Рішення № 134903697, 06.03.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/24058/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасників справи:

представника позивача Ярема С.В.,

представника відповідача Романенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий зміст позовних вимог позивача та заперечень відповідача.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшла позовна заява представника ОСОБА_1 адвоката Яреми Світлани Василівни до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», Державного підприємства «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса» про стягнення заробітної плати, в якій позивач просить стягнути з відповідачів розрахункові кошти, які не нараховані та не виплачені при звільненні його з роботи, а саме премій: за підсумками роботи підприємства за 2, 3 квартал 2025 року; до державних свят (релігійного свята Трійця, Дня Української Державності, Дня незалежності України, Дня захисників і захисниць України); до професійного свята (Дня юриста); до Дня заснування підприємства (14 вересня) за 2025 рік; в загальній сумі 204 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач з 15 грудня 2021 року працював у Державному підприємстві «Фінансування інфраструктурних проєктів» на посаді юрисконсульта, а з 27 вересня 2022 року юриста юридичної служби, та був звільнений 17 жовтня 2025 року у зв`язку зі скороченням штату відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні з ним проведено частковий розрахунок, однак, всупереч вимогам законодавства та положенням колективного договору підприємства, відповідачем не нараховано і не виплачено належні йому премії: за підсумками роботи підприємства за ІІ та ІІІ квартали 2025 року, до державних свят (Трійці, Дня Української Державності, Дня незалежності України, Дня захисників і захисниць України), до професійного свята - Дня юриста, а також до дня заснування підприємства, розмір кожної з яких становив посадовий оклад позивача - 25 500 грн., у зв`язку з чим загальна сума невиплачених коштів складає 204 000 грн. Позивач вважає, що такі виплати є складовою заробітної плати, передбачені колективним договором та положенням про преміювання, підстав для їх ненарахування не існувало, відповідні накази про позбавлення чи зменшення премії не видавалися, а тому просить суд стягнути з відповідачів на його користь зазначені кошти як невиплачену заробітну плату.

Відповідач, у своєму відзиві, заперечує проти задоволення позову та зазначає, що спірні виплати, на які посилається позивач, не є обов`язковою складовою заробітної плати, а належать до заохочувальних та компенсаційних виплат, що мають стимулюючий характер. Відповідач вказує, що преміювання працівників на підприємстві здійснюється відповідно до положень колективного договору та внутрішніх положень про преміювання і залежить від результатів роботи підприємства, особистого внеску працівника, а також від наявності відповідного рішення керівника підприємства про виплату премії. При цьому нарахування таких премій не має автоматичного характеру і здійснюється виключно за наявності відповідного наказу. Крім того, щодо позивача у спірний період накази про нарахування та виплату відповідних премій не видавалися, а тому у підприємства не виник обов`язок щодо їх виплати. На думку відповідача, відсутність наказів про преміювання свідчить про те, що право позивача на отримання таких виплат не виникло, а відтак вимоги про їх стягнення є безпідставними. Також відповідач звертає увагу суду на те, що позивач фактично просить суд встановити наявність у нього права на отримання зазначених премій, тоді як такі виплати є дискреційними та залежать від рішення роботодавця. У зв`язку з цим відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що позов правомірно подано до обох відповідачів, оскільки ДП «Фінансування інфраструктурних проєктів» перебуває у стані реорганізації шляхом приєднання до іншого підприємства, однак запис про його припинення до ЄДР не внесено, у зв`язку з чим воно не вибуло з правовідносин. Також позивач вказав, що спірні премії передбачені колективним договором та положенням про преміювання та входять до структури заробітної плати як додаткова заробітна плата. На думку позивача, відсутність наказу про їх нарахування не є підставою для невиплати, оскільки ненарахування премій є наслідком бездіяльності роботодавця. У зв`язку з цим позивач просив суд відхилити доводи відповідача та задовольнити позовні вимоги.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторно заперечив проти доводів позивача та зазначив, що заявлені вимоги стосуються виплати премій, які мають заохочувальний характер і не є обов`язковою складовою заробітної плати. Відповідач вказав, що право на їх виплату виникає лише за наявності відповідного наказу керівника, який у спірний період щодо позивача не видавався. Також відповідач зазначив, що у 2025 році підприємство перебувало у стані реорганізації, що передбачало обмеження у прийнятті рішень щодо здійснення заохочувальних виплат. У зв`язку з цим відповідач просив суд врахувати наведені доводи та відмовити у задоволенні позовних вимог.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2025 року справу передано судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2025 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 62-63)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18.12.2025 року витребувано у відповідача: інформацію про причини ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у день звільнення 17.10.2025 премії: за підсумками роботи підприємства за 2, 3 квартал 2025 року; до державних свят (релігійного свята Трійця, Дня Української Державності, Дня незалежності України, Дня захисників і захисниць України); до професійного свята (Дня юриста); до Дня заснування підприємства (14 вересня) за 2025 рік; в загальній сумі 204 000,00 грн. (пункт 5.1.2 Положення про преміювання працівників за виробничі результати роботи (додаток №3 до Колективного договору); належним чином завірені копії наказів чи інших розпорядчих документів про виплату ОСОБА_1 премії: за підсумками роботи підприємства за 1, 2, 3, 4 квартали 2024 року, 1 квартал 2025 року; у 2025 році - до державних свят (Міжнародного жіночого день; релігійного свята Пасхи (Великодня); Дня праці; Дня пам`яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років; Дня Конституції України; у 2024 році - премії до релігійного свята Трійця, Дня Української Державності, Дня незалежності України, Дня захисників і захисниць України; до професійного свята (Дня юриста); премії до Дня заснування Підприємства (14 вересня) та витребувати фінансові показники Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» за 2024 рік, у яких зазначено дохід та чистий прибуток підприємства за 2024 рік; фінансові показники Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» за 3 квартали 2025 року, у яких зазначено дохід та чистий прибуток підприємства за 3 квартали 2025 року. Також вказаною ухвалою суду поновлено відповідачу строк на подання відзиву.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті. (а.с. 174-175)

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.

Суд встановив, що між сторонами виникли спірні трудові правовідносини щодо стягнення розрахункових грошових коштів з відповідача при звільненні позивача.

Так, з письмових доказів суд встановив, що позивач ОСОБА_1 15 грудня 2021 року був прийнятий на роботу до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» на посаду юрисконсульта управління будівництва та розвитку інфраструктури.

З 27 вересня 2022 року і до дня звільнення позивач працював на посаді юриста юридичної служби, що підтверджується відомостями про роботу, які містяться в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 . (а.с. 42-43)

17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності штату згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, про що видано наказ ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 295-к від 17.10.2025 р. На підставі згаданого наказу при звільненні позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за періоди з 15.12.2023 по 14.12.2024 у кількості 14 календарних днів та з 15.12.2024 по 17.10.2025 у кількості 13 календарних днів, вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та винагороду за вислугу років у розмірі 3,0 посадового окладу пропорційно відпрацьованому часу у 2025 році. (а.с. 25)

Крім того, на підставі наказу № 312-к від 29.10.2025 ОСОБА_1 нараховано та виплачено одноразову вихідну допомогу у розмірі 12 середніх заробітних плат та середній заробіток за час затримки розрахунку з 17.10.2025 по день фактичного розрахунку. (а.с. 24)

Фактичне нарахування та виплата вище зазначених розрахункових коштів, вихідної допомоги та винагороди за вислугу років підтверджується розрахунковим листом за жовтень 2025 року. Позивачу всього було нараховано 206 383 грн 85 коп. (а.с. 41)

Як вбачається з матеріалів справи звільнення позивача було зумовлено реорганізацією ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» . Зокрема згідно з наказом Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 05 травня 2025 року № Н-204 «Про реорганізацію Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»», Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів» реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса». Було встановлено, що ДП «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса» є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», що реорганізовується. (а.с. 26-36)

З наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 11 грудня 2025 року № Н-611 слідує, що державне підприємство «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса» перейменовано на державне підприємство «Відновлення критичної інфраструктури» та затверджено Статут у новій редакції.

З відповіді № 1994342 від 11.11.2025 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» перебуває в стані припинення. (а.с. 58-60)

Суд також встановив, що згідно з наказами ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» про преміювання працівників позивач у 2024 році та першому півріччі 2025 року отримував грошові виплати у виді премій за підсумками роботи за квартал та державних свят. (а.с. 184-216)З дослідженої в судовому засіданні фінансової звітності ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» вбачається, що за 9 місяців 2025 року чистий прибуток становив 6 344,1 млн. (а.с. 98-103)

У судовому засіданні представник позивача адвокат Ярема С.В. повністю підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні. Зазначає, що ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» неправомірно не нарахувало та не виплатило премії за другий та третій квартали 2025 року, премії до державних та професійних свят, а також премію до дня заснування підприємства. Вказує, що всупереч вимогам статті 116 та частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, частини 1 статті 115 КЗпП України, ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено премії за підсумками роботи підприємства за другий та третій квартали 2025 року, премії до державних свят України (Трійця 8 червня, День Української Державності 15 липня, День Незалежності України 24 серпня, День захисників і захисниць України 1 жовтня), премії до професійного свята Дня юриста 8 жовтня та премії до дня заснування підприємства 14 вересня 2025 року. Загальна сума невиплачених премій становить 204 000,00 грн.

Позицію обгрунтовує тим, що у колективному договорі у роботодавця передбачені відповідні зобов`язання зі сплати премій, а також за попередні періоди такі кошти нараховувались та виплачувались позивачу, відтак у останнього були правомірні очікування щодо отримання цих виплат і в 2025 році. Фінансова звітність підприємства свідчить про наявність фінансових джерел для здійснення відповідних виплат: чистий прибуток підприємства за 9 місяців 2024 року становив 6 855,4 тис. грн, а за аналогічний період 2025 року - 6 344,1 тис. грн, що спростовує можливі твердження про фінансову неможливість преміювання чи виплат компенсацій. Зміст наказів про преміювання щомісяця за 2024 рік підтверджує, що преміювання відбувалось систематично, а також вони видавалися з посиланням на Кодекс законів про працю України, Статут підприємства та Колективний договір, та не містили індивідуальної аргументації, посилань на показники ефективності або оцінку результатів праці. Розмір премій визначався у фіксованому розмірі - 100 % посадового окладу, без будь-якої індивідуалізації. Просить суд стягнути з відповідача вказані суми у повному обсязі, оскільки вони є частиною винагороди за працю та гарантуються внутрішніми нормативними актами підприємства. Представник позивача також зазначав, що фактично наявні всі підстави для нарахування премій, а відсутність документального підтвердження виплати свідчить про їх невиплату. Крім того, роботодавець не видав жодних розпорядчих документів у підтвердження позбавлення позивача права на такі виплати.

Позивачем було направлено адвокатський запит до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» 28.10.2025 для підтвердження наявності або відсутності підстав для виплати премій, на що у відповіді № 809/10-25 від 31.10.2025 зазначено, що всі виплати здійснені відповідно до чинного законодавства. Водночас належних документів, що підтверджують фактичну виплату зазначених премій, не надано.

Представник відповідача ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» Романенко Ю.О. у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог, з підстав викладених у відзиві. Додатково зазначає, що всі виплати позивачу здійснені відповідно до чинного законодавства та внутрішніх нормативних актів підприємства, надав копії наказів про нарахування та виплату компенсаційних виплат, вихідної допомоги та частини премій. Відносно премій за державні свята, день юриста та день заснування підприємства, представник відповідача стверджував, що на підприємстві не було ухвалено відповідних рішень про їх нарахування у 2025 році, а тому відсутні правові підстави для стягнення коштів з підприємства.

Вказує, що у зв`язку з реорганізацією та дією воєнного стану в країні відрповідач не здійснював преміювання позивача за спірними вимогами у 2025 році. Посилання позивача на пункт Положення про преміювання «до державних та професійних свят України, встановлених Указами Президента України» як на самостійну та достатню підставу для нарахування премії є юридично вразливим, оскільки поняття «святкові і неробочі дні» у трудовому праві має чіткий зміст і прив`язується до спеціального режиму робочого часу та часу відпочинку, визначеного статтею 73 КЗпП України. Вказана стаття встановлює перелік святкових і неробочих днів та пов`язує з ними наслідки щодо того, що робота в такі дні, як правило, не провадиться, а також застосовуються правила компенсації. Водночас на період дії воєнного стану законодавець прямо змінив цей режим, передбачивши, що норми статті 73 КЗпП України тимчасово не застосовуються. Крім того, у частині шостій статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX встановлено, що в період воєнного стану не застосовуються, зокрема, норми статті 73 КЗпП України. Відповідно, під час воєнного стану календарні дати, які в мирний час могли б мати статус офіційних святкових/неробочих у розумінні трудового законодавства, не породжують автоматичного правового наслідку у вигляді «неробочого святкового дня», а графік роботи та час відпочинку визначається роботодавцем у встановленому порядку. Окремо варто розмежовувати «святкові і неробочі дні» як елемент правового режиму робочого часу за статтею 73 КЗпП України та «професійні свята/пам`ятні дні», які можуть встановлюватися актами Президента України як дні відзначення відповідних професій чи подій, але самі по собі не трансформуються автоматично у гарантію неробочого дня або у безумовний обов`язок роботодавця здійснити заохочувальну виплату.

Така виплата за своєю природою не є фіксованою складовою заробітної плати «за календарем», а належить до заохочувальних виплат і залежить від умов преміювання та рішення роботодавця. Саме таку позицію закріплює і загальне трудове регулювання: умови запровадження та розміри премій, винагород та інших заохочувальних виплат встановлюються підприємством у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій законодавства, а отже премія існує як договірно врегульований інструмент мотивації, а не як автоматична виплата лише з підстави настання певної дати. Відсутність управлінського рішення у формі наказу про преміювання за відповідний період/подію означає відсутність належної правової підстави для нарахування і виплати премії саме в заявленому позивачем розмірі, адже премія як заохочення має бути активована роботодавцем через відповідний розпорядчий акт у межах і за умовами, визначеними положенням та фондом оплати праці. Отож, представник відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Судом також встановив, що між адміністрацією і трудовим колективом Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» діяв затверджений 01.09.2014 року Колективний договір. (а.с. 7-23)

Положення розділу 3 колективного договору встановлюють:

"3.3. Оплата праці на Підприємстві здійснюється на основі посадових окладів затверджених штатним розписом.

3.4. Посадові оклади встановлюються наказом Адміністрації за попереднім погодженням з Органом управління Підприємства. Оплата праці працівників Підприємства здійснюється у вигляді заробітної плати, що складається з основної заробітної плати, компенсаційних і заохочувальних виплат.

3.5. На Підприємстві встановлені доплати, надбавки, премії і винагороди, передбачені цим Колективним договором згідно з Додатками №2, №3 та №4. "

Відповідно до Положення про преміювання працівників за виробничі результати роботи (Додаток № 3 до Колективного договору), затвердженого 01 вересня 2014 року суд встановив такі погоджені сторонами особливості порядку, підстав та умов виплати/позбавлення премій.

Розділ 2 Положення визначає, що премія виплачується працівникам Підприємства в межах видатків на оплату праці як правило день виплати заробітної плати за другу половину місяця у розмірах та на умовах, що передбачені цим положенням. При наявності економії преміального фонду працівникам може нараховуватись і виплачуватись премія за підсумками і результатами роботи за квартал і за рік.

Водночас Розділ 3 Положення встановлює, що підставою для нарахування та виплати премії для працівників підприємства є наказ директора. Зменшення розміру премії або ухвалення рішення про відмову в нарахуванні премії оформляється наказом директора підприємства з обов`язковою вказівкою причин.

Пункт 5.1 Положення передбачає, що "економія фонду оплати праці дає право у межах цієї економії здійснювати, з дотриманням умов, передбачених цим Положенням, преміювання окремих працівників:

-за підсумками роботи підприємства за відповідний період;

-за виконання додаткового об`єму робіт;

-за виконання роботи, невластивої посадовій інструкції;

-за якісне і оперативне виконання особи важливих завдань і особливо- термінових робіт, разових завдань керівництва…

-за розробку і впровадження заходів, спрямованих на економію матеріалів, енергії…

-до державних та професійних свят України, встановлених Указами Президента України;

-до дня заснування підприємства;

-за бездоганну, багаторічну роботу;

-до ювілейних дат.( а.с.18)

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» перебуває у процесі реорганізації шляхом приєднання до ДП «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса», і правонаступник не визнав наявності заборгованості щодо премій, наданих позивачу.

Суд встановив, що позивач фактично отримав усі виплати, передбачені законодавством та наказами про звільнення, зокрема компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, винагороду за вислугу років та одноразову допомогу.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (частина друга статті 97 КЗпП України).

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина третя статті 97 КЗпП України).

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю (стаття 140 КЗпП України).

При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат, потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюється дія зазначених нормативно-правових актів, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цими актами. З мотивів браку грошових коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли їх виплата обумовлена в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування (див. постанову Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц (провадження № 61-34732св18)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21), зазначено, що:

«питання преміювання практично не входить до сфери державного регулювання оплати праці, постаючи як предмет локальної (положення про преміювання, інші локальні акти) та договірної (колективні договори та угоди, конкретні трудові договори) регламентації.

Будучи складовими структури заробітної плати, заохочувальні та виробничі премії відрізняються за підставами нарахування й виплати.

У тому разі, якщо премія виплачується як заохочення за плідну працю або інші досягнення працівника в роботі, тоді її нарахування і виплата повністю залежить від оцінки праці та волі роботодавця.

Заохочувальна виплата у виді премії може застосовуватися роботодавцем до працівника, а може і не застосовуватися, і тому за своєю правовою природою заохочувальна премія не є гарантованою для працівника і може йому не нараховуватися роботодавцем.

У тому ж випадку, якщо премія є фактично додатковою заробітною платою, тобто складовою оплати праці, розмір якої визначається роботодавцем на підставі певних критеріїв, визначених законом або трудовим договором (контрактом), тоді виплата такої премії не залежить виключно від волі роботодавця, оскільки він є пов`язаним умовами трудового договору або нормативно-правовим актом, який регулює питання оплати праці працівника на підприємстві (в організації).

Для надання правової визначеності і прогнозованості дій учасників трудових відносин умови нарахування і виплати виробничої премії визначаються заздалегідь. Тобто під час укладення трудового договору (контракту) працівник і роботодавець досягають угоди про умови отримання виробничої премії за встановленими показниками преміювання. Досягнення угоди між працівником і роботодавцем щодо показників виплати виробничої премії свідчить про те, що останній взяв на себе зобов`язання нарахувати і виплатити таку премію працівникові, якщо той виконає виробничі завдання і функції відповідно до умов трудового договору (контракту). Принциповим у питанні виплати виробничої премії є її розмір, який прямо залежить від конкретних результатів праці працівника, які оцінюються відповідно до раніше визначених показників преміювання.

Премія, яка відповідно до умов трудового договору (контракту) пов`язана з виконанням виробничих завдань і функцій працівника та має заздалегідь обумовлені працівником і роботодавцем критерії (показники) преміювання, є обов`язковою виплатою, розмір якої залежить від конкретних результатів роботи працівника. […]

У спірних правовідносинах щоквартальні та річна премії не є винагородою, що має разовий характер і застосовується як захід заохочення працівника на підставі статей 140, 143-146 КЗпП України. За своєю правовою природою встановлені контрактом з позивачем премії передбачені системою оплати праці та є складовою структури заробітної плати, закріпленої у статті 2 Закону України «Про оплату праці», а саме додаткової заробітної плати.

Виплата премій як заходу заохочення є правом роботодавця, вона не може мати обов`язкового характеру, тобто не може бути передбачена контрактом як обов`язок роботодавця.

Натомість виплата премій, передбачених системою оплатою праці, що є складовою структури заробітної плати, є обов`язком роботодавця, передбаченим укладеним з працівником контрактом. […]

З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що відсутні підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 464/1369/18 (провадження № 61-15457св19) щодо дискреційних повноважень роботодавця з виплати працівникові премій як обов`язкових складових заробітної плати та способу захисту порушених прав у подібних правовідносинах».

У справі, що розглядається, судом встановлено, щопозивач ОСОБА_1 дійсно працював у Державному підприємстві «Фінансування інфраструктурних проєктів» на посадах юрисконсульта та юриста юридичної служби, а при звільненні отримав усі належні виплати, передбачені законодавством та наказами про звільнення, зокрема: компенсацію за невикористану частину відпустки, вихідну допомогу, винагороду за вислугу років та одноразову допомогу.

При вирішенні спору по суті суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою премія є заохочувальною виплатою, яка залежить від умов преміювання, результатів роботи та відповідного управлінського рішення роботодавця. Колективний договір та Положення про преміювання, на які посилається позивач, не містять норм, які б зобов`язували роботодавця здійснювати преміювання автоматично або виключно з підстави настання певної календарної дати чи факту перебування працівника у трудових відносинах.

Позовні вимоги в частині стягнення премій до державних свят, передбачених статтею 73 Кодексу законів про працю України, премії до професійного свята Дня юриста, а також премії до дня заснування Підприємства ґрунтуються на хибному ототожненні календарної дати з виникненням безумовного права на грошову виплату.

Стаття 73 КЗпП України визначає виключно перелік святкових і неробочих днів та регулює питання режиму робочого часу і часу відпочинку. Зазначена норма не встановлює жодного обов`язку роботодавця щодо нарахування або виплати премій у зв`язку з настанням відповідних дат. Отже, сама по собі наявність календарного свята не породжує у працівника майнового права на заохочувальну виплату.

Крім того, у період дії воєнного стану норми статті 73 КЗпП України тимчасово не застосовуються, що прямо передбачено частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ. Це означає, що відповідні календарні дати у спірний період втратили статус святкових і неробочих у розумінні трудового законодавства, а отже не можуть бути використані як правова підстава для автоматичного преміювання.

Водночас суд встановив, що спірні премії за підсумками роботи підприємства, державні та професійні свята, а також до дня заснування підприємства у 2025 році не були нараховані, оскільки відсутні відповідні рішення власника або уповноваженого органу про їх нарахування. Суд звертає увагу на те, що премії заохочувального характеру, на які посилається позивач, не є обов`язковою складовою заробітної плати та залежать від волі роботодавця, що підтверджується законодавчими нормами, положеннями про преміювання, колективним договором та практикою Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позивачем не надано доказів того, що спірні премії були передбачені системою оплати праці як обов`язкові виплати або що у попередні періоди їх виплата мала регулярний характер.

Виходячи із встановлених фактичних обставин та досліджених доказів, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 при звільненні з Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проєктів» отримав усі виплати, передбачені законодавством та наказами про звільнення, зокрема компенсацію за невикористану частину відпустки, вихідну допомогу, винагороду за вислугу років та одноразову допомогу. Спірні премії за підсумками роботи підприємства за ІІ та ІІІ квартали 2025 року, премії до державних та професійних свят, а також до дня заснування підприємства не були нараховані, оскільки право на їх виплату залежало від відповідного рішення власника або уповноваженого органу підприємства, наявність якого у матеріалах справи не підтверджується. Колективний договір та Положення про преміювання не передбачають обов`язку роботодавця здійснювати преміювання автоматично у зв`язку з настанням певної дати чи фактом перебування працівника у трудових відносинах. Таким чином, премії, на які посилається позивач, за своєю правовою природою є заохочувальними виплатами та не входять до обов`язкової складової заробітної плати, оскільки їх нарахування залежить від оцінки результатів роботи працівника та управлінського рішення роботодавця. Зокрема, стаття 73 Кодексу законів про працю України встановлює лише перелік святкових та неробочих днів і не передбачає автоматичної виплати премій у зв`язку з настанням цих дат. Крім того, у період дії воєнного стану норми цієї статті тимчасово не застосовуються, що виключає можливість автоматичного преміювання за календарними святами. Суд також враховує, що підприємство перебувало у стані реорганізації шляхом приєднання до ДП «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса», що ускладнювало прийняття рішень щодо заохочувальних виплат, і правонаступник не визнав наявності заборгованості щодо премій.

Докази, надані позивачем, не підтверджують існування твердих зобов`язань відповідача виплатити вказані премії. Водночас, суд звернув увагу на те, що право на премії за підсумками роботи підприємства та за державні і професійні свята виникає у випадку наявності відповідного рішення власника або уповноваженого органу про їх нарахування. Наявні у справі документи не підтверджують наявності таких рішень у 2025 році.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення зазначених премій є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 10 - 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про стягнення заробітної плати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2

Відповідач 1: Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів», місце знаходження: вул. Хотівська, 4А, м. Київ, 03118, ЄДРПОУ 37264503.

Відповідач 2: Державне підприємство «Відновлення критичної інфраструктури», місце знаходження: вул. Хотівська, 4А, м. Київ, 03118, ЄДРПОУ 38054466.

Повний текст рішення складено 16 березня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА