Рішення № 134946831, 26.02.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/2748/25

Провадження № 2/191/1235/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Форощука О.В.

за участі секретаря Рибак М.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 24 червня 2020 року між АТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 бувукладений кредитний договір №2031361593, за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 67908,00 грн. на строк 60 місяців шляхом видачі суми кредиту у вигляді готівкових коштів через касу банку. Процентна ставка становить 40,00 %, тип процентної ставки фіксована.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконує, у зв`язку з чим за період з 25 червня 2020 року до 16 грудня 2022 року виникла заборгованість в розмірі 75406,66 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 59241,03 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 16165,63 грн.

16 грудня 2022 року між АТ «ОТП Банк» і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №16/12/2022, відповідно до якого АТ "ОТП Банк" відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за кредитним договором №2031361593 від 24 червня 2020 року.

03 січня 2023 року між ТОВ «Діджи Фінанс» і позивачем ТОВ «ФК «Укрфінстанларт» було укладено договір факторингу №560/ФК-23, відповідно до якого ТОВ "Діджи Фінанс" відступило на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за кредитним договором №2031361593 від 24 червня 2020 року.

Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від АТ «ОТП БАНК» до ТОВ «Діджи Фінанс», а також від ТОВ «Діджи Фінанс» до ТОВ «ФК «Укрфінстанларт», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору. Незважаючи на це, позичальник не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені Кредитним договором.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №2031361593 від 24 червня 2020 року в розмірі 75406,66 грн., а також стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Представник відповідача Красюк І.В. надав відзив на позовну заяву, де зазначив, що 16 січня 2025 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було прийняте рішення про визнання виконавчого напису №39268 від 05 листопада 2021 року у виконавчому провадженні №67769859 від 06 грудня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості в розмірі 75756,66 грн. таким, що не підлягає виконанню. Отже, виконавчий напис був вчинений саме за заявою АТ «ОТП Банк». Однак сам факт звернення з заявою про вчинення виконавчого напису і подальше його скасування не перериває строку позовної давності. Оскільки АТ «ОТП Банк» засвідчив факт того, що він 05 листопада 2021 року дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, то перебіг позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом сплив 05 листопада 2024 року. Позивач звернувся до суду з позовом 03 червня 2025 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з закінченням строку позовної давності. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник позивача Сисин В.В. надав відповідь на відзив, де зазначив, що строк дії укладеного з відповідачем кредитного договору до 24 червня 2025 року. Станом на 24 червня 2025 року відповідачем заборгованість за кредитним договором не погашена. Щодо строку позовної давності, то розділ 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого аід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин діяв на території України з 11 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв. Крім того, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» перебіг позовної давності, визначеного цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом не пропущений. Просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача Красюк І.В. надав заперечення, де зазначив, що посилання позивача на зупинення строку позовної давності під час карантину і воєнного стану є визнанням ним того факту, що було порушено строки звернення до суду з позовною заявою. Позивачем не надано суду клопотання про поновлення строку позовної даіності і зазначення причин його пропущення, що надало б суду можливість надати оцінку аргументам та обставинам, за яких позивачем такий строк був пропущений. Наслідки, пов`язані з повномасштабним вторненням російської федерації на територію України мають відповідати умовам поважності причин для поновлення таких строків. Тобто доведення факту прямого впливу такого вторгнення на можливість користування процесуальними правами повинно бути доведено. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовиити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, але завчасно надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити.

Представник відповідача Красюк І.В. надав суду письмову заяву про відкладення розгляду справи з метою вирішення питання щодо примирення і добровільного врегулювання спору з відповідачем.

Оскільки справа неодноразово призначалася до судового розгляду, представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву і жодних дій щодо врегулювання спору здійснено жодною стороною не було, суд вважає заяву про відкладення розгляду справи необгрунтованою.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті письмові докази по справі.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

За визначенням ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, що 24 червня 2020 року між АТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 бувукладений кредитний договір №2031361593, за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 67908,00 грн. на строк 60 місяців шляхом видачі суми кредиту у вигляді готівкових коштів через касу банку. Процентна ставка становить 40,00 %, тип процентної ставки фіксована.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконує, у зв`язку з чим за період з 25 червня 2020 року до 16 грудня 2022 року виникла заборгованість в розмірі 75406,66 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 59241,03 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 16165,63 грн.

16 грудня 2022 року між АТ «ОТП Банк» і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №16/12/2022, відповідно до якого АТ "ОТП Банк" відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за кредитним договором №2031361593 від 24 червня 2020 року.

03 січня 2023 року між ТОВ «Діджи Фінанс» і позивачем ТОВ «ФК «Укрфінстанларт» було укладено договір факторингу №560/ФК-23, відповідно до якого ТОВ "Діджи Фінанс" відступило на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за кредитним договором №2031361593 від 24 червня 2020 року.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором ґрунтуються на законі та умовах договору, а тому підлягають задоволенню.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем пропущений строк позовної давності суд вважає необгрунтованими.

Так, розділ 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого аід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин діяв на території України з 11 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» перебіг позовної давності, визначеного цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, позовна давність за вказаними позовними вимогами, заявленими позивачем 03 червня 2025 року, не спливла.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20.

Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст.141 ЦПК України.

Крім того, в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи правнича допомога позивачу у справі надавалась адвокатом Сисиним В.В. Загальна вартість наданої позивачу правової допомоги становить 6000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у рішенні від 23 січня 2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (§ 268).

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні від 28 листопада 2002 року ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2023 року у справі №206/2971/22, провадження №61-5826св23).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2023 року у справі №206/2971/22 зазначив, що положення ст.137 ЦПК не відхиляють можливість і не знімають із суду обов`язок застосувати принципи пропорційності, розумності та співмірності під час вирішення відповідних питань.

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З урахуванням складності справи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, виходячи з обставин справи та заявленої ціни позову, суд дійшов висновку про зменшення суми стягнення з відповідача на користь позивача до 4000,00 гривень витрат на правову допомогу. Саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.526, 553, 554, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 11, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзадовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (код ЄДРПОУ: 41153878, адреса: 07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, б.21/1, р/р: НОМЕР_2 в АТ «Сенс Банк», МФО: 300346) заборгованість за кредитним договором №2031361593 від 24 червня 2020 року за період з 25 червня 2020 року до 16 грудня 2022 року в розмірі 75406 (сімдесят п`ять тисяч чотириста шість) грн. 66 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 59241 (п`ятдесят дев`ять тисяч двісті чорок одна) грн. 03 коп., заборгованості за відсотками в розмірі 16165 (шістнадцять тисяч сто шістдесят п`ять) грн. 63 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (код ЄДРПОУ: 41153878, адреса: 07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, б.21/1, р/р: НОМЕР_2 в АТ «Сенс Банк», МФО: 300346) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

На рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. В. Форощук