Рішення № 134967707, 18.03.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 рокуСправа №160/14515/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач), в якій позивач просить:

-визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, ідентифікаційний код юридичної особи: 13814885, адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, щодо відмови в зарахуванні стажу в період роботи з 25.03.1986р. по 15.02.1993р, та період роботи з 01.09.1993 по 20.02.1996р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а також період навчання в Павлоградському технічному училищі з 01.09.1977р. - 28.07.1979р., протиправними;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, ідентифікаційний код юридичної особи: 13814885, адреса: 79016 м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд.10, зарахувати мені до загального трудового стажу період роботи з 25.03.1986р. по 15.02.1993р, та період роботи з 01.09.1993 по 20.02.1996р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а також період навчання в Павлоградському технічному училищі з 01.09.1977р.-28.07.1979р..

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 02.07.2025 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії. Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Відповідачем не врахований період роботи з 25.03.1986 по 15.02.1993 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата звільнення (15.02.1993) календарно різниться із датою наказу про звільнення (20.12.1993), період роботи з 01.09.1993 по 20.02.1996 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про роботу не завірено печаткою організації, а також період навчання згідно з дипломом №160, оскільки відсутня дата видачі диплома. Відмову в призначенні пенсії позивач вважає неправомірною, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Позивач наполягає, що не має нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносились відповідальним працівником, а не нею особисто. За таких обставин, висновки відповідача про відсутність страхового стажу для призначення пенсії безпідставні, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/14515/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); розрахунок страхового стажу станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії від 02.07.2024.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності документи про призначення пенсії за віком розглядалися і, відповідно, рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.07.2025 № 047350007254 приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області. Згідно з рішення № 047350007254 від 09.07.2025 вік заявника 63 роки 04 дні, необхідний страховий стаж визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років. Після досягнення віку 63 роки з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року необхідний страховий стаж становить від 21 до 31 року, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Страховий стаж позивача становить 13 років 10 місяців 24 дні. Згідно з поданих документів до страхового стажу не зараховано: періоди навчання згідно диплома № НОМЕР_3 , оскільки відсутня дата видачі диплома та в даті початку навчання наявне виправлення, яке не завірене належним чином; періоди роботи з 25.03.1986 по 15.02.1993 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата звільнення (15.02.1993) календарно різниться із датою наказу про звільнення (20.12.1993); періоди роботи з 01.09.1993 по 20.02.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про роботу не завірено печаткою організації. Отже, дії органів Пенсійного фонду України є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України, а вимоги позивача є безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавстві.

До відзиву долучено витребувані докази.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористалась.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_3 (згідно зі свідоцтвом про народження № НОМЕР_4 , свідоцтвом про укладання шлюбу № НОМЕР_5 )) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого 01.03.2000 Петропавлівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

02.07.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ВОГ №25) із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.07.2024 №047350007254 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Означене рішення обґрунтоване наступним.

Вік заявника - 63 роки 04 дні. Страховий стаж особи 13 років 10 місяців 24 дні. До страхового стажу не зараховано: періоди навчання згідно з диплома №160, оскільки відсутня дата видачі диплома та в даті початку навчання наявне виправлення, яке не завірене належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період, форму навчання та присвоєну кваліфікацію видану на підставі первинних документів; періоди роботи з 25.03.1986 по 15.02.1993 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата звільнення (15.02.1993) календарно різниться із датою наказу про звільнення (20.12.1993); періоди роботи з 01.09.1993 по 20.02.1996 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про роботу не завірено печаткою організації. Для зарахування вказаних періодів необхідно долучити уточнюючі довідки видані на підставі первинних документів.

Відповідно до розрахунку стажу з урахуванням перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 047350007254 страховий стаж позивача станом на дату звернення (02.07.2024) становить 13 років 10 місяців 24 дні, до якого зараховано наступні періоди:

з 03.09.1979 по 15.09.1982 3 роки 0 місяців 13 днів;

з 21.02.1996 по 01.07.1998 2 роки 4 місяці 11 днів;

з 02.10.2015 по 31.03.2024 8 років 6 місяців 0 днів.

Не погодившись з відмовою у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 25.03.1986 по 15.02.1993 та з 01.09.1993 по 20.02.1996, а також періоду навчання в Павлоградському технічному училищі з 01.09.1977 по 28.07.1979, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статті 3 вказаного Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, гіг-спеціалісти, які залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України; г) інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню; е) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Згідно із пунктом 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Відповідно до пункту 24 Порядку №637 для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 березня 2023 року у справі №360/4129/20, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

У ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач по досягненню 63 років звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 02.07.2024 про призначення пенсії за віком.

Розгляд заяви та долучених документів за принципом екстериторіальності здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та за результатом було прийнято рішення від 09.07.2024 № 047350007254 про відмову в призначенні пенсії, яке обґрунтовано відповідачем єдиною підставою: відсутністю станом на дату звернення (02.07.2024) необхідного страхового стажу.

Відповідно до оскаржуваного рішення та розрахунку стажу (форма РС-право), тривалість страхового стажу позивача становить 13 років 10 місяців 24 дні.

У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1977 по 28.07.1979, а також періодів роботи з 25.03.1986 по 15.02.1993 та з 01.09.1993 по 20.02.1996.

Щодо періоду навчання, суд зазначає наступне.

Як визначено у статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637).

Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.11.1979, позивач до вступу в Павлоградський трест столових (03.09.1979) мала 2 роки навчання в Павлоградському ПТУ-43.

Отже, трудова книжка хоч і містить відомості про навчання позивача в Павлоградському ПТУ-43, одна не містить записів щодо періоду навчання.

З матеріалів справи вбачається, що разом із заявою про призначення пенсії від 02.07.2024 позивачем, окрім трудової книжки, надавалась копія атестату № НОМЕР_3 , за змістом якого вона навчалась в Міському професійно-технічному училищі №43 м. Павлоград Дніпропетровської області у періоді з 01.09.1977 по липень 1979 за професією «кухар», рішенням екзаменаційної комісії присвоєна кваліфікація «кухаря четвертого розряду».

У атестаті містяться підписи Голови екзаменаційної комісії директора та заступника директора училища, а також печатка навчального закладу.

Матеріали справи також містять довідку №238 від 05.08.2024 Західно-Донбаського професійного ліцею, що видана ОСОБА_5 про те, що вона дійсно навчалася в Професійно-технічному училищі №43 за професією «кухар» з 01.09.1997 по 28.07.1979; підстава: наказ про зарахування №17-к від 01.09.1977, наказ про відрахування №54-к від 28.07.1979. На підставі Наказу Міністерства освіти України № 178 від 04.06.1997 року «Про вдосконалення мережі професійно-технічних навчальних закладів Дніпропетровської області» Професійно-технічне училище №43 ліквідовано і створено новий навчальний заклад Професійно технічне училище № 3 від 01.08.1997. На підставі Наказу Міністерства освіти України № 141 від 19.03.2003 та Наказу Управління освіти і науки Дніпропетровської обласної адміністрації № 250 від 28.03.2003 «Про вдосконалення мережі професійно-технічних навчальних закладів Дніпропетровської області» Професійно-технічне училище №3 реорганізовано в Західно-Донбаський професійний ліцей з 01.07.2003. Довідка підписана директором та містить печатку навчального закладу.

Отже, з урахуванням відомостей з атестату №160, довідки Західно-Донбаського професійного ліцею №238 від 05.08.2024, які узгоджуються із записами в трудовій книжці щодо подальшого працевлаштування позивача після навчання, підтверджено навчання позивача в Професійно-технічному училищі №43 у періоді 01.09.1997 по 28.07.1979.

Зауваження відповідача щодо атестату в обґрунтування підстав для не зарахування періоду навчання до страхового стажу суд вважає неприйнятними, оскільки виправлень щодо початку навчання в училищі в атестаті судом не встановлено, а відсутність дати видачі атестату жодним чином не свідчить про недостовірність відомостей в атестаті, а отже не можуть мати негативні наслідки саме для особи, щодо якої його видано.

Поряд з цим, в силу положень частини 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у доданому позивачем до заяви про призначення пенсії атестаті.

За таких обставин, суд вважає, що відмовляючи позивачеві у зарахуванні періоду навчання з 01.09.1977 по 28.07.1979 до страхового стажу, відповідач діяв протиправно, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача вказаний період навчання.

Щодо періоду роботи з 25.03.1986 по 15.02.1993 та з 01.09.1993 по 20.02.1996, суд зазначає наступне.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.11.1979, позивач з 25.03.1986 по 15.02.1993 працювала в Радгоспі «Дніпропетровський» Петропавлівського району Дніпропетровської області у відділенні Куйбишеве (записи №№3-4); з 01.03.1993 по 20.02.1996 листоношею у Петропавлівському районному вузлі зв`язку (записи №№5-6).

Трудова книжка серії НОМЕР_1 від 20.11.1979 в частині вказаних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства, записи містять дати та номери наказів про прийняття на роботу та звільнення, підписи уповноважених працівників та печатки підприємств.

В якості підстави для відмови у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу відповідач в оспорюваному рішенні зазначив, що дата звільнення (15.02.1993) календарно різниться із датою наказу про звільнення (20.12.1993), а період з 01.09.1993 по 20.02.1996 не завірено печаткою організації.

Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу, уповноваженого працівника).

Так, на момент заповнення трудової книжки позивача (1984) була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).

Пунктом п. 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тож вказані відповідачем зауваження не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині права на пенсію.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 (адміністративне провадження № К/9901/2537/20).

Поряд з цим, суд звертає увагу, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості щодо вказаних періодів трудової діяльності позивача. Відомості у трудовій книжці в частині спірного періоду відповідають даним архівної довідки від 07.08.2024 №204/26, виданої Відділом трудового архіву Петропавлівської селищної ради, про підтвердження факту роботи (відпрацьовані людино-дні) за період з квітня 1987 року по березень 1993 року ОСОБА_1 у відділенні Куйбишеве Радгоспу «Дніпропетровський», а також архівної довідки Дніпропетровської філії АТ «Укртелеком» від 20.09.2024 №23/5685 про підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 з 01.03.1993 по 20.02.1996. Тому зазначені відповідачем недоліки, як-то дата звільнення календарно різниться із датою наказу про звільнення, а період з 01.09.1993 по 20.02.1996 не завірено печаткою організації, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача згідно із трудовою книжкою до страхового стажу, що враховується у призначенні пенсії.

Суд звертає, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність заповнення трудової книжки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачеві в зарахуванні періодів роботи з 25.03.1986 по 15.02.1993 та з 01.03.1993 по 20.02.1996 до страхового стажу, відповідач діяв протиправно, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачу вказані періоди її роботи.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За встановлених обставин, суд вважає, що рішення № 047350007254 від 09.07.2024 не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати таке рішення відповідача, оскільки саме такий спосіб захисту у даному випадку є належним та необхідним для ефективного захисту порушеного права.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 73-78, 90, 139 241-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) від 09.07.2024 №047350007254 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд.10) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період навчання з 01.09.1977 по 28.07.1979, а також наступні періоди її роботи: з 25.03.1986 по 15.02.1993 та з 01.03.1993 по 20.02.1996.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд.10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова