Рішення № 134961638, 18.03.2026, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/3301/23

Провадження № 2/314/864/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2026 м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Капітонова Є.М.,

секретар судового засідання Румянцева А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу №314/3301/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» звернулось до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

17.01.2024 у справі № 314/3301/23 винесено заочне рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» заборгованість за кредитним договором №2010298667 від 22.01.2015 у розмірі 40227,68 грн. із яких: 30547,00 грн (основна сума кредиту (тіло) - 30542,43 грн., процентів за користування кредитом - 4,57 грн.), 9680,68 грн. втрати від інфляції та 3% річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Витрати на правничу допомогу у розмірі 8052,00 грн. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

До суду представником відповідача адвокатом Зачепіло З.Я. подано заяву про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі № 314/3301/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою суду від 29.12.2025 заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17.01.2024 у цивільній справі № 314/3301/23 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, постановлено скасувати.

Справу призначено до судового розгляду.

04.02.2026 до суду надійшов відзив, у якому не погоджуючись із позовним вимогами представник відповідача зазначає, що 22.01.2015 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2010298667 від 22.01.2015, у відповідності до якого остання отримала 52366,42 грн. із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,01% річних. 13.06.2016 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 13/06/16 від 13.06.2016, відповідно до якого TOB «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором. 29.01.2019 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» укладено договір факторингу № 29/01/19-2 від 29.01.2019, відповідно до якого ТОВ «ФК «Прайм Альянс» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 2010298667 від 22.01.2015 складає 40227,68 грн. Представник позивачки вважає, що матеріали справи не містять допустимих та достатніх доказів перерахування кредитних коштів позичальнику ОСОБА_1 , як наприклад платіжного доручення, меморіального ордеру, виписки по картковому рахунку. З приводу договорів факторингу представник відповідачки зазначає, що у справі відсутні належні та допустимі докази передачі права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача, як і не підтверджено сплату первісному кредитору коштів за договором факторингу. Зауважує, що реєстр права вимоги не є документами, які підтверджують факти передачі кредитних коштів. Із посиланням на ст. 1077, 1078 ЦК України зазначає, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Представник відповідача резюмує, що сама грошова вимога, передана клієнтом фактору не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Із посиланням на порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів» зазначає, що позичальником включені до умов кредитного договору несправедливі умови, які полягають у тому, що фінансова установа в незалежності від того, чи споживач здійснить погашення заборгованості за кредитним договором, може в односторонньому порядку, без повідомлення споживача продовжити дію такого договору для подальшого нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, що вносить істотний дисбаланс до договірних правовідносин та ставить споживача в несправедливе становище по відношенню до кредитної установи.

Загалом на думку представника відповідачки наданий розрахунок містить лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду.

Представник відповідачки із посиланням на ч. 1 ст. 261 ЦК України подала заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та зазначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові (ст. 26 ЦК України). Так, за умовами кредитного договору банк надав ОСОБА_1 52366,42 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 22.01.2020. Відповідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Трирічний строк позовної давності у кредитних відносинах не є абсолютним та може бути збільшений за домовленістю сторін, проте таке збільшення потребує підпису обох сторін. Позивач подав позовну заяву про стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 21.07.2023 та не надав належних доказів щодо письмової домовленості із відповідачем щодо продовження строків позовної давності, а також не порушив питання щодо поновлення таких строків. Вважає, що строк загальної і спеціальної позовної давності у позивача закінчився 22.01.2023 включно. Також, представник відповідачки просила зменшити витрати на правничу допомогу до 2000,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився.

Представником відповідачки подано клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Проти позову заперечують.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини.

Судом встановлено та не спростовується матеріалами справи, що 22.01.2015 між сторонами укладено кредитний договір № 2010298667 від 22.01.2015 за умовами якого ОСОБА_1 отримала кошти на споживчі цілі у розмірі 52366,42 грн. із врахуванням процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,01 % річних, що підтверджується заявою на видачу готівки № 202T00HRKY від 22.01.2015. За умовами, визначеними у п. 1.4.1 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язувалась повністю повернути банку суму кредиту та виконати всі інші зобов`язання встановлені кредитним договором не пізніше 22.01.2020. Згідно п. 3.6. кредитного договору, банк мав право відступити повністю чи частково свої права вимоги за кредитним договором третій особі. Між ПАТ «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» 13.06.2016 укладено договір факторингу № 13/06/16, за умовами якого TOB «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право нового кредитора до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

29.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» укладено договір факторингу № 29/01/19-2, за умовами якого ТОВ «ФК «Прайм Альянс» набуло право нового кредитора до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Позивач стверджував, що заборгованість за кредитним договором є непогашеною, відповідно до графіку платежів, що є невід`ємною частиною кредитного договору, сума заборгованості в межах 3-х річного терміну за період із 22.03.2017 по 22.01.2020 складає 30547,00 грн, з яких основна сума кредиту (тіло)-30542,43 грн., проценти за користування кредитом-4,57 грн. При цьому, у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань по поверненню кредитних коштів за кредитним договором № 2010298667 від 22.01.2015 утворилась заборгованість у розмірі 40227,68 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в межах 3-х річного терміну з 22.03.2017 по 22.01.2020 року у розмірі 30547,00 грн. (основна сума кредиту (тіло) - 30542,43 грн та процентів за користування кредитом - 4,57 грн.), а також урахування індексу інфляції та 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України за період з 29.01.2019 по 23.02.2022 у розмірі 9680,68 грн.

За приписами ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. ч. 1,2 ст. 628 ЦК України).

За положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ч. ч. 1,2 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться . Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З приводу застосування строків позовної давності суд приходить до таких висновків.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Саме такі висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 (провадження № 3-21гс15), від 01.07.2015 (провадження № 6-178цс15), від 17.02.2016 (провадження № 6-2407цс15), від 08.06.2016 (провадження № 6-3029цс15).

За приписами ч. 1. ст. 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, за положеннями ч. 1 ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких підстав, суд не може не дійти висновку, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відтак, застосовані у позові строки позовної давності не заслуговують на увагу ще й з огляду на таке.

Так, Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено із 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 17.03.2020 № 530 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби(COVID-19)» введення карантину, встановленого КМУ, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30.03.2020 № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19», який набрав чинності 02.04.2020, продовжено позовну давність на період дії карантину.

Законом України від 30.03.2020 № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257,258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21, від 20.04.2023 у справі № 728/1765/21, від 21.02.2024 у справі № 201/5016/21 зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID19)».

Відтак, п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540, продовжено позовну давність на строк дії карантину, який закінчив свою дію з 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

За таких обставин, кінцевим терміном сплати кредиту є 22.01.2020, початок перебігу строку позовної давності є - 23.01.2020. Позовну заяву про стягнення кредитної заборгованості подано 21.07.2023.

Отже, суд приходить до висновку, що позов подано до суду в межах строку позовної дасності.

З приводу витрат на правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Зазначене презюмується і з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц, від 23.05.2022 у справі № 724/318/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Надані до суду позивачем докази відносно витрат на професійну правничу допомогу (Договір про надання правової допомоги з Додатком №1, рахунок фактура від 07.12.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 07.12.2023, платіжна інструкція №43 від 11.12.2023) в повному обсязі доводять обґрунтованість витрат, їх фактичне понесення та пропорційність відносно предмета спору.

Суд вважає, що позивачем доведені понесені ним витрати на правничу допомогу, у зв`язку з чим понесені витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» заборгованість за кредитним договором №2010298667 від 22.01.2015 у розмірі 40 227 (сорок тисяч двісті двадцять сім) гривень 68 коп, з яких: 30 547,00 грн (основна сума кредиту (тіло) - 30 542,43 грн та процентів за користування кредитом - 4,57 грн.), 9 680,68 грн втрати від інфляції та 3% річних за ч.2 ст. 625 ЦК України.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» судові витрати у виді судового в розмірі 2684,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні дані сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», код ЄДРПОУ: 41677971, р/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, б. 77;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

День складення повного судового рішення 18.03.2026.

Суддя Євген Миколайович Капітонов

18.03.2026