Постанова № 134924102, 17.03.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/334/26 Провадження № 3/304/270/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року м. Перечин

Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Ганько І.І., з участю секретаря судового засідання Галас Т.Ю., прокурора Маханця В.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши матеріали, які надійшли із Закарпатського апеляційного суду про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Синевир Міжгірського району Закарпатської області, мешканки АДРЕСА_1 , з вищою освітою, помічника судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, громадянки України,

за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , обіймаючи посаду секретаря судового засідання Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а відтак будучи відповідно до пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, при звільненні згідно з наказом від 07 серпня 2023 року № 506/02-08 за угодою сторін днем 17 серпня цього ж року, в порушення вимог абз. 1 ч. 2 ст. 45 вказаного Закону несвоєчасно без поважних причин подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, при звільненні за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, опублікувавши таку на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції 14 січня 2026 року, тобто після встановленого цим Законом тридцятиденного періоду декларування, а також після встановленого п. 2-7 Прикінцевих положень Закону спеціального строку для подання декларацій (не пізніше 31 січня 2024 року).

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину визнала, попередньо подавала суду письмове клопотання, в якому просила закрити провадження у даній справі на підставі ст. 38 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, а у разі відсутності для цього підстав звільнити її від відповідальності за малозначністю правопорушення на підставі ст. 22 КУпАП. Також просила врахувати, що оскільки подачу декларацій через введений в країні воєнний стан було призупинено, то подачею однієї декларації вона охопила встановлений період декларування, тобто подавши вчасно щорічну декларацію (31 січня 2024 року) зазначила весь період декларування 2023 рік. Звертала увагу на відсутність у неї умислу на недекларування доходів, такі зазначені у щорічній декларації за 2024 рік.

Прокурор Маханець В.В. у судовому засіданні просив притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накласти стягнення у виді штрафу в межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано її дії. Подав висновок у порядку ст. 250 КУпАП, п. п. 4.1. Наказу Офісу Генерального прокурора від 18.11.2021 № 365, в якому зокрема, як і у судовому засіданні, зазначив, що ОСОБА_1 була зобов`язана подати декларацію як суб`єкт декларування, який припинив діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями до 01.02.2024, однак за даними Єдиного державного реєстру декларацій подала таку декларацію при звільненні, лише 14.01.2026, тобто несвоєчасно. Поважних причин для несвоєчасного подання декларації у ОСОБА_1 не було; просить приєднати до справи матеріали, отримані окружною прокуратурою від НАЗК (№ 47-05/9091-26 від 16.02.2026), про послідовність дій ОСОБА_1 як користувача Єдиного державного реєстру декларацій.

Суддя, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та подані сторонами додаткові докази, прийшов до такого висновку.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Європейським Судом з прав людини неодноразово було наголошено, що суди при оцінці доказів мають керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Яременко проти України» від 12.06.2008, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Кобець проти України» від 14.02.2008).

Суд встановив, що згідно з наказом керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2022 року № 267/02-08 «Про призначення на посаду державної служби ОСОБА_1 » днем 01 червня 2022 року ОСОБА_1 було призначено на вакантну посаду секретаря судового засідання, строково, на період дії воєнного стану та до дня визначення переможця конкурсу на відповідну посаду після припинення чи скасування воєнного стану (а. с. 13, 14, 15, 16-17).

Наказом керівника апарату цього ж суду від 07 серпня 2023 року № 506/02-08 «Про звільнення з державної служби ОСОБА_1 » останню звільнено із займаної посади секретаря судового засідання, за угодою сторін, днем 17 серпня 2023 року (а. с. 18); починаючи із 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 призначено на посаду патронатної служби цього ж суду (наказ від 07.08.23 № 507/02-08) (а. с. 19).

Відповідно до п. п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (№1700-VII) суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

При цьому з наявних у матеріалах копій розпоряджень керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2023 року № 20/03-16 «Про електронне декларування за 2021-2022 роки» та від 13 лютого 2024 року № 03/03-16 «Про електронне декларування за 2023 рік» доведено до відома, в тому числі, помічника судді Федорнак О.В., як працівника патронатної служби, яка раніше обіймала посаду державної служби, про необхідність подання декларацій, кінцевий строк подання яких настав до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану» від 20.09.2023 № 3384-ІХ, до 31 січня 2024 року, а також про обов`язок подання до 1 квітня наступного року після року припинення діяльності декларацію за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством (а. с. 20-21, 22-23).

Частиною 1 статті 172-6 КУпАП передбачено відповідальність особи за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» - «ґ» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

При цьому пункт 2-7 Прикінцевих положень Закону передбачає, що особи, які у 2022 2023 роках не подали декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 45 цього Закону, і кінцевий строк для подання яких настав до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року.

Отже ОСОБА_1 , будучи днем 17 серпня 2023 року звільнена з посади державної служби секретаря судового засідання, була зобов`язана до 00.00 год 17 вересня 2023 року подати декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (з урахуванням вимог пункту 2-7 Прикінцевих положень Закону до 00.00 год 31 січня 2024 року).

Однак з інформації, що міститься на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка долучена до матеріалів справи про адміністративне правопорушення як органом, уповноваженим на складання протоколу, так і самою ОСОБА_1 , остання подала декларацію при звільненні (охоплює період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями) за період 01.01.2023 17.08.2023 лише 14 січня 2026 року, 11.45 год (а. с. 26-30).

Таким чином вина ОСОБА_1 стверджується протоколом № 145 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією від 06 лютого 2026 року, інформацією, що міститься на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; наказами керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2022 року № 267/02-08 та від 07 серпня 2023 року № 506/02-08; рапортом старшого о/у 1-го сектору УСР в Закарпатській області ДСР НПУ Б.Бойко від 12 січня 2026 року про факт можливого порушення Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 , а також письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 19 січня 2026 року.

Поважних причини, які б перешкоджали ОСОБА_1 своєчасно подати декларацію у строки, передбачені Законом, а саме в даному випадку не пізніше 31 січня 2024 року, у судовому засіданні не встановлено.

Посилання ОСОБА_1 на подання нею 31 січня 2024 року щорічної декларації за 2023 рік, в якій охоплено весь період декларування, в тому числі й період, що не був охоплений раніше поданими деклараціями (01.01.2023-17.08.2023), не виключає її вини, позаяк не спростовує факт невчасного подання нею саме декларації при звільненні.

Окрім цього суд не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_1 про відсутність умислу в її діях щодо несвоєчасного подання декларації, оскільки адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є правопорушенням з формальним складом, суб`єктивна сторона якого може виявлятися як в умисній, так i в необережній формі вини. Судом не встановлено обставин, які б звільняли ОСОБА_1 від обов`язку виконання вимог Закону України стосовно своєчасного подання декларації при звільненні за період, неохоплений раніше поданими деклараціями.

Суд також враховує, що ані у письмових поясненнях до органу, уповноваженого складати протокол про корупційне правопорушення, ані у судовому засіданні ОСОБА_1 не надавала пояснень, які б спростували факт неподання нею декларації без поважних причин.

Відтак наведені та досліджені в судовому засіданні докази дають підстави визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Щодо доводів ОСОБА_1 про закінчення строків притягнення її до адміністративної відповідальності, суд констатує таке.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 51, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

При цьому особливістю правопорушень, пов`язаних з корупцією, є те, що початок перебігу строку для накладення адміністративного стягнення розпочинається з дня його виявлення незалежно від того, чи є зазначене порушення триваючим.

Відтак принципове значення для правильного вирішення даної справи має визначення точної дати (дня) виявлення та вчинення зазначеного правопорушення, так як саме від цього часу відраховується відповідний строк.

У законодавстві чітко не визначено, що є моментом виявлення правопорушення, тоді як судова практика послідовно пов`язує цей момент з днем виявлення правопорушення саме органом, який уповноважений на складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, як початкового етапу процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності. Днем виявлення правопорушення слід вважати день, коли до уповноваженого органу надійшли будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення (постанова Верховного Суду від 28.02.2019 в справі №149/2498/17).

Відтак фактичним моментом виявлення вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП України, є час отримання органом, уповноваженим складати протокол про адміністративне правопорушення, всіх матеріалів, на підставі яких і було складено протокол. У даній справі такою датою є 12.01.2026 (а. с. 24), коли Управління стратегічних розслідувань в Закарпатській області отримало матеріали щодо можливого порушення ОСОБА_1 Закону України «Про запобігання корупції». При цьому датою подання ОСОБА_1 декларації при звільненні є 14 січня 2026 року, а протокол № 145 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, стосовно неї складено 06 лютого 2026 року.

Таким чином, зважаючи на вимоги ч. 4 ст. 38 КУпАП, шестимісячний строк (з дня виявлення) та дворічний строк (з дня вчинення) для притягнення особи до адміністративної відповідальності за протоколом про адміністративне правопорушення від 06 лютого 2026 року № 145 на час ухвалення даної постанови не сплили.

Аналогічна позиція висловлена Національним агентством з питань запобігання корупції у повідомленні № 47-07/9092-26 від 16.02.2026 стосовно ОСОБА_1 .

Що стосується позиції ОСОБА_1 про можливість закриття справи за малозначністю, то суд прийшов до наступного.

Відповідно статті 22 КпАП України при малозначності правопорушення суддя може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. При цьому законодавцем не визначено змісту поняття та ознак малозначності адміністративного правопорушення.

В свою чергу родовим об`єктом корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією, виступають суспільні відносини, якими визначаються зміст та порядок законної діяльності суб`єктів владних повноважень, встановлений відповідними нормативними актами.

Міжнародні стандарти протидії корупції зобов`язують держави вживати заходів для встановлення у своєму національному законодавстві відповідальності за вчинення корупційних діянь. Це закріплено, зокрема, у Главі ІІ Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999, Главі ІІ Додаткового протоколу до неї від 15.05.2003, Главі ІІІ Конвенції ООН проти корупції від 31.10.2003, що ратифіковані Верховною Радою України 18.10.2006 та є обов`язковими для України.

Малозначними є такі адміністративні правопорушення, які не мають ознак суспільної шкідливості й не завдають значних збитків державним або суспільним інтересам або безпосередньо громадянам.

При цьому зазначена норма закону не містить будь-якого переліку умов або обставин, наявність яких є необхідною умовою визнання правопорушення малозначним, а також застережень щодо неможливості застосування цієї норми до окремих складів адміністративних правопорушень.

В кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

У даному випадку суд визнає доводи ОСОБА_1 щодо малозначності вчиненого нею правопорушення непереконливими з огляду на те, що вчинене нею адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, не може бути визнане малозначним, оскільки є корупційним правопорушенням, тяжкість якого обумовлена ступенем недовіри суспільства до осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Відтак у силу положень ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що обтяжують та пом`якшують його відповідальність.

З урахуванням обставин справи та особи ОСОБА_1 , яка є молодою за віком та вперше притягається до адміністративної відповідальності, а також позиції прокурора у судовому засіданні, суддя вважає за доцільне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в межах мінімальної санкції частини статті, за якою кваліфіковано її дії, що буде достатньою і необхідною мірою стягнення для виправлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та запобігання вчинення нею нових правопорушень.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01 січня 2026 року згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» складає 665,60 грн.

Керуючись ст. 33, 40-1, 283, 284 КУпАП, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП і накласти стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Роз`яснити, що відповідно до вимог ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У порядку ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу у встановлений строк стягнути суму штрафу в порядку примусового виконання постанови у подвійному розмірі.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Закарпатського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.

Строк звернення постанови для виконання три місяці з наступного дня після набрання постановою законної сили.

Суддя:Ганько І. І.