Рішення № 13490709, 20.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/53120.12.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва

Простягнення 48199,25 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

Від позивача: Марковська В.В.. дов. № Д07-2009/12/31-13 від 31.12.2009 р.

Від відповідача: Серьогін С.Ю. дов. № б/н від 13.04.10 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва про стягнення 25537,08 грн. основного боргу, 17283,31 грн. інфляційних нарахувань, 3223,13 грн. трьох відсотків річних 1826,47 грн. пені та 329,25 грн. штрафу у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором № 810383 від 01.09.06 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього.

Ухвалою суду від 03.11.10 р. було порушено провадження у справі № 37/531 та призначено її розгляд на 06.12.10 року, зобовязано сторін надати певні документи.

06.12.10 р. через службу діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача надійшла заява, в якій він просив відкласти розгляд даної справи у звязку з неможливістю його представника бути присутнім у призначеному судовому засіданні, а також додатково просив зобовязати позивача надати суду письмове пояснення щодо нарахування неустойки з посиланням на відповідний пункт договору, укладеного між сторонами у цій справі, та відносно одночасного стягнення штрафу та пені за невиконання зобовязань. А також у зазначеній заяві КП по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва повідомило, що готове узгодити умови мирової угоди за умови направлення її проекту на його поштову адресу.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання відзиву на позов по суті. Проте відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Що стосується клопотання відповідача про зобовязання позивача надати суду письмове пояснення щодо нарахування неустойки з посиланням на відповідний пункт договору, укладеного між сторонами у даній справі, та відносно одночасного стягнення штрафу і пені за невиконання зобовязань, то нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено обовязку однієї сторони надавати пояснення іншій стороні судового процесу, у звязку з чим зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

У судове засідання 06.12.10 р. представники сторін не явились, про причини неявки суду не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи наведене, з метою витребування документів у справі, а також приймаючи до уваги незявлення представників сторін у призначене судове засідання на невиконання ними вимог ухвали суду від 03.11.10 р., що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, судом було відкладено розгляд справи № 37/531 на 20.12.10 р.

У судовому засіданні 20.12.10 р. представник позивача надав суду документи на виконання вимог ухвал суду від 03.11.10 р. та 06.12.10 р. та оригінали документів для огляду в судовому засіданні, копії яких було додано до позовної заяви, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та надав суду довідку про надходження грошових коштів.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.12.10 р. надав суду письмовий відзив на позовну заяву та просив суд відмовити позивачу у стягненні штрафних санкцій.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»(постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №810383 від 01.09.06 р., відповідно до умов постачальник зобовязується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобовязується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у даному договорі.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 2.1. договору № 810383 від 01.09.06 р. визначено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобовязуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією (КМДА), чинним законодавством України, правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з п. 2.2.1. договору № 810383 від 01.09.06 р., постачальник зобовязується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення в період опалювального сезону; для потреб опалення в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання протягом року, згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 до даного договору.

Відповідно до п. 2.3.1. вищезазначеного договору, споживач зобовязується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього договору.

Пунктом 2. додатку № 2 до договору № 810383 від 01.09.06 р. визначено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3,4).

Згідно з п. 3. додатку № 2 до договору № 810383 від 01.09.06 р., у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3. додатку 1.

Відповідно до п. п. 4. і 5. додатку № 2 до договору № 810383 від 01.09.06 р., дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-4 не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно з п. 7. додатку № 2 до договору № 810383 від 01.09.06 р., у випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень.

Пунктом 8. додатку № 2 до договору № 810383 від 01.09.06 р. визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

-на опалення як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

-на гаряче водопостачання як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Відповідно до п. 9. додатку № 2 до договору № 810383 від 01.09.06 р., споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-4 за адресою: м. Київ, вул. Строкача, 9 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з п. 10. додатку № 2 до договору № 810383 від 01.09.06 р., споживач щомісячно:

-забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

-до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Позивач в обґрунтування позовних вимог надав суду належним чином завірені копії корінців нарядів на підключення та відключення, облікових карток відповідача за період з вересня 2007 р. до вересня 2010 р. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.10.07 р. до 01.10.10 р. становила 245776,62 грн.

Позивач пояснив суду, що ним були належним чином виконані зобовязання за договором №810383 від 01.09.06 р., тоді як відповідач свої зобовязання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 220239,54 грн., у звязку з чим станом на 01.10.10 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 25537,08 грн.

За таких обставин АЕК «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва про стягнення 25537,08 грн. основного боргу, 17283,31 грн. інфляційних нарахувань, 3223,13 грн. трьох відсотків річних 1826,47 грн. пені та 329,25 грн. штрафу у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором № 810383 від 01.09.06 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобовязання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 810383 від 01.09.06 р. та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив тільки проти нарахування штрафних санкцій.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 25537,08 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в частині стягнення з КП по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва суми основного боргу за договором № 810383 від 01.09.06 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього у розмірі 25537,08 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 17283,31 грн. інфляційної складової боргу та 3223,13 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором № 810383 від 01.09.06 р. за період з 01.10.07 р. до 01.10.10 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що повязані із встановленням рівня інфляції у липні 2008 р., серпні 2008 р., липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 на рівні 99,5 %, 99,9 %, 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 %, 99,8 % відповідно.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншими, ніж заявлені АЕК «Київенерго».

У звязку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого стягненню з КП по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва за період з 01.11.2007 р. до 01.10.2010 р. підлягають 16302,98 грн. інфляційних нарахувань.

Також, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за договором № 810383 від 01.09.06 р. станом на 01.10.10 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3223,13 грн. трьох відсотків річних.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також просить суд стягнути з відповідача 1826,47 грн. пені та 329,25 грн. 7 % штрафу за порушення грошового зобовязання за договором № 810383 від 01.09.06 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У відповідності до пункту3.1 договору № 810383 від 01.09.06 р., сторони несуть відповідальність за невиконання своїх обовязків або неналежне їх виконання, винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі % від суми договору за кожний день невиконання або неналежного виконання взятих обовязків.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, нарахована відповідачу пеня за неналежне виконання грошового зобовязання за договором № 810383 від 01.09.06 р. становить 1826,47 грн.

В обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 329,25 грн. (7 %) позивач посилається на те, що АЕК «Київенерго»належить до державного сектору економіки, у звязку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобовязання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу пеню та штраф у розмірі 7 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що дані пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобовязань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення державною установою-відповідачем зобовязання щодо оплати за спожиту теплову енергію (Даний висновок підтверджується також зазначеним у постанові ВГСУ від 29.01.09 р. у справі № 20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобовязання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.2009 р. у справі 24/31).

У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kievenergo.com.ua, не вбачається, що Акціонерена енергопостачальна компанія «Київенерго»діє лише на основі державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справ в суді перевищує пятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.

Відповідно до ч. ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити субєктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як субєкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин у Господарського суду міста Києва відсутні підстави для висновку про належність позивача до субєктів господарювання державного сектора економіки, у звязку з чим, відсутні підстави до застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України та позовна вимога про стягнення 329,25 грн. штрафу задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі даного позову Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»було сплачено державне мито відповідно до платіжного доручення № 1557 від 29.04.09 р. в сумі 577,05 грн., тоді як, відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів»із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється мито у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доході громадян. У відповідності до ціни позову у даній справі позивач повинен був сплатити 481,99 грн. За таких обставин зайво сплачене державне мито у розмірі 95,06 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ст. 47 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 551, 611, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 193, 216, 217, 230, 231, 232, 233, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, ст. ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03170, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код ЄДРПОУ 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 25 537 (двадцять пять тисяч пятсот тридцять сім) грн. 08 коп. основного боргу, 16 302 (шістнадцять тисяч триста дві) грн. 98 коп. інфляційної складової боргу, 3 223 (три тисячі двісті двадцять три) грн. 13 коп. трьох відсотків річних, 1 826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 47 коп. пені, 468 (чотириста шістдесят вісім) грн. 89 коп. витрат по сплаті державного мита та 229 (двісті двадцять девять) грн. 59 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.У позовних вимогах про стягнення 980,33 грн. інфляційної складової боргу та 329,25 грн. штрафу відмовити.

4.На підставі даного рішення повернути Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України державне мито в сумі 95 (девяносто пять) грн. 06 коп., що перераховане платіжним дорученням № 1557 від 29.04.09 р. (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачене.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6.Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Гавриловська І.О.