Рішення № 134924272, 17.03.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13816/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський місьрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Бедьо В.І., за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження в залі суду, в місті Ужгород, цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Ужгородська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області звернулась ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Ужгородська міська рададо ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що 05 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та дочірним підприємством «Житловий комплекс № 1 ПрАТ «ЖПП», в особі директора ОСОБА_6 , був укладений договір найму житлового приміщення за № 134 від 05.12.2012 року. Згідно п. 1.5. Договору найму, житлова площа здається в найм строком на один рік, починаюси з 05.12.2012 р. до 05.12.2013 р. включно. 14 березня 2016 року між ОСОБА_2 та дочірним підприємством «Житловий комплекс № 1 ПрАТ «ЖПП», в особі директора ОСОБА_6 , був укладений договір найму житлового приміщення за № 134 від 14.03.2016 року. Згідно п. 1.5. Договору найму, житлова площа здається в найм строком на один рік, починаюси з 14.03.2016 р. до 14.03.2017 р. включно. Відповідно до п. 5.1. Договору найму, строк дії визначено в п. 1.5 даного Договору. У разі якщо Наймодавець в строк не пізніше одного місяця не попередив в письмовій формі Наймача щодо його припинення , то цей Договір продовжується на той же строк і на тих же умовах. Відповідно до п. 5.3. Договору найму, сторони домовились про те, що Наймач не має переважного права переукладання Договору найму після закінчення строку дії цього Договору. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до Форми Б виданого Відділом реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 04.07.2016 року, виданої на квартиру АДРЕСА_1 , то за вказаною квартирою (кімнатою) зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як основний наймач, та її члени сім`ї, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , датою прописки є 04.07.2016 року.

21 березня 2025 року Позивач, маючи на меті оформити право на приватизацію кімнати, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , звернулася із відповідним усним зверненням до Ужгородської міської ради. У зв`язку з цим було сформовано та видано довідку Відділу реєстрації місця проживання Департаменту забезпечення надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Ужгородської міської ради за вих. № 1414/03.4-21 від 21.03.2025 року, видана ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про те, що відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 21.03.2025 року зареєстровані такі особи: - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивачка вказує, що зазначені особи ніколи не проживали у вказаному житловому приміщенні, не є членом сім`ї, у жодних інших документах, що підтверджують склад сім`ї та право користування житлом, вони не значаться. Включення цих осіб до числа зареєстрованих мешканців фактично унеможливлює процедуру приватизації спірної квартири (кімнати), що істотно порушує права Позивача та її дітей на реалізації законного права на приватизацію житлового приміщення, яке вони займають на законних підставах.

Із прохальної частини поданої позовної заяви вбачається, що позивач просить:

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , тако., що втратила, право користування житловим приміщенням, а сааме кімнатою, шо знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Заяви (клопотання) учасників справи.

02.10.2025 року через систему «Електронний суд» представником Позивача ОСОБА_1 надіслано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

03.10.2025 року, через через систему «Електронний суд» представником Позивача ОСОБА_1 надіслано заяву про усунення недоліків.

У судове засідання Позивач та представник ОСОБА_1 не з`явилися, подали заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

У судове засідання ОСОБА_3 повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення їй судових повісток, які була надіслані рекомендованим поштовим відправленням № R0617031890583, № R067090473902 та № R067111795700 на адресу реєстрації громадянина. Проте поштові відправлення було повернуто з відміткою AT «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомила, відзив не подала.

Оцінюючи питання можливості розгляду справи за відсутності відповідача, яка неодноразово не з`явилась на розгляд справи, суд враховує також наступне.

Своїм процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву відповідач не скористалася, також суду не подано будь-яких інших доказів, які доводять об`єктивну неможливість відповідача прибути у судове засідання, прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку, а також неможливість забезпечить участь у судовому засіданні уповноваженого представника. Таким чином, неможливості прибути в судове засідання відповідачем належними доказами не доведено.

У судове засідання треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Ужгородська міська радаповторно не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025 року вказана справа передана на розгляд судді Бедьо В.І.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.09.2025 року позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Ужгородська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщеннямзалишино без руху.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 10.10.2025 року було відкрито провадження у справі, було постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 03.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.

Як встановлено судом, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір?ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження, копія яких долочено до матеріалів справи.

05 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та дочірним підприємством «Житловий комплекс № 1 ПрАТ «ЖПП», в особі директора ОСОБА_6 , був укладений договір найму житлового приміщення за № 134 від 05.12.2012 року. Згідно п. 1.5. Договору найму, житлова площа здається в найм строком на один рік, починаюси з 05.12.2012 р. до 05.12.2013 р. включно. 14 березня 2016 року між ОСОБА_2 та дочірним підприємством «Житловий комплекс № 1 ПрАТ «ЖПП», в особі директора ОСОБА_6 , був укладений договір найму житлового приміщення за № 134 від 14.03.2016 року. Згідно п. 1.5. Договору найму, житлова площа здається в найм строком на один рік, починаюси з 14.03.2016 р. до 14.03.2017 р. включно. Відповідно до п. 5.1. Договору найму, строк дії визначено в п. 1.5 даного Договору. У разі якщо Наймодавець в строк не пізніше одного місяця не попередив в письмовій формі Наймача щодо його припинення , то цей Договір продовжується на той же строк і на тих же умовах. Відповідно до п. 5.3. Договору найму, сторони домовились про те, що Наймач не має переважного права переукладання Договору найму після закінчення строку дії цього Договору. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Копія яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п.1.1. Договору найму, для проживання сімей (пункт 1.5. «Положення про гуртожиток» ДП ЖК N?l ПрАТ, «ЖПП») Наймодавець здає в найм житлову площу у гуртожитку N АДРЕСА_3 для тимчасового проживання сім?ї з 3 чоловік.

Відповідно до п. 1.2. Договору найму, загальна житлова площа 18 кв. метрів і складається з кімнат (кімнати) для проживання та санвузла. При наданні ліжко-місця громадянину надається для користування частина житлової площі у виділеній кімнаті з врахуванням разом з ним проживаючих громадян.

Відповідно до п. 1.4. Договору найму, житлова площа здається в найм для використання її Наймачем виключно для житлових потреб.

Відповідно до п. 1.5. Договору найму, житлова площа здається в найм строком на один рік, починаючи з 14.03.2016 року до 14.03.2017 року включно.

Відповідно до п. 5.4. Договору найму, наймачу попередньо роз?яснено зміст статей 68, 106, 107, 116, 132 Житлового кодексу України, вимоги положення та Правил проживання у гуртожитках ДП ЖК N?1 ПрАТ «ЖЛ».

Договір продовжився на той же строк і на тих же умовах, на даний момент - до 14.03.2026 року.

Судом встановлено, що згідно Форми Б виданого Відділом реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 04.07.2016 року, виданої на квартиру АДРЕСА_1 , то за вказаною квартирою (кімнатою) зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як основний наймач, та її члени сім?ї, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , датою прописки є 04.07.2016 року, копію долучено до матеріалів справи.

21 березня 2025 року Позивач, маючи на меті оформити право на приватизацію кімнати, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , звернулася із відповідним усним зверненням до Ужгородської міської ради. У зв?язку з цим було сформовано та видано довідку Відділом реєстрації місця проживання Департаменту забезпечення надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Ужгородської міської ради за вих. N? 1414/03.4-21 від 21.03.2025 року.

Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання Департаменту забезпечення надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Ужгородської міської ради за вих. N? 1414/03.4-21 від 21.03.2025 року, видана ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про те, що відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 21.03.2025 року зареєстровані такі особи: - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; пом ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , копія долучена до матеріалів справи.

Як встановлено судом, у зазначеній довідці містяться відомості, що за вищевказаною адресою зареєстровані, окрім Позивача та її дітей, ще й інші особи, а саме: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивач зазначає, що абсолютно незрозуміло, яким чином зазначені особи могли бути зареєстровані як мешканці у даній кімнаті гуртожитку, оскільки їх фактичне проживання там ніколи не мало місця.

16 вересня 2025 року адвокатом Бойко Б.Б. був поданий адвокатский запит за вих. N? 342-25 до Відділу ДРАЦС у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що за наявною інформацією, громадянин ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер, однак підтверджуючі документи щодо цього наразі відсутні. Позивач обгрунтовано припускає, що така ситуація ймовірно виникла внаслідок помилкових або некоректних дій Відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради. Не виключено, що саме через допущені службові чи технічні помилки при веденні реєстру територіальної громади в ньому опинилися некоректні відомості щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , які були безпідставно зареєстровані за адресою, де вони жодного дня фактично не мешкали, оскільки не є наймачами вказаної кімнати та членами сім?ї наймача. Така помилкова реєстрація призвела до істотних негативних наслідків для Позивача, оскільки в довідці про склад зареєстрованих осіб, виданій 21.03.2025 року Ужгородською міською радою, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 вказані нарівні з членами її сім?ї, що фактично унеможливлює проведення приватизації кімнати N? НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_4 . Це прямо обмежує законне право Позивача та її неповнолітніх дітей на реалізацію права користування та приватизації житлового приміщення, у якому вони проживають на законних підставах згідно з договором найму.

Обставини, які підтверджуються як свідченнями мешканців будинку, так і наявними відомостями про місце реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , дають підстави для висновку, що внесення їх у реєстр територіальної громади як зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 , є помилковим та не відповідає дійсності. Вказаний факт ще раз доводить необхідність судового захисту прав Позивача та ухвалення рішення про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Нормативно-правове обґрунтування

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнямособи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Ч.5даноїстатті передбачено, що докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи, а ч. 6, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом

Згідно з п. 8 ч.1 ст.1-1 Закону України Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, - право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі: а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею129 Житлового кодексу України; б)договору оренди.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Частинами 4, 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни та члени їхніх сімей мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані за рішенням місцевої ради. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України, строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року в справі №203/1665/19-ц (провадження №61-11593св21).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) вказано, що «у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР). Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Зазначені правила статей 71 та 107 ЖК Української РСР є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову, оскільки перше з них регулює збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами, а правило другої статті передбачає втрату членом сім`ї наймача права користування цим житловим приміщенням у разі його вибуття на постійне проживання в інше житлове приміщення».

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», щоб спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

У постанові від 31 березня 2021 року у справі №753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.

Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у право на житло.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло, а відтак визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у своїй постанові № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 зауважує, що зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності ОСОБА_3 в спірному житловому приміщенні, та відсутня будь-яка домовленість між сторонами з цього приводу.

На підставі наданих позивачем доказів та відповідно до ст. 71 ЖК України, суд вважає, що ОСОБА_3 відсутня в спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, і визнає його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Питання відшкодування судових витрат позивачем не порушувалось.

На підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України, керуючись ст.ст. 10-12, 77-81, 89, 263-265, 279 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Ужгородська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням- задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такою, що втратила, право користування житловим приміщенням, а саме кімнатою, шо знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Ужгородського

Міськрайонного суду

Закарпатської області Бедьо В.І.