Рішення № 134898811, 16.03.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/13669/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) за допомогою системи ''Електронний суд'' звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далів відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.11.2025 Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 на військову службу та направлення для проходження військової служби під час загальної мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2025 №329 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 14.11.2025 пройшов медичний огляд ВЛК, визнаний придатний до військової служби та 14.11.2025 відносно нього було видано наказ про призов на військову службу. Після цього він був відправлений до військової частини НОМЕР_1 , де позивач перебуває на момент подання даного позову. При цьому, вважає, що оскаржувані акти індивідуальної дії відповідачів ухвалювалися без врахування фактичних обставин та відповідних положень законодавства України. Так, ОСОБА_1 з 2006 року є членом НРГХ Християнської Церкви (Повного Євангелія) «Спасіння» м. Чернігова, яка зареєстрована відповідно до законодавства України від 08.10.2001 року. Вказана віра забороняє вірянам і тим більше, священнослужителям брати до рук зброю чи мати будь-яке відношення до збройних сил будь-якої держави. Під час мобілізаційних заходів позивач повідомив відповідача-1, що він священнослужителем і його прізвище є у списках для бронювання у відповідності до положень Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та Постанови КМУ №1498 від 26.12.2024, згідно яких бронюванню підлягають всі військовозобов`язані, які є священнослужителями, у відповідності до переліку посад, затвердженому Державною службою з етнополітики та свободи совісті. Проте, співробітники даного ТЦК та СП не зважили на повідомлену інформацію і начальник даної установи ухвалив оскаржуване рішення про мобілізацію позивача та направлення у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби. Навіть у випадку, коли відповідач-1 не зважив на інформацію про те, що позивач був включений до списку осіб, що підлягають бронюванню на період мобілізації і військового стану, він повинен був усвідомлювати той факт, що позивач підпадав і підпадає під дію ч. 4 ст. 35 Конституції України, ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а тому мав і має право на заміну військового обов`язку альтернативною службою, в тому числі, військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки останній належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Вказану ухвалу суду відповідач 1 отримав 25.12.2025, що підтверджується довідкою в матеріалах справи, однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався. При цьому, суд зазначає, що відповідачем 1 згідно штампу на конверті подано відзив на позов 03.02.2026 без клопотання про поновлення процесуального строку на його прийняття, як наслідок поданий понад строк відзив не може бути прийнятий судом до уваги.

Відповідачем 2, в межах встановленого судом строку, подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що спірні накази є правомірними та такими, шо скасуванню не підлягають. Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі членів НРГХ Християнської Церкви (Повного Євангелія ) «Спасіння». Військовий напад на державу та відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї, не може рахуватися, що настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку по мобілізації під час воєнного стану.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій зазначені аналогічні обставини, викладені в позові.

Відповідачем 2 подані заперечення, в яких зазначені аналогічні обставини, викладені у відзиві.

Ухвалою суду від 27.01.2026 клопотання позивача про заміну неналежного відповідача задоволено, замінено відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 належним відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) (далі ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідач 1).

Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі та зазначає про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування спірних наказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач є громадянином України, який перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до довідки Чернігівського обласного Управління Об`єднаної церкви Повного Євангелія «Українські жнива» щодо пасторства і членства Церкви позивач з 2006 року є членом НРГХ Християнської Церкви (Повного Євангелія) «Спасіння» м. Чернігова, яка зареєстрована відповідно до законодавства України від 08.10.2001. Згідно вказаної довідки позивач є діючим пастором Церкви «Спасіння» сел. Ріпки та служителем Церкви в м. Чернігові, офіційно працевлаштований та підлягає бронюванню згідно наказу ДЕСС від 05.02.2025 №Н-21/11. НРГХ Християнська Церква «Спасіння» м. Чернігова є офіційно зареєстрованою з 08.10.2001, ідентифікаційний код юридичної особи 26091572, та внесена до Реєстру неприбуткових установ та організацій, також входить під номером 7313 до переліку юридичних осіб - релігійних організацій, які належать до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, згідно наказу від 06 червня 2025 року ДЕСС.

При цьому, згідно з витягом з Наказу начальника відповідача 1 від 16.11.2025 №334 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини (поіменний список від16.11.2025 №4/11398).

Згідно з витягом з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) №329 від 22.11.2025 рядового за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 з 22.11.2025 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Вважаючи вказані накази відповідачів протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із положеннями ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 2 статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно ч. 5 ст. 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

У зв`язку з введенням Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Зокрема, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №3543-XII, бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах:

державної служби категорії «А», голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов`язані;

державної служби категорій «Б», «В», в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних цих категорій у зазначених органах;

2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

Постановою Кабінету Міністрів України №76 від 27.01.2023 (зі змінами) «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» у відповідності до статті 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час (далі - Порядок).

Приписами пункту 1 Порядку визначено механізм бронювання під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:

в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування (далі - державні органи);

в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, БЕБ, ДСНС, Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених в абзаці другому цього пункту), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період (далі - критично важливі підприємства);

на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі - критично важливі установи);

у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України;

в операторах протимінної діяльності, які проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства (далі - оператори протимінної діяльності).

Згідно із пунктом 3 Порядку, бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), в електронній формі засобами Порталу Дія. Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Абзацом 16 пункту 5 Порядку визначено, що бронюванню підлягають всі військовозобов`язані священнослужителі за переліком посад, затвердженим ДЕСС.

Такий перелік посад військовозобов`язаних священнослужителів, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час затверджено наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті 05.02.2025 №Н-21/11 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України19.02.2025 за №264/43670).

Відповідно до пункту 4 вказаного переліку бронюванню на період мобілізації та на воєнний час підлягає, в тому числі, священнослужитель-працівник релігійного центру, релігійного управління, релігійної громади, монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії), духовного навчального закладу, уповноважений на виконання/проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, здійснення проповідницької діяльності, що має трудові правовідносини у релігійній організації.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, відповідно до довідки Чернігівського обласного Управління Об`єднаної церкви Повного Євангелія «Українські жнива» щодо пасторства і членства Церкви позивач з 2006 року є членом НРГХ Християнської Церкви (Повного Євангелія) «Спасіння» м. Чернігова, яка зареєстрована відповідно до законодавства України від 08.10.2001.

Згідно вказаної довідки позивач є діючим пастором Церкви «Спасіння» сел. Ріпки та служителем Церкви в м. Чернігові, офіційно працевлаштований та підлягає бронюванню згідно наказу ДЕСС від 05.02.2025 №Н-21/11. НРГХ Християнська Церква «Спасіння» м. Чернігова є офіційно зареєстрованою з 08.10.2001, ідентифікаційний код юридичної особи 26091572, та внесена до Реєстру неприбуткових установ та організацій, також входить під номером 7313 до переліку юридичних осіб - релігійних організацій, які належать до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, згідно наказу від 06 червня 2025 року ДЕСС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (пункт 3 Порядку №1487).

Пункт 5 Порядку №1487 визначає, що з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку).

Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.

Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1487 для забезпечення та організації належного функціонування системи військового обліку в державі Міноборони затверджує порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між цим реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, зазначені в Законі України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів». В силу п. 17 Порядку №1487 військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.

Військовозобов`язані, які згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.

Пункт 79 Порядку встановлює, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки серед іншого:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; тощо.

Пунктами 80-81 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до затверджених розпорядженнями голів відповідних районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, міських голів планів щороку (у тому числі позапланово) перевіряють стан військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях, в яких працюють військовозобов`язані, які заброньовані за цими органами, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, а також військовозобов`язані, яким видані мобілізаційні розпорядження. Решта державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій перевіряються один раз на чотири роки.

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів.

В той же час додатком №2 до Порядку №1487 є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила), пунктом 1 яких встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема:

перебувати на військовому обліку за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

не змінювати місце проживання з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів СБУ, Служби зовнішньої розвідки - без дозволу відповідного керівника);

особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на строкову військову службу.

Аналізуючи вищевикладені норми суд зазначає, що не лише у військовозобов`язаного громадянина є обов`язок щодо повідомлення органів ТЦК про наявність підстав для відстрочки, а й органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо статусу особи з метою недопущення протиправних дій щодо особи, а тому відповідач 1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочу від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення з боку позивача.

Перевірка наявності відстрочки в силу норм Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 є повноваженнями саме ТЦК.

Так, право на відстрочку від мобілізації, яке надано громадянам України, що підлягають бронюванню відповідними структурами, законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», є непорушним та таким що не залежить від реальної реалізації громадянином даного права.

Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач мав право на бронювання як священнослужитель у відповідності до Закону №3543-XII, Постанови №76 та наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті 05.02.2025 № Н-21/11.

Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що позивач, є священнослужителем християнської церкви.

Таким чином, на позивача на час призову його на військову службу розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, передбачений пунктом 1 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.

Імунітет, що надається правовим актом і встановлює права та свободи громадянина, є більш високим ніж пріоритет держави до можливості вчинення дій, направлених на спонукання особи до вчинення активних дій щодо реалізації даного права.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що після отримання інформації від позивача, що він є священнослужителем, відповідач-1 був зобов`язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахування її при проведенні подальших мобілізаційних заходів позивача.

Невиконання цього обов`язку призвело до порушення права позивача на відстрочку від призову, гарантованого пунктом 1 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII та Порядком бронювання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №76.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд також враховує висновок Венеційської комісії, опублікований 18.03.2025 за запитом виконувача обов`язків голови Конституційного Суду України щодо альтернативної (невійськової) служби (лист від 04.12.2024). Цей висновок був наданий у зв`язку з конституційною скаргою щодо обвинувачення в ухиленні від військової служби особою, яка відмовляється від неї з мотивів совісті, будучи членом релігійної організації (Церкви адвентистів сьомого дня), доктрина якої виключає як використання зброї, так і участь у військовій службі без зброї.

Так, було встановлено, що чинне українське законодавство на період мобілізації не передбачає можливості заміни військової служби альтернативною, а право на свободу віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене конституційним обов`язком захисту Вітчизни.

Однак, у своєму висновку Венеційська комісія, посилаючись на інформацію Європейського бюро з питань відмови від військової служби з мотивів совісті, констатувала припинення в Україні з початку повномасштабної агресії 24.02.2022 визнання права на відмову від військової служби з мотивів совісті. За наявними даними, в межах поточної мобілізації жодна заява про проходження альтернативної служби не була задоволена.

Враховуючи позицію Венеційської комісії, суд наголошує на важливості забезпечення балансу між конституційним обов`язком захисту держави та правом на свободу совісті та віросповідання. Хоча умови воєнного стану можуть зумовлювати певні обмеження прав і свобод, повне ігнорування права на відмову від військової служби з мотивів совісті, особливо для осіб, чиї релігійні переконання є глибокими та послідовними, може становити порушення міжнародних стандартів у сфері прав людини.

Суд, надаючи оцінку обставинам справи, також бере до уваги міжнародні стандарти у сфері захисту прав людини, зокрема положення статті 9 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ) та статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі - МПГПП), які гарантують право на свободу думки, совісті та релігії, що включає право на сумлінну відмову від військової служби. Як зазначає Венеційська комісія у своєму висновку, право на сумлінну відмову від військової служби ґрунтується на глибоких релігійних або інших переконаннях, що передбачають тверду, послідовну та щиру відмову від будь-якої участі у війні або носіння зброї. Держави можуть встановлювати певні вимоги щодо обґрунтування щирості таких переконань.

Обмеження цього права, згідно з ЄКПЛ, повинні бути чітко визначені законом, мати легітимну мету та бути суворо обмеженими тим, що є обґрунтовано необхідним для досягнення цієї мети, а також пропорційними до неї. Хоча ЄКПЛ допускає певні відступи від цього права у вузьких межах крайньої необхідності, МПГПП таких відступів не передбачає.

Важливим є те, що як за ЄКПЛ, так і за МПГПП, держави несуть позитивне зобов`язання щодо створення системи альтернативної (невійськової) служби. Така служба має бути відокремлена від військової системи, не мати карального характеру та бути обмеженою розумними часовими рамками. Доступ до альтернативної служби повинен бути недискримінаційним та забезпечуватися справедливими і прозорими механізмами. Венеційська комісія підкреслює, що сама сутність сумлінної відмови від військової служби передбачає неможливість її повного виключення навіть під час війни, хоча держави і мають певну обмежену свободу розсуду, особливо у випадку загальної мобілізації. При цьому, Комісія чітко зазначає, що за жодних обставин особа, яка сумлінно відмовляється від військової служби, не може бути зобов`язана носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни.

Так, у контексті даної справи, хоча позивач посилається на своє право на бронювання як священнослужитель, що є окремою підставою для відстрочки, суд вважає за необхідне врахувати загальну тенденцію щодо обмеження права на відмову від військової служби за переконаннями в Україні під час мобілізації, що було відзначено Венеційською комісією. Це підкреслює особливу важливість належного розгляду питання щодо права позивача на бронювання та уникнення його безпідставного залучення до військової служби.

Також суд керується частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gаfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії відповідача 1 призвели до мобілізації позивача та винесення наказу №334 від 16.11.2025 в частині призову позивача на військову службу та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №329 від 22.11.2025 в частині зарахування позивача до списків особового даної військової частини.

Відтак, вказані спірні накази є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Пунктом 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18 та від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі №9901/26/21, від 03.11.2021 у справі №9901/226/21, від 02.02.2022 у справі №9901/256/21, від 16.03.2023 у справі №9901/494/21, від 06.04.2023 у справі №990/152/22, від 14.09.2023 у справі №990/73/23.

Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ТЦК наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача.

Тож, оскаржувані наказ начальника ТЦК та СП від 16.11.2025 та наказ командира Військової частини №329 від 22.11.2025 є юридично значимим, оскільки мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача, та покладають на нього обов`язок щодо проходження військової служби в особливий період.

Саме на підставі вказаних наказів позивач розпочав проходження військової служби з призначенням його на конкретну посаду.

При цьому, законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, скасування наказу начальника ТЦК та СП від 16.11.2025, наказу командира Військової частини №329 від 22.11.2025 є ефективним засобом захисту порушених прав позивача, оскільки, в іншому випадку права позивача не будуть захищені, що не відповідає завданню адміністративного судочинства

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1211,20 грн, по 605,60 грн з кожного.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.11.2025 Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 на військову службу та направлення для проходження військової служби під час загальної мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2025 №329 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Повне судове рішення складено 16.03.2026.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО