Рішення № 134930619, 18.03.2026, Іванківський районний суд Київської області

№366/4005/25

№2/366/523/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2026 с-ще Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі судді Н.Слободян, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

В С Т А H О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву №б/н від 26.05.2010 та приєдналася до Умов і правил надання банківських послуг у редакція, яка діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку. Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 35000 грн. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії 09/14 та здійснила дії щодо її активації, користувалася карткою, отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Ці дії свідчать про укладення кредитного договору між сторонами. Після спливу строку дії першої картки відповідачем додатково отримані картки № НОМЕР_2 , строк дії 07/16, № НОМЕР_3 , строк дії -12/19, № НОМЕР_4 09/23. Тип карток «Універсальна». В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 42,0%. У зв`язку зі змінами у законодавстві впровадженні ЗУ «Про споживче кредитування» паспорту споживчого кредиту клієнт підписала паспорт споживчого кредиту від 19.12.2023, в якому також є інформація про відсоткові ставки по кредитуванню за картковими рахунками. Клієнт не заперечувала проти змін відсоткової ставки, частково погашала заборгованість, що свідчить про обізнаність клієнта з умовами кредитування.

В процесі користування рахунком 19.12.2023 відповідач підписала заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримала додаткову кредитну картку - № НОМЕР_5 , строк дії 08/27, тип «Універсальна», погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. На момент підписання зазначеної вище Заяви заборгованість відповідача становила 5556,08 грн., що зазначено у виписці по рахунку та розрахунку заборгованості.

Починаючи з 19.12.2023 відсотки нараховувались відповідно до підписаної Заяви про приєднання у розмірі 42,0%. За цією ставкою банком нараховано 5190,61 грн. У березні 2022 відсоткова ставка скасовано, а в подальшому, з 01.04.2022 поступово повернута до погодженого розміру.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 14.11.2025 має заборгованість 32660,71 грн, з них: 27470,10 грн. заборгованість за тілом кредиту, 5190,61 грн заборгованість за простроченими відсотками, які позивач і просить стягнути з відповідача разом з судовими витратами (сплаченим судовим збором).

Рух справи

15.12.2025 позовна заява надійшла до суду та була передана на розгляд судді.

22.12.2025 у справі відкрите провадження, вирішено цивільну справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивачу направлено копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачу копію ухвали рекомендованим повідомленням, яке було їй вручене.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Встановлені судом обставини та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що ОСОБА_1 не виконала умови укладеного між сторонами кредитного договору б\н від 26.05.2010, тому станом на 14.11.2025 утворилася заборгованість у розмірі 32660,71 грн, з них: 27470,10 грн заборгованість за тілом кредиту, 5190,61 грн заборгованість за простроченими.

Згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 128/149/17 (провадження № 61-19804св19).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту та відсотками.

Як на підставу своїх позовних вимог про погашення кредиту, позивач посилався на витяг з умов та правил надання банківських послуг, які не підписані відповідачем.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву від 26.05.2010. Ба більше, з наданої позивачем копії анкета-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 26.05.2010, б/н, вбачається, що волевиявлення відповідача, ОСОБА_1 , було спрямоване на отримання «дебетової картки». Саме у цій графі вона проставила відповідну позначку. Відповідна позначка біля «платіжна картка кредитка «універсальна» відсутня. (а.с.48)

Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не підписані відповідачем, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Так, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг,з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником,а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже, сама по собі підписана заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, враховуючи таке.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, звертаючись до суду з цим позовом банк подав до суду заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 26.05.2010 (а.с.48), заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 19.12.2023 (а.с.49-61), паспорт споживчого кредиту від (а.с.62-66), витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.67-93), розрахунки заборгованості за період з 04.10.2010 по 31.05.2015, з 01.06.2015 по 30.06.2019, з 01.07.2019 по 14.11.2025 ( а.с.19-36), виписку за договором №б/н за період 04.10.2010 по 17.11.2025 (а.с.37-47), копію паспорта відповідача (а.с.94-96).

Разом з тим позивач не надав суду належних доказів укладення між сторонами кредитного договору у 2010 році, а також погодження сторонами істотних умов кредитування, зокрема розміру процентної ставки та порядку її нарахування.

Із наданої позивачем виписки по рахунку відповідача за період з 05.10.2010 по 01.11.2025 вбачається, що при формуванні заборгованості за кредитним договором до графи «залишок після операції» банком включались різні складові, зокрема: відсотки за користування кредитним лімітом (без зазначення ставки), відсотки за кредитний ліміт, відсотки за прострочений ліміт, списання відсотків за використання кредитного ліміту, пеня за прострочку, штрафи, щомісячні платежі за програмами «Захист на кожний день» та «Страхування кредитного ліміту», а також інші платежі, які не передбачені умовами підписаної позивачем заяви приєднання до умов та правил. При цьому механізм нарахування банком відсотків включав сукупність зазначених складових. Водночас виписка не містить відомостей про встановлення, зміну чи збільшення кредитного ліміту, як і відповідні документи відсутні серед додатків до позовної заяви.

Крім того, в навіть у заяві від 19.12.2023, підписаній відповідачем, зазначено, що базова відсоткова ставка становить 42% (3,5 % на місяць). Водночас позивач не обґрунтував, з яких підстав у розрахунку заборгованості за період до 19.12.2023 застосовувались різні процентні ставки, зокрема3,0%, 2,5%, 2,9%, 3,6%, 3,5%.

Разом з тим, з наданої виписки руху коштів за договором вбачається, що за період з 05.10.2010 по 18.12.2023 відповідач використала грошові кошти у сумі 33451 грн, водночас внесла на рахунок 57067,111 грн, тобто фактично сплатила банку суму, що перевищує суму використаних коштів. Проте станом на 19.12.2023 (дату підписання заяви про приєднання із зазначенням істотних умов кредитування) за відповідачем рахується борг 5110.00 грн і нарахування продовжують здійснюватися саме на цю заборгованість.

Суд також встановив, що значна частина платежів відповідача зараховувалася банком на погашення процентів за користування кредитним лімітом які позивач включив до розрахунку заборгованості. Водночас позивач не надав доказів погодження сторонами розміру процентної ставки та порядку нарахування таких процентів.

За таких обставин списання платежів відповідача на погашення процентів не може вважатися підтвердженим належними доказами та здій сненим на визначеній договором або законом підставі.

У зв`язку з цим наданий позивачем розрахунок заборгованості не дає можливості встановити дійсний розмір основного боргу.

Крім того, після 19.12.2023 відповідач використала кошти у сумі 32536,08 грн, тоді як внесла на рахунок 29534,61 грн., що свідчить про наявність різниці, яка є значно меншою за заявлений позивачем розмір основного боргу 27470,10 грн.

Отже надані позивачем докази містять суперечності щодо формування заявленої суми заборгованості та не дають можливості встановити порядок її обчислення з урахуванням фактичного руху коштів по рахунку відповідача.

Іншогозрозумілого та обгрунтованого розрахунку заборгованості позивач суду не надав.

Аналогічний правовий підхід викладений у практиці Верховного Суду, відповідно до якої саме на позивача покладається обов`язок доведення розміру заборгованості, її структури та підстав нарахування відповідних платежів. У разі коли наданий кредитором розрахунок не дає можливості встановити порядок формування боргу та складові заборгованості, такий розрахунок не може бути визнаний належним доказом розміру заборгованості (зокрема, правова позиція ВС, викладена у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною другою статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України).

Встановлено, що позивач не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених у справі вимог, зокрема,не долучив обґрунтованого розрахунку заборгованості, який узгоджується з матеріалами справи.

При цьому банк, керуючись частиною третьою статті 211 ЦПК України, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (за відсутності представника), вказував, що докази, які необхідні для розгляду заявленого між сторонами спору, знаходяться у матеріалах справи. Позивач зазначав, що у нього відсутні інші клопотання та заяви. Банк не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

За спірний період позичальник за рахунок кредитних коштів отримувала готівку у банкоматі та відділенні банку, купував товари та перераховував кошти на інші рахунки. Разом з тим, через термінал самообслуговування, шляхом безготівкового перерахунку тощо відповідач повернув кредитні кошти. Крім того, банк здійснював автоматичне погашення заборгованості шляхом перерахування (списання) коштів з іншої картки відповідача. Вказані обставини підтверджені випискою по рахунку за період з 04.10.2010до 17.11.2025.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до положень статей 12 і 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відтак, суд звертає увагу на документи, які містяться в матеріалах справи та не підтверджують заборгованість відповідача у заявленому до стягнення розмірі за тілом кредиту, відсотками.

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертійстатті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem».

«Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» («under the diminant sinfluence of the party»).

З огляду на викладене, оскільки позивач не надав суду належних доказів укладення між сторонами кредитного договору від 26.05.2010, а з підписаної відповідачем заяви вбачається, що її волевиявлення було спрямоване на отримання дебетової картки, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів того, що відповідач укладала саме кредитний договір на умовах, на які посилається позивач. За таких обставин відповідні умови підлягають тлумаченню проти сторони, яка їх сформулювала, тобто позивача.

Відповідно до положень процесуального закону кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому суд не може підміняти сторону у доказуванні та здійснювати самостійний перерахунок заборгованість замість позивача.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами ні погодження умов кредитування, ні розміру фактичної заборгованості відповідача, ні правових підстав нарахування заявлених до стягнення платежів. За відсутності належного та зрозумілого розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості встановити її дійсний розмір, а здійснювати відповідний перерахунок замість позивача суд не вправі.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір заявленої до стягнення заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат

За змістом частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні заявлених у справі вимог відмовлено повністю, то відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.2,12,13,81,89,141,142,247,259,263-265,268, 274, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення складено 18.03.2026.

Суддя Наталія СЛОБОДЯН