Ухвала суду № 134911063, 10.03.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/766/26

Провадження № 1-кс/307/97/26

УХВАЛА

про застосування запобіжного заходу

у виді тримання під вартою

10 березня 2026 року м. Тячів

Слідчий суддя Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), слідчого СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 62025140160000671 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Глибокий Потік, Тячівського району, Закарпатської області, місце проживання якого зареєстрове за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, одруженого, який має на утриманні одну неповнолітню дитину, військовослужбовця, солдата, раніше не судимого, який підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и л а:

Слідчий СВ Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_4 23 лютого 2026 року звернувся до слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області із клопотанням, погодженим прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 з у кримінальному проваджені № 62025140160000671, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 червня 2025 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

В обґрунтування вказаного клопотання слідчий посилався на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань 24.02.2022 Президент України видав Указ № 69/2022 про оголошення на території України загальної мобілізації, яка проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, строк дії якої також неодноразово продовжувався.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У такий спосіб, з моменту затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти і на даний час.

Згідно з ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Статті 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначають, що військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Військова служба у Збройних Силах України, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

13.05.2025 ОСОБА_5 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та 13.05.2025 направлений для її проходження до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 24 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема: на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.

У п. 81 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 зафіксовано, що призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють, зокрема: військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п. 82 Порядку, наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи).

На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.05.2025 № 574 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», а також поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та відправлені на військову службу, відповідно до якого ОСОБА_5 був включений до складу команди для направлення до учбового центру на базі військової частини НОМЕР_1 , розташованої у АДРЕСА_2 , та цього ж дня у складі команди вибув з ІНФОРМАЦІЯ_4 до військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, з моменту призову ОСОБА_5 на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, тобто з 13.05.2025, він набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, військовослужбовець ОСОБА_5 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов`язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов`язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Натомість, солдат ОСОБА_5 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке він скоїв за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, на особливий період, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 14.05.2025, прямуючи з АДРЕСА_1 до розташування військової частини НОМЕР_1 , під час зупинки автобуса на автобусній зупинці у АДРЕСА_3 , солдат ОСОБА_5 самовільно залишив місце служби, втікши з автобуса, чим вчинив самовільне залишення місця служби.

Після цього, військовослужбовець ОСОБА_5 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на тимчасове ухилення від проходження військової служби, не з`явився до місця подальшого проходження служби військової частини НОМЕР_1 , а також до попереднього місця служби ІНФОРМАЦІЯ_2 та без поважних причин відсутній на військовій службі з 14.05.2025 по теперішній час, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

09 лютого 2026 року дружині підозрюваного ОСОБА_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , було вручено повідомлення про підозру її чоловіка ОСОБА_5 , у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та для передачі вручено повістки про виклик та необхідність прибуття підозрюваного ОСОБА_5 до слідчого СВ Тячівського РВП на 09 год. 12.02.2026, 13.02.2026 та 14.02.2026.

На виклик слідчого підозрюваний ОСОБА_5 не прибув, про причину не прибуття слідчого не повідомив та всіляко ухиляється від органу досудового розслідування, що підтверджується його неприбуттям на законний виклик слідчого.

Згідно усних пояснень дружини, ОСОБА_5 протягом довгого часу не з`являвся за місцем реєстрації та вона не володіє інформацією про те, де може перебувати її чоловік.

Також згідно довідки від Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області відомо, що місце проживання ОСОБА_5 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час він відсутній за місцем проживання та його місцезнаходження не відоме.

На даний час орган досудового розслідування не володіє інформацією про місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_5 , оскільки він відсутній за місцем проживання, що підтверджується рапортами оперуповноважених сектору кримінальної поліції Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області та довідкою із Солотвинської селищної ради.

16 лютого 2026 року слідчим за погодженням з прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону винесено постанову про зупинення досудового розслідування та оголошення підозрюваного в розшук.

З метою забезпечення належної процесуальної поведінки, з врахуванням обставин вчинення злочину, ОСОБА_5 , як підозрюваного у кримінальному провадженні, з метою запобігання можливого ухилення від досудового слідства виникла необхідність в обранні відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, та те, що відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, ч.1 ст. 177 КПК України, а саме встановлено, що ОСОБА_5 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується його діями, та що свідчить про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Так, Указом Президента України оголошено військовий стан та на території України ведуться бойові дії, Закарпатська область межує із країнами Євросоюзу (Республіка Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина), що дає підстави вважати, що ОСОБА_5 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину в умовах військового стану, не дивлячись на проходження військової служби, може переховуватись, в тому числі, на території тимчасово непідконтрольній українській владі та має реальні можливості покинути територію України з цією метою, поза межами пункту пропуску через державний кордон України.

Також слід звернути увагу на те, що ОСОБА_5 являється спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення військовослужбовцем, а відтак обрання йому судом запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, домашнього арешту та застави створить передумови до вчинення ОСОБА_5 нового тотожного кримінального правопорушення, пов`язаного з ухиленням від проходження військової служби.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальні поведінку підозрюваного у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Таким чином, до підозрюваного ОСОБА_5 з огляду на його довготривале ухилення від явки до органу досудового розслідування, та унеможливлення проведення подальшого досудового розслідування, доцільно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримінального процесу, зокрема належну його процесуальну поведінку.

Прокурор Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 в обгрунтування клопотання посилався на викладені в ньому обставини.

Захисник підозрюваного ОСОБА_5 ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Підозрюваний ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

Дослідивши обставини клопотання, слідчий суддя дійшла висновку про задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 та відмову у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 .

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За правилами ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; репутацію підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Статтею 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно п. 4) ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Із матеріалів кримінального провадження, наданих прокурором, видно наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Також наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме, можливість ОСОБА_5 переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки у разі визнання винним, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 05 до 10 років і це може стимулювати ОСОБА_5 до переховування від суду.

Крім цього, він може впливати на свідків з метою зміни ними показань в даному кримінальному провадженні, оскільки досудове розслідування триває, не всі докази зібрані та органом досудового розслідування проводяться відповідні слідчі дії.

Може продовжити злочин, у вчиненні якого він підозрюється з огляду на довготривале ухилення від явки до органу досудового розслідування.

Однак ризив вчинення іншого кримінального провопорушення не знайшов свого підтвердження під розгляду клопотання, оскільки ОСОБА_5 раніше не судимий, позитивно характеризується за місце проживання та має сталі соціальні зв`язки.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 слідчий суддя враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Так, ОСОБА_5 підозрюється у самовільному залишенні місця служби без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

Підозрюваний ОСОБА_5 , затриманий на підставі ухвали слідчого судді від 23 лютого 2026 року про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 10 березня 2026 року.

ОСОБА_5 повідомлено про підозру 10 березня 2026 року.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження.

Із витягу із ЄРДР, постанови про визначення групи слідчих від 24 січня 2026 року та дорученням про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України видно, що Тячівським РВП ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025140160000671, відомості про яке 16 червня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі матеріалів правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, про те, що на адресу ТУ ДБР у м. Львові з ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшло повідомлення № 8366/1 від 26 травня 2025, з якого відомо, що військовослужбовець зазначеного підрозділу ОСОБА_5 призваний на військову службу за мобілізацією 13 травня 2025 року, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, без дозволу командира та начальників, в умовах воєнного стану, без поважних причин, 14 травня 2025 року здійснив втечу під час слідування до подальшого місця несення військової служби та відсутній на службі по теперішній час.

Судом встановлено, що 09 лютого 2026 року слідчим СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

Вказане повідомлення про підозру вручено дружині ОСОБА_5 ОСОБА_7 , з якою підозрюваний проживає за одною адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_5 переховується від органу досудового розслідування та відсутній. ОСОБА_7 від піспису про отримання підозри відмовилася.

Слідчим також були вручені повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_5 до Тячівського РВП ГУНП у Закарпатській області на 12.02.2026, 13.02.2026 та 14.02.2026, однак ОСОБА_5 на виклики слідчого не прибув, про причини неприбуття не повідомив.

Постановою слідчого СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, погодженій прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_5 та 17 лютого 2026 року зупинено досудове розслідування.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Слідчий суддя враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Також, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин злочину у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а також існування на даний час ризиків, які зазначені прокурором, оскільки досудове розслідування триває, наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об`єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.

Згідно характеристики та довідки, виданих першим заступником селищного голови Солотвинської селищної ради, вбачається, що скарги відносно ОСОБА_5 за місцем його проживання не надходили; до складу його сім`ї входить дружина ОСОБА_8 .

Судом встановлено, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має на утриманні одну неповнолітню дитину, має сталі міцні соціальні зв`язки у місці його постійного проживання, однак, беручи до уваги в сукупності обставини злочину у вчиненні якого він підозрюється, а саме те, що він підозрюється у самовільному залишенні місця служби без поважних причин, тривалістю понад три доби вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану, враховуючи суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів суспільства, врахувуючи, що ОСОБА_5 переховувався від органу досудового розслідування, він є уродженцем Тячівського району, який є прикордонням з країнами ЄС, зокрема Румунією, отже він достатньо орієнтується на місцевості, існує ризик того, що він може в незаконний спосіб перетнути кордон та покинути державу, відтак, посилання захисника на можливість обрання щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суперечать приписам ч.8 ст.176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Підстав для не визначення застави підозрюваному ОСОБА_5 у данному кримінальному провадженні немає.

Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Суд також враховує рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, у якому зазначено, що гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції (звільнення особи обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання) покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання.

Таким чином, вказана сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного, його активів та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, тобто, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Ураховуючи наведене, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, суд з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється.

Визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_5 обов`язків, передбачених КПК України, слідчий суддя враховує майновий та сімейний стан підозрюваного, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_5 підозрюється, характер кримінального правопорушення, зокрема злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу підозрюваного, а тому слідчий суддя дійшла висновку, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; крім того, беручи до уваги, що досудове слідство триває, не всі докази зібрані, тому виправданим є необхідність визначити підозрюваному заставу у встановленому п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України у розмірі - 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240? (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. 00 коп., оскільки саме такий розмір буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не буде завідомо непомірним для нього.

Такий розмір зможе забезпечити його належну поведінку, запобігти ризикам кримінального провадження та не являється завідомо непомірним для нього.

Визначений розмір застави є співмірним та буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, у випадку застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, необхідно покласти на нього обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до ГУ ДМС України в Закарпатській області свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому перебуває ОСОБА_5 , відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Керуючись ст. ст. 371, 372, 376 КПК України,

п о с т а н о в и л а:

Клопотання слідчого СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити повністю.

Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, по 30 квітня 2026 року включно, тобто в межах строку досудового розслідування.

Визначити заставу у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240? (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самою підозрюваною так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії ухвали на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ: отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; розрахунковий рахунок UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу застава.

Відмовити у задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_5 ОСОБА_6 про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Закарпатській області коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це суд.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_5 наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожною вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до ГУ ДМС України в Закарпатській області свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну;

Вказані обов`язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_5 на строк по 30 квітня 2026 року.

У разі невиконання вище перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Копію ухвали вручити підозрюваному, його захиснику та прокурору.

Ухвала щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення та набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 16 березня 2026 року, о 14 год.

Слідчий суддя ОСОБА_1