Рішення № 134910967, 06.03.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/279/25

Провадження 2/303/62/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Торинець Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (представник - адвокат Равлюк Андрій Григорович) до ОСОБА_1 (представник - адвокат Сабов Іван Іванович), третя особа ОСОБА_2 (представник - адвокат Пересоляк Олександр Сергійович) про стягнення грошових коштів,

УСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося з позовом до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, вказуючи, що 29.08.2022 на а/д М-06 Киі?в - Чоп мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «SKODA», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та автомобіля «SKODA», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 . Обставини вищезазначеноі? ДТП встановлені та підтверджуються постановою Ужгородського міськраи?онного суду Закарпатськоі? області від 13.10.2022 та довідкою Національноі? поліціі? про обставини ДТП. На дату скоєння пригоди ОСОБА_2 не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно -правовоі? відповідальності власників наземних транспортних засобів. Про що свідчить відсутність інформаціі? щодо страхування транспортного засобу в Єдиніи? централізованіи? базі даних МТСБУ. Оскільки винуватець ДТП ОСОБА_2 не застрахував свою цивільно-правову відповідальність відповідач з метою отримання відшкодування звернувся з відповідною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро Украі?ни (далі МТСБУ). МТСБУ здіи?снило виплату відшкодування відповідачу в розмірі 160 000,00 грн. за шкоду заподіяну в результаті пошкодження транспортного засобу, однак, згідно з пп. а) п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, у разі і?і? заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяноі? транспортному засобу, якии? не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та маи?ну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Відповідно до п. 1.7 ст. 1 зазначеного Закону забезпечении? транспортнии? засіб - транспортнии? засіб, зазначении? у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правовоі? відповідальності, за умови и?ого експлуатаціі? особами, відповідальність яких застрахована. Отже, транспортнии? засіб SKODA OCTAVIA з номерним знаком НОМЕР_2 яким керував ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 зазначеного Закону та не є забезпеченим, тобто відповідач також не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правовоі? відповідальності власників наземних транспортних засобів. Про що свідчить відсутність інформаціі? щодо страхування транспортного засобу яким керував відповідач в Єдиніи? централізованіи? базі даних МТСБУ. З огляду на вищезазначене в МТСБУ немає правових підстав для здіи?снення відповідачу регламентноі? виплати. Отже, відповідно до ст. 1212 ЦК Украі?ни отримане відповідачем від МТСБУ відшкодування є безпідставно набутим. З метою досудового врегулювання спору, позивачем надіслано відповідачу повідомлення № 3-01б/4123 від 07.02.2023 з проханням повернути незаконно отримані кошти. Однак, станом на дату подання цієі? позовноі? заяви, відповідачем кошти не повернуто. Моторне (транспортне) страхове бюро України просило стягнути з відповідача на його користь понесені витрати в розмірі 160 000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.04.2025 залучено до участі по справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача подав заяву у якій зазначив, що проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник третьої особи подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ОСОБА_2 з 06.03.2026 по 10.03.2026 перебуває на лікарняному. Але відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України справа розглянута у відсутності третьої особи та його представника, оскільки ОСОБА_2 та його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, але повторно в судове засідання не з`явилися.

Представником третьої особи подано письмові пояснення щодо позову, в яких він зазначає, що виплата позивачем була вчинена на основі норм ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та після тривалого аналізу заяви про виплату. У матеріалах справа наявна заява відповідача від 20.09.2022 про виплату и?ому страхового відшкодування. На нижню праву частину документу нанесено № 36551 і дату 30.09.2022, що є вхідною датою та номером. Отже з 30.09.2022 у позивача виник обов`язок перевірити надані відповідачем факти і документи. Перед тим як здіи?снити виплату, позивач повинен був проаналізувати обставини справи, надані відповідачем документи та вмотивовано прии?няти рішення по страховіи? справі № 86708. До матеріалів справи додано платіжну інструкцію від 03.01.2023 № 65300, в якій зазначено призначення платежу «Виплата по справі № 86708, згідно наказу № 3/438 від 03.01.2023, т.з. AO7668HH». Також зазначив, що відповідач мав право подати заяву на страхову виплату, а позивач зобов`язаний був перевірити і?і? правомірність і мав право надати вмотивовану відмову у виплаті. Позивач з 30.09.2022 по 03.01.2023 перевіряв правомірність виплати страхового відшкодування відповідачу і цього часу було достатньо для здіи?снення ґрунтовного і повноцінного аналізу всіх матеріалів справи. Результатом трьохмісячноі? перевірки стало вмотивоване рішення про здіи?снення страхового відшкодування, яке знаи?шло своє вираження у наказі позивача від 03.01.2023 № 3/438, яке позивачем до матеріалів справи не додано. На думку представника третьої особи позивач не навів доказів наявності рахунковоі? помилки чи недобросовісності з боку відповідача, що є необхідною умовою для застосування норм статті 1212 ЦК Украі?ни. Крім того, правова позиція Верховного Суду чітко визначає, що здіи?снення виплати на підставі норм спеціального законодавства є достатньою правовою підставою для набуття маи?на. Застосування практики ЄСПЛ додатково підкреслює, що ризик можливих помилок у діях органів, які здіи?снюють страхове відшкодування, не може перекладатися на фізичну особу, якщо остання діяла добросовісно та не мала наміру завдати шкоди. З посиланням на частину 1 ст. 1215 ЦК Украі?ни вважає, що закон чітко забороняє стягувати шкоду, оскільки не доведено рахункову помилку з боку позивача або недобросовісність з боку набувача, наявна правова підстава для набуття відповідачем відшкодування. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, стягнути на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами суд приходить до наступного.

Частиною ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля «Skoda» марки Octavia A5, 2010 р.в., р/н НОМЕР_3 є ОСОБА_1 .

Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.10.2022 у справі № 308/11663/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у дохід держави в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2022 постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.10.2022 залишено без змін.

За повідомленням НПУ 29.08.2022 о 18:10 на а/дорозі М-06-Київ-Чоп (на м. Будапешт через м. Львів, Мукачеве і Ужгород), 800 км, 800 м за участю ТЗ Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_4 під керування ОСОБА_2 та ТЗ Skoda Octavia A5, д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода. Відносно водія ОСОБА_2 складено протокол серія ААБ № 058675 про порушення п. 10.4 ПДР за ст. 124 КУпАП.

20.09.2022 ОСОБА_1 подано до МТСБУ заяву про відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 29.08.2022.

Згідно платіжної інструкції № 65300 від 03.01.2023 МТСБУ перераховано ОСОБА_1 160 000,00 грн. Призначенням платежу зазначено: виплата по справі № 86708 згідно наказу № 3/438 від 03.01.2023, т.з. НОМЕР_5 .

За витягом з інформаційної бази МТСБУ перевірки чинності полісу внутрішнього страхування станом на 29.08.2022 поліс на ТЗ № НОМЕР_5 не знайдено.

07.02.2023 МТСБУ направило ОСОБА_1 пропозицію повернути незаконно отримані кошти.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.02.2024 у справі № 308/12366/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 150,39 грн матеріальних збитків (шкоди) завданих дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 29.08.2022 о 18:10 годині.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди, зокрема завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовані статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок ДТП, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

У п. 69 ч. 1 статті 1 ЗУ «Про страхування» (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) наведено наступне значення терміну страхування: страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

За п. 10 ч. 1 ст. ЗУ «Про страхування» (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) до класів страхування іншого, ніж страхування життя, належить клас 10 - страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання наземного транспортного засобу (у тому числі відповідальності перевізника).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України МТСБУ, потерпілі (ст. 4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 39.1 статті 39 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

До основних завдань МТСБУ, відповідно до п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносить здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

За пп. «а» п. 41.1. ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Пунктом 1.7. статті 1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надано визначення терміну забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Судом встановлено, що МТСБУ у зв`язку з настанням події, передбаченої пп. «а» п.41.1 ст.41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснило регламентну виплату відповідачу в розмірі 160 00,00 грн.

Згідно із п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18).

Відповідно до п. 33.1.4. статті 33 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Пунктом 34.1. ст. 34 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (пункт 34.2 ст. 34 стаття ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20).

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України), або якщо підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.

Суд вважає помилковим посилання представника третьої особи на положення частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, оскільки передбачений цією нормою перелік випадків, коли майно не підлягає поверненню, не поширюється на правовідносини, пов`язані з безпідставним набуттям страхового відшкодування за шкоду, завдану майну.

Крім того, не заслуговують на увагу і посилання представника третьої особи на практику Європейського суду з прав людини, оскільки обставини цієї справи свідчать, що виплата МТСБУ відповідної суми призвела до безпідставного збагачення відповідача та не мала належної правової підстави, встановленої законом. За таких умов наведена практика не підлягає застосуванню, оскільки не є релевантною до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до п. 41.1. ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пункту 1.7 статті 1 цього Закону відповідач не мав право на отримання страхового відшкодування, оскільки керував незабезпеченим транспортним засобом.

Також суд враховує, що відповідач діяв недобросовісно, не повідомивши МТСБУ у заяві на виплату страхового відшкодування про факт незабезпечення належного йому транспортного засобу.

За викладених обставин суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 1166, 1167, 1212 -1213 ЦК України, ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд

ВИРІШИВ:

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження: 02653, м. Київ, бульв. Русанівський, 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21647131) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ), третя особа ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ) про стягнення грошових коштів - задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 160 000,00 (сто шістдесят тисяч 00 копійок) грн. та 3028,00 (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя