Рішення № 134935908, 17.03.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8022/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Головного управління ДПС у Кіровоградській області, вул. В. Перспективна,55, м. Кропивницький,25006

про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 43995486) від 16.10.2025 №16-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення";

2) визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 43995486) від 16.10.2025 №437-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ",

3) стягнути з Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 43995486) на її користь середній заробіток за затримку виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі №340/228/25 в розмірі 389 886 грн. 80 коп. та до дати ухвалення рішення по справі.

4) стягнути з Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 43995486) на її користь відшкодування заподіяної моральної шкоди, в розмірі 18 400 грн. 00 коп.

Ухвалою судді від 09.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Представник відповідача у відзиві до позову просив відмовити позивачу в його задоволені, вказавши, що під час прийняття оскаржуваних наказів діяв в межах наданих повноважень та чинного законодавства.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач працювала в органах державної податкової служби.

Наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 09.12.2024 №748-О "Про припинення державної служби", припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , головного інспектора Світловодської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Кіровоградській області, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДПС у Кіровоградській області, згідно з п. 1 с. 1 ст. 87 ЗУ "Про державну службу" з 16 грудня 2024 року.

Позивач, не погоджуючись з вказаним наказом, оскаржила його в судовому порядку.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 (справа №340/228/25) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 09.12.2024 №748-О "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інспектора Світловодської ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області з 16.12.2024 та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.12.2024 по 27.05.2025.

Листом від 02.06.2025 №8019/6/11-28-11-31 "Про надання копій наказів Головного управління ДПС у Кіровоградській області" відповідач направив позивачу копії наказів від 29.05.2025 №223-о "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 " та від 30.05.2025 №275 "Про закріплення робочого місця", яким повідомлено про необхідність подання заяви та наказано:

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Світловодської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Кіровоградській області з 16.12.2024;

Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити: Дотримання правил внутрішнього службового розпорядку Головного управління ДПС у Кіровоградській області, підзвітність та підконтрольність керівництву Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Позивач вказує, що листом від 16.06.2025 вона повідомила відповідача, що 05.11.2024 (наказ №855 від 06.11.2024) в.о. голови Державної податкової служби України було затверджено перелік змін №6 до організаційної структури Головного управління ДПС у Кіровоградській області, відповідно до яких:

- виводяться зі структури:

11-28-69 Світловодська державна податкова інспекція (штатна чисельність 4);

- вводяться до структури:

11-28-53 Олександрійська державна податкова інспекція

- Світловодський відділ обслуговування платників (штатна чисельність 4).

Тобто, Світловодська державна податкова інспекція, в структуру якої було поновлено позивачку, фактично ліквідовано з 05.11.2024, що практично нівелює можливість належного виконання нею обов`язків на посаді головного державного інспектора Світловодської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Кіровоградській області. В зв`язку з наведеним позивач просила надати інформацію про істотні умови праці; інформацію про систему підзвітності та підконтрольності керівництву ГУ ДПС у Кіровоградській області, виконання якої має забезпечувати саме ОСОБА_1 , перелік вакантних посад в структурі ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Листом від 24.06.2025 за №9920/6/11-28-11-31 відповідач відмовив позивачці в наданні запитуваної інформації (т.1, а.с.67-68)

Листом від 25.06.2025 №10081/6/11-28-11-31 відповідач надав позивачу попередження про наступне звільнення, на підставі наказу від 25.06.2025 №283-о та запропонував посаду головного державного інспектора відділу організації та планування роботи управління організації Головного управління ДПС у Кіровоградській області (т.1, а.с. 70-71).

В подальшому, листом від 09.07.2025 позивач повідомила відповідача про відсутність правової можливості в її поновленні на посаді, яка фактично не існує. Повторно просила надати інформацію щодо істотних умов праці (т.1, а.с.72).

Листом від 28.07.2025 позивач повторно просила надати інформацію про істотні умови праці по посаді, яка не включена до штатного розпису, а також про неможливість поновлення на посаді, якої фактично не існує (т.1,а.с.75).

Листом від 07.08.2025 відповідач повідомив позивача, що Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області розглянуто листи б/н від 09.07.2025 та від 28.07.2025 (вх. ГУ ДПС №№ 23943/6 від 14.07.2025, 26270/6 від 01.08.2025) щодо надання інформації з питань пов`язаних з перебуванням на державній службі, виплати заборгованості за час вимушеного прогулу. Листом ГУ ДПС від 25.06.2025 №10081/6/11-28-11-31 засобами електронного та поштового зв`язку позивачу було направлено попередження про наступне звільнення її з посади головного державного інспектора Світловодської ДПІ ГУ ДПС із запропонуванням інших рівнозначних посад державної служби в ГУ ДПС, який було отримано 04.07.2025 та станом на 07.08.2025 відповідь на цей лист до ГУ ДПС не надходила, що унеможливлює на даний час вирішення питання щодо переведення позивача на іншу рівнозначну посаду. Щодо виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі № 340/228/25 повідомлено, що до ГУ ДКСУ у Кіровоградській області подано платіжні інструкції, а саме: від 27.06.2025 № 14 - до зарахування на карту ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21872,74 грн.; від 27.06.2025 № 15 - сплата ПДФО 18% в сумі 5113,11 грн.; від 27.06.2025 № 16 - сплата військового збору 5% в сумі 1420,31 грн.; від 27.06.2025 № 17 - сплата ЄСВ 22% в сумі 6249,36 грн.; від 17.07.2025 № 18 - до зарахування на карту ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7290,91 грн.; від 17.07.2025 № 19 - сплата ПДФО 18% в сумі 1704,37 грн.; від 17.07.2025 № 20 - сплата військового збору 5% в сумі 473,44 грн.; від 17.07.2025 № 21- сплата ЄСВ 22% в сумі 2083,12 грн. Рішення виконано в частині негайного виконання щодо стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць. Враховуючи, що справа № 340/228/25 перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції, рішення щодо стягнення коштів (суми основного боргу) підлягатиме виконанню після набрання ним законної сили (т.1,а.с.78-79).

В подальшому, 25.08.2025 позивач направила відповідачу заяву про звільнення та виплати вихідної допомоги, відповідно до порядку ч.3 ст.86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст.38 та ст. 44 КЗпП України, яка вручена відповідачу 27.08.2025 (т.1,а.с.80-82).

Наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 28.08.2025 за №379-о припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 за угодою сторін з 01.09.2025 (т.1,а.с.83).

Однак, наказом від 01.09.2025 за №381-о наказ від 28.08.2025 за №379-о скасовано (т.1.а.с.84).

Листом від 02.09.2025 за №12895/6/11-28-11-31 відповідач повідомив позивачку, що її заява про звільнення з посади залишена без розгляду, оскільки заява не була скоригована на суб`єкта призначення, відсутня підстава та дата звільнення, чим не дотримано норми ст. 86 Закону №889-VIII (т.1,а.с.85).

В подальшому, наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 16.10.2025 №437-о позивачку звільнено на підставі наказу від 16.10.2025 №16-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення" (отримано 27.10.2025) (т.1,а.с.113-117).

Змістом спірних правовідносин є відповідність звільнення критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 КАС України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII", з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №889-VIII).

Позивача звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.12 ч.2 ст.65 цього ж Закону.

Як передбачено п.4 ч.1 ст.87 Закону України №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

У відповідності до п.12 ч.2 ст.65 Закону України №889-VIII, дисциплінарними проступками є, зокрема, прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 5 Закону № 889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Основні обов`язки державного службовця закріплені у ст. 8 Закону № 889, відповідно до якої державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

У п. 1 ч.1 ст. 61 Закону № 889 зазначено, що службова дисципліна забезпечується шляхом дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 62 Закону № 889 державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені ст. 8 цього Закону, а також не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця та виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців.

За правилами ч. 1 ст. 64 Закону № 889 за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 65 Закону № 889 підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно з п. 12 ч. 2 вказаної статті дисциплінарним проступком є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 56 Закону № 889 тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень. Для державних службовців установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону № 889 до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

Частиною 5 ст. 66 Закону № 889 передбачено, що звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених п. 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 ч. 2 ст. 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону № 889.

У ч. 6 ст. 66 Закону № 889 встановлено, що дисциплінарні стягнення, передбачені п. 2-4 ч. 1 вказаної статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії.

При цьому, ч. 1 ст. 74 Закону № 889 визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Частиною 1 ст. 71 Закону № 889 обумовлено, що з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування. У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов`язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов`язково.

Відповідно до ч. 8 ст. 71 Закону № 889 державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються; 2) порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які причетні до справи; 4) подавати в установленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування.

Відповідно до ч. 9 ст. 71 Закону № 889 за результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення (ч. 2 ст.75 Закону № 889).

Відповідно до ч. 3 ст.75 Закону № 889 за кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні (ч. 4 ст.75 Закону № 889).

Процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців визначає Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1039 (далі - Порядок № 1039).

Відповідно до п. 2 Порядку № 1039 процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає: прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; формування дисциплінарної комісії та її склад; визначення повноважень дисциплінарної комісії; визначення основних засад роботи дисциплінарної комісії; формування дисциплінарної справи; прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи.

Згідно з п. 3 Порядку № 1039 рішення про порушення дисциплінарного провадження приймає: 1) міністр - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; 2) суб`єкт призначення - стосовно інших державних службовців: Кабінет Міністрів України - щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії А; голова місцевої держадміністрації - щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії Б та здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах; керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - щодо інших державних службовців, які займають посади державної служби категорій Б і В.

Відповідно до п. 4 Порядку № 1039 дисциплінарне провадження розпочинається з моменту прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження та завершується прийняттям рішення про накладення на державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження (далі - державний службовець), дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Комісія, дисциплінарна комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання здійснення дисциплінарних проваджень, і цим Порядком (п. 13 Порядку № 1039).

Відповідно до п. 25 Порядку № 1039 дисциплінарна справа повинна містити: дату і місце її формування; підстави для відкриття дисциплінарного провадження; характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та/або акт про відмову від надання таких пояснень; пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

Згідно п. 31 Порядку № 1039 комісія, дисциплінарна комісія запрошує державного службовця на своє засідання для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та пропонує надати таке пояснення у письмовому вигляді. Пояснення надається в паперовій або електронній формі особисто чи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу відповідного державного органу із накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Державний службовець має право:

бути присутнім на засіданні Комісії, дисциплінарної комісії для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

знайомитися з матеріалами дисциплінарної справи відповідно до ст. 76 Закону № 889, у тому числі в установленому законом порядку запитувати та отримувати відповідні документи, їх копії;

надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються;

заявляти клопотання про необхідність одержання і долучення до матеріалів дисциплінарної справи нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, яким можуть бути відомі обставини справи;

користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.

Державний службовець користується іншими правами, встановленими Конституцією та законами України.

Згідно п. 32 Порядку №1039 про дату, час і місце та спосіб проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії державному службовцю повідомляється шляхом вручення інформації чи документів або надсилання їх поштою за адресою місця проживання/перебування чи на його адресу електронної пошти, або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Таке повідомлення здійснюється не менш як за п`ять календарних днів до дня проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії.

У разі прийняття Комісією, дисциплінарною комісією рішення про проведення засідання дистанційно в режимі відеоконференції Комісія, дисциплінарна комісія повідомляє про це державному службовцю відповідно до абзаців першого і другого цього пункту.

Комісія, дисциплінарна комісія може прийняти рішення про перенесення засідання для надання пояснення державним службовцем з урахуванням строків здійснення дисциплінарного провадження.

Рішення про перенесення засідання може бути прийнято в разі, коли державний службовець вперше не прибув на засідання або не підключився до засідання дистанційно у випадках, передбачених абзацами 1 і 2 п. 19-1 цього Порядку, повідомивши про поважні причини своєї відсутності, зокрема з підстав виникнення технічних проблем, що унеможливили його участь у засіданні в режимі відеоконференції.

У разі перенесення засідання Комісія, дисциплінарна комісія повідомляє про це державному службовцю відповідно до абзаців першого і другого цього пункту.

У разі коли державний службовець не прибув на засідання або не підключився до засідання дистанційно у випадках, передбачених абзацами 1 і 2 п. 19-1 цього Порядку, і не повідомив про поважні причини своєї відсутності, а також не надав письмових пояснень щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, Комісія, дисциплінарна комісія складає акт про відмову від надання пояснень.

Відсутність державного службовця на засіданні Комісії, дисциплінарної комісії не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження.

Відповідно до п. 33 Порядку № 1039 комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.

Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.

Відповідно до п. 34 Порядку № 34 результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії.

Пропозиція (подання) готується Комісією, дисциплінарною комісією після прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи та підписується усіма її членами, які брали участь у голосуванні.

Частинами 1, 2, 9 - 11 ст. 69 Закону № 889 передбачено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

Дисциплінарну комісію стосовно інших державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі.

Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Згідно ч. 1 ст. 68 Закону № 889 дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження) - суб`єктом призначення - стосовно інших державних службовців.

Частинами 1 - 3 ст. 73 Закону № 889 встановлено, що з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа. Дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 5) інформаційну довідку з викладенням обставин щодо вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 10) відомості про причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, на підставі яких з державного службовця знімають звинувачення; 11) висновок за результатами службового розслідування (у разі його проведення); 12) висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; 13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Відповідно до ст. 75 Закону № 889 перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення (ч. 1); пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі (ч. 2); відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення (ч. 3).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Таким чином, звільнення державного службовця за прогул (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) може мати місце лише за умови, коли державний службовець без поважних причин був відсутній на службі. Державний службовець не може бути звільнений за прогул, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як прогул без поважної причини.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 розкриває зміст поняття прогулу як відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, або принаймні більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Не є поважними причинами відсутності працівника на роботі згідно з вказаною постановою, зокрема, поміщення особи до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу.

Виходячи із системного аналізу правових норм, які регулюють спірні правовідносини вбачається, що у разі вчинення державним службовцем прогулу (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, суб`єкт призначення або керівник державної служби має право притягнути такого державного службовця до дисциплінарної відповідальності (у разі якщо не минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, а також якщо не минув один рік після його вчинення) у вигляді оголошення догани.

У разі ж встановлення систематичності (повторно протягом року) відповідного дисциплінарного проступку державного службовця, суб`єкт призначення або керівник державної служби має право застосувати винятковий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади державної служби.

Відтак, для прийняття рішення про звільнення працівника із займаної посади за прогул необхідно встановити дві обставини: по-перше, встановити факт відсутності працівника на робочому місці протягом трьох годин або протягом цілого робочого дня; по-друге, з`ясувати причини такої відсутності та обґрунтовано вважати їх неповажними; по-третє, систематичність вчинення даного проступку, тобто повторно протягом року.

З наведеного вбачається, що обов`язковою умовою для звільнення державного службовця є встановлення систематичності (тобто вчинених неодноразово протягом року) прогулів (відсутності на роботі більше трьох годин) цієї особи без поважних причин.

Разом з цим, єдиною належною обставиною, яка свідчить про систематичність вчинення державним службовцем такого дисциплінарного проступку як прогул без поважних причин, є чинне рішення суб`єкта призначення (керівника відповідного державного органу) про накладення на даного державного службовця дисциплінарного стягнення за таке ж порушення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.04.2021 у справі №640/15754/19.

В свою чергу суд відмічає, що дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.

Відповідно до наданих до матеріалів справи копій документів, вбачається, що на виконання судового рішення в справі №340/228/25, відповідач виніс наказ від 29.05.2025 за №223-о "Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 ", закріплення її робочого місця , відповідно до наказу від 30.05.205 №275 (т.2,а.с.206-208).

Вказані накази направлені на адресу позивачки, що нею не заперечується.

Однак, позивач до виконання своїх посадових обов`язків не приступила, що слугувало правовою підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності за відсутність без поважних причин на робочому місці, відповідно до наказу ГУ ДПС у Кіровоградській області віл 17.09.2025 за №15-дс (т.2,а.с. 240-241). Вказаний наказ направлено позивачці засобами поштового зв`язку та у встановленому законодавством порядку, не оскаржено (т.2,а.с.242-244).

В подальшому, позивачкою на адресою відповідача направлено заяву про звільнення за угодою сторін, яка відповідно до наказу від 01.09.2025 залишена без розгляду.

Основними умовами припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням. Водночас, визначення дати звільнення є обов`язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб`єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі частини першої статті 86 Закону України №889-VIII, оскільки частина друга вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII.

Проте, основними умовами для припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII є строк, з якого припиняється державна служба, оскільки державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Визначення дати звільнення є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII.

Водночас частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, КЗпП України цією правовою нормою надає працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 140/3179/19, від 07 березня 2018 року у справі № 810/2728/16, від 10 березня 2020 року у справі № 803/959/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 140/3179/19.

Крім того, такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 року справа № 640/30382/21, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийнятті рішення у цьому спорі.

Зміст заяви про звільнення від 25.08.2025 року, вказує на те, що позивач просила звільнити роботодавця як за власним бажанням так і за згодою сторін, не пізніше ніж на наступний день після отримання вказаної заяви (т.1,а.с.80).

Наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 28.08.2025 за №379-о припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 за угодою сторін з 01.09.2025 (т.1,а.с.83).

Однак, наказом від 01.09.2025 за №381-о наказ від 28.08.2025 за №379-о скасовано (т.1.а.с.84).

Листом від 02.09.2025 за №12895/6/11-28-11-31 відповідач повідомив позивачку, що її заява про звільнення з посади залишена без розгляду, оскільки заява не була скоригована на суб`єкта призначення, відсутня підстава та дата звільнення, чим не дотримано норми ст. 86 Закону №889-VIII (т.1,а.с.85).

Слід зазначити, що документом, який вказує на досягнення домовленості між сторонами спору про припинення державної служби з відповідної дати є наказ.

Наведені обставини свідчать, що трудові відносини між позивачем та відповідачем на момент, що підлягав перевірці під час дисциплінарного провадження щодо позивачки (щодо відсутності на робочому місці за період 01.08.2025 по 31.08.2025), не припинились.

Судом встановлено, що 19.09.2025 відповідачем було видано наказ № 43-дп "Про порушення дисциплінарного провадження", копію якого направлено на адресу позивачки (т.2,а.с.110-112).

Підставою порушення дисциплінарного провадження слугувала: - доповідна записка начальника Світловодського відділу обслуговування платників Олександрійської ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 04.09.2025, а також акти про відсутність на робочому місці з 01.08.2025 по 29.08.2025 (т.2,а.с.116,148-189).

Листом від 03.09.2025 позивачці було запропоновано надати пояснення щодо обставин, які перешкоджали її виходу на роботу після поновлення на посаді протягом травня вересня 2025 (т.2,а.с.190-191).

Листом від 23.09.2025 позивачці було повідомлено про порушення дисциплінарного провадження та запропоновано до 06.10.2025 надати пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (т.2,а.с.199-200)

Листом від 23.09.2025 позивачці було повідомлено про порушення дисциплінарного провадження та запропоновано взяти участь в засіданні дисциплінарної комісії 06.10.2025 (т.2,а.с.197-198).

Також, матеріалами дисциплінарної справи підтверджено, що дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ повідомляла позивача про засідання дисциплінарної комісії та, відповідно, було запропоновано надати письмові пояснення та документи щодо обставин, які стали підставою для відкриття дисциплінарного провадження, у тому числі достовірну та вичерпну інформацію з відповідним документальним підтвердженням.

Проте, позивач на засідання дисциплінарної комісії не з`явилась, про поважні причини своєї відсутності не повідомила, також не надала письмові пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, що відображено в акті про відмову від надання пояснень (т.2, а.с. 214).

Таким чином, дисциплінарною комісією було встановлено відсутність на робочому місці ОСОБА_1 з 01.08.2025 по 31.08.2025.

Наказом Головного управління від 16.10.2025 № 16-дс до позивача було застосовано заходи дисциплінарного впливу за прогул (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (т.2, а.с.228-229).

Позивач, не погоджуючись з прийнятим у її відношенні наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності та, як наслідку, звільнення, вказує, що її фактично не було поновлено на посаді /відповідно до судового рішення в справі №340/228/25/, а тому дії відповідача є неправомірними.

Крім того, вказує, що її заяви про звільнення за угодою сторін, фактично залишились невирішеними, обґрунтовуючи незаконність звільнення, посилається на фактичне невиконання судового рішення в справі №340/228/25.

Вказане спростовано наступним.

Відповідно до наданих до матеріалів справи копій документів, вбачається, що на виконання судового рішення в справі №340/228/25, відповідач виніс наказ від 29.05.2025 за №223-о "Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 ", закріплення її робочого місця , відповідно до наказу від 30.05.205 №275 (т.2,а.с.206-208).

Вказані накази направлені на адресу позивачки, що нею не заперечується.

Однак, позивач до виконання своїх посадових обов`язків не приступила, що слугувало правовою підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності за відсутність без поважних причин на робочому місці, відповідно до наказу ГУ ДПС у Кіровоградській області від 17.09.2025 за №15-дс (т.2,а.с. 240-241). Вказаний наказ направлено позивачці засобами поштового зв`язку та у встановленому законодавством порядку, не оскаржено (т.2,а.с.242-244).

Суд зазначає, що матеріалами дисциплінарної справи підтверджено, що дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ повідомляла позивача про засідання дисциплінарної комісії та, пропонувала надати письмові пояснення та документи щодо обставин, які стали підставою для відкриття дисциплінарного провадження, у тому числі достовірну та вичерпну інформацію з відповідним документальним підтвердженням.

Проте, позивач на засідання дисциплінарної комісії не з`явилась, про поважні причини своєї відсутності не повідомила, також не надала письмові пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження.

Таким чином, дисциплінарною комісією було встановлено відсутність на робочому місці ОСОБА_1 з 01.08.2025 по 31.08.2025.

Дисциплінарна комісія за результатами розгляду дисциплінарної справи дійшла висновку про наявність у діях головного державного інспектора Світловодської ДПІ ГУ ДПС у Кірвоградській області ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України "Про державну службу", а саме прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 01.08.2025 по 31.08.2025 (т.2,а.с.229).

Наказом Головного управління від 16.10.2025 № 16-дс до позивача було застосовано заходи дисциплінарного впливу за прогул (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, позивачкою було вчинено два окремі дисциплінарні проступки, які проявилися у відсутності на робочому місці: з 30.05.2025 по 31.07.2025 (наказ Головного управління від 17.09.2025 №15-дс), та з 01.08.2025 по 31.08.2025 (наказ Головного управління від 16.10.2025 № 16-дс), що підтверджується матеріалами дисциплінарних справ.

Відповідно до ч. 5 ст. 66 Закону № 889 звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених п. 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 ч. 2 ст. 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 цього Закону.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 889 обумовлено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" обумовлено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

З аналізу наведених правових норм висновується, що підставою для застосування дисциплінарного стягнення може бути вчинення особою дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на вище викладене, 16.10.2025 наказом №437-о припинено державну службу ОСОБА_1 , шляхом звільнення з посади (т.2,а.с.234).

Судом враховано наступне.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 № 455 затверджено Інструкцію про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Згідно п.п. 1.3.1 п. 1.3 Інструкції листок непрацездатності видається, зокрема, громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

За п.1.9 Інструкції особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи (під час відрядження, санаторно-курортного лікування, відпустки тощо), листок непрацездатності (довідка) видається за місцем їх тимчасового перебування з дозволу головного лікаря лікувально-профілактичного закладу на число днів непрацездатності.

Пунктом 1.11 Інструкції передбачено, що документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, підлягають обміну на листок непрацездатності згідно з рішенням лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання чи роботи у разі:

а) гострих захворювань і травм;

б) загостренні хронічних захворювань;

в) вагітності та пологів;

г) оперативних втручань при невідкладних станах;

г) лікування згідно з рішенням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон.

Обмін здійснюється на підставі перекладених на державну мову та нотаріально засвідчених документів, які підтверджують тимчасову втрату працездатності під час перебування за межами України.

За п. 2.5 Інструкції листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105).

Згідно п. 15 ст. 1 Закону № 1105 медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - МВТН) - електронний документ, що формується "на підставі медичних записів в електронній системі охорони здоров`я та містить висновок лікаря за результатами медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності, що засвідчує тимчасову непрацездатність та є підставою для створення листка непрацездатності.

Згідно п. 16 ст. 1 Закону № 1105 листок непрацездатності - сформований програмними засобами Реєстру на підстав" МВТН і зареєстрований за єдиним реєстраційним номером листка непрацездатності у Реєстрі електронний документ, що є підставою для звільнення від роботи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послу"; відповідно по законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно розділу ІІ Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.06.2021 № 1234, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.07.2021 за № 890/36512, листок непрацездатності формується в Електронному реєстрі листків непрацездатності па підставі медичного висновку про тимчасову непрацездатність (медичних висновків) у разі ідентифікації пацієнта як застрахованої особи в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Сформований листок непрацездатності надсилається страхувальникам, з якими застрахована особа перебуває у трудових відносинах (за основним місцем роботи та за сумісництвом) через кабінет страхувальника на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене, лише листок непрацездатності, сформований програмними засобами Реєстру на підставі МВТН і зареєстрований за єдиним реєстраційним номером листка непрацездатності у Реєстрі електронний документ, є підставою для звільнення від роботи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності. Медичний висновок лікаря є підставою для створення листка непрацездатності.

Зі змісту дисциплінарної справи встановлено, що комісією здійснено пошук інформації щодо перебування позивачки в період з 01.08.2025 по 31.08.2025 на лікарняному, однак такі відомості відсутні (т.2,а.с.211).

Суд зауважує, що перебування, зокрема службової особи на лікарняному (тимчасова непрацездатність) потребує фіксування роботодавцем причини відсутності державного службовця на робочому місці.

Враховуючи вищезазначене та встановлене, суд вважає необхідним зазначити, що позивач як державний службовець, має усвідомлювати відповідальність щодо виконання службових обов`язків, трудового розпорядку, відвідувати робоче місце для несення служби та відповідно в разі не можливості з об`єктивних причин нести службу повідомляти про такі обставини та про підстави керівництво.

Відповідач вчиняв усі можливі заходи задля встановлення причин відсутності позивача на робочому місці, поважність таких причин.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДПС у Кіровоградській області від 16.10.2025 № 16-дс, яким на позивачку накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади за прогул без поважних причин з 01.08.2025 по 31.08.2025, та, як наслідок, наказу Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області від 16.10.2025 №437-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ".

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що зібраними у справі доказами не підтверджуються обставини порушення відповідачем при прийнятті спірних наказів критеріїв правомірності, передбачених ч.2 ст.2 КАС України.

Відтак, правові підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за затримку виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі №340/228/25, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач працювала на посаді державного інспектор Світловодської ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Рішенням Кіровоградського ОАС від 27.05.2025 року в справі №340/228/25 ОСОБА_1 було поновлено на зазначеній вище посаді.

На виконання судового рішення, 27.05.2025 року відповідачем винесено наказ від 29.05.2025 за №223-о "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 ", відповідно до якого, скасовано винесений раніше наказ ГУ ДПС у Кіровоградській області від 09.12.2024 №748-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора Світловодської ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області з 16.12.2024.

Наказом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 30.05.2025 №275 "Про закріплення робочого місця", з урахуванням організаційних змін, що відбулись в ГУ ДПС у Кіровоградській області, закріплено робоче місце позивачки.

На виконання вказаного вище судового рішення, відповідачем подано до казначейської служби платіжні інструкції: від 27.06.2025 №14 /середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21 872,74 грн./; від 27.06.2025 №15 /сплата ПДФО 18% - 5113,11 грн./, від 27.06.2025 №16 / сплата військового збору 5 %- 1420,31 грн./, від 27.06.2025 №17 / сплата ЄСВ 22 % в сумі 6249,36 грн./, від 17.07.2025 №18 /середній заробіток за час вимушеого прогулу в сумі 7290,91 грн./, від 17.07.2025 №19 /сплата ПДФО 18 % в сумі 1704,37 грн./, від 17.07.2025 №20 / сплата військового збору 5 %- 473,44 грн./, від 17.07.2025 №21 /сплата ЄСВ 22 % в сумі 2083,12 грн./.

Відповідач, надаючи пояснення по суті позовних визнає, що рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 (справа №340/228/25) виконано частково, в зв`язку з відсутністю кошторисних призначень.

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення і цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення такого працівника на роботі.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За приписами пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки заробітної плати за фактично відпрацьований час ОСОБА_1 , середня заробітна плата позивача складала 34 718,64 грн., середньоденна 1578,12 грн. (відповідно до рішення Кіровоградського ОАС від 27.05.2025 в справі №340/228/25).

Розрахунок середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення позивача на роботі за період з 28.05.2025 до 17.07.2025 становить: 1578,12 грн. (середньоденна) * 36 робочих днів (кількість днів прострочення) = 56 812,32 грн.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 56 812,32 грн. середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення її на роботі за період з 28.05.2025 до 17.07.2025, що свідчить про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Щодо заявленої позивачем до стягнення моральної шкоди у сумі 18400 грн. суд зазначає наступне.

За ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, 28.11.2018 у справі № 281/550/15-а, 21.11.2018 у справі № 826/19928/16, від 30.01.2018 у справі № 813/5138/13-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом. При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивач пов`язує завдану моральну шкоду у зв`язку із незаконним звільненням, що в результаті порушення її прав у сфері трудових відносин, а саме в результаті, звільнення, не поновлення на посаді, фактичної дискримінації отримала моральні страждання, втратила нормальні життєві зв`язки через відсутність коштів для нормальної життєдіяльності, що вимагало додаткових зусиль для організації її життя. Позивач, працюючи на займаній посаді у структурі відповідача, мав основним джерелом існування та забезпечення її сім`ї саме заробітну плату. Після першого звільнення позивач, фактично була позбавлена можливості реалізувати власний управлінський досвід, влаштуватись за основним місцем роботи на відповідні посади, аналогічній посаді в структурі відповідача.

Суд вважає, що такі обґрунтування та надані суду докази, не доводять причинний зв`язок між обставинами прийняття спірного наказу про звільнення та захворюванням позивача. Суд зазначає, що належні та достатні докази про відвідування лікаря, встановлення ним захворювання, призначення у зв`язку із захворюванням відповідних ліків, доказів причинного зв`язку захворювання із завданою моральною шкодою спірним наказом про звільнення, до суду не надані.

Інших належних доводів та доказів, позивачем та представником до суду не надано.

Таким чином, суд відмовляє позивачу у заявленій вимозі про стягнення моральної шкоди з відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір", позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову щодо поновлення на роботі.

Інших витрат до розподілу до суду не заявлено.

Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення на роботі за період з 28 травня 2025 року по 17 липня 2025 року включно, в розмірі 56 812,32 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО