Рішення № 134962273, 19.03.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/11841/25

Провадження № 2/463/589/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Драпатого Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові в режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про повернення дитини,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, відповідно до якого просить визнати незаконним утримування відповідачем ОСОБА_4 на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і повернути малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в Швейцарію; у разі невиконання ОСОБА_4 рішення суду у добровільному порядку, зобов`язати останню передати малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Французької Республіки, ОСОБА_3 , за місцем зареєстрованого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення повернення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до держави постійного проживання.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач у березні 2022 року прибула до Швейцарської Конфедерації, в червні 2024 року почала проживати з позивачем за адресою: Шлях фонтанів 8 у Вільє, кантон Невшталь, Швейцарська Конфедерація і ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_6 . Без його відома відповідач 15.11.2024 року звернулась до українського посольства та їхній син набув статусу громадянина України. Після народження дитини, відносини між ними погіршились, почались конфлікти і в кінці листопада 2024 року відповідач разом з сином переїхала до іншої орендованої квартири, а 18.07.2025 року разом зі своєю матір`ю викрала дитину та перевезла його на територію України. Дитина зареєстрована у Швейцарській Конфедерації, а тому вважає, що саме ця країна є постійним місцем проживання сина. Як наслідок, вивезення сина до України проти його волі, необхідно кваліфікувати як викрадення, через що син підлягає поверненню, особливо враховуючи безпекову ситуацію в Україні, де з 2022 року триває воєнний стан та відбуваються бойові дії.

Відповідач не погодилась та в особі повноважного представника подала відзив на позовну заяву. Зазначає, що на території Швейцарської Конфедерації відповідач мала статус тимчасового біженця, ніколи не мала наміру залишатись там і не розглядала її як місце постійного проживання для себе та сина, який також не має жодного статусу у Швейцарській Конфедерації. Ще до народження сина між нею та відповідачем почались конфлікти, для вирішення яких вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів. Позивач чинив відносно неї домашнє насильство, погрожував їй фізичною розправою, зловживав алкоголем та наркотичними засобами, проявляв до неї агресію та аб`юзивну поведінку. Дитина має більш тісний зв`язок з Україною ніж з Швейцарською Конфедерацією, проживає у місті Львові, де активні бойові дії не ведуться, та повністю перебуває на її утриманні. Перешкоди у спілкуванні позивача з сином вона не чинить, а навпаки, сприяє цьому спілкуванню, направляє на його електронну пошту фотознімки дитини та телефонує за допомогою відеозв`язку, проте, позивач під час цих дзвінків лише конфліктує та кричить на неї, дитиною не цікавиться. Інтерес дитини полягає в тому, щоб залишитись проживати в Україні і тому просить у задоволенні позову відмовити.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування не було подано.

Позовна заява поступила до суду 05.12.2025 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 08.12.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Під час підготовчого засідання представник відповідача подала до суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи про визначення місця проживання дитини. Проте, в судовому засіданні 09.02.2026 року вона відмовилася від цього клопотання та просила залишити його без розгляду.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи. Представник позивача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів. Крім того, було роз`яснено, що в такому самому режимі участь у справі може брати безпосередньо позивач або прибути до суду безпосередньо. Однак, позивач таким правом не скористався.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті, суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.02.2026 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу вимог частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача - адвокат Максимчук Ю.П. під час виступу із вступним словом висловився про підтримання позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Найда І.А. під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечила з підстав, викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_4 , будучи допитаною з її згоди в якості свідка, підтвердила обставини викладені у відзиві, зокрема, про існування нетерпимої обстановки між нею та позивачем, вчинення насильства по відношенню до неї, від чого інтереси дитини лише страждають.

Представник третьої особи під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечив з підстав відсутності доказів, які б підтверджували, що повернення дитини до Швейцарської Конфедерації відповідає її інтересам. Просить у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу та свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у Швейцарській Конфедерації.

Позивач є громадянином Французької Республіки, відповідач - громадянкою України, що підтверджується копіями їхній паспортів. У зареєстрованому шлюбі сторони не перебували.

Малолітній ОСОБА_6 відповідно до довідки від 15.11.2024 року, виданої Посольством України в Швейцарській Конфедерації (а.с.12), набув громадянство України на підставі частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України».

Сторони також не оспорюють, що 18.07.2025 року відповідач разом з сином покинула Швейцарську Конфедерацію.

Станом на даний час малолітній проживає в Україні разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною довідкою (а.с.14). Також, відповідач подала заяву про реєстрацію місця проживання дитини за цією адресою.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі № 2-4237/12 (пункт 51).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини, яку Верховна Рада України ратифікувала 27.02.1991 року).

Відповідно до частини 1 статті 9 Конвенції про права дитини Держави-учасниці забезпечують те, щоби дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини, а в статті 11 закріплено правило, що Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

З цією метою Держави-учасниці сприяють укладанню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.

Питання незаконного переміщення та утримання дітей на міжнародному рівні врегульовано в Гаазькій конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року), яка набула чинності для України 01.09.2006 року.

Згідно зі статтею 1 Гаазької Конвенції 1980 року цілями цієї Конвенції є: a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

За змістом статті 3 Гаазької Конвенції 1980 року переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та

b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Виходячи зі змісту Гаазької Конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Гаазької Конвенції 1980 року); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької Конвенції 1980 року); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Гаазької Конвенції 1980 року).

Іншими словами, судовий або адміністративний орган держави має розглядати дії батька чи матері як міжнародне викрадення дитини за сукупності таких умов:

- дитина мала постійне місце проживання в країні - учасниці Конвенції;

- дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням прав піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення;

- дитина не досягла 16-річного віку.

У разі встановлення таких обставин згідно із зобов`язаннями за Конвенцією дитину має бути негайно повернуто до держави її постійного місця проживання.

Такими є висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформовані у постанові від 25.12.2024 року у справі № 344/24144/23.

Водночас, частина друга статті 12, частини перша, друга статті 13 і стаття 20 Гаазької Конвенції 1980 року визначають вичерпний перелік обставин, за яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця її постійного проживання:

Якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі (частини перша та друга статті 12 Гаазької Конвенції 1980 року).

Незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частини перша та друга статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року).

У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20 Гаазької Конвенції 1980 року).

Згідно з висновками, які сформовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.10.2021 року у справі № 344/20234/19, обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Гаазька конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.

Такої самої позиції дотримується Європейський суд з прав людини, який зазначає, що саме той з батьків, який виступає проти повернення, повинен в першу чергу надати в цьому зв`язку достатні докази, які, крім того, повинні стосуватися існування ризику, спеціально кваліфікованого статтею 13 (b) як «серйозного». І хоча останнє положення не є обмежувальним в питанні точного значення «серйозного ризику», - який може спричинити не тільки «фізичну чи психологічну шкоду», але й «нестерпну ситуацію», - воно не може тлумачитися у світлі статті 8 Конвенції як таке, що включає всі незручності, неминуче пов`язані з процесом повернення: виключення, передбачене в статті 13 (b), стосується лише ситуацій, які виходять за рамки того, що дитина може розумно витримати (CASE OF X v. LATVIA, № 27853/09, ЄСПЛ, від 26.11.2013 року).

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2024 року у справі № 334/5244/23 поняття найкращих інтересів дитини необхідно оцінювати у світлі виключень, передбачених Гаазькою Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Гаазької Конвенції 1980 року (частина перша статті 13), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави стосовно захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20).

Повертаючись до обставин справи яка розглядається, суд перш за все звертає увагу, що немає доказів того, що позивач надав відповідачу згоду на переміщення дитини в Україну. Ніщо не свідчить про те, що позивач згодом надав мовчазну згоду. Навпаки, його звернення до Міністерства юстиції України (а.с.16) з приводу вжиття заходів для повернення дитини свідчить про відсутність будь якої згоди на переміщення дитини.

Відтак, залишається перевірити, чи існують виключення, передбачені в статті 13 (b) Гаазької Конвенції 1980 року, а саме чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

З цього приводу суд зазначає, що дитина є громадянином України, тоді як жоден з її батьків не є громадянином Швейцарської Конфедерації, куди її намагається повернути позивач.

Відповідач згідно відповідної довідки, яка видана компетентними органами Швейцарської Конфедерації і яка перекладена на українську мову втратила статус біженця та знята з реєстрації у зв`язку з поверненням в Україну. Статус позивача суд кваліфікує як невизначений. З однієї сторони, останній є громадянином однієї з країн Європейського Союзу, куди також входить Швейцарська Конфедерація. Очевидно, що такий статус дає йому відповідні пільги у питанні працевлаштування, пересування та вибору місця проживання, яких напевно, не мають громадяни держав, які не є членами Європейського Союзу. Але з іншої сторони, позивач не переконав суд, що він забезпечений житлом у Швейцарській Конфедерації, має постійні джерела доходу та взмозі забезпечити утримання дитини у випадку її повернення. Житло, в якому він проживає, згідно пояснень представника позивача орендоване, також відсутня інформація про джерела доходів позивача.

Згідно звіту про післяпологове спостереження, мати забезпечувала синові безпечні, стабільні та емоційно теплі умови життя; здійснювалось виключно грудне вигодовування та повний комплекс догляду; бабуся активно допомагала, приймаючи участь та демонструючи досвід у догляді за немовлям; мати демонструвала високий рівень відповідальності, емоційної включеності та турботи; дитина розвивалась відповідно до вікових норм, була доглянута, спокійна, зі стійкою вагою та нормальними показниками здоров`я.

В Україні відповідач уклала від імені дитини медичну декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.

Згідно довідки від 13.08.2025 року, дитина відвідує заняття загального розвитку «Монтесорі» у дитячому центрі «Кузя». Хлопчика приводить на заняття мама, підтримує та допомагає йому. Дитина доглянута, охайна та іде на зв`язок з іншими дітьми.

Згідно з характеристикою психофізіологічного розвитку і психологічного стану дитини від 06.11.2025 року, дитині забезпечені всі сприятливі умови для здорового, психічного, емоційного та соціального розвитку, і важливою складовою для цього розвитку є тісний зв`язок з матір`ю. Присутність матері та її виховання є необхідною умовою для подальшого повноцінного розвитку. Батьківський конфлікт безпосередньо зачіпає інтереси дитини та негативно впливає на неї, травмує психіку і порушує стан психологічного благополуччя. Розрив стосунків з матір`ю буде психотравмуючою ситуацією, яка призведе до глибоких порушень в психічному функціонуванні дитини, а в майбутньому до формування фобій, страхів і ризиків комплексів неповноцінності. Дитина вважає маму найближчим сімейним середовищем, тому, виривання дитини з цього середовища спричинить незворотні зміни в структурі особистості дитини і всіх сферах розвитку.

Психологічна характеристика відповідача теж є позитивною незважаючи на пережитий конфлікт з позивачем і при цьому, констатовано глибокий взаємозв`язок з дитиною.

Суд також не може не звернути увагу на те, що під час спільного проживання сторін у них відбувались конфлікти, які супроводжувались зверненням до правоохоронних органів Швейцарської Конфедерації, про що до матеріалів справи долучено відповідні звіти працівників поліції, які перекладені на українську мову.

За вчинення домашнього насильства рідного брата позивача, який проживав разом із сторонами, було притягнуто до відповідальності у виді штрафу в розмірі 300 швейцарських крон, про що також до матеріалів справи долучено копію відповідної постанови, яка перекладена на українську мову.

Обставини існування в сім`ї сторін нетерпимої обстановки під час їхнього спільного проживання у Швейцарській Конфедерації підтвердили також свідки ОСОБА_9 , яка є мамою відповідача і яка після народження дитини деякий час проживала спільно із сторонами та була очевидцем конфліктів, а також безпосередньо відповідач, яка з її згоди була допитана як свідок.

На думку суду, за наведених вище обставин, повернення дитини до Швейцарської Конфедерації загрожуватиме заподіянням їй психічної шкоди, зокрема, через розрив стосунків з матір`ю. Наявність неприязних відносин між сторонами, що супроводжується постійними конфліктами, а також відсутність переконливої інформації про наявність у позивача можливості утримувати дитину, на думку суду, може створити для дитини нетерпиму обстановку, передусім через необхідність зміни комфортної для дитини обстановки, адже в Україні дитина перебуває поряд з мамою та іншими найближчими родичами, забезпечена житлом, медичними послугами, відвідує дитячі заклади та загалом, оточена атмосферою любові і турботи.

В такому випадку складені психологом, як спеціалістом, висновки є належними, допустимими та достатніми доказами і у суду немає підстав не брати до уваги ці докази, що мають значення для застосування пункту «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції 1980 року та підтверджують наявність обґрунтованих ризиків заподіяння шкоди психіці дитини внаслідок розриву зв`язків з матір`ю і повернення її до Швейцарської Конфедерації.

Крім того, за такої ситуації у суду тим більше немає підстав ставити під сумнів наявність ризиків, про які зазначив у письмових висновках психолог.

Тому, враховуючи вказане, наведені вище факти та досліджені докази, а також пояснення сторін і свідків, суд вважає, що у контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, повернення дитини до Швейцарської Конфедерації є неможливим.

Суд розуміє, що право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 ЄКПЛ. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Відмова у задоволенні позову у цій справі становить втручання у гарантоване статтею 8 ЄКПЛ право позивача, але з огляду на викладене вище немає жодних підстав виснувати про порушення такого права у світлі пункту 2 статті 8 ЄКПЛ з огляду на встановлені ризики (пункт «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції) втручання у право позивача, гарантоване статтею 8 ЄКПЛ, переслідує легітимну мету, а саме захист прав і свобод дитини.

Задля досягнення зазначеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою, про що суд ухвалює рішення.

Аргументи позивача про те, що у нього існують перешкоди у спілкуванні з сином суд до уваги не приймає, оскільки питання про усунення перешкод у вихованні сина знаходиться поза межами цієї справи. Вирішення цього питання можливе шляхом пред`явлення окремого позову.

Крім того, суд також не погоджується з аргументами сторони позивача про те, що перебування дитини в Україні є небезпечним з огляду на запроваджений воєнний стан. Незважаючи на всі жахливі події, які відбуваються в Україні, територія Львівської області не є зоною активних бойових дій, а син сторін перебуває в такому самому становищі, як і тисячі інших українських дітей, які знайшли прихисток від війни на території західної України.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про повернення малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Швейцарської Конфедерації - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - інформація відсутня.

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Третя особа: Орган опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.К.Левицького,67, код ЄДРПОУ 04056109.

Повний текст судового рішення складено - 19 березня 2026 року.

Суддя Грицко Р.Р.