Рішення № 134967015, 19.03.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 березня 2026 р. Справа № 120/8368/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятих органом Пенсійного фонду рішень щодо відмови у призначенні пенсії. Зокрема, зауважує на наявності у нього права на відповідний вид пенсійного забезпечення. Водночас вказує на протиправність дій органу Пенсійного фонду щодо не зарахування до страхового стажу періодів працевлаштування в районах Крайньої Півночі та РФ.

До суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позову. Зауважує, що не є належним відповідачем у цій справі. Щодо суті спору вказує на відсутність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області подано відзив, у якому останній вказує на безпідставність доводів позивача. Зауважує, що чинним законодавством не передбачено можливості зарахувати можливості стаж здобутий на території РФ.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встановив такі обставини справи.

Позивач 05.05.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву позивача та надані ним документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області для опрацювання.

За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 12.05.2025 № 024950011638 про відмову у призначенні пенсії, в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач, 15.05.2025 повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком.

Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення

заяву позивача та надані ним документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області для опрацювання.

За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 22.05.2025 року № 024950011638 про відмову у призначенні пенсії, в зв`язку із відсутністю необхідного За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.2008 по 24.12.2008, з 25.12.2008 по 07.12.2009, з 26.01.2010 по 15.03.2011, з 06.06.2016 по 20.04.2017, з 05.07.2017 по 03.05.2018 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.2008, у зв`язку з припиненням 01.01.2023 РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з якою до страхового стажу зараховується періоди роботи до 31.12.1991 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, діями відповідача щодо не зарахування стажу здобутого в РФ та не зарахування стажу здобутого в районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (ст. 8 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положенням ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.

Положеннями ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 31 рік

Відповідно до оскаржуваного рішення, страховий стаж становить 09 років 09 місяців 14 днів.

Суд зазначає, що основним документом що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка.

Трудова книжка позивача містять чіткі записи про його періоди працевлаштування в РФ 01.01.2008 по 24.12.2008, з 25.12.2008 по 07.12.2009, з 26.01.2010 по 15.03.2011, з 06.06.2016 по 20.04.2017, з 05.07.2017 по 03.05.2018, що у сукупності складає 4 роки 2 місяці 9 днів.

Вирішуючи по суті існуючий спір у частині зарахування стажу в російській федерації, суд першочергово звертає увагу на ту обставину, що при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.

Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Таким чином, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Принагідно суд зазначає, що неможливість встановити сплату страхових внесків, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Принагідно суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.

Однак, суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Як уже зазначалося, 01.12.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX) і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.

Суд наголошує, що вказаний закон набрав чинності з 23.12.2022.

Натомість, позивачем здобуто стаж до вказаного періоду.

Таким чином, з огляду на те, що органом Пенсійного фонду протиправно не зараховано аналізовані періоди працевлаштування в РФ.

Окрім того, судом встановлено, що повторно розглянувши заяву, позивачеві період працевлаштування в районах Крайньої Півночі з 05.09.1984 по 09.03.1988 не враховано у полуторному розмірі відповідно до укладених договорів, згідно яких можливо врахувати стаж в полуторному розмірі, оскільки документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема про стаж роботи до 31.12.1991 року, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи мають містить апостиль, проставлений компетентним органом держави, у якій таку довідку проставлено.

Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 року було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Як уже зазначалося, 01.12.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX) і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.

Натомість, позивачем здобуто стаж до вказаного періоду, як і довідки видано до набрання чинності зазначеного Закону.

Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:

a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;

b) адміністративні документи;

c) нотаріальні акти;

d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Водночас, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 04.02.2023 року № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.

Зважаючи на той факт, що станом на 24.02.2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з РФ діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.

Тобто, оскільки довідки про пільговий стаж та заробітну плату підтверджують період роботи позивача за період дії Конвенції 1993 року, вимога щодо наявності апостиля на період воєнного стану не є обов`язковою.

Судом враховано, що відповідач унеможливлений здійснити перевірку відомостей у вищезазначених довідках, однак неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку відповідної довідки особи не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії (п. 41 постанови Верховного Суду від 09 липня 2020 р. у справі № 235/7688/16-а), а обов`язок збереження всіх первинних бухгалтерських документів, зокрема, документів щодо виплати заробітної плати, не може бути покладено на пенсіонера.

Окрім того, суд зауважує, що відсутність апостиля не може позбавляти людину гарантованого права на належне їй пенсійне забезпечення, оскільки позивач, з урахування обставин воєнного часу, фактично опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відтак, період працевлаштування з 05.09.1984 по 09.03.1988 підлягає зарахуванню у кратному розмірі.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Відтак, оскаржуване рішення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є протиправним та підлягає скасуванню.

Принагідно суд зауважує, що протиправній дії відповідача відобразилися при ухваленні відповідного рішення.

Вказівка на таку протиправність дій фактично дублюватиме зміст підстав для скасування рішення.

Обираючи належно спосіб захисту, суд керується наступним.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи те, що відповідач не здійснив належної оцінки наявного у позивача стажу, не вчинив жодних дій, передбачених законодавством з метою підтвердження наявного стажу, суд дійшов до висновку, що належним захистом права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (як суб`єкта який порушив права позивача) зарахувати аналізований стаж у належному розмірі та повторно розглянути заяву позивача.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.

З огляду на встановлену протиправність рішення, прийнятого головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, понесені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок цього територіального органу у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.05.2025 №/ПС 024950011638 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди працевлаштування з 01.01.2008 по 24.12.2008, з 25.12.2008 по 07.12.2009, з 26.01.2010 по 15.03.2011, з 06.06.2016 по 20.04.2017, з 05.07.2017 по 03.05.2018 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.2008 і період роботи з 05.09.1984 по 09.03.1988 в пільговому обчисленні та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 15.05.2025.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович