліку листом № Вих-4045/10-00/-ДВ через відсутність безспірних доказів повноважень заявника.

Вважаючи дії Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області протиправними, товариство з обмеженою відповідальністю "Артхаус" звернулося до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також проголошує право власності непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 42 Конституції України закріплює свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, що включає право юридичної особи на оперативне управління своїми активами, зокрема на відчуження застарілої техніки з метою оптимізації майнової бази та збереження ліквідності підприємства.

Відповідно до положень статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Статтею 115 Цивільного кодексу України передбачено, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Правовий режим корпоративних прав та порядок їх управління у разі смерті учасника регулюється нормами Цивільного кодексу України та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Стаття 1216 Цивільного кодексу України визначає спадкування як перехід прав та обов`язків від спадкодавця до спадкоємців.

Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1285 Цивільного кодексу України якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, що підлягають внесенню до реєстру, внесені до нього, вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає процедуру реєстрації та зняття з обліку відповідної техніки, є Порядок відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 № 694 (далі Порядок № 694).

Пункт 17 вказаного Порядку містить вичерпний перелік документів, які подаються для зняття машини з обліку юридичною особою. Такими документами є:

- заява власника або уповноваженої ним особи;

- документ, що посвідчує особу представника власника машини та його повноваження (у разі потреби);

- свідоцтво про реєстрацію;

- рішення власника про зняття машини з обліку (для юридичної особи);

- копія згоди або дозволу на зняття машини з обліку відповідного суб`єкта управління майном (для державних та комунальних підприємств);

- письмова згода співвласників на зняття машини з обліку, що засвідчується в установленому порядку (для зняття з обліку машини, зареєстрованої з урахуванням підпункту 1 пункту 8 цього Порядку);

- рішення загальних зборів колективного сільськогосподарського підприємства про зняття машини з обліку (для зняття з обліку машини, зареєстрованої з урахуванням підпункту 2 пункту 8 цього Порядку);

- засвідчене в установленому порядку рішення власника або суду про ліквідацію юридичної особи (для зняття з обліку машини у зв`язку з ліквідацією юридичної особи);

- інші документи у випадках, визначених цим Порядком.

Отже, законодавець не передбачив права реєстраційного органу вимагати будь-які інші документи, окрім тих, що зазначені у Порядку № 694. Реєстраційний орган не наділений правом проводити поглиблений аналіз корпоративних чи спадкових відносин або вимагати документи, не включених до вичерпного переліку.

Судом встановлено, що 17.11.2025 товариство з обмеженою відповідальністю "Артхаус" подало заяву про зняття з обліку екскаватора ATLAS 1304M. Разом із заявою було надано оригінал свідоцтва про реєстрацію, витяг з реєстру щодо повноважень директора ОСОБА_1 , рішення управителя корпоративних прав про надання згоди на відчуження майна та інші передбачені законом документи.

Відповідач, відмовляючи у вчиненні реєстраційної дії листом від 21.11.2025, послався на наявність сумнівів щодо повноважень представника юридичної особи та наявність заяви від одного зі спадкоємців, який заперечував проти відчуження техніки.

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою.

Екскаватор, щодо якого виник спір, є власністю товариства, а не особистим майном померлого ОСОБА_2 . Смерть засновника юридичної особи не призводить до автоматичного припинення права власності самої юридичної особи на її активи та не перетворює ці активи на частку у спадщині фізичної особи. Спадкуванню підлягає частка у статутному капіталі, тобто сукупність корпоративних прав, а не конкретні одиниці техніки, що перебувають на балансі підприємства. Відповідач, ототожнивши майно товариства з майном фізичної особи, допустив помилку у тлумаченні норм матеріального права та вийшов за межі своєї компетенції.

Повноваження ОСОБА_1 як директора товариства були належним чином зафіксовані у Єдиному державному реєстрі. Він був призначений рішенням управителя корпоративних прав ОСОБА_5 , чиї повноваження підтверджувалися свідоцтвом нотаріуса від 23.01.2025.

Як уже зазначалося, згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" достовірність відомостей, внесених до реєстру, презюмується.

Тобто державні органи, діючи у межах своїх повноважень, не мають права ставити під сумнів легітимність особи, яка зареєстрована у реєстрі як керівник юридичної особи, доки такий запис не буде скасований у встановленому законом порядку або визнаний недійсним судом. Принцип публічної вірогідності реєстру є гарантією стабільності правових відносин та захисту інтересів суб`єктів, які вступають у взаємодію з юридичними особами. Обов`язок реєстраційного органу полягає у формальній перевірці наявності документів та ідентифікації особи за відомостями державного реєстру. Будь-які сумніви суб`єктивного характеру не можуть бути підставою для відмови у реалізації прав юридичної особи на розпорядження своїм майном.

У відзиві на позовну заяву відповідач послався на попередні відмови від 07.10.2025 та 31.10.2025, а також на заяву спадкоємця ОСОБА_6 про заборону перереєстрації техніки. Однак жодна з цих обставин не передбачена Порядком № 694 як підстава для відмови. Відповідач також стверджував, що статут товариства не містить положень про право директора одноосібно розпоряджатися майном, а рішення управителя має похідний характер. Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки повноваження директора як виконавчого органу визначаються статутом і законом незалежно від тимчасового характеру виконання обов`язків. Пункт 8.3.2 статуту товариства передбачає, що директор діє від імені товариства без довіреності, і відомості реєстру підтверджують його статус. Відповідач не надав судового рішення про визнання призначення директора недійсним, тому не вправі ігнорувати офіційні дані реєстру.

Відповідач також посилався на наявність судових справ щодо спадкування корпоративних прав (№ 278/2655/25, № 278/3366/25) та стягнення коштів (№ 296/13415/25), стверджуючи, що це створює ризик порушення прав третіх осіб. Суд зазначає, що жодна з цих справ не містить ухвали про арешт саме екскаватора ATLAS 1304M або заборону на його відчуження. Справи стосуються корпоративних прав або інших вимог і не встановлюють обмежень щодо майна товариства. Відповідач не наділений повноваженнями самостійно вводити превентивні обмеження на підставі припущень про можливі судові рішення, оскільки це суперечить статті 19 Конституції України та принципам правової визначеності.

Аналізуючи доводи відповідача про те, що управління корпоративними правами обмежене виключно охоронними функціями, суд наголошує, що охорона та управління спадщиною, яка складається зі 100% частки у працюючому бізнесі, передбачає забезпечення функціонування цього бізнесу. Зупинка можливості оновлення парку техніки або продажу активів для покриття боргів підприємства може призвести до знецінення самої спадщини, що прямо суперечить інтересам спадкоємців. Таким чином, призначення директора та прийняття ним рішень про розпорядження майном є законним способом управління юридичною особою. Суб`єкт владних повноважень не може підміняти собою суд або органи управління товариством, надаючи власну оцінку господарським операціям позивача.

Отже, відповідач замість перевірки вичерпного переліку документів здійснив несанкціоновану оцінку корпоративних і спадкових відносин, що не входить до його повноважень. Така поведінка порушує право товариства на розпорядження власним майном відповідно до статей 41 і 42 Конституції України, принцип публічної достовірності реєстру та конституційні гарантії підприємницької діяльності.

Відмова відповідача, оформлена листом, також не відповідає критеріям чіткості та обґрунтованості адміністративного акта. Відповідач не вказав, яких саме документів не вистачає у поданому пакеті, а лише абстрактно послався на "відсутність безспірних доказів повноважень". Таке формулювання позбавляє позивача можливості зрозуміти, які дії він має вчинити для усунення недоліків, та свідчить про штучний характер перешкод, що створюються державним органом.

Оцінюючи аргументацію сторін, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області порушують право власності позивача, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд також враховує, що позивач неодноразово звертався до відповідача, що свідчить про тривалу протиправну поведінку органу влади. Кожна наступна відмова дублювала попередню, незважаючи на надання додаткових пояснень та документів. Така поведінка суб`єкта владних повноважень вказує на системне нехтування вимогами закону.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність визнання дій відповідача щодо відмови у знятті з обліку екскаватора ATLAS 1304M протиправними. Оскільки порушене право потребує повного відновлення, ефективним способом захисту у даній справі є зобов`язання відповідача вчинити відповідну реєстраційну дію. Суд не вбачає ознак втручання у дискреційні повноваження органу, оскільки у разі подання повного пакета документів обов`язок реєстратора стає імперативним, і варіанти поведінки, окрім вчинення дії, у нього відсутні.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Ухвалюючи дане судове рішення, суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18), від 22.11.2019 (справа № 810/1502/18).

Судом встановлено, що на момент вирішення питання про розподіл судових витрат представником позивача надано суду копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АМ № 1093950 від 05.08.2024 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової (правничої) допомоги укладений між позивачем та адвокатом Жмуцьким Миколою Володимировичем, відсутній акт прийому передачі послуг до договору про надання професійної правничої допомоги, а також представником позивача не надано суду доказів сплати судових витрат на правничу допомогу (квитанція, платіжне доручення тощо).

У наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг), позивачем не конкретизовано та необґрунтовано витрачений час на правничу допомогу, не деталізовано, які роботи проведені адвокатом в рамках надання послуг.

У питанні надання доказів суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

За таких обставин, оскільки стороною позивача не додержані приписи ч. 4 ст. 134 КАС України, підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов`язковою і пов`язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг) і ті, які були реально необхідними.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Артхаус" (вул. Велика Бердичівська, 89, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10001, ЄДРПОУ 34394610) до Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області (вул. Вороного Юрія, 55, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10002, ЄДРПОУ 40346926) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області щодо відмови у знятті з обліку транспортного засобу - екскаватора ATLAS 1304M, заводський номер № НОМЕР_1 , 2000 року випуску, оформленої листом за № Вих-4045/10-00/-ДВ від 21.11.2025.

Зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області зняти з обліку транспортний засіб - екскаватор ATLAS 1304M, заводський номер № НОМЕР_1 , 2000 року випуску, на підставі заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Артхаус" від 17.11.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Артхаус" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 18 березня 2026 р.

18.03.26