Рішення № 134897572, 02.03.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/24761/25

Провадження № 2/161/2050/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.

за участю секретаря судового засідання Семенової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції»заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 32 823,99 гривень та судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.11.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4181415, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти (кредит) в розмірі 4 400,00 гривень, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним, однак не виконав своїх зобов`язань належним чином.

Право вимоги за цим договором перейшло від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Українські Фінансові Операції», на підставі договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024.

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 4181415 від 30.11.2023 року становить 32 823,99 гривень, з них 4 400,00 гривень - тіло кредиту, 17 863,99 гривень -проценти за користування кредитом, нараховані ТОВ «Лінеура Україна», 10 560,00 гривень - проценти за користування кредитом, нараховані ТОВ «Українські Фінансові Операції».

Позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України до моменту виконання рішення (в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України), а також покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (а.с. 128-129).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

03.02.2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 27 280,00 гривень, а також зазначив, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є неспіврозмірними із складністю справи, а тому підлягають зменшенню (а.с. 146-152).

Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що не погоджується з розміром нарахованих позивачем процентів за користування кредитом, з огляду на таке.

Згідно частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1,00 %. Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Отже, починаючи з 24 грудня 2023 року, у зв`язку з набранням чинності змінами до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом становить 1,00 %, і саме цей розмір підлягає застосуванню до правовідносин після зазначеної дати.

Відтак, заборгованість відповідача складає 16192,40 грн. (12364,11 + 3827,99), а не 32823,99 грн.

Крім того, посилаючись на Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначила про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення суду в порядку ч.ч. 10, 11 ст.265 ЦПК України, нарахувати інфляційні втрати та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України відсутні (а.с.146-152).

05.02.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого, представник позивача просив задовольнити повністю позовні вимоги ТОВ «Українські Фінансові Операції»до ОСОБА_1 .

Зазначив, що за обставинами спірних правовідносин слідує, що договір № 4181415 був укладений його сторонами 30.11.2023р. строком на 360 днів і строк дії такого договору сторонами не продовжувався. Укладаючи відповідний договір сторони погодили його умови та процентну ставку на рівні 2% за кожен день користування кредитом. При цьому, за змістом додатку 1 до Договору №4181415 відповідач погоджувався із загальним розміром процентів.

Таким чином, обчислений позивачем розмір заборгованості за процентами, які нараховані за фактичний період користування кредитом з 30.11.2023р. по 24.11.2024р. (360 днів) за денною процентною ставкою 2%, є цілком правомірними та обґрунтованими.

За обставинами спірних правовідносин, що відповідачем як позичальником допущене порушення зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за ним обчислюється заборгованість, яка є предметом даного спору (а.с.166-170).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного.

Статтею 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 статті 11 Закону, передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (Закон України «Про споживче кредитування»).

Судом встановлено, що 30.11.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4181415, за умовами якого (пункт 1.2) кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в гривні (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором (а.с. 16- 25).

Основні умови кредитування згідно цього кредитного договору:

- сума кредиту - 4 400 грн. (п. 1.2);

- мета отримання кредиту - споживчі (особисті) потреби (п. 1.8);

- строк кредитування - 360 днів (п. 1.3);

- періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 12 днів (п. 1.3);

- детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, що є додатком №1 до договору (п. 1.3);

- стандартна процентна ставка - 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п. 1.3 договору (п. 1.4.1).

30.11.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» надало (перерахувало) ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 400 грн. (а.с.43).

В ході розгляду справи судом, із урахуванням принципу дотримання прав учасників процесу та засад змагальності, було задоволено клопотання представника позивача, та ухвалою суду від 04 грудня 2025 року було витребувано в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а також підтвердження факту зарахування коштів 30.11.2023 року у сумі 4400 гривень, за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна» через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с. 128-129).

На виконання вимог ухвали суду від 04 грудня 2025 року, банком надано відповідь, в якій зазначено, що в ході перевірки було підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 . На вказану карту 30.11.2023 року дійсно було зарахування коштів у сумі 4400 гривень (а.с.133).

26.07.2024 ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «Українські Фінансові Операції» (фактор) уклали договір факторингу №26/07/2024 (а.с. 66-70), на підставі якого до фактора перейшло право вимоги за кредитним договором № 418141 від 30.11.2023 року (акт прийому-передачі реєстру боржників від 26.07.2024, а.с. 60-62, платіжна інструкція №1 від 02.08.2024, (а.с. 84).

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за кредитним договором № 4181415 від 30.11.2023 року становить 32 823,99 гривень, з них 4 400,00 гривень - тіло кредиту, 17 863,99 гривень - проценти за користування кредитом, нараховані ТОВ «Лінеура Україна», 10 560,00 гривень - проценти за користування кредитом, нараховані ТОВ «Українські Фінансові Операції» (а.с.34-42,63-64).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, на момент звернення позивача в суд та розгляду справи по суті, відповідач, в порушення вимог ст. 1054 ЦК України, грошові кошти за кредитним договором не повернула.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов таких висновків.

ТОВ «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали в електронному вигляді договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4181415 від 30.11.2023 року, який за правовою природою є кредитним договором. Спірні правовідносини виникли у сфері споживчого кредитування.

На підставі цього договору відповідач отримала кредит в сумі 4 400,00 гривень, взяла на себе зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користуванням ним, однак не виконав їх.

В подальшому, право вимоги за кредитним договором на підставі правочину факторингу перейшло від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Українські Фінансові Операції». В зв`язку з цим, у позивача виникло право вимагати від відповідача повернення тіла кредиту в розмірі 4 400,00 гривень та сплати процентів за користування кредитом.

Визначаючи розмір заборгованості за процентами, суд виходить з таких міркувань.

Позивач нарахував проценти за користування кредитом за період з 30.11.2023 року по 23.11.2024 (360 календарних днів), що відповідає строку кредитування згідно п. 1.3 кредитного договору, застосував при цьому стандартну процентну ставку (2,00% в день).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Кредитний договір укладений до набрання чинності цими змінами.

Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: протягом перших 120 днів - 2,5 %, та протягом наступних 120 днів - 1,5 %, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, однак вони повинні узгоджуватися із нормами Закону.

Оскільки строк дії кредитного договору № 4181415 від 30.11.2023 року визначено сторонами 360 днів, договір продовжує діяти після набрання чинності Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24.12.2023 року), а тому дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на кредитний договір № 4181415 від 30.11.2023 року.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про застосування до вказаних правовідносин зазначеного вище Закону.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти з 30.11.2023 року нараховані за процентною ставкою 2,00%, що не узгоджується з положеннями Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону від 22.11.2023 року.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування» проценти за користування кредитом за період з 24.12.2023 по 22.04.2024 (перші 120 днів перехідного періоду) мали нараховуватися в розмірі денної процентної ставки не більше 2,5 %, за період з 23.04.2024 по 20.08.2024 (наступні 120 днів перехідного періоду) - в розмірі денної процентної ставки не більше 1,5 %, а з 21.08.2024 - в розмірі денної процентної ставки не більше 1 %.

За розрахунком суду, сума процентів за користування кредитом, які слід стягнути на користь позивача, становить:

За період з 30.11.2023 року по 22.04.2024 року за процентною ставкою 2,00% проценти складають 12 760 грн. (4 400 грн.* 2,00*145 дні/100= 12 760 грн.);

За період з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року за денною процентною ставкою 1,5% проценти складають 7 920,00 грн. (4 400 грн.*1,5*120 днів/100=7 920 грн.).

За період з 21.08.2024 року по 23.11.2024 року за денною процентною ставкою 1% проценти складають 4 180,00 грн. (4 400 грн.*1*95 днів/100=4 180 грн.).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач сплатив заборгованість в сумі 3 256,01 гривень (а.с.35), з них 3 256,01 гривень - відсотки за користування кредитом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору підлягають частковому задоволенню на суму 26 003,99 гривень, з них 4 400,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 21 603,99 (з урахуванням сплати відповідачем відсотків на суму 3 256,01 гривень (24 860 - 3 256,01) - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Такий розмір заборгованості є обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи та, водночас, не спростований відповідачем.

Суд також не приймає аргумент відповідача, в частині того, що, на її думку, починаючи з 24 грудня 2023 року, у зв`язку з набранням чинності змінами до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом становить 1,00 %, і саме цей розмір підлягає застосуванню до правовідносин після зазначеної дати.

А також, помилковим є твердження відповідача, що передбачений пунктом 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: протягом перших 120 днів - 2,5% (до 22 квітня 2024 року включно); протягом наступних 120 днів - 1,5% (до 20 серпня 2024 року включно); починаючи з 241 дня - 1% (з 21 серпня 2024 року), поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності, бо, на думку відповідача, строк дії даного кредитного договору не продовжувався, а був одразу визначений строком дії до 24.11.2024 року.

Так, суд звертає увагу відповідача, що, відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Кредитний договір укладений 30.11.2023 року, до набрання чинності цими змінами.

Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: протягом перших 120 днів - 2,5 %, та протягом наступних 120 днів - 1,5 %, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Оскільки кредитний договір укладений до набрання чинності цими змінами та продовжив свою дію після набрання ними чинності, то проценти за користування кредитом необхідно розраховувати відповідно до п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо застосування приписів ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, починаючи з моменту набрання рішенням законної сили та до моменту виконання рішення.

З цього приводу суд висловлює такі міркування.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

По-перше, процесуальний закон не передбачає можливості зазначення в рішенні про нарахування інфляційних втрат на суму боргу до моменту виконання рішення, а оперує лише такими поняттями як «відсотки» та «пеня».

По-друге, в силу приписів пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

По-третє, в ч. 10 ст. 265 ЦПК України йдеться про те, що суд може, але не зобов`язаний, зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені. Тобто закон відносить вирішення цього питання до дискреційних повноважень суду.

З врахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для застосування приписів ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

Судом встановлено, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано наступні документи: договір про надання юридичних послуг від 01.08.20024 року, акт прийому-передач виконаних робіт від 10.11.2025, детальний опис робіт (наданих послуг) від 10.11.2025 року, заявку на виконання доручення від 25.09.2024 року.

Суд наголошує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі сторін та без проведення судових засідань.

Крім того, послуги надані адвокатом, є типовими для позивача, оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, а також клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, а саме: в розмірі 4 000,00 гривень, що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 919,09 гривень (26 003,99 гривень х 2422,40 гривень/ 32 823,99 гривень) пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» заборгованість за договором № 4181415 від 30 листопада 2023 року у розмірі 26 003 (двадцять шість тисяч три) гривні 99 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» судовий збір в розмірі 1 919 (однієї тисячі дев`ятсот дев`ятнадцяти) гривень 09 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції», місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2; код в ЄДРПОУ 40966896.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 16 березня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.А. Антіпова